• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Невротичні синдроми

Розлади уваги

Увага –це здатність до зосередження та спрямування нашої свідомості, основних сфер вищої нервової діяльності на певні предмети і явища, а також процеси життєдіяльності людини, від чого, в кінцевому підсумку, залежить якість відображення навколишнього світу. Вона може бути пасивною та активною.

Пасивна увагаобумовлюється об’єктами без нашого попереднього бажання розпізнати їх, наприклад, у результаті раптового інтенсивного звуку або світлового сполоху.

Активна увагаспрямовується на ті чи інші об’єкти при необхідності виконання якого-небудь завдання і відповідно скеровується волею людини.

Залежно від властивостей і закономірностей уваги (ступінь концентрації, обсяг, розподіленість, переключення, стійкість, відвертання) визначають кілька найбільш частих її порушень.

Апрозексія– повна відсутність уваги, її випадіння.

Загальмованість –в’ялість уваги, зниження її активності, коли, наприклад, при депресії хворий не може попри своє бажання слідкувати за зовнішніми подіями.

Астенічне зниження, виснажуваність– нестійка, із забрудненим зосередженням, нетривала увага.

Звуження –зменшення уваги за обсягом і розподіленість її між кількома об’єктами; увага хворого зосереджується та обмежується лише ситуативно значущими об’єктами (при органічних розладах).

Інертність (малорухомість), застрягання, “присипання”– патологічна фіксація, порушення переключення уваги (погляд в одну точку при шизофренічному ступорі).

Однобічне спрямування –спрямованість уваги на щось одне, наприклад, на своє здоров’я (хворий думає тільки про свою хворобу при іпохондричних розладах психіки).

Підвищене відвертання –підвищене відволікання, неможливість зосередити довший час увагу на одному об’єкті чи темі (властиве маніакальним станам із прискорення мовлення).

Основні синдроми психічних захворювань

Синдроми є сукупністю пов’язаних між собою типових симптомів. Послідовна зміна синдромів обумовлює безпосередню клінічну картину хвороби та відображає патогенетичні закономірності її розвитку. Наведені нижче синдроми психічних захворювань розташовані у послідовності зростання їх важкості і генералізації.

Найчастіше зустрічаються синдроми астенічний, істеричний і настирливих (нав’язливих) станів.

Астенічний синдром –найбільш загальні та розповсюджені психічні розлади, що виникають при будь-якому психічному захворюванні. Характеризуються такими ознаками, як подразливість, загальна слабкість, гіперестезія, підвищена втомлюваність, нестійкий настрій, непосидливість. Хворі не переносять фізичного навантаження, температурних перепадів, стають невдоволеними, через дрібниці в них з’являються песимізм і плаксивість, які можуть легко змінюватись оптимізмом і конформною поведінкою. Все складніше стає виконувати звичну роботу, через розсіяність уваги вони не можуть сконцентруватися на головному. Приєднуються розлади сну і вегетативні порушення: тахікардія, пітливість, розлади судинного типу.

Істеричний синдром.Його визначальною ознакою є емоційна нестійкість (лабільність) хворих, що проявляється бурхливими, але швидко змінюючими одне одного відчуттями: обуренням, неприязню, вияви радості і симпатії. Мова образна, переважають явні перебільшення реальних подій, в яких бажане підмінює дійсне. Міміка та рухи виразні, експресивні, інколи театральні. Для хворих характерна підвищена навіюваність і самонавіювання. Зі психічними часто співіснують різні фізичні, вегетативні (порушення сну, серцево-судинні, гіпергідроз тощо) і неврологічні (“випадіння функцій” у вигляді рукавичок, шкарпеток, парезів) розлади.

Синдроми настирливих (нав’язливих) станів (обсесивно-компульсивний розлад F-42)переважно стійкі; в одних випадках – лише окремі симптоми (наприклад, настирливе рахування, агорафобія), в інших – різні нав’язливі стани.

Емоційні (афективні) синдроми –одні з найбільш загальних психічних порушень. За своєю частотою вони поступаються лише астенії. Основу їхню становлять розлади настрою (сукупність почуттів, що надають забарвлення усім пережиттям людини на протязі значного проміжку часу).

