• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання

1. Обов'язкам батьків щодо виховання дитини кореспондує право дитини на належне батьківське виховання. Поняття належного виховання дати досить важко, оскільки процес виховання дітей складається з великої кількості дій як таких, що мають правове значення, так і таких, що не мають правового змісту. Тому, з юридичної точки зору, належним вихованням є дотримання батьками всіх тих вимог, які пред'являє закон до процесу виховання дитини. Тобто, належно виховуючи дитину, батьки виконують всі обов'язки щодо виховання, а також дотримуються всіх заборон, які встановлені законодавством.

Суб'єктивне право – єдність трьох правомочностей: права на власні дії, права на чужі дії, право на захист в разі порушення, невиконання або оспорювання. Але право дитини на належне батьківське виховання є виключенням з цього правила. Оскільки виховання – це процес впливу на особу, яку виховують, то право дитини на належне батьківське виховання, як правило, не включає в себе можливість вчинення дитиною певних юридично значимих дій. Дитина у процесі її виховання вчиняє фактичні дії щодо сприйняття або несприйняття виховних дій своїх батьків: вона слухає, запам'ятовує, в неї виробляються певні навички, звички тощо. Вказані процеси не підлягають правовому регулюванню і, отже, не можуть розглядатися як здійснення дитиною права на належне батьківське виховання. Тому слід зауважити, що право дитини на належне батьківське виховання не має класичної триєдиної структури і складається з двох правомочностей: права на чужі дії та права на захист. У контексті коментованої статті право дитини на належне батьківське виховання включає:

1) право дитини вимагати від батьків здійснення їхніх обов'язків щодо вихо­вання належним чином, а також вимагати утримуватися від тих дій щодо виховання, які суперечать чинному законодавству;

2) право дитини на самозахист шляхом протидії неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї та право дитини звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, або безпосередньо до суду, якщо вона досягла 14 років.

Правом на належне виховання дитина наділяється з моменту народження. Однак у зв'язку з малоліттям вона не усвідомлює свого права, а тому і не може його здійснювати. До досягнення дитиною чотирнадцяти років (коли у дитини виникає право самостійно звернутися за захистом своїх порушених прав до суду) захист інтересів дітей здійснюється їхніми представниками, якими здебільшого є власне батьки1. Але сама природа права дитини на належне виховання виключає представництво інтересів дитини батьками у правовідносинах щодо належного виховання дитини. В цих випадках захист прав та інтересів дітей на себе бере держава, від імені якої виступають різні державні органи.

2. Слід зазначити, що зміст коментованої статті дещо суперечить її назві. На­зва перед­бачає, що стаття містить правові гарантії права дитини на належне батьківське виховання. Вказане право є особистим немайновим правом дитини. Але коментована стаття правові гарантії належного виконання батьками своїх обов'язків що­до виховання встановлює тільки у частині 1. Крім того, ці гарантії мають публі­чно-правовий, а не приватно-правовий характер. Всі інші частини коментованої статті містять вказівку на «батьківські обов'язки», «права та інтереси дитини», які включають в себе як немайнові, так і майнові права та обов'язки батьків та дітей. Отже, фактично стаття встановлює гарантії не тільки немайнових, але й майнових прав дитини. Крім того, зі змісту ч.3 та 4 ст. 152 СК випливає, що дитина має право звернутися до державних органів та громадських організацій за захистом будь-яких своїх сімейних прав та інтересів у разі порушення їх не тільки батька­ми, а й іншими учасниками сімейних відносин.

3. Стаття 51 Конституції проголошує, що дитинство охороняється державою. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом (ст. 52). Вказані положення одержали також свій розвиток у Законі «Про охорону дитинства». Відповідно до ст. 1 охорона дитинства – система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав. Основні засади охорони дитинства та державну політику у цій сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвердження відповідних загальнодержавних програм.

До системи державного контролю за здійсненням батьками обов'язків щодо належного виховання дитини входять всі ті органи, що наділені будь-якими контрольними повноваженнями щодо охорони дитинства. Разом вони розглядаються як єдина система, що виконує функцію контролю за належним вихованням та утриманням дітей батьками:

а) Мініс­терство України у справах сім'ї, молоді та спорту, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних. Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;

б) кримінальна міліція у справах дітей органів внутрішніх справ (Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 року);

в) районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад (п. 1.3 Правил опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 № 34/166/131/88);

г) прокурори (ст. ст. 19, 36 Закону України «Про прокуратуру» від 5.11.1991 р.) тощо.

Одним з основних завдань спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, служб у справах дітей є ведення обліку дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок). Для здійснення цього завдання співробітники служб у справах дітей мають право:

а) приймати з питань, що належать до їх компетенції, рішення, які є обов'язковими для виконання органами виконав­чої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами та громадянами;

б) звертатися у разі порушення прав та законних інтересів дітей, а також з питань надання їм допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності;

в) забезпечувати влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, передачу під опіку, піклування, на усиновлення;

г) представляти у разі необхідності інтереси дітей в судах, у їх відносинах з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності;

ґ) запрошувати для бесіди батьків або опікунів, піклувальників, посадових осіб до служби у справах дітей з метою з'ясування причин та умов, які призвели до порушення прав дітей, бездоглядності, вчинення правопорушень, вживати заходів щодо їх усунення тощо.

