Стаття 4. Право особи на сім'ю

Після перерахування вказаних виключень виникає питання: чи можна спільність проживання визнати як ознаку сім'ї і чи потрібно взагалі конструювати статтю, яка викликає стільки запитань і потребує додаткових пояснень?

Спільність проживання як ознака сім'ї викликає заперечення і з іншої точки зору. В літературі неодноразово підкреслювалося, що спільне проживання – це дуже вузький термін, тому ознакою сім'ї має бути не спільне проживання, а спільне життя¹. Я.М.Шевченко цілком слушно наголошує на тому, що саме «поняття «спільне життя» охоплює такі важливі елементи процесу життя, як взаємне піклування, виникнення спільних інтересів, поява домовленостей, що стосуються самого існування сім'ї, її розвитку, наприклад, народження дитини і т. ін.»². У дореволюційній літературі відносно спільності життя подружжя відзначалося, що законодавство припускає об'єднання чоловіка й жінки не стільки стінами будинку, скільки погодженістю їхнього поводження, спрямованого на досягнення загальних життєвих цілей, до взаємної підтримки, спільного виховання дітей тощо³.

У літературі пропонувалися і інші визначення цієї ознаки сім'ї: «спільність духовного, матеріального життя й інтересів»⁴; «моральна й матеріальна спільність і взаємодопомога»⁵; «взаємна матеріальна спільність і підтримка»⁶; «моральна й матеріальна допомога і підтримка»⁷ тощо. Незважаючи на деякі розбіжності, усі автори намагаються надати визначення тому дуже своєрідному зв'язку, який поєднує членів сім'ї в єдину спільність. На тлі цих визначень закріплений в законі термін «спільне проживання» вбачається невдалим. 5. Наступною ознакою сім'ї, згідно із ч. 2 ст. З СК України є спільний побутїї членів. Ця ознака може мати різноманітні види свого прояву - спільне ведення господарства, влаштування відпочинку, набуття певних речей тощо. Слід погодитися з тим, що спільний побут можна розглядати як певний елемент спільності життя членів сім'ї¹, одну з його складових.

6. Не викликає сумніву, що основною юридичною ознакою сім'ї є те, що її членів пов'язують взаємні права та обов'язки. Ця ознака є найбільш значимою для юридичного визначення сім'ї. Включення юристами в поняття сім'ї такої ознаки, як права та обов'язки її членів, цілком зрозуміле. Воно дає можливість значною мірою формалізувати це поняття. На відміну від належних членам сім'ї почуттів любові, дружби, взаємоповаги, моральної відповідальності, які не піддаються правовому регулюванню, закріплені в законі особисті та майнові права і обов'язки членів сім'ї є цілком конкретними. Крім того, вони, як правило, можуть бути здійснені примусово. Такі права і обов'язки виникають автоматично в результаті реєстрації шлюбу, народження дитини, усиновлення, тому наявність зазначених юридичних фактів сама по собі свідчить про виникнення юридичного зв'язку чоловіка і дружини, батьків та дітей, усиновителів й усиновлених, незалежно від характеру їхніх особистих відносин та інших мінливих за своєю природою факторів.

Члени сім'ї мають комплекс взаємних особистих немайнових та майнових прав та обов'язків, які за своєю природою є сімейно-правовими. Ці права та обов'язки встановлюються сімейним законодавством і пов'язують учасників сімейних відносин своєрідними правовими зв'язками. З одного боку, факт приналежності особи до сім'ї слугує підставою для набуття нею комплексу відповідних прав та обов'язків, з іншого - наявність комплексу таких прав та обов'язків свідчить про належність особи до певної сім'ї. Так, чоловік та дружина зобов'язані матеріально підтримувати один одного, дбати про спільне майно, здійснювати розпорядження таким майном в інтересах сім'ї; батьки зобов'язані виховувати своїх дітей, захищати та представляти їхні інтереси перед третіми особами, утримувати дітей та забезпечувати матеріальні умови їхнього життя. Комплекс взаємних прав та обов'язків пов'язує також усиновлювачів та усиновителів, дітей та їх вихователів, інших членів сім'ї.