Маніакальний синдромхарактеризується підвищеним, радісним настроєм (гіпертипія), прискоренням мислення та підвищеною діяльністю, що становлять т. зв. маніакальну тріаду основних складових симптомів. При розвитку вказаних явищ з’являється безпідставний оптимізм, потреба у зміні вражень, відчуття припливу сил, фізичного комфорту. Хворі стають гомінкими, легко знаходять відповіді, хоча більше поверхневі за змістом, декламують і намагаються писати вірші. Увага загострена, але нестійка і легко відволікається. Гарячкова діяльність має розкиданий характер, почате не доводиться до кінця. В цю клінічну картину вкладається т. зв. весела манія.

Гнівлива манія:підвищення настрою та мовно-рухове збудження супроводжується подразливістю, нав’язливістю, настирною прискіпливістю, спалахами гніву і злобності.

Сплутана манія:різке підвищення настрою поєднане з безладним мовним і руховим збудженням.

Депресивні синдроми

Депресивний синдрому найбільш типовому вигляді (звичайна, проста депресія) складається з пониженого тоскного настрою (гіпотимії), уповільнення мислення, рухової загальмованості, які входять у депресивну тріаду головних ознак.

Хворі скаржаться на слабкість, лінощі, в’ялість і пригнічення, втрачають віру у власні сили, легко розупевняються у вірності своїх вчинків, через загальмованість асоціативних процесів повільно і тяжко приймають рішення, а також перебільшують реальні утруднення, звинувачують себе в слабкості волі, неможливості “взяти себе в руки”. Може бути сльозливість, образливість, подразливість.

У станах гіпотимічної депресії частими є суїцидальні спроби, скоюються самогубства. При поглибленні подавленого настрою хворі починають скаржитися на тоскний настрій, нудь. Характерна поява тяжкого відчуття в грудях, рідше – у животі. Їх описують як стиснення, важкість, неможливість дихнути, задуху. Деякі хворі говорять про “моральний біль”, що “душу розриває на шматки” і протиставляють ці відчуття фізичній болі (т. зв. передсерцева нудь). У важчих випадках виникають надцінні ідеї самозвинувачення або приєднується маячення провини, гріхопадіння – депресія з ідеями звинувачення.Депресивний синдром може супроводжуватись явищами меланхолічної дереалізації і деперсоналізації, аж до появи т. зв. психічної анестезії – болісної нечуттєвості, пережиття внутрішнього спустошення, втрати любові до ближніх, байдужості, зникнення емоційного реагування на навколишнє (анестетична депресія). Про тяжкість депресії говорить поява суїцидальних думок і тенденцій. Властива депресивним хворим занижена самооцінка може замінюватися маяченням самоприниження, самозвинувачення, а у хворих похилого віку – частіше ідеями розорення і злиденності. Для депресивного синдрому характерні виразні сомато-вегетативні розлади у вигляді порушень сну, апетиту, функцій шлунково-кишкового тракту (запори), ендокринних дисфункцій.

Депресія з фантастичним маяченням(меланхолічна парафренія, депресія з нігілістичним мегаломанічним маяченням Котара) характеризується тим, що хворі називаються іменами негативних осіб і діячів, приписують собі звинувачення у світових катаклізмах, висловлюють впевненість у загибелі всього оточуючого, країн, всесвіту, стверджують, що ніколи не помруть і будуть страждати вічно. В зв’язку з таким станом вони можуть навіть вбивати близьких, аби позбавити їх від уявних страждань, отже, їм загрожують альтруїстичні вбивства.

Ажитована депресія– тоскний настрій у поєднанні з тривогою (афект очікування біди), мовним і руховим збудженням. Тривога може бути безпідставною, безпредметною; в інших випадках говорять про очікування суду, розстрілу, тортур, загибелі близьких. Зміст висловлювань вкрай одноманітний і відображає особливості афекту і маячень.

Депресія параноїднапоєднання подавленого, тоскного настрою з ідеями переслідування, отруєння чи завданої шкоди.

