• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

П 18.3.2. МуСОНИ.

РОЗДІЛ 7. АТМОСФЕРНА ЦИРКУЛЯЦІЯ.

ЛЕКЦІЯ )8ґ /2 /^ **}/

ТЕМА:ЗАГАЛЬНА ЦИРКУЛЯЦІЯ АТМОСФЕРИ. *~~

18.1. Масштаби атмосферних рухів.

18.2. Поняття «Загальна циркуляція атмосфери».

, 18.3. Повітряні течії загальної циркуляції атмосфери. 1 18.3.1. Пасати.

_________________________ І

18.1. Оскільки атмосфера знаходиться в безперервному русі, то системи вітрів і розподіл тиску весь час змінюються. Розрізняють такі характерні масштаби рухів.

1) Мікрометеорологічний масштаб. Він характеризується коливаннями вітру,
тиску і температури з періодами від частки секунди до хвилин. Коливання
викликаються дрібномасштабною турбулентністю, акустичними і
гравітаційними хвилями. Максимум цих коливань припадає на періоди біля
хвилини, а розміри турбулентних неоднорідностей - біля 600 м.

2) Масштаб конвективних хмар з горизонтальними розмірами в межах 1-10 км
і часом існування від десятка хвилин до 1-2 год.4

3) Мезометеорологічний масштаб відображає зміни метеорологічних величин,
які викликані такими явищами як гірсько-долинні вітри, бризи на узбережжі
морів, смерчі (торнадо), льодовикові вітри. Характерні горизонтальні розміри
цих місцевих циркуляцій складають 10-100 км, а тривалість в часі - від
декількох годин до пів доби.

4) Синоптичний масштаб - рухи цього масштабу визначають основні зміни по­
годи внаслідок виникнення розвитку, переміщення і руйнування величезних
хвиль і вихорів, т.т. атмосферних збурень. Головні з них - циклони і ан­
тициклони. Характерні горизонтальні розміри атмосферних збурень - 1000-
3000 км, а час їх існування, 1-7 днів.

5) Глобальний масштаб. Він описує ультрафіолетові розміри рухів цього мас­
штабу 10 000-40 000 км, а характерний період часу - біля двох тижнів.

В кожний даний момент часу в атмосфері існують рухи всіх масштабів, що накладаються один на одного. Саме цим визначається складність атмосфер-

ної циркуляції. Але в розвитку атмосферних процесів спостерігаються і певні стійкі риси, які проявляються в полях вітру і тиску. Найкраще вони виявляють­ся з допомогою статистичного осереднення полів тиску і вітру, при якому що­денні збурення згладжуються, а залишаються найстійкішими особливості повітряних течій. Саме вони і представляють загальну циркуляцію атмосфери.

18.2. Загальна циркуляція атмосфери- це система повітряних течій плане­тарного масштабу.

В глобальному розподілі тиску виразно виділяються такі зони:

зона І - область відносно високого тиску над полюсами;

зона II - пояс низького тиску в районі субполярних широт (60-65°), який за­знає безперервні петлеподібні збурення, що подібні до річкових ме­андр;

зона III - помірні широти, де безперервно виникають, розвиваються і зникають рухомі атмосферні збурення - хвилі і вихори у формі циклонів й ан­тициклонів;

зона IV- пояс субтропічних антициклонів на океанами (30-35° широти і до 25° широти);

зона V - де приземний тиск зменшується від субтропіків до екватору;

зона VI - екваторіальна улоговина, т.т. пояс низького тиску.

Великомасштабні течії загальної циркуляції, що охоплюють більшу час­тину атмосфери називаються квазігеострофічними.Це означає, що вітри, які визначають такі течії, близькі до геострофічного вітру і, отже, у вільній атмо­сфері такі течії направлені майже по ізобарах (ізогіпсах). Тільки в шарі тертя повітряні течії суттєво відрізняються від геострофічного вітру і значно відхиляються від ізобар.

Терміном «квазігеострофічність» підкреслюється те, що і над шаром тер­тя повітряної течії не є точно геострофічними. Квазігеострофічність справедлива для помірних широт.

Найстійкіша особливість в розподілі атмосферного тиску і вітру над зем­ною кулею - квазізональність цього розподілу. Квазізональістьциркуляції ви­являється в переважанні широтних складових вітру (східної або західної) на* ме-

о

ридіональними складовими (північної або південної) і в великих значеннях ши­ротних складових порівняно з меридіональними.