При характеристиці такої ознаки сім'ї, як наявність сімейних прав та обов'язків її членів, необхідно звернути увагу на один суттєвий момент. Справа у тому, що взаємні сімейні права та обов'язки можуть набувати не лише члени сім'ї, а й інші особи, які так чи інакше пов'язані з сім'єю. Так, передбачені СК України сімейні права та обов'язки можуть мати особи, які:

а) раніше були членами однієї сім'ї (кожен з колишнього подружжя має право на отримання аліментів від другого з подружжя і після розірвання шлюбу);

б) пов'язані близьким кровним спорідненням, хоча ніколи не були членами однієї сім'ї (дитина має право на отримання аліментів від свого батька, який проживає в іншій сім'ї)².

Іще раз необхідно наголосити на тому, що взаємних прав та обов'язків в сімейно-правовому розумінні не має одинока особа. Така особа може мати родичів, зобов'язаних її утримувати, наприклад, повнолітню дочку або сина, які проживають окремо. За таких обставин виникають сімейні права та обов'язки за участю одинокої особи та її родичів, однак не сім'я в прямому розумінні цього слова.

7. Окрім взаємних прав та обов'язків для юридичного визначення сім'ї принципово важливе значення має питання про підстави виникнення сім'ї. Свого часу в ст. 2 Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 р. визначалися відносини, що регулюються цим Законом. Це давало можливість однозначно вважати, що сім'я створюється на підставах: а) шлюбу; б) кровного споріднення; в) усиновлення дитини; г) взяття дитини в сім'ю на виховання. Таким чином за старим законодавством сім'я могла виникати лише на підставах, визначених законом.

Новий СК України вніс революційні зміни у вирішення цього питання. Згідно Із ч. 4 коментованої статті сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. З урахуванням цього Є.О.Харитонов зазначає, що перелік підстав створення сім'ї за новим СК України «не є вичерпним, а має орієнтовний характер». Перефразуючи слова О.М.Нечаєвої, можна сказати, що сьогодні дія норм, що регулюють сімейні відносини, не має «характеру замкнутого простору»².

Зрозуміло, що основний інтерес в цьому плані має вказівка закону на те, що сім'я може створюватися на інших підставах, які прямо законом не визначені. Виникає питання: чому законодавець не називає прямо усі підстави створення сім'ї? В цілому таких підстав не так вже і багато, тому вважати, що в даному випадку законодавець намагається зекономити обсяг нормативного матеріалу, недоречно. В ст. 2 СК України, наприклад, дуже ретельно перераховуються члени сім'ї, відносини між якими Кодекс регулює і навіть, навпаки, не регулює. Очевидно, тут існують інші причини, які не є очевидними.

8. В цьому плані хотілося б розглянути два основні моменти, коли виходячи з аналізу СК сім'я може створюватися на Інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Неоціненну допомогу при цьому знов-таки надає коментар З.В.Ромовської, яка детально пояснює підстави тих чи інших нововведень, закріплених в СК України.

Перше і, без сумніву, – головне. Мова йде про так звані фактичні шлюбні відносини. Такі відносини, як відомо, виникають не із зареєстрованого шлюбу. В історичному плані не буде перебільшенням сказати, що скільки існують формалізовані шлюби, стільки ж і відносини, які з тих чи інших причин не набувають певної форми. Формальні та неформальні шлюби мають взаємозалежне співіснування. Однак ставлення закону до неформальних шлюбних відносин може бути різним. Відомо, що за часів дії КпШС України 1969 р. фактичні шлюбні відносини не визнавалися. Права та обов'язки подружжя породжував лише шлюб, укладений в державних органах ЗАГС (ч. 2 ст. 13 КпШС України).

