Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Батьківську права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають грунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків

1. Коментована стаття встановлює загальні принципи здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків, а також окреслює межі їх здійснення. Ця стаття має розглядатися в якості основних засад здійснення як немайнових, так і майнових прав батьків щодо дитини, а також щодо виконання немайнових та майнових батьківських обов'язків.

2. Повага як одна з найважливіших вимог моральності має на увазі таке ставлення до людей, в якому практично (у відповідних діях, мотивах, а також в соціальних умовах життя суспільства) визнається гідність особистості. Поняття поваги, що склалося в моральній свідомості суспільства, передбачає: справедливість, довіру, уважне ставлення до їх переконань, спрямувань, чуйність, ввічливість, делікатність, скромність. Таким чином, батьки, виявляючи повагу до дитини, мають ставитися до неї як до особистості, враховуючи її бажання, інтереси, потреби. Батьки зобов'язані спрямовувати свою виховну діяльність таким чином, щоб дитина відчувала, що вона теж є людиною. Виховний вплив батьків не повинен стримувати прагнення дитини до самовираження, вони зобов'язані допомогти дитині сформуватися як особистості. Дитина не повинна стати втіленням нездійснених мрій батьків, а має розвивати власні здібності, здійснювати власні бажання. Про повагу до дитини свідчить також невтручання в здійснення нею права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або недопущення незаконного посягання на її честь і гідність. Заборона таких дій прямо передбачена ст. 16 Конвенції ООН про права дитини. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Повага до людської гідності дитини батьками і іншими членами сім'ї справляє істотний вплив на розвиток повноцінної особистості. Невиправдане і жорстоке насильство, пригноблення, несправедливість, придушення свободи, нерівність, приниження гідності, недовір'я, грубість є порушенням вимоги поваги до дітей.

Утвердження (санкціонування) певних стандартів самооцінки людської особистості є важливим завданням моральної самосвідомості. До форм такого санкціонування належить уявлення про честь і гідність людини. Істотно, що в обох випадках (щодо честі й щодо гідності) йдеться не просто про самооцінку, про певний її ціннісний стандарт. Високо чи низько оцінює себе в кожному конкретному разі та чи інша особа, залежить від її вдачі, поведінки, обставин; але на базі морального усвідомлення себе в неї формується певний загальний стандарт самооцінки, певна сукупність критеріїв власної життєвої реалізації. Цього загального стандарту вона, з одного боку, повинна сама дотримуватися у своїй поведінці. З іншого ж боку, якщо даний ціннісний стандарт є достатньо обґрунтованим, особа має також вимагати його дотримання і від тих, хто її оточує. Повага власної честі і гідності з боку інших – невід'ємне право кожної людини.

Поняття честі та гідності – це перш за все моральні категорії, які розробляються здебільшого такою наукою, як етика. Здобутки цієї науки використовуються юридичною наукою при вивченні питань захисту честі та гідності як фізичних осіб взагалі, так і дітей зокрема. Так, М.С. Малєїним свого часу були запропоновані наступні визначення честі та гідності, які в тих чи інших модифікаціях зустрічаються в роботах й інших вчених. Честь– це соціальна оцінка особи, яка формується відповідно до суспільно значущих вчинків, дій людини. Вона визначається сукупністю моральних якостей особи як члена суспільства, громадянина держави, члена колективу, сім'ї, представника професії тощо. Сукупністю цих якостей і кожною з них окремо визначається суспільна значущість, цінність конкретної особи в цілому або в якійсь області суспільних відносин з погляду духовних, моральних, етичних вимог і переконань суспільного ладу. Людина усвідомлює своє становище в суспільстві, колективі, і ця внутрішня самооцінка є уявленням особи про власну гідність. Таким чином, честь і гідність взаємопов'язані зовнішні і внутрішні критерії, моральні оцінки особи і в той же час – найважливіші духовні блага, невід'ємні від особи і такі, які її персоніфікують.

Перше поняття про людську честь та гідність дають дитині її батьки. Вони ж грають основну роль у формуванні самооцінки дитини, а тому законом на них покладається обов'язок не порушувати честі та гідності дитини, якому кореспондує право останньої на повагу до її честі та гідності. Гідність та честь дитини є недоторканними (ст. 297 ЦК України).

Недоторканість гідності дитини – це проблема забезпечення поваги до неї, її людських прагнень і прав з боку інших людей, перш за все її батьків, та суспільства в цілому. Отже, забезпечення поваги до дитини саме по собі є повагою до її честі та гідності. Будь-які прояви неповаги до дитини є приниженням її людської честі та гідності.

Так, необхідними сутнісними компонентами людяності є свобода, творчість, любов. Нехтування цими сутнісними компонентами людяності порушує моральну гідність людини. Вищі духовні здібності людської істоти, як про це свідчить вся історія світової культури, визначаються її прагненням до істини, добра, краси. Саме тому, як зазначає грузинський дослідник моралі Г.Д.Бандзеладзе, «поняття людської гідності органічно пов'язане з інтересами творення, захисту й розвитку цих цінностей». Відповідно до цього гідність дитини порушується тоді, коли вона «не має умов виправдання свого призначення, тобто коли вона не може осягнути істину й красу. Людська гідність принижується тоді, коли заважають особі в її розумовому розвитку, пошуках істини, осягненні правди, коли їй не кажуть правди, обманюють. Будь-яке приниження істини - приниження людської гідності». Так само приниженням гідності людини є й будь-яке зневаження її прагнення чинити добро, творити прекрасне.

