• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

C) оздоровчу.

C) загальне попередження.

Але крім цих основних задач, праця засуджених переслідує й інші цілі:

a) економічну;

b) соціальну;

Економічна мета праці складається в тому, що особи, засуджені до позбавлення волі, які утримуються в установах виконання покарання, працюють на себе і на країну в цілому, громадянами якої вони є. Під час праці засуджені створюють визначені матеріальні цінності, які використовуються в нашому суспільстві.

Праця досягає соціальної мети, коли в місцях позбавлення волі вона організована так, щоб отримані тут засудженими виробничі навички, спеціальність і кваліфікація могли бути використані ними після звільнення від відбування покарання. Для здійснення цієї мети в установах виконання покарання створюється промислове виробництво, і організується професійне навчання засуджених.

Крім іншого, праця переслідує й оздоровчу мету. Приймаючи участь у суспільно корисній праці, засуджені тим самим зберігають своє здоров'я, оскільки неробство не тільки калічить людину морально, але і веде до його фізичної деградації. Тому, здається, правильна позиція тих учених і практичних працівників, які вважають, що всі без винятку засуджені до позбавлення повинні залучатися до посильної праці.

Іноді ставиться суто риторичне запитання: а чи потрібна взагалі праця засуджених у місцях позбавлення волі?

Відповідь може бути тільки одна: так, потрібна.

Одержуючи визначений відсоток заробітної плати, засуджений по справедливості віддає іншу частину суспільству.

Якщо ж засуджений не працює, то його утримує те ж суспільство, причому не одержуючи нічого. У цих випадках не можна забувати і про дітей засуджених, їх батьків, які роками позбавлені аліментних виплат, а також про потерпілих від злочинів, що залишаються без відшкодування матеріального збитку. Крім того, немає податкових надходжень, відрахувань у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування. Суспільству потрібно не формальне залучення засуджених до праці, не заради виконання планового відсотку виводу засуджених на оплачувані роботи. Необхідно створювати такі виробничі умови, при яких кожен засуджений був би матеріально зацікавлений і мав гідну заробітну плату.

Праця в багатьох країнах розглядається як важливий і діючий фактор виховного впливу на засуджених, їх праця організується таким чином, щоб вона була корисною не тільки суспільству, але і приносила гарні заробітки самим засудженим. Так, у багатьох тюрмах Японії праця засуджених використовується, наприклад, в автоскладальних і зварювальних цехах, у шкіряних і керамічних майстерень, при виготовленні іграшок тощо.

В американських тюрмах праця засуджених застосовується для виробництва різноманітного асортименту товарів, що користуються попитом, і надання послуг (одяг, шкіряні і дерев'яні вироби, складні прилади електроніки, мікрографіки і телемаркетингу тощо).

Закон вимагає так організовувати працю засуджених на підприємствах УВП і на зовнішніх контрагентських роботах, щоб були дотримані вимоги про розподільне утримання визначених категорій засуджених.

Це продиктовано моральними і педагогічними розуміннями, головним з яких є необхідність запобігти негативному впливу одних засуджених (рецидивістів, осіб, що скоїли тяжкі злочини) на інших (уперше засуджених, осіб, що скоїли менш небезпечні злочини). Ця вимога повинна здійснюватися не тільки в житловій, але й у виробничій зоні УВП, а також на об'єктах роботи поза колонією.

При організації праці засуджених, що утримуються у тюрмах, повинні бути виконані вимоги ст. 92 КВК України, що передбачає роздільне утримання осіб, що вперше засуджені до позбавлення волі від тих, які раніше відбували покарання в виді позбавлення волі, а також ізольоване утримання від інших засуджених і розподільне утримання осіб, переведених з одного місця позбавлення волі в інше, засуджених, залишених у тюрмі для роботи з господарського обслуговування.

Будь-які відступи від зазначених вимог закону за мотивами "виробничої необхідності", “з урахуванням особистості засудженого" і за іншими мотивами неприпустимі.