Однак практика свідчила про широке розповсюдження фактичних шлюбних відносин. Незважаючи на чіткі законодавчі настанови про необхідність реєстрації шлюбу, у правовій літературі також завжди була присутньою ідея про те, що шлюб є союзом осіб, які живуть однією сім'єю як чоловік та дружина, навіть І тоді, коли відповідна реєстрація відсутня. Зокрема, в літературі зазначалося, що шлюб необхідно виводити не з його формальної наявності або відсутності, а із сутності відносин між чоловіком і жінкою, у зв'язку із чим «і незареєстрований щлюб є шлюб, а не співжиття, під яким варто розуміти випадкові зв'язки чоловіка та жінки». Останнім часом у зв'язку з загальною демократизацією життя набула поширення думка про те, що люди взагалі вправі обирати той образ сімейного життя, що їм більше імпонує². За кордоном фактичні шлюбні союзи одержали значне поширення, вони навіть виступають як альтернатива традиційній сім'ї, заснованій на зареєстрованому шлюбі. Цей факт визнається усіма фахівцями і враховується законодавцем³.

Набрання чинності новим СК України поклало край «законодавчій фетишизації шлюбу»⁴. Вперше за багато років фактичне подружжя набуло прав та обов'язків, які практично співпадають за обсягом з правами та обов'язками подружжя. Принаймні така ситуація склалася в майновій сфері (ст.ст. 74, 91 СК). Можна по-різному ставитися до такої принципової зміни вектора правового регулювання сімейних відносин. Однак треба визнати, що законодавець намагається надати юридичного визначення відносинам, які реально існують і більш того – мають широке розповсюдження. Тому говорити про те, що таким чином Закон руйнує сім'ю навряд чи доцільно. Це лише спроба нормативного упорядкування відносин, які до цього часу розвивалися стихійно. Відомо, що особи, які перебували у фактичних шлюбних відносинах, мали менше прав, ніж подружжя, вони не набували прав на взаємне утримання, вимушені були доводити свої права на спільне майно тощо.

Інша справа, що в СК ця ідея не набула завершеного вигляду. Складається враження, що законодавець не «ризикнув» назвати речі своїми іменами і в ст. 3 СК України прямо визнати, що сім'ю складають особи, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Однак, це було б краще, ніж включати в Закон таку вкрай нечітку фразу як «інші підстави, не заборонені законом і такі, що не суперечать моральним засадам суспільства».

По-друге, у зв'язку з «відкритістю» переліку підстав створення сім'ї можуть виникати питання щодо долі одностатевих шлюбів. З.В.Ромовська відзначає,що «в Україні одностатеві пари не вважатимуться сім'єю... головним чином тому, що це суперечить пануючим моральним засадам українського суспільства»¹. Однак такий однозначний висновок не є настільки очевидним. За часів СРСР питання про одностатеві сімейні союзи не могло навіть виникнути, оскільки підстави створення сім'ї були однозначно визначені. Сьогодні, якщо СК позбувся такого імперативу і визнав за можливе існування різних підстав створення сім'ї, треба визнати усі можливі наслідки нового підходу. Єдиною причиною не визнавати сьогодні в Україні одностатеві шлюби є те, що, за словами З.В.Ромовської, вони «суперечать пануючим моральним засадам українського суспільства». Однак що таке «моральні засади українського суспільства», а тим більше – «пануючі моральні засади»? (Див, п. 19 коментаря до ст. 7 СК України).

На це питання важко відповісти однозначно. Якщо існують пануючі моральні уявлення, то, очевидно є й інші, яких дотримується менший прошарок населення. Як відомо, прибічники одностатевих шлюбів належать до сексуальних меншин. Вони і не наполягають на тому, що поділяють пануючі в суспільстві моральні уявлення про сексуальні відносини. В літературі відзначалося, що поняття «сексуальні меншини» означає людей, уподобання, інтимні зв'язки, стиль життя, інші форми особистої ідентичності або самовиявлення яких відхиляються від господарюючого нормативно-гетеросексуального шаблона поведінки. Сексуальні меншини тому і є меншинами, що визнають власні моральні засади, які не співпадають з більшістю населення, однак вони також є елементом суспільства.