2. Свобода здійснення батьківських прав обмежується інтересом дитини. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини немайнові батьківські права, а також батьки мають право управляти майном, належним малолітній дитині, без спеціального нате повноваження в її інтересах (ч. 1 ст. 177 СК).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН Про права дитини в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини. Захищаються права дитини і внутрішнім законодавством України. Так, ст. 51 Конституції проголошує, що дитинство охороняється державою. Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Про необхідність захищати інтереси дитини, охороняти їх, забезпечувати йдеться і у Законі України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. та в інших нормативно-правових актах, спрямованих на захист дітей. Але незрозуміло, що саме має на увазі законодавець, вживаючи термін «інтереси дитини». Комплексних досліджень з цього питання поки що не існує. Разом з тим питанню інтересу в праві взагалі присвячено досить багато робіт, але єдиної думки з цього приводу поки що не існує. На нашу думку, слід приєднатися до визначення В.О.Рясенцева, який під інтересом дитини розумів збереження її здоров'я, нормальний фізичний та психічний її розвиток, виховання в ній тих якостей, що вимагаються від людини.

Таким чином, здійснення батьківських прав має здійснюватися в інтересах дитини, означає збереження її здоров'я, сприяння нормальному фізичному та психічному її розвитку, виховання в ній тих якостей, що вимагаються від людини. Здійснення прав не всупереч інтересам дитини означає також врахування схильностей, прагнень дітей, особливостей їхнього розвитку (фізичного, розумового, духовного)'.

Зміст інтересу дитини змінюється з віком дитини. Обов'язком батьків є визначити поняття інтересу дитини з урахуванням вікових змін та забезпечувати здійснення батьківських прав відповідно до змін, що сталися. Зміст інтересу дитини значною мірою визначається її особистими симпатіями та антипатіями, прихильністю, звичками. Нехтування ними, здійснення права без урахування таких інтересів може тягнути за собою травмування дитини.

Оскільки життя дитини багатоманітне, її інтереси одночасно пролягають в різних напрямках, здійснення права не всупереч інтересам дитини означає правильне визначення основного інтересу для дитини. Недотримання батьками цієї вимоги – здійснення батьківських прав відповідно до інтересів дитини – має кваліфікуватися як зловживання батьками своїми батьківськими правами і тягнути за собою позбавлення батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.

3. Принцип здійснення батьківських прав не всупереч інтересам дитини поширюється і на здійснення батьками майнових прав щодо дитини. Батьки мають право управляти майном, належним малолітній дитині, без спеціального нате повноваження в її інтересах (ч. 1 ст. 177 СК). Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном (ч. 8 ст. 177 СК) (див. коментар до ст. 177 СК).

4. Батьки мають цілий комплекс майнових та немайнових прав та обов'язків щодо дитини. В ч. 3 ст. 155 СК сказано про відмову батьків від дитини. Проте з правової точки зору відмова батьків має розглядатися не як відмова від дитини, а як відмова від усіх майнових та немайнових прав та обов'язків щодо дитини.

Відповідно до закону відмова від дитини є неправозгідною (ч. 3 ст. 155 СК). Таке правило, як і сам термін, з'явилися в законі вперше. Можна лише здогадуватися, що неправозгідною є дія, яка суперечить нормам права. Тому відмова батьків від прав та обов'язків по відношенню до дитини є дією неправомірною. Більш вдалим, без сумніву, було б використання в законі відомого юридичного терміну – «неправомірна», ніж «неправозгідна відмова». Оскільки закон не містить визначення неправозгідності як такої, то незрозумілим залишається співвідношення таких понять як неправозгідна та неправомірна дія.

Закон не пояснює, яка саме відмова мається на увазі – фактична чи юридична. Фактичну відмову батьків від дитини як соціальне явище закон не може усунути, оскільки така відмова є елементом соціального буття. Що ж до відмови юридичної, то вона ніколи прямо в законі не передбачалася. Закон і раніше не надавав можливість матері або батькові дитини скласти юридичний акт, який би визначався як відмова від дитини. Проте добре відомо, що завуальованою формою відмови була заява одного з батьків (у першу чергу – матері) про згоду на усиновлення дитини іншою особою. Така згода передбачається і в чинному сімейному законодавстві. Згідно із ст. 217 СК батьківські права та обов'язки припиняються в разі усиновлення дитини, на яке батьки мають дати вільну згоду. Тому в цьому разі відмова батьків від здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків має силу юридичного факту, який у сукупності з іншими юридичними фактами тягне за собою припинення батьківських правовідносин у повному обсязі. При цьому немає необхідності позбавляти батьків батьківських прав. Крім того, якщо судом буде встановлено, що батьки, які не проживають з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її, то усиновлення дитини може бути проведено без згоди батьків (ч. 2 ст. 219 СК). В цьому разі значення юридичного факту, який тягне припинення батьківських прав та обов'язків, має їх нездійснення протягом шести місяців.

5. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є правопорушенням. Вид та форма відповідальності, до якої можуть бути притягнуті батьки у зв'язку з ухиленням їх від виконання своїх обов'язків залежать від складу правопорушення та характеру обов'язку, від виконання якого батьки ухиляються. Так, вони можуть бути притягнені до адміністративної (ст. 184, ч. 2 ст. 212 КпАП тощо), кримінальної (ст. ст. 164, 166 КК тощо), цивільно-правової (ст. ст. 1178-1183 ЦК) та сімейно-правової відповідальності.

Сімейний кодекс передбачає наступні форми відповідальності:

- за ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини - позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК) або відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав (ст. 170 СК);

- за неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини - покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном (ст. 177 СК);

- за прострочення сплати аліментів – стягнення неустойки (пені) (ст. 196 СК).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.	\|	Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.