Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування

1. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. (Стаття 153 в редакції Закону № 524-Vвід 22.12.2006)

1. Спілкування – важлива складова частина соціального буття людини як суспільної істоти, джерело її життєдіяльності, умова формування особистості. Людина не може існувати поза спілкуванням з іншими людьми. Потреба у спілкуванні – одна з базових потреб індивіда. Об'єктивна необхідність спілкування як умови існування людини пояснюється тим, що вона не може задовольняти свої життєво важливі потреби, жити і розвиватися поодинці. Через спілкування людина одержує знання про навколишній світ, «привласнює» собі суспільні цінності, створені людством, пізнає природу і єство суспільних відносин. Вступаючи в спілкування з людьми, індивід формує критерії їх оцінки, що є також важливою умовою розвитку його самооцінки, самосвідомості. В умовах спілкування здійснюється комунікативний процес: обмін інформацією, думками, відчуттями, способами і результатами діяльності тощо, відбувається взаємодія, взаємовплив індивідів, виникає взаєморозуміння. Таким чином, спілкування – це процес взаємозв'язку і взаємодії суб'єктів, в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, уміннями і навичками, а також результатами діяльності.

Спілкування батьків і дітей повинне будуватися на повазі гідності один одного, дотриманні вироблених людством простих норм моральності та звичок. Спілкування може бути включеним в діяльність (праця, навчання, гра) або визначатися самою потребою в спілкуванні як такому; може бути безпосереднім, тобто здійснюватися «лицем до лиця», або опосередкованим різними системами комунікації (пошти, телефону, комп'ютеру тощо); вербальним або невербальним. Зниження інтенсивності і якості спілкування дитини з іншими людьми, особливо у дитячому і ранньому віці, звичайно призводить до затримки і відхилення у психічному розвитку.

2. Закріплення права батьків та дитини на спілкування у чинному законодавстві України відповідає світовим стандартам захисту прав дитини. Стаття 9 Конвенції прав дитини передбачає право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Дитина має право на отримання інформації про відсутніх батьків, якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров'ю. Аналогічні положення містяться у ст. ст. 14, 15 ЗУ «Про охорону дитинства».

Спілкування є необхідною умовою здійснення батьками виховання дитини. Саме спілкування є основним способом здійснення батьками свого права на особисте виховання дитини. Легальне визнання права батьків та дітей на спілкування є правовим засобом забезпечення права дитини на належне батьківське виховання, а також правовою гарантією належного здійснення батьками своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Вказане право батьків є їхнім особистим немайновим правом і, отже, не може бути передане іншим особам. Воно полягає у можливості щоденних побачень, листуванні, одержанні та передачі інформації стосовно один одного1. Батьки мають переважне право перед всіма іншими особами на спілкування з дитиною, воно не може бути обмежене, батьки не можуть бути позбавлені цього права, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

3. У повсякденному житті батьки та діти безперешкодно спілкуються всіма можливими способами та за допомогою різноманітних засобів. Але іноді виникають обставини, через які можливість безперешкодного спілкування з тих чи інших причин обмежується. Причини виникнення таких перешкод можуть бути як об'єктивного (стихійні лиха, війни тощо), так і суб'єктивного характеру (розірвання шлюбу між батьками, хвороба когось з батьків чи дитини, вчинення кимсь з них правопорушення тощо). Так, державою вживаються заходи щодо сприяння возз'єднанню дитини, яка постраждала внаслідок стихійного лиха, техногенної аварії, катастрофи, з членами сім'ї (ст. 28 ЗУ «Про охорону дитинства»); дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Дитина та її батьки для возз'єднання сім'ї мають право на вільний в'їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом (ст. 16 ЗУ «Про охорону дитинства»); той із батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з нею (ч. 2 ст. 157 СК України).

4. Чинним законодавством України передбачені правові гарантії права батьків та дитини на спілкування на той випадок, якщо дитина або батьки опиняться у такій ситуації, за якої неможливо вільне здійснення права на спілкування. Ці гарантії містяться як у СК України, так і в інших законодавчих актах.