Закон наказує забезпечити ізоляцію засуджених на об'єктах робіт господарського органу. На цих об'єктах допускається використання праці вільнонайманого адміністративного й інженерно-технічного персоналу, що безпосередньо керує роботою засуджених, а також вільнонайманих кваліфікованих робітників відповідно до встановлених Правил. На об'єктах робіт господарського органа засуджені повинні бути ізольовані від всіх інших осіб шляхом спорудження загороджувальних зон, здійснення належної охорони й інших мір.

Праця засуджених організується відповідно до визначених принципів, зміст яких визначається:

· по-перше, характером праці в суспільстві,

· по-друге, його особливостями в установах виконання покарання.

Принципи організації праці засуджених можуть бути загальними (тобто характерними для кожного громадянина України) і специфічними (тобто характерними тільки для праці засуджених).

Загальними принципами організації праці в нашому суспільстві є:

· законність,

· доцільність,

· гуманність.

· індивідуалізація праці.

Специфічними принципами є:

· обов'язковість праці і можливість одержання роботи;

· оплата засудженим праці відповідно до її кількості і якості;

· обов'язок додержуватися дисципліни праці;

· охорона безпеки і зв'язок праці з професійним навчанням.

Коротка характеристика принципів, що властиві праці засуджених.

· Принцип обов'язковості праці і можливості одержання роботи означає, що кожен засуджений повинен працювати, а адміністрація установи виконання покарання повинна забезпечувати залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх працездатності і, по можливості, спеціальності. Реалізація цього принципу досягається матеріальним стимулюванням, системою мір заохочення за сумлінну працю.

· Праця засуджених до позбавлення волі оплачується відповідно до його кількості і якості за нормами і розцінками, що діють у народному господарстві.

· Засуджені зобов'язані додержуватися вимог трудової дисципліни, тобто дотримуватися режиму робочого часу, передбаченого розпорядком дня, сумлінно працювати, дотримуватися правил техніки безпеки, дбайливо відноситися до державного майна тощо. Порушення трудової дисципліни тягне дисциплінарну відповідальність.

· Безпека праці засуджених охороняється відповідно до загального законодавства про працю, без яких-небудь виключень.

Праця засуджених поєднана з професійним навчанням, що необхідно не тільки для підвищення продуктивності праці, але і для досягнення мети покарання.

Принцип законності в організації праці засуджених означає, що вони як учасники трудового процесу є суб'єктами правових відносин, регульованих нормами законодавства про працю і кримінально-виконавчим правом. Вимогами цих норм повинні неухильно керуватися як засуджені, так і всі співробітники УВП.

Принцип гуманності в організації праці виражається в тім, що, з одного боку, досягається мета забезпечення безпеки суспільства від нових злочинів. З іншого боку – праця є однією з істотних умов успішної соціальної адаптації засуджених після звільнення від відбування покарання, коли вони можуть безболісно і з користю для себе використовувати придбані в колонії трудові навички і кваліфікацію.

Гуманність виявляється також і в охороні трудових прав засуджених, захисті трудових прав жінок, матерів, що годують тощо.

Принцип індивідуалізації праці виражається в тому, що праця засуджених залежить від виду і режиму установи виконання покарання. Чим суворіше режим відбування покарання, тим вужче коло робіт, до яких можуть бути залучені засуджені, тим у більшому обсязі в умовах їх праці присутні примусові, каральні елементи.

Первинним виробничим колективом в УВП, що поєднує засуджених, є бригада. Як правило, бригада комплектується з засуджених однієї спеціальності чи професії, у ряді випадків створюються комплексні бригади, якщо це викликається виробничою необхідністю. Бригади звичайно працюють на одному виробничому об'єкті, а особи, що входять у бригаду, проживають в однієї житловій секції.

Бригаду очолює бригадир, що призначається наказом начальника установи виконання покарання з числа засуджених, що твердо встали на шлях виправлення.

Бригадир не тільки керує виробничою діяльністю бригади, але і несе відповідальність за стан дисципліни в бригаді. Бригадир безпосередньо підкоряється начальнику відділення СПС.