В літературі відзначалося, що феномен одностатевого сімейного союзу існував протягом практично усієї історії людства. Разом з тим юридичне визнання таких союзів та надання їх учасникам сімейних прав та обов'язків, що притаманні гетеросексуальним сімейним парам, – це вже інше питання. В європейських країнах ліберальні погляди населення вже знайшли своє закріплення в законодавстві Нідерландів, Данії, Німеччини, Швеції та Норвегії. У Франції одностатеві пари можуть зареєструвати так зване партнерство. У вітчизняній юридичній науці також вже надавалася підтримка одностатевим союзам. Так, Л.Липець пропонує включити до СК України та інших нормативні акти норми щодо одностатевого партнерства та покласти на нотаріусів України обов'язок щодо посвідчення договорів одностатевих пар про партнерство.

В даному випадку не йдеться про підтримку або осуд одностатевих сімейних союзів в нашій країні. Висновок полягає у іншому: застосовувати в законі такий прийом як посилання на моральні засади суспільства треба вкрай обережно. Як зазначалося в літературі, «з огляду на розбіжності, які існують у різні часи і в різних місцях між тим, щолюди вважають за добре чи зле, за справедливе чи несправедливе, ніхто не візьметься визначити елемент, спільний для змісту різних моральних порядків»¹. Моральні засади – річ дуже мінлива. Єдині засади суспільства для усіх і кожного його члена могли визначатися примусово лише в режимі СРСР. В реаліях сьогодення такий підхід вже не актуальний. Існують різні прошарки населення, які сприймають та сповідують різні погляди на життя, і з цим треба рахуватися. Основне питання полягає у тому, чи можна з аналізу ч. 4 ст. 3 нового СК України зробити однозначний висновок про неможливість створення сім'ї одностатевими парами? Надати однозначно негативну відповідь важко. Треба визнати, що в Законі існує «щілина», яка не дає можливості остаточно закрити це питання, оскільки усе спирається на поняття «моральні засади суспільства».

9. Визначення сім'ї може включати широкий спектр ознак. В теорії такі визначення нерідко відзначаються громіздкістю, що спричинено прагненням авторів охопити всі аспекти цього явища, однак це не сприяє з'ясуванню сутності сім'ї. Тому в основу визначення сім'ї повинні бути покладені лише головні ознаки, через які сім'я розглядалася б саме як юридичний феномен. Якщо виходити за межі визначення сім'ї, що встановлені в коментованій статті, то можна дійти висновку, що в юридичному розумінні сім'я – це об'єднання осіб, пов'язаних між собою спільністю життя та взаємними правами і обов'язками, що виникає з підстав, передбачених у законі.

1. Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї. У випадках, передбачених частиною 2 статті 23 цього Кодексу, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку.

2. Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку.

3. Кожна особа має право на проживання в сім'ї. Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

4. Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя.

1. Коментована стаття має певний змістовний зв'язок із ст. 3 СК України, в якій визначається поняття сім'ї. У свою чергу у ч.ч. 1 і 2 ст. 4 СК визначаються особи, які згідно з законом мають право на створення сім'ї. Не викликає сумніву, що особа може створити сім'ю незалежно від «дозволу» закону, тому особливого сенсу в чіткому перерахуванні осіб, які мають право на створення сім'ї, немає. В цьому плані більш вдалим можна визнати зміст ч. 1 ст. 291 ЦК України, в якій закріплений загальний принцип – фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю. Намагання СК України визначити усіх осіб, які мають право на створення сім'ї, дещо «подрібнює» значення загального принципу, не додаючи до нього додаткового змістовного навантаження. Крім того, в коментованій статті вказані не всі особи, які мають право на створення сім'ї. Зокрема, нічого не сказано про осіб, які усиновили дитину, опікунів та піклувальників, які проживають разом з дитиною, тощо.

