• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття суб'єкта міжнародного права

План

Тема4. Суб’єкти і об’єкти міжнародного права.

§ 1. Поняття суб'єкта міжнародного права

§ 2. Держави як основні суб'єкти міжнародного права

§ 3. Україна як суб'єкт міжнародного права

§ 4. Міжнародна правосуб'єктність нації

§ 5. Правосуб'єктність міжнародних організацій

§ 6. Правосуб'єктність державоподібних утворень

Основні поняття: суб'єкт міжнародного права, об'єкт міжнародного права, правосуб'єктність, федерація, автономія, унітарна держава, народ, нація, державоподібне утворення, визнання, правонаступництво, міжнародна організація.

Поняття суб'єкта міжнародного права тісно пов'язане з поняттям предмета міжнародно-правового регулювання. Ми вже зазначали, що тільки у процесі міжнародних (міждержавних) відносин у широкому розумінні створюються норми поведінки для учасників цих відносин. Таким чином, тільки учасникам цих відносин надавався статус міжнародної правосуб'єктності. Спроможність брати участь у відносинах, що регулюються міжнародно-правовими нормами, розглядалася; нами як передумова, але не головна риса суб'єкта. Основна властивість суб'єкта — юридична здатність до самостійних міжнародних дій, включаючи створення погоджених міжнародно-правових норм, до незалежного здійснення прав та обов'язків, установлених цими нормами [1],

Розглянемо деякі міжнародно-правові документи, що визначають правосуб'єктність. Наприклад, 8 (20) листопада 1815 р. у Парижі представники шести держав (Австрії, Франції, Великобританії, Росії, Португалії, Пруссії) підписали Акт про визнання і гарантії постійного нейтралітету Швейцарії і недоторканності її території. У ньому, зокрема, зазначається, що держави, які його підписали, "урочисто визнають постійний нейтралітет Швейцарії і ручаються за цілісність і недоторканність володінь її в нових межах, як зазначені вони актом Віденського конгресу" [2].

Або інший документ. 12 вересня 1990 р. у Москві Німецька Демократична Республіка, Федеративна Республіка Німеччина, Об'єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки, Союз Радянських Соціалістичних Республік і Французька Республіка підписали Договір про остаточне врегулювання стосовно Німеччи­ни, тобто про створення Об'єднаної Німеччини у межах ФРН, НДР і Західного Берліна. У ст. 7 цього договору зазна­чається, що "Об'єднана Німеччина набуває повного сувере­нітету над своїми внутрішніми і зовнішніми справами" [3].

У висновку Міжнародного суду 11 квітня 1949 р. щодо шкоди, заподіяної на службі в Об'єднаних Націях, говориться, що "суб'єкти права в юридичній системі не обов'язково повинні бути ідентичними з погляду своєї природи та обсягу прав" [4]. І хоч це судження у конкретній ситуації стосувалося правосуб'єктності ООН, воно, по суті, має загальне значення.

У сучасній доктрині міжнародного права традиційні суб'єкти міжнародного права прийнято поділяти на дві категорії: основні (первинні) та похідні (вторинні). До категорії основних (первинних) суб'єктів міжнародного права відносять держави, що володіють (як ми бачили на прикладах, наведених міжнародно-правових документів) державним суверенітетом і набувають на підставі свого виникнення (утворення) міжнародної правосуб'єктності.

Категорію похідних (вторинних) суб'єктів міжнародного права становлять міжнародні міжурядові організації і державоподібні утворення. Під державоподібними утвореннями розуміють особливі історично сформовані політико-релігійні або політико-територіальні одиниці (Ватикан, Мальтійський орден та ін.).

Особливе становище серед суб'єктів міжнародного права посідають нації і народи, які борються проти колоніалізму, іноземного панування за створення власної держави на основі національного суверенітету. Прикладом цього є Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 3236 (XXIX), що розглянула 22 листопада 1974 р. питання про Палестину. У цій резолю­ції, зокрема, зазначається, що Генеральна Асамблея,

"заслухавши заяву Організації визволення Палестини, що є представницею палестинського народу..., визнаючи, що палес­тинський народ має право на самовизначення відповідно до Статуту_: ООН...

6. Звертається з закликом до всіх держав і міжнародних організацій надати підтримку палестинському народу у його боротьбі за відновлення прав відповідно до Статуту.

7. Просить Генерального секретаря налагодити контакти з Організацією визволення Палестини з усіх проблем, що стосуються питання про Палестину" [5].

Аналіз Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3236 (XXIX) корисний для розгляду поняття суб'єкта міжнародного права з кількох аспектів. По-перше, резолюція закріплює становище Організації визволення Палестини як суб'єкта міжнародного права; по-друге, перераховуються основні (держави) і похідні (міжнародні організації) суб'єкти міжнародного права; по-третє, вказується на основну властивість суб'єкта — спроможність до самостійних міжнародних дій.

У теорії міжнародного права розглядається питання про статус і види деяких нетрадиційних суб'єктів міжнародного права [6]. Можна назвати кілька таких суб'єктів. Це міжнародні неурядові організації, міжнародні господарські об'єднання. З урахуванням повноважень, передбачених конституціями деяких, насамперед федеративних, держав, визначених міжнародно-правовим статусом, характеризуються і суб'єкти федерацій (Російська Федерація;..ФРН та ін.

Як і раніше, спірною є думка про правосуб'єктність індивідів (фізичних осіб) у міжнародному праві. Так, австрійський юрист-міжнародник А. Фердросс, розглядаючи поняття і види суб'єктів міжнародного права, відзначав, що "суб'єктами міжнародного права є особи, поведінка яких регулюється безпосередньо міжнародним правопорядком" [7].

. На підтвердження цієї ідеї слід згадати, що Україна ратифікувала 1996 р: Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини. Відтепер є реальна можливість кожного громадянина України за потреби і якщо вичерпані всі національні засоби звертатися для захисту своїх прав у Європейський суд з прав людини. При цьому кожна така фізична особа стає стороною у відносинах із суверенною дер­жавою, тобто стає учасником міжнародних правовідносин. Отже, індивід дедалі безпосередніше й тісніше контактує з міжнародним правом, розширюється обсяг його міжнародної правосуб'єктності.

Переглядів: 1577