Питання № 2. Умови праці засуджених. Робочий час і час відпочинку. Оплата праці засуджених.

Умови праці осіб, позбавлених волі, в основному, регулюються законодавством про працю на загальних підставах, за деякими виключеннями, встановленими кримінально-виконавчим законодавством.

Робочий час, його тривалість є однією з найважливіших умов праці.

Законодавство про працю цілком поширюється на засуджених, що відбувають покарання у виправних колоніях.

Ст. 119 КВК України присвячена правилам, що визначають умови праці осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі. Частина цих правил встановлена самою статтею, а щодо інших зроблені відсилання до норм законодавстві про працю.

В останньому випадку праця засуджених регулюється нарівні з працею всіх інших громадян України. Власне кажучи в ст. 119 КВК України мова йде про два види правового регулювання умов праці засуджених.

Законодавство України про працю регулює трудові відносини всіх працівників (ст. 1 Кодексу законів про працю України), а звідси і регулювання праці осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, повинне здійснюватися на його основі.

Разом з тим у ст. 4 Кодексу відзначається, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю й інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. До таких законодавчих актів відносяться і відповідні акти кримінально-виконавчого законодавства.

Таким чином, умови праці осіб, позбавлених волі, регулюються як законодавством про працю, так і кримінально-виконавчим законодавством, зокрема, ст. 118-122 КВК України.

При цьому в нормах кримінально-виконавчого права установлюються визначені вилучення з норм законодавства про працю, особливо відчутні стосовно до осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Обсяг і порядок застосування до осіб, які позбавлені волі, норм права, що регулюють умови праці, залежать головним чином

· від характеру цих норм,

· від відповідності їх задачам і нормам кримінально-виконавчого законодавства,

· від особливостей відбування позбавлення волі.

Тому деякі норми законодавства про працю поширюються на засуджених цілком, деякі частково, а ряд норм до них не застосовується взагалі.

У ч. 1 ст.119 КВК України передбачене звільнення засуджених від роботи у святкові та неробочі дні визначені законодавством про працю.

Для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю, тобто 40 годин. Якщо святковий чи неробочий день (релігійні свята) збігається з вихідним, то вихідний день переноситься на наступний день після свята чи неробочого дня.

Для деяких категорій працівників встановлений робочий тиждень тривалістю в 39, 36, 33, 30, 24 і 18 годин.

Норма тривалості робочого часу розрахована за календарем 5-денного робочого тижню з двома вихідними днями -у суботу і неділю - незалежно від тривалості трудового тижня для окремих категорій виробничників.

Найбільше повно поширюються на осіб, засуджених до позбавлення волі, норми, що спрямовані на забезпечення здорових і безпечних умов праці.

Як підкреслюється в ч. 3 ст. 119 КВК України, праця засуджених організується з дотриманням правил охорони праці і техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених законодавством про працю. Адміністрація УВП, як і підприємств, що використовують працю засуджених, зобов'язана забезпечувати всім працюючим здорові і безпечні умови праці, суворо дотримуватися вимог охорони праці і техніки безпеки.

В установах здійснення безпосереднього контролю за дотриманням правил техніки безпеки і виробничої санітарії покладено на інженерів із техніки безпеки. Кожен засуджений, що надходить у колонію, проходить інструктаж чи навчання із техніки безпеки. Інструктаж проводиться також при переводі на нову роботу чи при зміні технологічного процесу. В установах виконання покарання організується пропаганда техніки безпеки: вивішуються плакати, інструкції, робляться попереджувальні написи, щорічно провадяться огляди стану техніки безпеки.

Час початку і закінчення роботи, перерв для відпочинку і прийому їжі регулюється Правилами внутрішнього розпорядку конкретної установи виконання покарання і визначаються адміністрацією учтанови.

Правила внутрішнього розпорядку покликані реалізувати вимоги закону - забезпечити зайнятість засуджених протягом усього 8-годинного робочого дня.

