Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.

Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина.

Стаття 154. Права батьків по захисту дитини

1. Визнаючи за тією чи іншою особою певні суб'єктивні права та обов'язки, законодавство надає уповноваженій особі і право на їх захист. Право на захист – це передбачені законом вид і міра поведінки уповноваженої особи, права якої зазнали посягання, що полягають у можливості вчинення самостійних дій, спрямованих на поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права, а також зверненні до юрисдикційних органів для здійснення захисту прав.

Як всяке суб'єктивне право, право на захист включає як засоби матеріально-правового характеру, так і засоби процесуально-правового характеру, що взаємодіють. З точки зору матеріально-правового змісту право на захист надає уповноваженій особі три групи можливостей: самозахист майнових прав та інтересів; застосування до порушника цивільно-правових засобів оперативної дії; звернення до компетентного державного чи громадського органу за захистом свого права з вимогою застосувати до правопорушника засобів державно-примусового характеру.

Суб'єктивне право на захист включає і засоби процесуально-правового порядку. Це певна процедура (порядок) звернення за захистом порушеного права, без­посередньо визначена законом. Сюди входить перш за все право на звернення за судовим захистом, і носієм цього права є кожний з учасників цивільних право­відносин чи будь-яка інша заінтересована особа. Право на звернення за судовим захистом включає не тільки подання до суду позовної заяви (чи скарги), а й мо­жливість подання до суду зустрічного позову чи заперечення проти нього, брати участь у розгляді справи, користуватися процесуальними правами, вимагати винесення рішення та право вимагати примусового виконання судового рішення. Кожен з цих елементів існує за наявності певних передумов, у певних часових межах і реалізується у певній специфічній формі.

Матеріальні та процесуальні норми, які регулюють способи, форми та поря­док захисту, мають єдину мету – забезпечити повний, всебічний, швидкий за­хист суб'єктивного права і становлять єдиний комплексний інститут правового захисту.

2. Необхідність захисту прав дитини виникає у будь-якому випадку, коли відбувається порушення її прав – незалежно від того, чи усвідомлює це сам потерпі­лий (дитина). Під захистом прав дитини розуміється відновлення порушеного права, створення умов, які компенсують втрату прав, усунення перешкод на шля­ху здійснення права та інтересів.

Об'єктом правового захисту в цьому разі є насамперед суб'єктивні права дитини. В міжнародному праві передбачається необхідність захисту прав дитини від наступних посягань: а) довільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте життя або посягання на честь і гідність; б) всіх форм фізичного або психічного насильства, образи або зловживання, відсутності турботи або недбалого поводження, грубого поводження або експлуатації; в) економічної експлуатації і виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для її здоров'я або служити перешкодою в отриманні нею освіти або завдавати шкоди її здоров'ю і фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку; г) незаконного споживання наркотичних засобів і психотропних речовин; д) всіх форм сексуальної експлуатації і сексуального спокушання; е) нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження або покаран­ня; ж) всіх інших форм експлуатації, які завдають шкоду будь-якому аспекту добробуту дитини (ст. 16, 19, 32-34, 37 Конвенції про права дитини). Таким чином, дитина повинна бути захищена від всіх негативних як фізичних, так і етичних дій. При цьому від порушення, невизнання або оспорювання мають бути захище­ні майнові та немайнові цивільні права, сімейні права дитини, її права в сфері трудового, кримінального, адміністративного права та процесу, а також в інших галузях права.

3. Серед осіб, які здійснюють захист прав дитини, в першу чергу названі її бать­ки. Захист прав та інтересів дитини здійснюється її батьками через відсутність у дитини цивільної процесуальної дієздатності. Вказане право батьків також пов'язане з обов'язком батьків піклуватися про фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, оскільки порушення прав дитини може вплинути на її розвиток. Батьки є законними представниками своїх дітей і без спеціальних повноважень (довіреності) виступають на захист їхніх прав з будь-якими фізичними і юридичними особами, у тому числі в судах. Представляти права і інтереси дитини можуть як обидва батьки, так і один з них за погодженням між ними. Причому вони повинні захищати права і інтереси дітей, а не свої.

4. Коментована стаття передбачає право батьків на захист прав дитини як у юрисдикційній формі (за допомогою суду, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування), так і у не юрисдикційній (самозахист дитини, повнолітніх дочки та сина). При цьому слід мати на увазі, що відносини, які виникають при реалізації батьками права на захист дитини шляхом звернення до компетентних державних органів, регулюються нормами процесуального права. Ті відносини, що виникають при самозахисті батьками прав дитини, регулюються нормами матеріального права.