Дисфорична депресія– це стан, при якому понижений афект поєднується з подразливістю, неприязністю, невдоволеністю. У легких випадках подавленість супроводжується прискіпливістю, іронічністю, в’їдливістю. У виразних станах виникає нудь, тоскний настрій у поєднанні зі страхом, відчаєм, напруженою злобою і, навіть, з тупою люттю. Маже спостерігатися рухова загальмованість але частіше хворі “не знаходять собі місця”, аж до стану різкого виразності ажитації. Тяжким дисфоріям можуть бути супутніми уривчасті маячення переслідування або маячення іншого змісту, а також стани зміненої свідомості. Дисфорії інколи супроводжуються імпульсивними діями, агресивністю до оточуючих людей, самопошкодженнями і самогубством.

Маячні синдроми

Паранояльний синдромвиникає на тлі ясної свідомості, відзначається первинним систематизованим імперативним маяченням різного змісту (ревнощів, переслідування тощо). При викладенні маячень типовою є деталізація, пов’язана з великою кількістю доказів – т. зв. маячна ретельність.

Галюцинаторно-параноїдний синдром– поєднання маячних ідей (переслідування, отруєння, завдання шкоди, нанесення фізичної шкоди) з вербальними галюцинаціями, часто проявами синдрому Кандинського-Клерамбо. В одних випадках домінують маячення, в інших – сенсорні прояви (галюцинації вербальні та ін.).

Кандинського-Клерамбо синдром (психічного автоматизму)– поєднання маячних ідей, насамперед переслідування, з ідеями психічного та фізичного впливу, з відчуженням думок, почуттів, вчинків. Це складне психопатологічне порушення, в якому розрізняють 3 групи розладів: асоціативний сенсорний і руховий типи автоматизмів; псевдогалюцинації, часто імперативні за змістом; маячення впливу, переслідування.

Асоціативний автоматизмрозвивається, звичайно, першим. Його ініціальним проявом є ментизм (мимовільний, нестримний, швидкий потік думок чи уявлень) або відчуття оволодіння(відчуття, що суб’єкт не належить сам собі, а ним володіє якась стороння сила).

Сенсорний (сенситивний, сенестопатичний) автоматизм– це різноманітні за характером (нерідко у вигляді болю) та локалізацією відчуття, які ніби штучно зроблені.

Руховий (кінестетичний) автоматизм– вчинення всупереч бажанню різних рухів (головою, язиком тощо), а в окремих випадках – висловів уголос, що сприймаються як насильницькі.

Цей примусовий характер усієї психічної діяльності при синдромі Кандинського-Клерамбо може в тлумаченнях хворого співвідноситися з конкретними формами впливу: гіпнозом, електричним струмом, атомною радіацією, особливими променями та ін. (маячення впливу).

Парафренний синдром– поєднання фантастичних за змістом маячних ідей психічних автоматизмів, галюцинацій, часто – конфабуляцій, сплутаності. Нерідко спостерігається симптом ілюзії двійників, симптом хибних упізнань (симптом Капгра), при яркому незнайомі особи сприймаються як знайомі (симптом позитивного двійника) чи родичі та близькі, відомі хворому, сприймаються ним як незнайомі, чужі, підставні, котрі загримувалися під його близьких (симптом від’ємного двійника). Звичайно, настрій хворих неадекватно підвищений, аж до маніакального, рідше – депресивний, хоча можлива переміна знаку афекту і його глибини.

Синдроми рухових порушень

Кататонічний синдром– це збудження (кататонічне збудження) чи нерухомість (кататонічний ступор). Найчастіше збудження передує ступору. Спочатку кататонічне збудження має патетичний характер: у хворих підвищення настрою до піднесено-захопленого, високопарна мова, розмашисті, перебільшено виразні рухи тощо. У важких випадках збудження є хаотичним, складається лише з окремих компонентів рухових актів. З’являються постійні рухи простішого типу (повзання, хапання, розгойдування тулуба), мова при цьому може бути зовсім відсутня.

