Боспорське царство

Боспорська держава виникла у V ст. до н. е. на основі об’єднання деяких грецьких держав-полісів й приєднання територій скіфських і меотських племен Керченського й Таманського півостровів, а також Південного узбережжя Азовського моря. Центром цього краю було місто Пантикапей (сучасна Керч), яке й стало столицею царства.

У IV–Ш. до н. е. Боспорське царство сягає найбільшого розквіту й поширює свій вплив на Північне узбережжя Чорного моря. Але з кінця III ст. до н. е. Боспор поступово занепадає. Царство зазнає фінансово-економічних і соціальних катаклізмів унаслідок кризи рабовласницької системи, поглибленої повстанням у Пантикапеї у 107 р. до н. е. під проводом Савмака. Хоча воно й було придушене, Боспорське царство вже не могло звестися.

Упродовж I ст. до н. е. Боспор потрапляє в залежність від Понтійської держави, а потім — Риму. В III ст. н. е. на нього нападають готські племена, які зруйнували чимало поселень і міст. Остаточно Боспорське царство було знищено наприкінці IV ст. кочовими ордами гунів і підвладних їм племен. У VI ст. території Боспору ввійшли до складу Візантії.

Суспільний лад у Боспорському царстві характеризується наявністю рабовласників і рабів, вільних і невільників.

До пануючої верхівки належали царі з їх оточенням, представники родоплемінної й військової знаті, жерці, чиновники державного апарату, судновласники, власники земельних ділянок, ремісничих майстерень. Інтенсивний експорт зерна, риби, худоби, рабів сприяв формуванню прошарку багатих людей, які займалися торгівлею й работоргівлею. Найбагатшими купцями вважалися сам цар і його посадовці, в тому числі й воєначальники. Рабовласницько-купецька знать відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.

За користування землею, яка вважалася власністю царя, значну частину врожаю вільні землевласники змушені були віддавати державі. На них покладалося виконання повинностей на користь держави, в тому числі й несення військової служби.

Основною продуктивною силою були раби. Їхня праця використовувалась на різних промислах, у будівництві, ремісництві, виноробстві, домашньому господарстві. У землеробстві крім рабської використовувалася праця вільних селян-общинників. Вони були основними платниками натуральних податків і несли тягар повинностей як на користь держави, так і місцевої аристократії.

Державний устрій. Боспорське царство сформувалося як союз грецьких полісів, і всі вони зберігали певну частку самостійності. Поступова ліквідація залишків автономії й самоврядування сприяла переродженню Боспорської держави в монархію.

Верховна влада належала архонтові й була не менш могутньою, ніж у монарха. Архонти видавали закони для всього об’єднання античних полісів, хоча кожен із них як незалежне місто-держава мав власне право. Спочатку тут правила династія Археанактидів, а потім — Спартокідів. У ІІІ ст. до н. е. один із представників династії Спартокідів (Євмел) проголосив себе царем; власне, відтоді Боспор вважається царством. На початку нової ери тамтешній цар стає одноосібним правителем, необмеженим главою держави, розпоряджається всіма її матеріальними та людськими ресурсами. У його руках зосереджується вища законодавча, виконавча й судова влада, і навіть жрецькі функції.

Після поразки в боротьбі проти Риму (63 р. до н. е.) Боспорське царство стало залежним від Риму, який, однак, вважав Боспор союзною державою. За римських часів царі офіційно титулувалися “друг кесаря й друг римлян”. Державно-політичний устрій у Боспорському царстві римського періоду лишився майже таким, як і за правління Спартокідів. При вступі на престол боспорський цар затверджувався римським імператором, від якого одержував регалії своєї влади — курульне крісло, скіпетр та ін. Функції центрального управління здійснювало найближче оточення царя. Монарх призначав із числа вищої придворної знаті всякого роду управителів. Центральний апарат управління становили: міністр палацу, особистий секретар, начальник фінансів, охоронці царських скарбів, казни, керуючий справами релігійних культів, спальник та ін. Для зв’язку із сусідніми племенами й державами при дворі утримувалися перекладачі.

У місцевому управлінні спочатку зберігалося полісне самоврядування: народні збори, рада, виборні посади. Та плинув час, і традиції демократичного ладу, притаманні грецьким полісам, поступово зникли. Певна автономія залишилась у місцевих племен. Визнавши владу боспорського царя, вони мали, втім, власних царків, або вождів, зберігали племінний устрій, звичний спосіб життя, родовий побут, звичаї. Проте вони зобов’язані були сплачувати данину боспорським правителям.

У перших століттях нашої ери за римських часів держава поділялася на округи, управління якими доручалося царським намісникам. Органи місцевого самоврядування ліквідовуються.

Право. Збереглося мало відомостей про боспорське право. Його джерелами були: законодавча діяльність царів Боспору, право грецьких міст-держав, звичаї місцевих племен, норми римського права. Право захищало інтереси рабовласників. Воно регулювало майнові відносини, насамперед державної та приватної власності на землю, рабів, худобу, рухоме майно. Здебільшого власниками земель були боспорська знать і місцева аристократія. Землі належали також і храмам. Усі землевласники могли користуватися землею, виконуючи певні службові обов’язки та повинності на користь царя, котрий вважався верховним власником усіх земель. Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля стимулювали розвиток зобов’язального права, договірних відносин: купівлі-продажу, позики, дарування та ін.

У кримінальному праві найтяжчими злочинами вважалися повстання, змова та замах на життя царя, державна зрада тощо. Каралися й злочини проти особи, власності. Застосовувалися також такі види покарання, як смертна кара, конфіскація майна, штрафи. До нас дійшло небагато свідчень про судочинство в Боспорському царстві. Вірогідно, що суд творили цар зі своїми наближеними, які зналися у судових справах, та місцеві правителі. Існувала посада судового виконавця.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Рабовласницькі міста — держави Північного Причорномор’я та їх право	\|	Формування й розвиток давньоруської держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.