Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Подвійне громадянство.

Грандіозні міграційні процеси, що відбувалися протягом останньої чверті двадцятого століття в країнах Західної Європи та Північної Америки призвели до значного росту кількості осіб, що мають громадянство двох і більше держав, або, іншими словами, осіб з подвійним чи множинним громадянством. Поступово подвійне громадянство стає звичайним явищем в цих країнах. Звичайно, імміграція не породжує автоматично подвійне громадянство. Переважна більшість іммігрантів набуває подвійне громадянство за законами країн імміграції. Деякі країни пропонують можливість набуття подвійного громадянства мігрантам другого покоління.

Поширення подвійного громадянства стимулюється також характерним для останніх десятиріч переміщенням біженщв. Адже ця категорія осіб, як правило, натуралізується частіше у порівнянні з іншими переселенцями і від них не завжди вимагаєгься обов'язкова відмова від попереднього громадянства, як попередня умова натуралізації.

Отже, з часом країни стають більш терплячими до такого явища, як подвійне громадянство. Однак і до цих пір ставлення до цієї проблеми з боку держав є неоднозначним. Зокрема, в Західній Європі спостерігаються три різні підходи до подвійного громадянства: 1) деякі країни застосовують принцип єдиного громадянства; подвійне громадянство не допускається; відсутність винятків (наприклад, до недавнього часу Німеччина), 2) деякі країни застосовують загальний принцип єдиного громадянства, але допускають винятки (більшість західноєвропейських країн), 3) деякі країни дозволяють мати подвійне громадянство чи громадянство більше ніж однієї країни (Франція, Великобританія, Іспанія та ін.).

Подвійне громадянство – юридичний стан, коли особа одночасно володіє громадянством двох і більше держав.

Одним із способів виникнення подвійного громадянства є колізія “права крові” та “права ґрунту”. Так, дитина, народжена у батьків-іноземців на території держави, де домінує право ґрунту, крім набуття громадянства батьків по праву крові, отримує також громадянство тієї держави, на території якої вона народилася. Право ґрунту, згідно Віденської конвенції про дипломатичні відносини 1961 року та Віденської конвенції про консульські відносини 1963 року, не розповсюджується лише на дітей іноземних дипломатів і консулів.

Біпатризм виникає і незалежно від місця народження дитини від змішаного шлюбу, якщо законодавство країни матері або батька містить правило, згідно якого право крові діє і тоді, коли один з батьків володіє громадянством даної держави. Якщо така дитина народжується на території третьої держави, де діє право ґрунту, то вона в силу народження отримує і третє громадянство. Причому при наявності відповідних доказів така особа в принципі може передати всі ці громадянства по праву крові своїм дітям.

Подвійне громадянство може виникнути у жінки при вступі у шлюб з іноземцем, якщо вітчизняне законодавство не позбавляє її громадянства після вступу у шлюб, а законодавство країни чоловіка автоматично надає їй громадянство чоловіка.

Принцип невизнання подвійного громадянства прямо виникає із статті 3 Гаазької конвенції 1930 року. Однак визнаної міжнародно-правової норми, забороняючої або навіть обмежуючої застосування державами принципу невизнання подвійного громадянства, не існує.

Стосовно проблеми зв’язку з державою міжнародними судами прийнято цілий ряд рішень, найбільш відомим з яких було рішення у справі Каневаро. Останній по праву крові отримав італійське, а по праву ґрунту – перуанське громадянство. Постійна палата міжнародного правосуддя у 1912 році вирішила, що Каневаро володів громадянством Перу, оскільки він був обраним в Сенат Перу і призначався цією державою на посаду генерального консула в Голландії. Цим суд закріпив концепцію про т.зв. активну, або ефективну державну приналежність.

Критеріями ефективного громадянства вважаються постійне місце проживання або найбільш частого перебування; місце праці, несення військової або державної служби; місце, де особа реально користується своїми громадянськими або політичними правами; деколи – місце знаходження нерухомої власності. Застосування принципу ефективного громадянства національними судами, на думку С.В. Черниченка, протирічить міжнародному праву, так як, приймаючи рішення про ефективність того чи іншого громадянства, внутрідержавний суд ставить себе в становище наддержавного органу. Застосування ж цього принципу міжнародними судами допускається, оскільки держави добровільно передають на розгляд даних органів спірне питання.