Інше важливе доповнення ч.2 ст. 119 КВК України стосується підсумкового обліку робочого часу засуджених, суть якого полягає в тому, що на "деяких видах робіт, де за умовами виробництва не може бути дотримана встановлена для засуджених щоденна чи щотижнева тривалість робочого часу, відповідно до законодавства про працю допускається підсумковий облік робочого часу для того, щоб середня тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала восьми годин у день".

Особи, позбавлені волі, права на відпустку не мають.

Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі у виробничий стаж зараховується для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством. Таким чином в разі несплати страхових внесків до пенсійного фонду стаж не зараховується.

В ст. 120 КВК України встановлене дуже важливе принципове положення про обов'язковість оплати праці осіб, засуджених до позбавлення волі, відповідно до його кількості і якості за нормами і розцінками, встановленими ДДУ ПВП.

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 23) передбачає право на рівну оплату за рівну працю без якої-небудь дискримінації.

1. Норми і розцінки, що діють у народному господарстві і враховують кількість і якість витраченої праці, поширюються і на засуджених при нарахуванні їм заробітку.

2. На засуджених поширюється також преміальна система оплати праці.

3. Без оплати праці засуджені можуть залучатися тільки до робіт із благоустрою місць позбавлення волі і прилягаючих до них територій, а також із поліпшення культурно-побутових умов засуджених у порядку, передбаченому законом.

Разом з тим оплата праці осіб, позбавлених волі, має ряд особливостей, що відрізняють її від оплати праці вільних громадян.

По-перше, нарахування заробітку засудженим провадиться з урахуванням часткового відшкодування ними витрат на утримання УВП. Тут мається на увазі відшкодування засудженими лише деякої частини витрат, що несе держава на утримання УВП. Таке відшкодування провадиться прямим утриманням з нарахованого місячного заробітку засудженого вартості наданого йому

- харчування;

- одягу;

- білизни і взуття;

у твердій грошовій сумі, що обчислюється за фактичними витратами.

Винагороди засудженим за винаходи і раціоналізаторські пропозиції нараховуються в розмірі, установленому для вільнонайманих працівників.

По-друге, на відміну від порядку оплати праці робітників та службовців засудженим за час звільнення від роботи у зв’язку із хворобою, а засудженим жінкам також і за час звільнення від роботи у зв’язку із вагітністю і пологами - заробіток не зберігається, але їм створюються поліпшені житло-побутові умови, встановлюється підвищені норми харчування і на період звільнення від роботи харчування надається безкоштовно.

По-третє, засудженим (за винятком осіб, що відбувають покарання у колоніях-поселеннях, а також засуджених жінок, яким дозволене проживання поза колонією) під час відбування покарання сума заробітку на руки не видається, а зараховується на особовий рахунок. Розпоряджатися цими грошовими сумами засуджені можуть лише за безготівковим розрахунком.

Для засуджених, що відбувають покарання в ВК і тюрмах, встановлюється мінімум у межах не менш 15 % нарахованого їм місячного заробітку. На особовий рахунок засуджених чоловіків у віці понад 60 років, жінок понад 55 років, інвалідів I і II груп, хворих активною формою туберкульозу, вагітних жінок, жінок, що мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях - не менш 50 % нарахованого їм місячного заробітку. У виховних колоніях дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як 75% нарахованого їм місячного заробітку.

На кожного засудженого заводиться особовий рахунок, на який нараховуються належні йому гроші (вилучені в нього при арешті, зароблені в місцях позбавлення волі, отримані за переказами, а також у вигляді винагороди за винахід і раціоналізаторську пропозицію тощо).

При переведенні з одного виду установи виконання покарання в інше, гроші, що маються на особовому рахунку засудженого, переводяться на адресу фінансової служби установи виконання покарання, до якої вибув засуджений. На руки гроші видаються засудженим тільки при їх звільненні.

Після відшкодування цих витрат з нарахованої їм заробітної плати провадяться утримання за виконавчими листами і іншими виконавчими документами у порядку, установленому ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України.