Кататонічний ступорвизначається неможливістю отримати від хворого жодних відповідей (мутизм) із нерухомістю і м’язовим напруженням. Хворі не реагують ні на зовнішні подразники, ні на особистий стан, можуть довго залишатися в одній і тій же, часто незручній позі. При певній інтенсивності порушень м’язового тонусу вони зберігають надане положення кінцівкам і тулубу (симптом воскової гнучкості).Іноді, навпаки, хворі чинять впертий мовчазний спротив (негативізм) спробам їх погодувати і помити, не дозволяють змінити їм одяг. У найбільш тяжких випадках хворі нерухомо лежать із закритими очима у специфічно скрюченій позі тіла (ембріональна поза), може бути характерне витягування губ (хоботковий рефлекс). Депресивний ступорвиникає на тлі депресивного афекту. Вираз обличчя і поза завжди відображають внутрішній стан хворого, відсутні негативізм і воскоподібна податливість. Вдалим розпитуванням у хворого завжди можливо отримати хоча б однослівні відповіді та відповідну інформацію про наявні розлади.

Психогенний ступорможе супроводжуватися повною з нерухомленістю і мутизмом. Йому супутні різкі вегетативні симптоми, пов’язані з підвищенням тонусу симпатичної вегетативної нервової системи (почервоніння, сальність, пітливість, підвищення артеріального тиску

Галюцинаторний ступор– недовготривалий стан знерухомленості, що виникає на тлі галюцинаторних розладів високої інтенсивності, передовсім вербальних галюцинозів.

Синдроми порушення свідомості (виключення, викривлення, змінення, потьмарення) –це тимчасові, короткотривалі чи триваліші (від хвилини до години, днів, тижнів, років) порушення психічної діяльності, для яких характерне поєднання таких ознак: часткова або повна відстороненість від оточуючого; порушення мислення з частковою або повною неможливістю тлумачень, суджень; повне або часткове забування подій, що відбувалися (амнезія). Найлегші і найчастіші виключеннясвідомості – обнубіляція (захмарення), памороки т. зв. легке запаморочення свідомості. Важчим розладом є оглушення– паморочення, виключення свідомості зі збідненням психічної діяльності; домінують в’ялість і пасивність, рухи уповільнені, мова утруднена, хворим тяжко зосередитися і дати потрібну відповідь. Вони погано обмірковують те, що відбувається.

При обтяженні стану хворі знаходяться у дрімотному стані (сомнолентності). У подальшому можливий перехід у більш тяжкий стан виключення свідомості – сопор. Сопорозний стан характеризується виразною притупленістю чи відсутністю реакцій навіть на сильні фізичні подразнення (наприклад, щипання, болючі уколи, удари).

Найглибшим виключенням свідомості є кома.У коматозному стані порушується дихання і рефлекторна діяльність, навіть відсутній корнеальний рефлекс (рефлекс на дотик до рогівки ока).

Делірій або делірозний синдром –галюцинаторне потьмарення, (змінення, викривлення, спотворення) свідомості з переважанням істинних галюцинацій (зорових галюцинацій та ілюзій), образного маячення, рухового збудження, яке за характером відповідає викривленому сприйняттю оточуючого. Найчастіше зустрічається при алкогольному делірії.

У продромальному стані(на початковій стадії делірію) відзначаються напливання образних, сценоподібних спогадів, украй мінливий настрій (піднесення, подразлива примхливість, неспокій, гарячкова веселість або пригніченість), рухові прояви у вигляді гіперекспресивних дій, непосидливості.

При розгорнутомуделірії спостерігається наплив зорових,у багатьох випадках – зорових сценоподібнихгалюцинацій, різноманітних зорових ілюзій, парейдолій. Хворі багато рухаються, живо реагують на появу обману сприйняття. Іноді в них виникають різкі реакції захисту і втечі (наприклад, при “білій гарячці” вони “бачать” зелених потвор, чортів, інші чудовиська які загрожують кинутися на них…).

Висловлювання хворих уривчасті, непослідовні, іноді складаються з окремих слів і вигуків. Настрій мінливий: тривожна цікавість, схильність до жартів змінюється страхом і панікою, що переважають.