Причина зональності тиску і вітру - зональність в розподілі температури і в динамічних особливостях самого механізму загальної циркуляції атмосфери.

Меридіональні складові перенесення повітря обумовлюють обмін повітря між різними широтами Землі. Щоденний розподіл меридіональних рухів пов'язаний з циклонами і антициклонами. В кожному циклоні створюється пе­ренесення повітря до високих широт в передній частині і до низьких широт в тиловій частині, в антициклонах навпаки. Таким чином, в кожний даний момент на одному і тому ж рівні під одним меридіаном панують направлені на північ меридіональні складові, а під іншим меридіаном - направлені на південь. При осередненні складові, що направлені по даному меридіану в різний час на північ

18.3. В тропіках над Атлантичним, Тихим і південний Індійський океаном па­нують північно-східні і південне-східні вітри (пасати). В 40-60° широтах Південної півкулі над океанами виділяються вітри західної чвертки. В північній півкулі переважання вітрів західної чвертки постійно виражено в помірних ши­ротах тільки над океанами; над материками режим вітру мінливий і складніший, хоча вітри західного напрямку переважають над східними.

На окраїнах Антарктиди панують східні вітри високих широт. На півдні, сході і півночі Азії та в деяких інших районах видно різку зміну напрямку па­нуючих вітрів від січня до липня. Це райони мусонів.

В найвищих шарах тропосфери і нижній стратосфері розподіл вітру близький до зонального, ніж біля земної поверхні.

Характерною особливістю циркуляції в помірних широтах є циклонічна діяльність.

Межею, що виділяє тропічну зону, є широта, яка визначена як середнє-арифметичне із широт середнього положення тропічної тропопаузи і тропопаузи помірних широт на кожному меридіані у відповідному місяці або сезоні. Визна­чена таким чином межа зимою лежить біля 28±3° пн.ш. в Північній півкулі і біля 32+3° пд.Ін. в Південній півкулі, а влітку - біля 35±5° пн.ш. і 35+3° пд.ш. відповідно. Отже, від зими до літа межа тропічної зони зміщується до полюсів, причому найбільше зміщення спостерігається в Північній півкулі над материка­ми.

18.3.1.Стійкі вітри східної чверті, що дують на протязі року над океанами на поверненій до екватору периферії субтропічних антициклонів в кожній півкулі, називають пасатами.Швидкість пасатних вітрів біля земної поверхні складає в середньому 5-8 м/с. Ця система вітрів найстійкіша: з ймовірністю 80-90 /о їх можна зустріти в будь-який момент року.

Погода пасатів.В нижньому шарі пасатів повітря внаслідок впливу тер­тя надходить із складової, яка направлена до екватору. На східній периферії кожного субтропічного антициклону ця складова, що направлена до екватору, значно посилюється вже незалежно від тертя. Тут в субтропіки поступають відносно холодні повітряні маси із помірних широт. Рухаючись на теплішу по­верхню моря, пасатна течія в нижніх шарах набуває нестійкої стратифікації. Встановлюються більші вертикальні градієнти температури, які часто переви­щують сухоадіабатичний в нижніх сотнях метрів, і розвивається напружена кон­векція із швидкостями висхідних рухів до 2.5-4 м/с та з утворенням купчастих хмар.

і на півень, будуть в деякій мірі взаємно згашуватись. Через це середні бага­торічні меридіональні потоки будуть менші, ніж в індивідуальних процесах, але зате вони відобразять переважаюче перенесення. В загальному, для всієї земної кулі в нижній тропосфері' тропіків в середньому переважає вітер, який направ­лений до екватору, з максимальною швидкістю зимою 3 м/с. В верхній тропо­сфері тропіків переважає направлена до полюсів складова з максимальною швидкістю зимою 2,5 м/с. В середній тропосфері в шарі від 750 до 350 гПа, меридіональний вітер дуже слабкий. В помірних широтах Північної півкулі в нижній тропосфері переважають південні окладові, а в верхній тропосфері -північні, але їх швидкості дуже невеликі.

Найвищий тиск у вільній атмосфері є біля 10 пн. і пд. ш., найнижчий -над полярними районами.