Батьки мають переважне право на спілкування з дитиною в тому разі, якщо дитина опинилася у несприятливих умовах або екстремальній ситуації (у лікарні, закладі соціальної реабілітації, місцях попереднього ув'язнення або позбавлення волі тощо). Батьки дітей, інфікованих вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, мають право на спільне перебування в стаціонарах з дітьми віком до 14 років (ст. 21 Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» від 12.12.1991 p.). Дітям, які потребують особливих умов виховання, та в порядку, встановленому законом, направлені до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, гарантується право на побачення з батьками, листування, на отримання передач, посилок від батьків (ст. 34 ЗУ «Про охорону дитинства»).

Право на спілкування з дитиною мають також батьки, які опинились у екстремальних життєвих ситуаціях. Відповідно до ст. 287 ЦК фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, має право на допуск до неї членів сім'ї. Особам, взятим під варту, надається право на побачення та листування з родичами (ст. ст. 12, 13 Закону України «Про попереднє ув'язнення» від 30.06.1993 p.). Взяті під варту жінки вправі мати при собі дітей віком до трьох років (ст. 9 Закону України «Про попереднє ув'язнення»). Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право зустрічатися з родичами, здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови. При виправних колоніях, в яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі жінки, у разі необхідності організовуються будинки дитини. Засуджені жінки, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, можуть поміщати в будинки дитини своїх дітей віком до трьох років. У будинках дитини забезпечуються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку дитини. Засуджені жінки можуть спілкуватися із своїми дітьми у вільний від роботи час без обмежень.

4. Право батьків та дитини на безперешкодне спілкування не припиняється в тому разі, коли дитина передана на виховання іншим фізичним або юридичним особам. Опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками (ч. 3 ст. 249 СК). Прийомні діти та вихованці дитячих будинків сімейного типу мають право підтримувати особисті контакти з батьками (ст. 2563 та 2567 СК). Право на збереження родинних стосунків мають також вихованці навчально-виховних закладів для дітей, позбавлених батьківського піклування (п. 6.4 Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді від 21.09.2004 р. № 747/460).

Незважаючи на те, що відповідно до ст. 166 СК особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи (ст. 168 СК).

5. Випадки обмеження або позбавлення батьків та дитини права на спілкування передбачені виключно законодавчими актами. Обмеження вказаного передбачається у випадках вчинення батьками (одним з них) або дитиною правопорушення, яке потягло за собою такий захід впливу, який пов'язаний з повною або частковою ізоляцією особи від суспільства (арешт, обмеження волі, позбавлення волі, направляються до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, приймальників-розподільників). Способами обмеження права батьків та дитини на безперешкодне спілкування є: а) обмеження кількості та тривалості побачень; б) ускладнений порядок їх отримання; в) обмеження кількості телефонних розмов тощо.

Батьки можуть бути позбавлені права на спілкування з дитиною у разі позбавлення їх батьківських прав (ст. 166 СК) та усиновлення дитини (ст. 232 СК). Тимчасово батьки (або один з них) чи дитина можуть бути позбавлені права на спілкування в разі вчинення насильства в сім'ї після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Захисним приписом особі може бути заборонено чинити певну дію (дії) по відношенню до жертви насильства в сім'ї, а саме: а) відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї; б) вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї тощо.

Зазначені обмеження встановлюються на термін до 30 діб з дня погодження захисного припису з прокурором. Захисний припис може бути винесений до осудної особи, яка на момент винесення захисного припису досягла 16-річного віку (ст. 13 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї»).

Позбавлення або обмеження права на спілкування з дитиною не може бути передбачене угодою (договором). Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Проте той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ст. 157 СК). З цього випливає, що встановлення у договорі положення про те, що той з батьків, хто проживає окремо, не може спілкуватися з дитиною, є недопустимим як таке, що порушує право останнього на спілкування з дитиною.

Орган державної влади також не уповноважений виносити рішення, яке обмежує право батьків та дитини на спілкування або позбавляє їх цього права у випадках, які не встановлені законом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.	\|	Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.