Розглянемо дві основні найбільш складні проблеми, пов’язані з подвійним громадянством. Це військова служба біпатридів та їх дипломатичний захист. Питання стосовно проходження військової служби біпатридів особливо часто було предметом міждержавних спорів. Особа з подвійним громадянством, як і особа, що має одне громадянство, зобов’язана пройти військову службу в країні свого громадянства, причому, звичайно, вона буде проходити її лише в одній країні. Отже, інша країна, громадянином якої вона є, може, якщо ця особа опиниться в межах її юрисдикції, притягти її до відповідальності за ухилення від призову на військову службу. Таким чином, якщо юнак є громадянином двох держав і кожна з них визнає його тільки своїм громадянином, то обидві держави не лише вправі, але й повинні зажадати від нього виконання конституційного обов’язку – проходження служби в армії. Якщо навіть особа з подвійним громадянством готова служити в обох арміях (вірогідність чого близько нуля), то й у цьому випадку всі проблеми зовсім не зникають. По-перше, як поставиться держава до того, що її громадянин служить у війську іноземної держави. По-друге, як зберегти військову таємницю, якщо її носієм є особа з подвійним громадянством. По-третє, виникає питання, яку державу повинна захищати особа у випадку збройного конфлікту між двома державами її громадянства. Можливо, біпатрид не повинен підтримувати жодну зі своїх батьківщин, коли вони знаходяться у стані війни. Та й у мирний час зазначена особа, щоб не образити жодну зі своїх батьківщин, віддасть перевагу тому, щоб не служити в армії жодної з них. І наведений перелік конфліктогенних проблем, пов’язаних з виконанням військового обов’язку особами з подвійним громадянством далеко не вичерпаний.

У випадку проблеми дипломатичного захисту особи з подвійним громадянством можливими є дві ситуації. Перша: дипломатичний захист особи з подвійним громадянством намагається здійснити одна з держав, громадянством якої ця особа володіє, проти іншої держави його громадянства. У цьому випадку питання про дипломатичний захист практично відпадає. Точніше, спроба його здійснити допустима, але такий захист буде відхилений на тій підставі, що відповідна особа має громадянство країни, проти якої здійснюється захист. Друга ситуація: біпатрид опиняється на території третьої держави, і на території цієї держави постає питання про надання такій особі дипломатичного захисту зі сторони держав його громадянства. Органи влади держави перебування звичайно в цій ситуації беруть до уваги громадянство тієї держави, з якою особа з подвійним громадянством має фактичний зв’язок (принцип ефективного громадянства).

Норми, що регулюють колізії, повязані із військовою повинністю та дипломатичним захистом біпатридів, містяться у міжнародних угодах, зокрема регулюванню питання про військову службу осіб з подвійним громадянством присвячена глава 2 Європейської Конвенції про скорочення випадків множинного громадянства та виконання військових обовязків у випадках множинного громадянства від 6 травня 1963 р.; Гаазька конвенція про деякі питання, що стосуються колізій законів про громадянство 1930 року регулює питання дипломатичного захисту біпатридів. Із цих питань також заключено багато двосторонніх та локальних договорів, наприклад, 1 вересня 1930 року був укладений договір між США та Норвегією, який передбачив, що особа, яка має громадянство цих двох країн, буде проходити військову службу у країні свого постійного проживання; 31 січня 1933 року було підписано Конвенцію про військову службу осіб з подвійним громадянством між США та Швецією; 27 січня 1939 р. – аналогічну між США та Фінляндією.

Усунення подвійного громадянства можливе як за допомогою внутрідержавних, так і міжнародно-правових засобів.

Серед внутрішньодержавних способів скорочення біпатризму зазначимо:

1. Надання біпатридам права відмови від одного із своїх громадянств (оптація).

2. Негативна оптація. У випадку народження дитини у іноземців, один з яких народився в цій країні, ця дитина отримує громадянство даної країни. Але після досягнення повноліття така особа має право відмови від громадянства цієї країни протягом певного строку.