Середнє значення атмосферного тиску на рівні моря для всієї земної кулі становить 1013 гПа, а на рівні місцевості (враховуючи підіймання материків над рівнем моря) - 982 гПа.

Середбнє значення тиску над кожною півкулею знижується від зимового півріччя до літнього. Це значить, що із літньої півкулі якась маса повітря пере­ходить в зимову півкулю, т.т. відбувається сезонний обмін повітря між півкулями. За рік із Північної півкулі в Південну і назад переноситься 10* т повітря, що складає приблизно 1/500 частину всієї маси атмосфери.

Конвекція не досягає великих висот. Вже на висотах 1200-2000 м в об­ласті пасатів виявляється затримуючий шар товщиною декілька сотень метрів з інверсією температури (або із ізотермією). Ця пасатна інверсія утворюється при осіданні повітря. Інверсія і затримує розвиток конвекції на порівняно низь­кому рівні. Хмари не отримують великого вертикального розвитку, часто прий­мають характер шарувато-купчастих і не досягають рівня зледеніння, який в тропіках лежить вище 5 км. Чрез це із хмар, як правило, не випадають опади. Тільки в рідкісних випадках із пасатних купчастих хмар можуть випадати не­значні дрібнокрапельні і короткочасні дощі, що обумовлені взаємним злиттям крапель без посередництва льодяної фази.

Вертикальна потужність пасатів збільшується до екватору. Під 20-ю па­ралеллю вона рівна 2-4 км. Поблизу екватору, особливо в літній півкулі, східні вітри пасатів зливаються з східними повітряними течіями внутрітропічної зони конвергенції, які тут захоплюють всю тропосферу і стратосферу.

Вітри над пасатами мають переважаючий західний напрямок, т.т. такий, який панує в середній і верхній тропосфері у внутрітропічних широтах.

Західні вітри над пасатами називаються антипасатами.В західній течії розвиваються хвилеподібні збурення, які і визначають меридіональні складові. Меридіональні складові вітру можуть мати на різних меридіанах протилежний напрямок, наприклад на 20° зх.д. південний, а на 40° зх.д. - північний. Якщо осереднити ці перенесення на всій земній кулі, то у верхній половині тропосфери будуть переважати складові, які направлені від екватору до високих широт.

Пасати над Атлантичним і Тихим океанами поділені вузькою перехідною зоною (1-3° по меридіану) з нестійкими, в основному слабими, але інколи і до­сить сильними шквалистими вітрами. В цій зоні спостерігається (збіжність) сходження пасатів Північної і Південної півкуль - вона називається внутрітропічною зоною конвергенції(ВЗК). Внаслідок сходження повітряних течій в ВЗК панують висхідні рухи. Пасатна інверсія руйнується сильними висхідними рухами, які проривають і розмивають її. Збіжність повітряних течій в нижній половині тропосфери і їх розходження на поверхні 200 гПа викликають вертикальні струї у всій тропосфері. В свою чергу,висхідні рухи в ВЗК сприяють розвитку конвекції до значно більших висот, ніж в області пасатів. Купчасті хмари тут розвиваються в потужні купчасті, а потім купчасто-дощові, із яких випадають рясні дощі зливового характеру. Повітря пасатів при злитті в ВЗК має практично однакову температуру. Через це горизонтальні температурні градієнти в ВЗК слабі; це і стосується і до во­логості в нижній половині тропосфери. Проте дощі випадають сильні за рахунок конденсації вологи в купчасто-дощових хмарах при вертикальних рухах. Інтенсивність і кількість дощів не залишається незмінною в часі: вони щоденно

змінюються. Періоди випадання дощів, які тривають 2-3 дня, змінюються періодами сухої погоди такої ж тривалості. Крім цього, положення ВЗК щодень коливається відносно її середньомісячного положення в межах 3-4° широти.

Зовсім інша ситуація спостерігається над материками (Африка і Азія), Індійським і заходом Тихого океанів, де панує мусонна циркуляція. Еква­торіальна улоговина тут зазнає великого сезонного зміщення, яке досягає біля східного узбережжя Африки 25-30° вздовж меридіану. ВЗК в екваторіальній улоговині утворюється при злитті мусонного повітряного потоку з повітряними течіями на протилежній до екватору периферії екваторіальній улоговині. В літньому мусоні це континентальні тропічні повітряні маси, які розміщені над Африкою і Азією, в зимовому мусоні - морське тропічне повітря південно-східного пасату над Індійськими і заходом Тихого океану Південної півкулі і тропічне повітря Австралії.