5. Процесуальним засобом реалізації батьками права на судовий захист своєї дитини, гарантованим ст. 55 Конституції та іншими законами України, є проце­суальне представництво. Воно забезпечує участь у цивільному процесі батьків, надає їм можливість використовувати всі передбачені законодавством юридичні можливості для ведення цивільних справ у суді та захисту суб'єктивних прав й інтересів дитини. Батьки мають право виступати представниками дитини у цивільному, кримінальному процесі, а також при розгляді у суді справ про адміністративні правопорушення.

Цивільне процесуальне представництво – це такі юридичні відносини, за якими одна особа – представник – виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи. Представник у цивільному судочинстві покликаний виконувати дві функції – захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво); представляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуальне представництво).

Відповідно до ст. 39 ЦПК права, свободи та інтереси дитини захищаються у суді їхніми батьками. Але з цього правила існує виключення, яке встановлене ч. 3 ст. 11 ЦПК. Суд залучає відповідний орган чи особу, ким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє. Такими органами, як правило, є органи опіки та піклування, які відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав дітей, беруть участь у розгляді судами спорів, пов'язаних із захистом прав дітей.

За загальним правилом процесуальний представник не заміщає сторону в цивільному судочинстві, а діє поряд з нею, на захист її суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Але, оскільки цивільна процесуальна дієздатність виникає тільки при досягненні фізичною особою вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 29 ЦПК), а у деяких випадках неповнолітні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні пра­ва та обов'язки в суді (ч. 2 ст. 29 ЦПК), до досягнення дитиною 14 років батьки повністю замінюють дитину у цивільних процесуальних відносинах, а після досягнення дитиною 14 років батьки можуть діяти у цивільному процесі поряд з дитиною. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦПК, надано повну ци­вільну дієздатність (ч. 3 ст. 29 ЦПК). Особиста участь у справі дитини не є перешкодою для участі у цій справі батьків дитини як її законних представників.

Крім того, ч. 3 коментованої статті надає батькам право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають пра­во звернутися за таким захистом. В тому разі, якщо право на звернення до суду за захистом своїх прав мають повнолітні працездатні дочка, син, батьки не мають права звертатися до суду як законні представники без спеціальних на це повно­важень. Вони мають право брати участь у справі як представники повнолітніх працездатних дочки, сина на загальних підставах. Захист у суді прав та інтересів дитини їхніми батьками не позбавляє і батьків права мати субпредставника, оскі­льки вони самі є законними представниками своїх дітей (ст. 38 ЦПК України).

Повноваження батьків мають бути підтверджені свідоцтвом про народження дитини, оригінал якого або затверджена суддею копія, приєднується до справи (ст. 42 ЦПК України). Батьки, які представляють інтереси своєї дитини у суді, можуть вчиняти від її імені усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти дитина як особа, що бере участь у справі (ст. 44 ЦПК України).

Частина 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» забороняє батькам без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають но­таріальному посвідченню і спеціальній реєстрації; відмовлятися від належних підопічному майнових прав, ділити майно, розділяти чи обмінювати житлову площу, видавати письмові зобов'язання тощо. Аналогічне правило міститься і у ч. 2 ст. 177 СК. Отже, здійснення батьками повноважень в цивільному процесі повинне узгоджуватися з правилами ст. 17 Закону «Про охорону дитинства» та ст. 177 СК України.

6. Представництво як інститут кримінально-процесуального права має на меті належним чином захистити права та законні інтереси низки учасників процесу – обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного від­повідача.

Батьки як законні представники дитини представляють інтереси неповнолітніх обвинувачених, а також інтереси потерпілого, який не досяг повноліття при провадженні у кримінальній справі через пряму вказівку у законі. Законні пред­ставники у кримінальному процесі можуть бути як самостійними учасниками процесу (законні представники обвинуваченого та підсудного), так і користува­тися процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють (законні представники потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача).

Батьки можуть бути представниками дитини, яка є потерпілим, цивільним позивачем чи цивільним відповідачем у кримінальній справі. При цьому вони користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють (ст. 52 ЦПК). Допит свідка віком до 14 років, а за розсудом слідчого – віком до 16 років проводиться в присутності батьків (ст. 168 КПК).

7. Інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми, у справах про адміністративні правопорушення мають право представляти їхні батьки, що мають статус законних представників. Законні представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу (ст. 270 КпАП України).

8. Крім судових органів батьки мають право звернутися за захистом прав своєї дитини до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Це органи, основною функцією яких є здійснення заходів щодо охорони дитинства. Орієнтовний перелік яких міститься у п. 3 коментаря до ст. 152 СК. Батьки мають право звернутися за захистом прав дитини до вказаних органів шляхом пред'явлення скарги або з заявою. На сьогоднішній день механізм захисту прав дитини у адміністративному порядку не встановле­ний.

9. Переважне право на захист прав та інтересів дитини серед державних органів має орган опіки та піклування. Відповідно до ст. 19 СК батьки мають право на звернення до органу опіки та піклування за захистом сімейних прав та інтересів дитини. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє батьків права на звернення до суду.

Батьки мають право на звернення до органів опіки та піклування для вирішення спору щодо прізвища (ст. 145 СК) або імені (ст. 146 СК) дитини; для вирішення спору щодо зміни одним з батьків прізвища дитини (ст. 148 СК); для встановлення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини (ст. 158 СК); для вирішення спорів, які виникають між батьками щодо управління майном дитини (ч. 6 ст. 177 СК). Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення батьки не звернулися за захистом прав або інтересів дитини до суду.

10. Відповідно до ч. 1 коментованої статті батьки мають право на самозахист своєї дитини. Поняття самозахисту та межі здійснення особами свого права на самозахист містяться у ст. 19 ЦК, норми якої підлягають застосуванню відповідно до ст. 8 СК.

Стаття 19 ЦК передбачає право особи на самозахист не тільки свого порушеного права, а й прав інших осіб від порушень і протиправних посягань. Якзазначається у науковій літературі «законодавець у тексті СК використовує термін «самозахист» не як відносно-правовий, а як спеціально-правовий. Спеці­ально-правовий характер поняття самозахисту законодавець визначає шляхом вказівки на те, що відповідні особи мають «право на самозахист» як одну з форм захисту...». Це пояснюється тим, що «само» як перша частина складного слова може вказувати не тільки на спрямування дії, названої другою частиною слова на самого себе, але й на здійснення чогось без стороннього впливу, без якої-небудь допомоги. Таким чином, термін «самозахист» з урахуванням загальнови­знаної язикової формалізації може розумітися в тому числі і як захист суб'єктом кого-небудь чи чого-небудь без сторонньої допомоги, стосовно норми СК, яка коментується, – і як захист уповноваженою особою прав відповідних учасників сімейних відносин без звернення до суду чи інших компетентних органів, які по­кликані надати допомогу у захисті права.

Таким чином, право батьків на самозахист дитини полягає у можливості у разі порушення права чи інтересу дитини, виникнення реальної загрози такого порушення застосувати доцільну та адекватну протидію, яка не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на попередження або припинення цього порушення чи ліквідацію його наслідків без звернення до суду чи інших компетентних органів, які покликані надати допомогу у захисті прав дитини.

11. Законодавець ставить застосування батьками форми захисту прав дитини в залежність від віку та працездатності дитини. Так, права дитини батьки можуть захищати як шляхом самозахисту, так і шляхом звернення до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій (у юрисдикційному та у не юрисдикційному порядку). Батьки мають право захищати права дитини, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дитини, цивільна процесуальна правоздатність якої є неповною (ч. 2 ст. 29 ЦПК України).

У юрисдикційному порядку батьки мають право захищати права повнолітніх дочки, сина як законні представники без спеціальних на те повноважень лише у разі їхньої непрацездатності. Повнолітні працездатні дочка, син здійснюють своє право на захист самостійно або через представника, якими можуть серед інших осіб бути і їхні батьки, на загальних підставах, передбачених нормами ЦПК України.

У не юрисдикційному порядку батьки мають право на захист як дітей, так і повнолітніх дочки, сина. При цьому не має значення, чи є повнолітні дочка, син працездатними, чи ні.


Читайте також:

  1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
  2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  3. III. Захист інтересів клієнта
  4. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
  5. V. Класифікація і внесення поправок
  6. А. Правобережну Україну.
  7. А/. Право власності.
  8. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
  9. Аграрне право
  10. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
  11. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  12. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.




Переглядів: 1961

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування | Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.