• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Стаття 5. Державна охорона сім'ї

1. Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.

2. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпе­чує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

3. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

4. Держава бере під свою охорону кожну дитину-сироту і дитину, позбавлену батьківського піклування.

5. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

1. Відповідно до ч. З ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 5 СК України держава бере на себе обов'язок щодо охорони сім'ї, дитинства, материнства та батьківства, а також створення умов для зміцнення сім'ї. Це головне загальне положення, яке стосується сім'ї, визначає її значення в суспільстві та ставлення до неї держави. Держава здійснює по відношенню до сім'ї державну політику, яка є складовою соціальної політики України. Мета державної сімейної політики полягає у забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та її членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім'ї як основи суспільства.

Основними принципами державної сімейної політики є: суверенітет і автономія сім'ї у прийнятті рішень щодо свого розвитку; диференційований підхід до надання державою гарантій соціального захисту сім'ї; паритетна рівновага та партнерство між жінками і чоловіками в усіх сферах життя; соціальне партнерство сім'ї та держави; пріоритетність інтересів кожної дитини незалежно від того, в якій сім'ї вона виховується, та наступність поколінь

Конституційний принцип охорони та захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства реалізується в різних галузях законодавства України: цивільному, житловому, трудовому, про охорону здоров'я, про соціальне забезпечення тощо. Крім того, прийнято спеціальні закони, які також спрямовані на досягнення цієї мети: Закон України № 2811-ХТІ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 р.; Закон України № 2402-ПІ «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р.; Закон України № 1768-ІП «Про державну соціальну допомогу малозабез­печеним сім'ям» від 1.06.2000 р.; Закон України № 2342-ІУ «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 р.; Закон України № 2623-ІУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 2.06.2005 р та Інші нормативні акти.

Незважаючи на значну нормативну базу, спрямовану на забезпечення охорони сім'ї, дитинства, материнства та батьківства, а також на створення умов для зміцнення сім'ї, це питання не можна визнати вирішеним. Постановою Верховної Ради України № 2894-1Vвід 22 вересня 2005 р. були схвалені Рекомендації парламентських слухань «Забезпечення прав дітей в Україні. Охорона материнства та дитинства». Учасники парламентських слухань відзначили, що, незважаючи на певні зусилля органів державної влади, органів місцевого самоврядування, неуря­дових організацій і суспільства в цілому, ситуація із забезпеченням належних прав дітей в Україні не є відповідно вирішеною, а проблеми охорони материнства та дитинства у державі залишаються нагальними.

2. Важливим принципом сучасного сімейного права є закріплений в ч. 3 ст. 5 СК України пріоритет сімейного виховання дитини. Відомо, що основою соціальної політики радянської держави було суспільне виховання дітей. Саме суспільство за допомогою різноманітних заходів виховання мало формувати свідомість дитини. Сім'я розглядалася як осередок, який міг провокувати розвиток не громадських, а Індивідуалістських рис характеру особи. Такий підхід залишився в минулому. Підтримка сім'ї у новому контексті означає розширення приватної сфери життя дитини, посилення впливу батьків на формування її свідомості. В Преамбулі Конвенції про права дитини визначається, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особистості необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. В ст. 8 Конвенції наголошується на тому,що держави сторони зобов'язані поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Саме в сім'ї дитина починає формуватися як особистість, в сім'ї вона набуває перших навичок соціального спілкування, визначається як особа, яка має певні культурні, мовні, релігійні переконання, що виділяють її серед інших людей і перетворюють у особистість. Цим пояснюється і та обставина, що дитина, з тих чи інших причин позбавлена батьківського піклування, в першу чергу має бути влаштована в сім'ю (усиновлення, опіка та піклування, патронат, інші форми) і тільки у разі неможливості надання їй умов сімейного виховання, вона може бути влаштована в державний дитячий заклад або заклад охорони здоров'я.

3. В ч. 4 коментованої статті вказано, що держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування. В цьому знаходить своє логічне продовження положення ст. 52 Конституції України, в якій закріплено, що утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує та підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей. В Україні прийнято більше 20 законодавчих актів, які присвячені питанням соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування.

В Законі України № 2342-ІУ «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 р. (ст. 1) та Законі України № 2623-ІУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 2.06.2005 р. (ст. 1) вперше визначений правовий статус дітей, які потребують державної допомоги. У зв'язку з цим дитина-сирота визначається в законі як дитина, в якої померли чи загинули батьки. Діти, позбавлені батьківського піклування, – це діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні. Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг.

Законодавство визначає державні соціальні стандарти та соціальний супровід для дітей, які потребують особливого захисту в силу своєї незахищеності. В Україні передбачені наступні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення; опіка та піклування; патронат пере­дача до прийомної сім'ї, дитячих будинків сімейного типу, закладів для дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Для визначення дій, спрямованих на пріоритетне ефективне рішення проблем дитинства і втілення в життя положень Конвенції про права дитини, Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту й розвитку дітей в Україні прийнята Національна програма «Діти України». Із прийняттям Конституції України створений новий інститут захисту прав людини-Уповноважений Верхов­ної Ради України з прав людини, який здійснює парламентський контроль за дотриманням конституційних прав людини та громадянина. Покладено початок роботі зі створення інституту Уповноваженого по правах дитини. Законодавчо розширені повноваження органів, які традиційно захищають права та інтереси дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

4. Недопустимість втручання в сімейне життя людини є однією з загальних засад регулювання сімейних відносин (див. коментар до ч. 4 ст. 7 СК України). В ч. 5 коментованої статті визначається один Із аспектів права особи на збереження приватності свого сімейного життя. Принцип «ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України» закріплений в нормі, яка має назву «Державна охорона сім'ї». Це свідчить про те, що в даному випадку обов'язок щодо збереження приватності сімейних відносин покладається на державу. Саме держава, уособлена у різноманітних публічних інституціях, не може втручатися у сімейну сферу.

Однак таке втручання допускається у випадках, коли порушуються конституційні норми, що закріплюють основні права особи в сім'ї і, в першу чергу, права дитини. Наприклад, в ч. 2 ст. 52 Конституції України вказано, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Якщо, такі факти будуть мати місце в сім'ї, то збереження принципу приватності сімейних відносин неможливе. Втручання державних органів або прокурора з метою захисту прав дитини у таких випадках буде не лише допустимим, а й обов'язковим. Так, згідно зі ст. 165 СК України право на звернення з позовом до суду про позбавлення батьківських прав мають органи опіки та піклування або прокурор. Згідно з ч. 2 ст. 170 СК України у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.

Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. У свою чергу органи опіки та піклування наділені правом контролювати цільове витрачення аліментів (ст. 186 СК). Органи опіки та піклування і прокурор наділені також повноваженнями звертатися до суду з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним, якщо це необхідно для захисту прав та інтересів дитини (ст. 240 СК).

Переглядів: 1633