Таким чином, південно-західні (на східному узбережжі Китаю) південно-східні повітряні течії літнього мусону над Африкою і Азією зустрічають течії континентальних тропічних повітряних мас в загальному північного квадранта. В місці їх зустрічі і виникають ВЗК, яку називають мусонною.Літня мусонна ВЗК утворюється у вищих широтах. Через це поряд з конвекцією в ній утво­рюється особливий вид циклонічних збурень: мусонні мінімуми і мусонні де­пресії. Саме вони і викликають мусонні зливи, які інколи приводять до катаст­рофічної повені в Індії.

Зимою північної півкулі північно-західні повітряні течії зимового мусону, що пройшли через екватор, зустрічають південно-східний пасат Індійського і за­ходу Тихого океану та південно-східні потоки літнього мусону Австралії. На місці їх злиття зимою виникає ВЗК. Конвективні процеси в-зоні і дають мак­симум опадів в цей час над південною Індонезією, Новою Гвінеєю і півночем Австралії.

Влітку на сході Індійського і на заході Тихого океанів в доповненні до мусонної ВЗК поблизу екватору інколи виникає друга ВЗК в місці злиття південно-східного пасату Південної півкулі з екваторіальною периферією південно-західного мусонного потоку. Між двома зонами конвергенції віють сильні вітри західної чверті горизонту (5-10 м/с). Ці екваторіальні західні вітри захоплюють шар від земної поверхні до висоти 3-5 км.

В перехідні сезони екваторіальна зона західних вітрів над Індійським океаном має в ширину всього декілька градусів широти і розміщується симет­рично відносно екватору. Західний напрямок вітру в ній пояснюється, мабуть, тим, що поблизу екватору вітер не є квазігеострофічним і дме по баричному градієнту, а останній на великих ділянках екватору направлений з заходу на схід.

Літом даної півкулі екваторіальна зона західних вітрів розширюється, об'єднуючись з літнім мусоном. При цьому одна із двох ВЗК, що обмежує зо­ну західних вітрів, залишається поблизу екватору, а друга зміщується на північ разом з рухаючим мусоном. Над заходом тихого океану друга ВЗК цілий рік знаходиться в Південній півкулі і простягається з північного заходу на південний схід, проникаючи навіть в помірні широти.

*' Ф 18.3.2. Мусони- це стійкі сезонні режими повітряних течій з різкою зміною

переважаючого напряму вітру від зими до літа і від літа до зими, мусони спо­стерігаються в тих районах, де циклони і антициклони володіють достатньою стійкістю і різким сезонним переважанням одних над іншими.

Найбільш різкіше виражені і стійкі мусони спостерігаються в тропічних широтах в басейні Індійського океану.

Безпосередньою причиною тропічних мусонів є сезонна зміна положення субтропічних антициклонів і екваторіальної улоговини. Внаслідок сезонного пе­реміщення в областях розвитку мусонів по обидві сторони екватору відбувається різка сезонна зміна напрямку переважаючих баричних градієнтів і, отже, пере­важаючих вітрів. Сезонне перетворення середнього поля тиску пов'язано з пе­рерозподілом мас повітря між материками і океанами: зимою переважає перене­сення повітря з охолодженого материка а океан, а влітку - з порівняно холод­ного океану на теплий материк.

Таким чином, першопочатковою причиною виникнення мусонів - сезон­них режимів вітру - є відмінність в нагріванні материків і океанів на протязі ро­ку. Крім цього, на напрям і швидкість мусонного потоку впливає сила Коріоліса, обриси материків, їх орографія і характер підстилаючої поверхні.

Напрям вітру в пасатах - в цілому східний і зберігається на протязі року.

Класичним прикладом тропічного мусону є Індійський мусон. Над південно-західними течіями літнього мусону панують хідні повітряні течії верх­ньої тропосфери.

Переважання перенесення повітря зимою з материка на океан, а влітку з океану на материк приводить до важливих особливостей погоди і клімату в Індії. Літній мусон несе вологе екваторіальне повітря, рясні дощі і деяке зниження тем­ператури. В Індії 75 всієї суми дощів випадає під час літнього мусону.

