Україна як суб'єкт міжнародного права

Україна як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава почала свою новітню історію з моменту прийняття Акта - проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., схваленого 1 грудня 1991 р. всенародним референдумом. -;''.

Суверенітет України як об'єктивно властива з моменту виникнення будь-якої держави особливість характеризує верховенство держави на всій її території і незалежність у міжнародних відносинах. Саме суверенність, притаманна тільки державам, визначає характерні риси держави і як суб'єкта міжнародного .права. На основі своєї суверенності Україна ірsо fасtо (в результаті факту свого існування) стала суб'єктом міжнародного права — носієм юридичних прав та обов'язків.

У ст. 2 Конституції закріплена норма про устрій держави, тобто про те, що Україна є унітарною державою. Відповідно до уявлень класичного міжнародного права, що відображені у деяких фундаментальних теоретичних курсах міжнародного права, питань про міжнародну правосуб'єктність унітарної держави не "виникало. Вважалося, що унітарна держава бере участь у міжнародних відносинах як єдина держава. Проте на сучасному етапі міждержавних відносин питання про правовий характер не лише самої унітарної держави, а й її складових частин є дуже актуальним.

Міждержавні акти останнього десятиліття у рамках НБСЄ (мається на увазі Декларація Гельсінської зустрічі на вищому рівні в 1992 р.) підкреслюють дедалі зростаючу роль регіональних зв'язків, іменованих транскордонним співробітництвом. Держави - учасниці Гельсінської зустрічі схвалили не тільки регіональні» а й саме транскордонні зв'язки держав як ефективну форму сприяння принципам і цілям НБСЄ, виконанню і розвитку зобов'язань держав. Передбачається, що транскордонне співробітництво має охоплювати уряди, регіональні і місцеві органи влади та громади. "Транскордонне співробітництво має максимально можливою мірою набувати всеосяжного характеру і сприяти розширенню контактів на всіх рівнях, включаючи контакти між особами, яких об'єднує спільне походження, культурна спадщина і релігійні переконання", — підкреслюється в IX розділі Декларації;

З нашого повсякденного життя ми знаємо, що зростає обсяг таких зв'язків, зокрема, між містами-побратимами, адміністративно-територіальними підрозділами.

Ця тенденція належним чином відображена у конституційному праві України. Поряд з принципом єдності і цілісності державної території (ст. 132 Конституції) за основу територіального устрою України взято також принципи єднання, централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів.

Систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста і т. д. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус, що визначається законами України (ст. 133 Конституції). Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада, а урядом — Рада міністрів, які діють у межах своїх повноважень (ст. 136 Конституції). У зв'язку з цим можливості автономії дещо ширші, ніж інших територіальних одиниць. З урахуванням розглянутих конституційних норм в Україні істотно зростає обсяг, укладених регіональних і транскордонних угод у галузі культури, економіки тощо. При цьому питома вага таких зв'язків у системі взаємодії держав стає дедалі більш відчутною і значущою.

Скажімо, у ст. 9 Закону України "Про Автономну Республіку Крим" від 17 березня 1995 р. прямо визначено, що "Автономна Республіка Крим бере участь у формуванні і здійсненні внутрішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України з питань, що стосуються інтересів Автономної Республіки Крим. Автономна Республіка Крим вступає у відносини з органами інших держав і міжнародних організацій тільки в сферах економіки, охорони навколишнього середовища і культурного співробітництва в межах повноважень, передбачених цим Законом і іншими Законами України. Таким чином, законом передбачаються відносини Автономної Республіки Крим з іншими державами і міжнародними організаціями: Хоч і в обмеженій сфері, але це є ні що інше, як міжнародні зв'язки автономії як частини унітарної держави.

Таке явище відображено і в конституційному праві деяких західноєвропейських країн, зокрема Бельгії. У цій країні в результаті конституційної реформи 1980 р. Конституція встановила, що міжнародне культурне співробітництво і співробітництво з питань, що стосуються особи, є компетенцією громад. У зв'язку з цим при укладенні з Бельгією договорів з питань, що стосуються компетенції громад, їх ради беруть участь у переговорах. Угоди, укладені громадами самостійно з іноземними контрагентами, бельгійський уряд не розглядає-як такі, що мають характер міжнародних договорів. На підставі цього держава не несе відповідальності за угодами, у яких стороною є її частини.

Аналіз розглянутих норм-конституційного права України і Бельгії показує, що основною їх особливістю є внутрішня колізійність. Це визначає потребу подальшого врегулювання питань участі частин адміністративно-територіальних одиниць і автономій унітарних держав у міжнародних відносинах.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Держави як основні суб'єкти міжнародного права	\|	Міжнародна правосуб'єктність нації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.