Безгромадянство.

Безгромадянство (апатризм, аполідизм) це правовий стан особи, який характеризується відсутністю будь-якого громадянства. Термін “особи без громадянства” кваліфікується по-різному. Так, Закон України про громадянство містить положення, що “особи, які проживають на території України і не є громадянами України та не мають доказів своєї належності до громадянства іноземної держави, вважаються особами без громадянства”. Конвенція про статус апатридів від 28 вересня 1954 року в якості апатрида визначає особу, “яка не розглядається громадянином якою-небудь державою в силу її закону”.

Безгромадянство може бути абсолютним та відносним. Абсолютне безгромадянство – безгромадянство з моменту народження; відносне – в результаті втрати громадянства.

Особи без громадянства не повинні бути безправними. В принципі їхній правовий статус визначається внутрішнім законодавством держави, на території якої вони проживають. Усі держави зобов’язані поважати основні права людини та у відповідності з цим забезпечити для осіб без громадянства відповідний режим. У кожній державі він, однак, має свої особливості. В Україні статус осіб без громадянства в принципі прирівнюється до статусу іноземців. Стаття 26 Конституції України проголошує, що “іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом”.

Осоновною причиною виникнення безгромадянства є так звані “негативні колізії” національних законодавств про громадянство. Такі колізії трапляються, коли одна держава позбавляє особу свого громадянства і їй не надається можливість отримати громадянство іншої держави. Апатризм також може виникнути при виході особи з громадянства однієї держави за власною ініціативою і неможливості набуття нею громадянства іншої держави.

Безгромадянство може виникнути у дітей осіб без громадянства, а також у дітей громадян держави, у якій набуття громадянства в силу народження визначається правом ґрунту (Аргентина), якщо така дитина народилася на території держави, де даний вид набуття громадянства визначається виключно правом крові (Швеція). У певних випадках апатризм може виникнути внаслідок територіальних змін.

Безгромадянство, без сумніву, являє собою негативне явище, оскільки основою існування держави є наявність міцного політико-правового зв’язку з певною сукупністю осіб, що проживають на території цієї держави. Відсутність громадянства ставить апатридів у менш вигідне правове становище порівняно із громадянами держави, на території якої вони проживають, оскільки апатриди у всіх правових системах обмежені у певних, в першу чергу політичних, правах. Крім того, правовий статус осіб без громадянства ущемлений тим, що вони не можуть претендувати на захист якоїсь держави. Однак зараз в якості міжнародно-правового звичаю утвердилася норма, згідно з якою апатридів у міжнародному спілкування захищають держави, на території яких вони мають постійне місце проживання.

Сучасне міжнародне право в цілому негативно відноситься до безгромадянства, направлене на скорочення випадків такого стану та переслідує мету всебічного скорочення такого роду випадків. Тому мав місце цілий ряд спроб врегулювання правового статусу осіб без громадянства. Міжнародних договорів, присвячених проблемі апатризму, набагато менше, ніж договорів про подвійне громадянство. Це пояснюється небажанням держав надавати питанням, що стосуються їх внутрішньої компетенції, міжнародний характер. Спочатку врегулювання даної проблеми здійснювалося на основі двосторонніх угод. У 1890 році угода з цього приводу була заключена між Німеччиною і Швейцарією, у 1894 році – між Росією та Німеччиною.

У 1928 році Ліга Націй безуспішно намагалася скоротити кількість апатридів шляхом укладення колективної конвенції. Вдруге під егідою Ліги Націй це питання було підняте під час Гаазької конференції з кодифікації міжнародного права 1930 року. У прийнятій на цій конференції Конвенції про деякі питання, що стосуються колізій законів про громадянство, безгромадянство передбачалося обмежити за допомогою наступних засобів: 1) особа, яка отримала дозвіл на вихід із громадянства однієї держави, не втрачає первинного громадянства до набуття нового. У випадку, якщо особа протягом встановленого строку не отримує нового громадянства, дозвіл на вихід із попереднього громадянства втрачає силу; 2) у випадку, якщо законодавство країни громадянства жінки передбачає денаціоналізацію в силу вступу у шлюб з іноземцем або зміни громадянства чоловіком, така зміна не повинна зробити жінку апатридом; 3) діти невідомих осіб отримують громадянство за місцем народження або за місцем знаходження. Діти апатридів набувають громадянства за місцем народження або в силу права ґрунту, або шляхом натуралізації; 4) якщо усиновлення дитини має наслідком втрату попереднього громадянства дитини, то така втрата може мати місце лише у тому випадку, якщо дитина одночасно набуває громадянство батьків. Більшість із вказаних положень стали загальновизнаними нормами внутрішнього права більшості держав, а також міжнародного права.

28 вересня 1954 р. в рамках ООН була прийнята Конвенція про статус апатридів, яка набула чинності у 1960 році. Ця Конвенція поширюється на осіб, які користуються захистом та покровительством Верховного комісара ООН у справах біженців. Вона в принципі передбачає встановлення в країнах-учасницях Конвенції для осіб без громадянства режиму іноземців. Конвенція містить ряд спірних положень, тому країни-учасниці приєдналися до неї з великою кількістю застережень. Зокрема, особливістю Конвенції є те, що вона містить положення, які передбачають створення міжнародного органу, в який можуть звертатися безпосередньо апатриди із жалобами на невиконання учасниками Конвенції її постанов. За рішенням Генеральної Асамблеї ООН функції згаданого органу покладені на Верховного комісара ООН у справах біженців.

У 1961 році ООН прийняла Конвенцію про скорочення безгромадянства (набула чинності 31 грудня 1975 року). Цілями даної Конвенції є встановлення сприятливого режиму для набуття апатридами громадянства держави постійного проживання та ліквідації можливостей отримання особою статусу апатрида при експатріації. Конвенція орієнтується на переважний вплив права ґрунту, в силу якого діти апатридів повинні набувати громадянство за місцем народження. Діти невідомих батьків, знайдені на території держави, отримують громадянство за правом ґрунту. Втрата громадянства жінкою при укладенні шлюбу обумовлюється набуттям нового громадянства. Конвенція допускає відмову від громадянства та відкидає принцип позбавлення особи громадянства, якщо внаслідок цього вона стає апатридом. Але позбавлення особи громадянства, набутого обманним шляхом, визнається правомірним. На випадок територіальних змін Конвенція встановлює обов’язок держав передбачити в угодах про передачу території гарантії від виникнення безгромадянства.

Міжнародне право у достатній мірі сприяло покращенню правового статусу осіб без громадянства, який наближається до статусу іноземців. Проте це ще не означає права на дипломатичний захист зі сторони вітчизняної держави, яким володіють іноземці, а також прав, передбачених договорами з їхньою країною. Однак і в цьому відношенні спостерігається тенденція до визнання права держави на дипломатичний захист постійно проживаючих у ній осіб без громадянства.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Подвійне громадянство.	\|	Статус біженців та іноземців.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.