Повітряні течії літнього мусону в південній і Південно-Східній Азії в загальному південно-західні, а у В'єтнамі і південному Китаї - південно-східні у відповідності з баричним полем в цьому районі (ізобари тут проходять ме­ридіональне і зимою і літом, а внаслідок тертя вітер відхиляється від ізобар в сторону низького тиску).

Зимовий мусон змінює свій переважаючий напрямок від північно-західного в центральному Китаї до північно-східного над Південне-Китайським морем, В'єтнамом, Малайзією і Індонезією. Перетинаючи екватор, зимовий му­сон стає північно-західним із-за впливу сили Коріоліса і поширюється до півночі Австралії. В Південному Китаї найбільша кількість дощів випадає з квітня до вересня під час літнього мусону, але і в період зимового мусону з жовтня до березня дощі не припиняються (їх місячна кількість коливається від 10 до 90 мм). Дальше на південь дощі під час зимового мусону збільшуються і в північній частині Індонезії значні дощі (200-300 мм) випадають на протязі всіх місяців року.

Максимум дощів припадає на жовтень-березень в Південній півкулі. Зимовий мусон на сході Азії має більші швидкості вітру, ніж літній мусон. Він часто проявляється у вигляді хвиль відносно холодного повітря, що періодично насувається на В'єтнам, Малайзію і Індонезію.

В деяких районах позатропічних широт переважаючі баричні градієнти різко змінюють свій напрямок від зими до літа.

Там, де розподіл тиску на протязі сезону володіє достатньою стійкістю і де він різко змінюється від сезону до сезону, зближуючі зміни повинні відбуватись і в режимі вітру. В одному сезоні вітри певного напрямку (квадранту або октанту горизонту) будуть переважати над вітрами всіх інших напрямків. В протилежному сезоні переважаючий напрямок зміниться на проти­лежний або близький до нього. Такий режим вітру і називається поза-тропічними мусонами.

Мусонний режим вітру в позатропічних широтах, як і в тропічних, не обмежується нижнім шаром повітря, а захоплює значну товщу атмосфери. Ще вище панує загальне, в основному західне, перенесення повітря.

Позатропічні мусони особливо добре виражені на сході Росії і північному сході Китаю та над прилеглими морями.

Зимою над Східною Азією утримуються стійкі антициклони. У відповідності з баричним полем повітряні течії над східною окраїною Азії мають в цей час переважно напрям з півночі або північного заходу. Це - зимовий му­сон.

Влітку над Азією переважає понижений тиск, а над прилеглими морями тиск підвищений. Через це над далеким Сходом переважають південні і південне-східні течії з моря - літній мусон. Позатропічні мусони Північно-Східного Китаю в більш південних широтах переходять в тропічні мусони Південно-Західного Китаю.

Отже, в мусонних районах є переважання одних баричних систем над іншими.

ЛЕКЦІЯ 8 ТЕМА:ПОВІТРЯНІ МАСИ І ФРОНТИ.

8.1. Повітряні маси.

8.2. Фронти в атмосфері.

8.1. Величезні маси повітря в тропосфері, що за розмірами збігаються з части­нами материків або океанів і мають однакові фізичні властивості, називають повітряними масами,або повітрям. За температурними умовами їх поділяють на теплі, що наступають на холодну підстилаючу поверхню, холодні - пе­реміщуються на теплу підстилаючу поверхню, місцеві - перебувають у районі свого формування. Залежно від району формування розрізняють географічні ти­пи повітря: арктичне (антарктичне) (АП), помірних широт (ПП), тропічне (ТП), екваторіальне (ЕП). Типи повітря в свою чергу поділяються на підтипи: морське й континентальне (крім екваторіального): мАП, кАП, мПП, кППII І, мТП, кТП.

При переміщенні на іншу підстилаючу поверхню змінюються фізичні властивості повітряних мас, т.т. відбувається їх трансформація.

8.2. На межі зіткнення двох повітряних мас виникають атмосферні фронти-вузькі перехідні зони, дуже нахилені до поверхні Землі. Між повітряними маса­ми різних географічних типів виникають головні фронти, а одного географічноготипу - вторинні.

Головні фронти між арктичним і помірним повітря називаються арктич­ним, між помірним і тропічним повітрям - полярним (їх ще називають кліматологічними фронтами). А середнє положення головних фронтів між тропічним і екваторіальним повітрям називають внутрітропічною зоною конвер­генції.