Утримання з чи заробітку іншого доходу, нарахованого засудженим, провадяться з дотриманням наступної черговості:

1. прибутковий податок;

2. вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових і інших наданих їм послуг;

3. за виконавчими листами і іншими виконавчими документами, крім стягнення аліментів на неповнолітніх дітей;

4. відшкодування матеріального збитку, заподіяного засудженими державі під час відбування покарання.

З засуджених, що злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових і інших наданих їм послуг стягується з коштів, що маються на їх особових рахунках.

Засудженим неповнолітнім, інвалідам I і II груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, що мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам у віці понад 60 років і жінкам - понад 55 років (якщо вони не одержують пенсію), а також особам, звільненим від роботи з хвороби, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безкоштовно.

Стаття 128. Відрахування із заробітку або іншого доходу засуджених до позбавлення волі

1. Особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування.

2. Відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання провадиться після відрахування прибуткового податку і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами провадяться у порядку, встановленому законом.

3. Із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках. При відсутності в засудженого коштів на особовому рахунку виправна колонія має право пред'явити йому позов через суд.

Стаття 129. Пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі

1. Засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.

2. Особи, яким до відбування покарання призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах. Призначена пенсія перераховується органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати на його утримання у виправній колонії (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та інше), при цьому не менш як двадцять п'ять відсотків пенсії зараховується на особовий рахунок засудженого.

3. Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.

4. звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсацію шкоди у випадках і у порядку, встановлених Засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання, після законодавством України.

Питання № 1. Особливості соціально-виховної роботи з засудженими, що відбувають покарання в установах виконання покарання.

Виховна робота організується адміністрацією УВП на підставі відповідних планів, положень, рекомендацій і інших документів Державного департаменту України з питань виконання покарання, покликаних зробити процес виховного впливу на засуджених всебічним, ефективним і диференційованим з урахуванням виду УВП.

КВК України передбачає одним з основних засобів виправлення та ресоціалізацїї засуджених, соціально-виховну роботу.

Ст. 123 КВК України наголошує, що соціально-виховна робота це – цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених.

Цією же статтею перелічуються задачі виховної роботи з засудженими:

- формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю;

- сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки;

- підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Юридичне тлумачення ст. ст. 123, 124, КВК України не суперечить Європейським пенітенціарним правилам від 12 лютого 1987р., де зазначено, що як позитивний елемент при виправленні засуджених передбачається і виховна робота.

Як більш різноплановий засіб, що володіє тонкими нюансами ідеологічного впливу, виховна робота піддається правовому регулюванню в меншому ступені, чим режим і праця.

Проте, без правової регламентації проводити її неможливо. З огляду на велику кількість напрямків виховного впливу, закон регламентує тільки найбільш важливі, вихідні положення організації виховної роботи з особами, позбавленими волі.

Основний масив правового регулювання знаходиться на підзаконному рівні.

Але необхідно відзначити, що правова регламентація поширюється на всі сторони виховної роботи, включаючи організацію і проведення окремих виховних заходів.

Разом з тим законодавець не переслідує мети врегулювати всі питання виховної роботи з засудженими, надаючи адміністрації УВП можливість творчо застосовувати найбільш доцільні засоби, методи і прийоми педагогічного впливу, якщо вони не суперечать закону і закріплені у правових нормах вимогам режиму відбування покарання.

Виходячи з важливості виховної роботи з засудженими, ч. 2 ст. 123 КВК України встановлює правило заохочення й обліку участі засуджених у виховних заходах при визначенні ступеня їх виправлення.

Виховні заходи в установах виконання покарання - важлива форма впливу на світогляд засуджених. Вони покликані забезпечувати формування свідомості, моральних якостей, почуття дисциплінованості і відповідальності перед суспільством, родичами і близькими за свої справи і вчинки.

Проведення виховних заходів забезпечується існуванням матеріальної бази у всіх установах виконання покарання України.