По суті в ч. 1 ст. 4 СК йдеться про можливість особи укласти шлюб. В ній зокрема сказано, що особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї. У випадках, передбачених законом, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку. Зрозуміло, що укладення шлюбу також є підставою створення сім'ї, тому в цій частині право на створення сім'ї збігається з правом особи на шлюб (ст. 23 СК).

2. Згідно із ч. 2 коментованої статті сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку. В даному випадку, очевидно, мова йде про виникнення сімейних відносин між жінкою, яка не перебуває у шлюбі, та дитиною, оскільки перебування жінки-матері у шлюбі вже свідчить про наявність сім'ї, в якій дитина народжується. Не можна не помітити, що коментована стаття має назву «Право особи на сім'ю» у той час, як стосовно одинокої матері застосовується вже іншій вислів – «особа може створити сім'ю». Не дуже зрозуміло, в чому полягає різниця між подружжям та матір'ю щодо можливостей стосовно сім'ї. Очевидно, що особа, яка народила дитину, незалежно від віку також має право на створення сім'ї і ця словесна розбіжність не має принципового значення.

3. Право особи на сім'ю передбачає право на проживання в сім'ї та спілкування з її членами без будь-яких обмежень (ч. 3 ст. 4 СК України). Право на проживання в сім'ї є елементом загальної цивільної правоздатності особи. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом. Фізична особа має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває (ч. 2, ч. З ст. 291 ЦК України).

Без сумніву, особливе значення це право має для дітей. В ч. 3 ст. 5 СК України закріплений пріоритет сімейного виховання. Діти як особливі суб'єкти сімейних відносин в першу чергу пов'язані з сім'єю, вони потребують підтримки та захисту інших членів сім'ї та родичів. Кожна дитина має право жити й виховуватися в сім'ї, знати своїх батьків, жити з ними разом, за винятком випадків, коли це суперечить її інтересам. У ст. 9 Конвенції про права дитини сказано, що дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Дитина має право на спілкування з обома батьками, бабусею, дідусем, братами, сестрами, а також іншими родичами (ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала разом з ними. Якщо батьки не проживають спільно, від їхньої згоди залежить, з ким будуть проживати їх малолітні діти. Той з батьків, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні, він також має право спілкуватися з дитиною.

Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті відносини й прямі контакти з обома батьками. Дитина та її батьки для возз'єднання родини мають право на вільний в'їзд в Україну й виїзд із України в порядку, установленому законом (ст. 16 ЗУ «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст. 9 Декларації прав дитини дитина, яка розлучається з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудь рішення, наприклад, при арешті, тюремному ув'язненні, депортації чи смерті одного чи обох батьків або дитини, то батькам, дитині чи іншому члену сім'ї на їх прохання надається необхідна інформація щодо місцеперебування відсутнього члена (членів) сім'ї, якщо надання цієї інформації не завдає шкоди добробуту дитини.

4. В ч. 4 коментованої статті закріплено право особи на повагу до свого сімейного життя. В сучасному розумінні сім'я – це сфера приватного життя людини. Цивільне законодавство України закріплює загальні «параметри» поведінки особи в цій сфері. Згідно зі ст. 271 ЦК України фізична особа має право вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Ніхто не має права втручатися в сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 4 ст. 291 ЦК України). Крім цього, в ЦК України закріплена ціла низка статей, які тим чи іншим чином визначають окремі аспекти права особи на повагу до свого сімейного життя. Це право на особисте життя та його таємницю (ст. 301 ЦК); право на особисті папери (ст. 303, ст. 304 ЦК); право на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК); право на місце проживання (ст. 310 ЦК); право на недоторканість житла (ст. 311 ЦК) тощо.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЛК 2. Сім'я. Право особи на сім’ю	\|	Стаття 5. Державна охорона сім'ї

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.