Фронтальні поверхні проходять в атмосфері нахилено. Кут нахилу зале­жить від швидкостей, прискорення і температур повітряних мас, а також від географічної широти й від прискорення вільного падіння. Гангес кута нахилу фронтальної поверхні називають нахилом фронту (тангес кута має порядок від 0,01 до 0,001). Таким чином, фронти проходять в атмосфері дуже полого. При віддалені від лінії фронту на декілька сотень кілометрів фронтальна поверхня буде на невеликій висоті (декілька кілометрів). Отже, в процесі руху повітряних мас і фронтальної поверхні, що їх розділяє, повітряні маси розміщуються не тільки одна рядом з іншою, але і одна ад іншою. При цьому густіше холодне повітря лежить під теплим повітрям у вигляді вузького клину, поступово збільшуючи свою товщину у міру віддалення від лінії фронту.

На поверхні фронту відбувається розрив баричних градієнтів. Із основ­ного рівняння статики випливає, що барична ступінь в теплому повітря більша, ніж в холодному. Отже, в теплому повітря вертикальна відтань між ізобаричними поверхнями більша, ніж в холодному. Отже, при геострофічному вітрі в двох повітряних масах можливі три основні тип розподілу тиску й вітру біля поверхні фронту (мал. 8.1, мал. 8.2).

Мал. 8.1.Типи розподілу тиску поблизу фронтальної поверхні у вертикальному розрізі: - ізобаричні поверхні; _-^_{ИИ1111І1—1ИИИИИ}. - фронтальна поверхня.

Мал. 8.2. Типи розподілу вітру по обидві сторони фронту в горизонтальній площині, що відповідає трьом типам розподілу тиску.

У випадку І баричний градієнт в теплому повітрі направлений на північ, через це в ньому спостерігається західна повітряна течія, а баричний градієнт в холодному повітря направлений на південь і, отже, в ньому панує східна течія.

У випадку II західна течія буде спостерігатися в обидпох повітряних ма­сах, причому в теплому повітрі більш сильніша, а в випадку III - східна течія в обидвох повітряних масах, причому в холодному повітря більш сильніше.

Фронти постійно виникають, загострюються, розмиваються і зникають. Звичайний механізмутворення фронтів в атмосфері кінематичний:фронти виникають в таких полях руху повітря, які зближують між собою повітряні час­тинки з різною температурою (і іншими властивостями). В такому полі руху го­ризонтальні градієнти температури зростають, і це приводить до утворення різкого фронту замість поступового переходу між повітряними масами. Процес утворення фронту називається фронтогенезом.Аналогічно в полях руху, які відокремлюють повітряні частинки одну від одної, вже існуючі фронти можуть розмиватися, т.т. перетворюватися в широкі перехідні зони, великі градієнти, що були в них, згладжуються.

В деяких випадках виникають фронти і під безпосереднім тепловим впливом підстилаючої поверхні, наприклад, вздовж краю льодів або на межі снігового покриву.

За температурними умовами і напрямом руху розрізняють фронти теплі, холодні й оклюзії. Теплий атмосферний фронт рухається в бік холодного (це значить, що клин холодного повітря відступає і місце, що звільнилось, займає тепле повітря), а холодний - в бік теплого повітря. Залежно від швидкості руху виділяють холодні фронти І (повільний) і II (швидкий) .

В області фронтів виникають вертикальні складові швидкості руху повітря. Коли тепле повітря знаходиться в стані упорядкованого висхідного ру-

Головні фронти тропосфери (полярні арктичні) проходять в основному в широтному напрямку, причому холодне повітря знаходиться в більш високих широтах. Через це пов'язані з ними струминні течії частіше направлені з заходу на схід. При різному відхиленні головного фронту від широтного напрямку відхиляється в струминна течія.

В субтропіках, де тропосфера помірних широт стикається з тропічною тропосферою, виникає субтропічна струминна течія, вісь якої знаходиться між тропічною і полярною тропопаузами. Субтропічна струминна течія тісно не пов'язана з яким-небудь фронтом і є в основному наслідком існування темпера­турного градієнту екватор - полюс.

Зустрічна струминна течія зменшує швидкість польоту літака, а попутня - збільшує. Крім цього, в зоні струминної течії може розвиватися сильна турбу­лентність. Через це врахування струминної течії важливе для авіації.

Переглядів: 1806