У статті 124 КВК України висвітлюються основні напрями, форми і методи соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі.

В кожній установі виконання покарання є частина (служба) соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом, на яку і покладена організація усієї виховної роботи серед засуджених до позбавлення волі і залучення до цієї діяльності працівників і співробітників інших служб і частин установ виконання покарання.

У виховній роботі серед засуджених бере участь весь особовий склад УВП. Виконуючи свої службові обов'язки, кожен працівник установи виконання покарання активно бере участь у складній і багатогранній роботі з виправлення засуджених. Крім того, багато працівників УВП безпосередньо проводять лекції і бесіди з засудженими.

Участь у виховній роботі представників громадських, господарських і інших організацій виражається

3. в їх виступах перед засудженими,

4. в організації індивідуального шефства в повсякденному особистому виховному впливі на засуджених,

5. у працевлаштуванні засуджених після їх звільнення.

У розпорядку дня засуджених на проведення виховної роботи щодня повинен надаватись час тривалістю до 1 години³.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що соціально-виховна робота - це один з основних засобів трудового, морального, правового, культурного і фізичного виховання засуджених до позбавлення волі, спрямованого на викорінювання у свідомості правопорушників асоціальних поглядів, переконань, інтересів і звичок, на виховання їх у дусі точного виконання законів, чесного відношення до праці, поваги до норм моралі і моральності, на підвищення їх свідомості і культурного рівня, розвиток корисної ініціативи, а також дбайливого відношення до державної власності.

Питання № 2. Форми виховної роботи.

Форми виховної роботи різноманітні.

У ст. 124 КВК України визначені основні напрями, форми і методи соціально-виховної роботи із засудженими до позбавленими волі.

Такими формами є:

3. індивідуальна робота, проведена на основі вивчення особистості кожного засудженого з урахуванням скоєного ним злочину, його віку, освіти, професії та інших обставин, що характеризують засудженого;

4. групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів.;

Аналізуючи форми виховної роботи, слід зазначити, що в цьому переліку відсутні такі важливі форми виховної роботи, як фізкультурно-спортивна робота і трудове змагання, що навряд чи можна визнати правильним.

Розглянемо більш докладно перераховані вище форми виховної роботи з особами, позбавленими волі.

1. Індивідуальна робота з засудженими до позбавлення волі.

Стрижнем усієї виховної роботи є індивідуальна робота з засудженими, проведена на основі вивчення особистості кожного засудженого, з урахуванням скоєного ним злочину, його віку, освіти, професії та інших обставин, що характеризують засудженого.

Навіть добре організовані групові і масові виховні заходи нездатні дати високий ефект у виправленні осіб, які позбавлені волі, якщо вони не поєднані з індивідуальним підходом, системою індивідуальних бесід та інших видів індивідуальної роботи з кожним засудженим.

Індивідуально-виховна робота будується на основі досягнень медицини, психолого-педагогічних знань, науково-методичних рекомендацій, вироблених виправно-трудовою психологією і педагогікою.

Виховна робота з засудженими будується диференційовано, у залежності від виду установи виконання покарання і встановленого в ній режиму.

Сутність індивідуальної виховної роботи складається в корінній зміні сформованих антигромадських і антиморальних поглядів, тенденцій, похилостей, звичок і в одночасному формуванні нової поведінки, що відповідає суспільним і моральним вимогам до особистості людини.

Основою формування високих моральних якостей є самосвідомість і самооцінка особистості, яка визначає і характер, і ступінь її активності в процесі виправлення. Тому найважливішою умовою індивідуальної виховної роботи є уміння вихователів шляхом застосування різноманітних методів, засобів і прийомів впливу викликати в засудженого щире прагнення стати гідним громадянином суспільства.

Важливим напрямком виховної роботи є організація патріотичного виховання засуджених, широка пропаганда революційних бойових і трудових традицій українського народу. Практика виправлення засуджених підтверджує величезне значення масово-патріотичної роботи в умовах позбавлення волі.