3. Законодавство ряду держав встановлює кількість поколінь осіб, постійно проживаючих за кордоном, які можуть передати дітям своє громадянство по праву крові. Визначаються також умови втрати громадянства особами, народженими за кордоном.

4. Практично в усіх державах основною характерною рисою громадянства вважається лояльність особи по відношенню до своєї держави. Порушенням цієї лояльності є вступ на державну або військову службу іноземної держави або натуралізація в іноземній державі з власної волі, що спричиняють експатріацію у країні первинного громадянства.

5. Для скорочення випадків набуття множинного громадянства по праву крові при змішаному шлюбі законодавство деяких держав наділяє дітей від такого шлюбу громадянством по праву крові батька.

6. В абсолютній більшості правових систем введено принцип, згідно якого вступ у шлюб з іноземцем не впливає на громадянство жінки.

 

Міжнародно-правовим засобом усунення біпатризму є укладення договорів, в яких застосовуються наступні правові принципи:

1. У випадку набуття громадянства іншої країни-учасниці договору первинне громадянство вважається втраченим.

2. Перед натуралізацією у державі-стороні договору є необхідним отримання дозволу про вихід із громадянства іншої держави-сторони.

3. Дитина втрачає первинне громадянство при усиновленні (ст. 17 Гаазької конвенції 1930 року).

4. Критерієм визначення громадянства біпатридів є доміцилій.

5. Дія права ґрунту не поширюється на дітей іноземних дипломатів та консулів.

6. Діти отримують громадянство батька, а при окремому проживанні батьків – матері.

Усі договори про подвійне громадянство можна поділити на такі, що усувають наслідки подвійного громадянства, тобто ліквідують не причину, а наслідки зіткнення інтересів держав в області громадянства, і договори, направлені на ліквідацію подвійного громадянства як такого.

Найбільш поширеним та демократичним способом усунення подвійного громадянства є оптація, яка закріплюється у більшості договорів про громадянство.

У міжнародній практиці з питань подвійного громадянства значний інтерес викликає законодавство Іспанії, оскільки воно кваліфікується дослідниками як найбільш ліберальне відносно до подвійного громадянства. Так, Іспанія уклала 11 двосторонніх угод про подвійне громадянство з країнами Латинської Америки.

Одна з норм іспанського законодавства передбачає, що у випадку, коли громадяни Іспанії, які не є іспанцями за походженням, набувають іноземне громадянство не на підставі відповідних міждержавних договорів Іспанії і не з причин еміграції в інші країни, то Іспанія позбавляє їх свого громадянства. Отже, іспанський досвід щодо подвійного громадянства вельми цінний, адже згадані угоди і національне законодавство чітко регламентують це явище з тим, щоб стримувати його неконтрольоване виникнення, нейтралізувати його шкідливі прояви. Тобто особа з подвійним громадянством має стосовно до кожної з держав, громадянином яких вона є, лише ті права та обов’язки, які визначені договором між цими державами. При цьому сумарний обсяг прав та обов’язків вказаної особи вказаної особи нічим істотним не відрізняється від обсягу та характеру прав і обов’язків звичайних громадян. За умови дотримання державами укладених ними договорів напруги і конфліктів між ними з приводу подвійного громадянства не виникає. Схоже, що саме в цьому і полягає оптимальний підхід до розв’язання проблем, пов’язаних із подвійним громадянством.

 


Читайте також:

  1. Безгромадянство.
  2. Інститут громадянства в ЗК поняття, способи набуття та припинення.Європейська конвенція про громадянство.
  3. Міжнародне подвійне оподаткування та механізми його усунення
  4. Подвійне громадянство: поняття, переваги, проблеми
  5. Подвійне підборіддя
  6. Подвійне променезаломлення
  7. ПОДВІЙНЕ ПРОМЕНЕЗАЛОМЛЕННЯ. ПОЛЯРОЇДИ. ПОЛЯРИЗАЦІЙНІ ПРИЗМИ




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Втрата громадянства | Безгромадянство.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.