При поглибленні змінення свідомостігалюцинації, ілюзії, маячення та інші розлади послаблюються, і починає домінувати рухове збудження зі стереотипними діями у формі звичних щоденних вчинків, іноді таких, що мають відношення до професії (професійний делірій, маячення занять), наприклад, візник “поганяє” уявним батогом, слюсар – ніби-то щось закручує уявним інструментом. Спогади про період деліріозної, зміненої свідомості уривчасті; при професійному делірії – повна амнезія.

Онейроїд –сноподібне, фантастично-маячне викривлення (потьмарення) свідомості. Спочатку існує ілюзорне сприйняття навколишнього світу, що поєднане з фантастичними уявленнями; при розгорнутому, повному онейроїді відбувається насування мимовільно виникаючих у свідомості ясних і фантастичних зорових псевдогалюцинацій надзвичайної виразності, які то повністю заволодівають свідомістю хворих, і ті навіть не помічають оточуючого, то дивним чином поєднуються з окремими елементами навколишньої обстановки. Переважають загальна загальмованість, рідкі та короткі вигуки, піднесення, збудження. Характерний зовнішній вигляд хворих у такому стані відомий психіатр В. Грізенґер описав так: “Вони мовчазні, бездіяльні, майже нерухомі і тільки погляд, в якому змінюються то піднесення, то відстороненість, страх чи звернене всередину себе здивування, що свідчать про те, що з ними коїться щось незвичайне”. Пізніше, коли психоз минає, хворі розповідають, що були тоді свідками грандіозних, фантастичного змісту подій (наприклад, споглядали за надзвичайними подіями війни різних світів).

Аменція (аментивний синдром) –потьмарення (викривлення) свідомості з переважанням беззв’язного, хаотичного (інкогерентного) мовно-рухового збудження і розгубленості. Мова складається з окремих, непов’язаних за змістом слів, вигуків. Некоординоване рухове збудження виникає на дуже обмеженому просторі (наприклад, рухи перебирання білизни в межах ліжка). Обличчя хворих має вираз непорозуміння, домінує афект розгубленості. Стомлюючись, вони замовкають, знаходяться у близькому до повної прострації стані. Іноді аменція може супроводжуватися уривчастими галюцинаціями і маячними ідеями. Тривалість аментивного стану – від кількох днів до тижня.

Присмеркове (сутінкове) потьмарення свідомості.Розвиток клінічних ознак раптовий. Як правило, триває короткочасно (хвилини, години, рідше дні). Іноді відзначається тільки глибоке дезорієнтування всіх видів (у місці, часі, своїй особі), зі значною збереженістю звичайних автоматизованих рухів, у зв’язку з чим хворі можуть навіть не привернути уваги оточуючих.

Патологічні просонкові стани –це різновид потьмареного стану сутінкового (присмеркового) типу. Вони мають важливе судово-психіатричне значення. Інколи їх називають “сп’янінням сном”, виникають при уповільненому прокиданні від глибокого сну та супроводжуються яскравими, в т. ч. страхітливими сновидіннями. У цих випадках, насамперед від сонного загальмування, звільняються функції, що мають відношення до рухів, тоді, як вищі психічні функції, які становлять свідомість, ще знаходяться на тому чи іншій ступені загальмування.

Нерідко замість поняття “потьмарений стан свідомості” або “змінення (викривлення) свідомості” психіатри використовують як його синонім поняття “сплутаність свідомості”Використання останнього є найбільш правильним у випадках, коли виникають інтенсивно виражені психічні розлади, що ніби захоплюють свідомість хворого і порушують тим самим його орієнтацію в місці, часі, оточенні. Найчастіше про сплутаність свідомості говорять тоді, коли є інтенсивний вербальний галюциноз, маніакальний чи кататонічний тип збудження. Тут правомірно говорять про сплутаність “галюцинаторну”, “маніакальну”, “кататонічну”. Відбувається тотальне порушення пізнавального процесу (втрачається здатність відображати внутрішні зв’язки явищ дійсності і чуттєвого пізнання), яке відсутнє при інших патологічних порушеннях психіки, коли тією чи іншою мірою переважно порушується тільки одна зі сторін пізнання.

Припадки (напади, пароксизми) –раптово виникаючі нетривалі (транзиторні) стани потьмарення свідомості різної глибини (аж до певної її втрати), що поєднуються з руховими порушеннями, передовсім у формі різних судом.