2. Агітаційна і пропагандистська робота.

Агітаційна і пропагандистська робота в місцях позбавлення волі повинна бути спрямована в обов'язковому порядку на роз'яснення засудженим положень Конституції України, демократії, гуманізму.

Засудженим роз'ясняються ідеї, на яких базується Конституція, основні риси політичної й економічної системи України, її державного устрою, повноважень органів державної влади і управління, основні напрямки зовнішньої і внутрішньої політики держави тощо.

Агітаційна і пропагандистська робота повинна формувати в засуджених навички політичної культури, а також уміння брати участь у політичному житті суспільства, держави.

Ідеологічна робота повинна займати центральне місце у виховній роботі засуджених і проводитися з урахуванням морально-психологічних особливостей засуджених, носити бойовий, наступальний, безкомпромісний характер.

Агітаційна і пропагандистська робота здійснюється у виді лекцій, доповідей і бесід на загальні, юридичні, природні, наукові, літературні, технічні, етичні й інші теми, у формі читання газет і журналів, художньої літератури, шляхом проведення читацьких конференцій, доповідей, мітингів, видання багатотиражних і стінних газет, організації місцевого радіомовлення і передач телебачення, наочної агітації.

Агітаційна і пропагандистська робота в установах виконання покарання будується диференційовано, з урахуванням виду режиму УВП, складу засуджених, які в них утримуються, їх віку, національності, віросповідання тощо.

Така робота проводиться за розробленими планами у неробочій і позаучбовий час. При плануванні агітаційної і пропагандистської роботи враховується загальноосвітня підготовка засуджених.

3. Культурно-масова і фізкультурно-спортивна робота

Культурно-масова і фізкультурно-спортивна робота покликана здійснювати моральне, естетичне, екологічне і фізичне виховання засуджених.

Засудженим необхідно розкривати зміст першорядних, заснованих на загальнолюдських цінностях і національному соціально-моральному розвитку, норм моралі нашого народу, показувати моральну сторону розвитку нашої нації і народу в цілому.

Істотний акцент необхідно робити на протидії паразитичному існуванню і злочинному способу життя як найбільш яскравому вираженню аморальності, неповаги до навколишнього людям.

Естетичне виховання покликане ознайомити осіб, позбавлених волі, з видатними досягненнями мистецтва (“естетика” - наука про прекрасне).

Екологічне виховання ґрунтується на необхідності дбайливого відношення до природнього середовища існування людини.

Таким чином, культурно-масова робота спрямована на підвищення культурного рівню, свідомості засуджених, прищеплювання їм поваги до загальноприйнятих норм і правил поведінки, на їх естетичне виховання.

Проводиться вона шляхом залучення засуджених до участі в художній самодіяльності, бібліотечній, клубній і гуртковій роботі, шляхом організації радіо -, телепередач і демонстрації кінофільмів, що сприяють виправленню засуджених. Для успішного проведення культурно-масової роботи в кожній установі виконання покарання створена необхідна матеріальна база - клуб з кіноустановкою, бібліотека з читальним залом, радіотрансляційний вузол.

Фізкультурно-спортивна робота спрямована на фізичне виховання засуджених, підготовку їх до активної трудової діяльності.

Здійснюється вона шляхом проведення фізичних зарядок і організації фізкультурно-спортивних заходів. Фізичне виховання осіб, позбавлених волі, містить у собі ознайомлення засуджених з основами фізіології людини, процесом розвитку фізичної культури, вироблення уміння за допомогою фізичної зарядки та інших методів підтримувати організм у доброму фізичному стані, цілеспрямовано зміцнювати своє фізичне здоров'я як основу здорового способу життя в місцях позбавлення волі і після звільнення з них.

У місцях позбавлення волі адміністрацією УИН проводяться змагання з різних видів спорту - волейболу, баскетболу, футболу, гімнастиці, легкій і важкій атлетиці, шахам і шашкам, ручному м'ячу тощо.

Переглядів: 773