Великий, генералізований, розгорнутий епілептичний судомний припадок (напад)розгортається з певною клінічною послідовністю судомних порушень. Припадку (нападу) може передувати продром – загальне нездужання, розбитість, головні болі, зміна настрою, які тривають на протязі годин чи доби. Безпосередньо припадок почитається з аури.

Розрізняють кілька типів епілептичної аури.

Сенсорна аура– різні неприємні відчуття, повзання по шкірі мурашок, стискання, поколювання, нерідко уривчасті, навіть різнокольорові галюцинації, незвичайні запахи, слухові обмани (акоазми, фонеми).

Вегетативна аура –тахікардія, відчуття задухи, голоду, спраги, пітливість, болі в животі, грудях, підсилення кишкової перистальтики.

Моторна аура– топтання, переминання ногами, крутіння на місці, вигуки.

Вісцерельна (епігестральна) аура– в ділянці епігастрію раптове, неприємне відчуття, нудота, що розповсюджується вище, до горла.

Психічна аура– афекти страху, “наджахливого відчуття” або, навпаки екзальтація, загальна піднесеність настрою, відчуття ”прозріння”, сценічні галюцинації.

Тонічні судоми тривають після падіння. Руки і ноги випростовуються, припіднімаються, дещо підтягуються вгору. Щелепи стискаються, дихання майже припиняється, буває чути хрипіння, виділення слини, піни з домішками крові. Обличчя спочатку зблідає, але скоро синіє (ціаноз). В окремих випадках відбувається мимовільне сечопускання або дефекація. Тонічні судоми тривають не більше однієї хвилини.

Після цього виникають клонічні судоми (клонічна фаза великого епілептичного судомого припадку)– це переривисті скорочення м’язів кінцівок, тулуба, шиї. Їх частота й інтенсивність після 1 – 3 хвилини сходить нанівець і змінюється м’язовим розслабленням. За клонічною фазою слідує кома, яка змінюється сопором, далі настає сон чи поступове прояснення свідомості.

Про припадок спогадів не залишається, але про те, що він був, хворі дізнаються від оточуючих, на основі характерної наступної розбитості, забоїв, прикусів, головних болей та ін. Подальший настрій може мати виразний афект дисфорії, невдоволення.

Малий епілептичний припадок (напад), пароксизм,як і великий, розгорнутий, супроводжується втратою свідомості, що виникає раптово; іноді йому теж передує аура. На відміну від великого, у цих випадках малого нападу загальної тонічної судоми не виникає, тому хворі, не дивлячись на втрату свідомості не падають.

Припадки (напади) Джексона (часткові, парціальні епілептичні судомні припадки)зустрічаються при т. зв. симптоматичній епілепсії, коли фокус ураження локалізується у скроневій долі головного мозку або в близьких до неї ділянках. Свідомість втрачається тільки на висоті нападу, коли судоми переходять і на іншу половину тіла, тобто при їх генералізації.

Диенцефальні або (вегетативні припадки напади) –раптово виникає озноб, тахікардія, пітливість, виділяється багато слини (слинотеча). Обличчя блідне або червоніє, підвищується артеріальний тиск. Хворі відчувають шум у вухах, головокружіння, млявість. Характерним є виразний страх, різка слабкість. Тривале припадок від кількох хвилин до 1 – 2 годин. У кінці може бути позов на сечопускання, дефекацію, відчуття голоду або спраги.

Істеричний припадок (напад)супроводжується руховими розладами без судомного компоненту. Виникає після хвилювань та інших психогенних моментів. Падіння відбувається поступово, обачно, часто хворі просто осідають на підлогу (що суттєво відрізняє істеричний припадок від генералізованого епілептичного). Напад може супроводжуватися криками, скреготанням зубів, сваркою; очні яблука часто закочуються, що нерідко утруднює перевірку реакції зіниць на світло (щоб, наприклад, віддиференціювати від клініки істиного епіприпадку чи коли цієї реакції немає при виключенні симуляції). Присутність сторонніх осіб завжди підсилює прояви істеричного нападу (жести можуть ставати більш театральними, “працюють на публіку”), робить їх більш довготривалими – до години і більше. Різні різкі зовнішні впливи (больові, обливання холодною водою тощо) можуть переривати припадок.

Спогади про те, що сталося під час нападу, в хворих фрагментарні, після припадку вони відчувають втому, “розбитість”.

Амнестичний Корсаковський синдромвизначається тріадою психічних порушень: амнезією, дезорієнтованістю і такими розладами пам’яті, як конфабуляції, навіть з конфабуляторною сплутаністю.

Амнестичні розлади, які є головними в цьому синдромі, виявляються у повному або частковому порушенні пам’яті на поточні події (фіксаційна амнезія). Пам’ять про минулі події може залишатися збереженою, однак частіше спостерігаються ті чи інші ступені її порушення (ретроградна амнезія), що захоплюють події тривалістю від тижня до кількох років.

Хворі не в змозі запам’ятати поточні події, не можуть визначити час, відповісти, де знаходяться, хто їх оточує, з ким тільки що мали бесіду, що їли або робили. У них порушується просторове орієнтування – не знаходять свою постіль, не можуть запам’ятати розташування приміщень.

Конфабуляції виникають не спонтанно, а при розпитуванні. Їх зміст стосується здебільшого фактів повсякденного життя або ситуацій, пов’язаних із професійною діяльністю. У хворих спостерігається в’ялість, пасивність, зниження потягів, втомлюваність. Певне усвідомлення своєї хвороби, зокрема, стосовно пам’яті, спостерігається практично завжди. Звичайно, хворі намагаються примітивними прийомами приховати свій амнестичний дефект.

Синдром слабоумстває патологією інтелекту. Інтелект – це сукупність психічних інтегративних процесів, завдяки яким забезпечується здатність розуміти, відтворювати, використовувати і переробляти вже набуті знання у різноманітних життєвих ситуаціях. Для цього використовуються пам’ять, увага, особливості мислення, мова, сукупність знань, навичок і набутого життєвого досвіду.

Виокремлюють слабоумство вроджене (олігофренію) і набутев результаті перенесених захворювань (деменція). Залежно від нозологічної природи захворювання вирізняють сенільне, паралітичне, травматичне, епілептичне й інші форми слабоумства (деменції).

За ступенем виразності визначають слабоумство тотальне (глобальне), повне і часткове (лакунарне, вогнищеве).

Тотальне слабоумство відзначається глибоким порушенням критики чи повною її відсутністю. У хворих різко знижений рівень суджень, тлумачень, порушена пам’ять; мислення збіднене і непродуктивне. Переважають байдужість і безпечність. Індивідуальні риси характеру розмиті, втрачені. Поряд із виразними формами слабоумства існують легкі проміжні форми ослаблення психічної діяльності. Їх визначають поняттями “зниження рівня особистості” або “інтелектуального пониження” (синдром недоумкуватості).

У цих випадках є зниження працездатності, що передовсім стосується професії, з’являється стійка втомлюваність, іноді погіршена пам’ять, збіднюється коло попередніх інтересів. Одні риси особи можуть згладжуватися, інші, навпаки, помітно підсилюються.

Маразм –розпад особистості, найтяжчий вид негативних розладів із втратою можливості контакту з навколишнім середовищем, найглибший ступінь слабоумства, часто з розгальмованістю основних інстинктів, ненажерливістю (аж до копрофагії) та сексуальною розпусністю. Загальне виснаження особи.

Психоорганічний (ецефалопатичний) синдром –це симптомокомплекс порушень пам’яті, інтелекту й афективності. Для більшості хворих із психоорганічним синдромом характерна астенія. Залежно від нозологічної природи захворювання поєднання основних симптомів буває різним. Так, при амнестичному Корсаківському психозі, старечому слабоумстві тощо. домінують розлади пам’яті, при прогресивному паралічі чи хворобі Піка страждає інтелект, при пухлинах мозку домінують афективні розлади і т. д.

Читайте також:

1. Невротичні розлади: поняття, історія
2. СИМПТОМИ ТА СИНДРОМИ ПСИХІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ.

Переглядів: 2431