Кримінальна міліція у справах дітей є складовою частиною кримінальної міліції органів внутрішніх справ. З метою контролю за належним виконанням батьками їхніх обов'язків щодо виховання дітей на кримінальну міліцію у справах дітей покладаються такі обов'язки:

а) виявляти дорослих осіб, які втягують дітей у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво;

б) виявляти батьків, які ухиляються від виконання передбачених законодавством обо­в'язків щодо створення належних умов для життя, навчання та виховання дітей;

в) виявляти, вести облік осіб, які втягують дітей в антигромадську діяльність; г) складати протоколи про адміністративні правопорушення батьків, які не викону­ють обов'язків щодо виховання і навчання дітей, інформувати відповідні служби у справах дітей;

г) повідомляти органи опіки та піклування за місцем перебування дитини про відомий факт залишення її без опіки (піклування) батьків.

Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їхньої компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, на усиновлення, під опіку (піклування) та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Органи в справах сім'ї та молоді, служби в справах дітей здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та тимчасового влаштування безпритульних дітей, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що утримуються в державних дитячих закладах, на виховання в сім'ї (прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу) та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації, здійснюючи діяльність щодо контролю за належним здійсненням батьками своїх обов'язків щодо виховання: розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками (одним з них) обов'язків з виховання або щодо зловживання батьків своїми правами; розглядають спори, пов'язані з вихованням дітей; вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав дітей; беруть участь у розгляді судами спорів, пов'язаних із захистом прав дітей; провадять іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів дітей.

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина.

Крім вказаних державних органів нагляд за дотриманням батьками прав та законних інтересів дітей здійснюється центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді шляхом здійснення ними соціальної роботи, соціальної профілактики та соціального інспектування. Вказані заходи здійснюються відповідно до Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р. Вони спрямовані на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей, задоволення культурних та духовних потреб, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та запобігання такому впливу, здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за умовами життєдіяльності, моральним, психічним та фізичним станом дітей, забезпечення захисту їх прав, свобод та законних інтересів. За результатами соціального інспектування центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді мають право порушувати перед відповідними органами клопотання про застосування перед­бачених законодавством санкцій до громадян у разі порушення ними законодавства стосовно дітей (ст. 12 Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»).

Таким чином, в Україні створена розгалужена система державного контролю, що забезпечує право дитини на належне батьківське виховання шляхом попередження, виявлення та припинення правопорушень, які чиняться батьками у сфері сімейного виховання. Перелічені органи мають право притягати батьків до кримінальної або адміністративної відповідальності, клопотатися перед відповідними органами про притягнення батьків до відповідного виду відповідальності, а орган опіки та піклування та прокурор мають право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК України).

4. Право дитини противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї є елементом права дитини на належне батьківське виховання, але правовий механізм його здійснення встановити досить важко. Це обумовлено тим, що неналежне виконання батьками своїх батьківських обов'язків є порушенням прав дитини. Дитина може захистити свої права у юрисдикційному порядку, який передбачений частинами 3 та 4 коментованої статті або шляхом самозахисту.

Під правом фізичної особи на самозахист у правовій літературі розуміється «можливість у разі порушення свого права або інтересу, права чи інтересу іншої особи, виникнення реальної загрози такого порушення застосувати доцільну та адекватну протидію, яка не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на попередження або припинення цього порушення чи ліквідацію його наслідків. Можливість самозахисту є одним з елементів права на захист».

Хоча у деяких нормах СК і передбачається право певних осіб на самозахист, глава 2 СК серед інших способів захисту сімейних прав та інтересів не передбачає такої форми їхнього захисту як самозахист, тому відповідно до ст. 8 СК відносини, що виникають при здійсненні особою свого права на самозахист мають регулюватися нормами ЦК України.

Відповідно до ст. 19 ЦК особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Вказана стаття здебільшого встановлює межі здійснення особою свого права на самозахист, не закріплюючи конкретних способів та (або) засобів здійснення цього права. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Вони мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Засоби протидії, які застосовуються фізичною особою, при здійсненні нею свого права на самозахист, мають бути такими, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Так, протидія дитини неналежному виконанню батьками своїх обов'язків може виражатися у відмові виконувати протиправні або такі, що принижують дитину, вказівки батьків; у вимозі до батьків про виконання їхніх обов'язків тощо.

Але дитина через свої дещо обмежені фізичні та розумові властивості, недостатність життєвого досвіду та неможливість адекватно відтворювати дійсність не може знайти таких способів самозахисту, які були б відповідними у взаємовідносинах з батьками, оскільки на боці батьків як дорослих осіб діє право сили. Тому дитині реалізувати право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї досить важко.

Одним з засобів, який сприяє здійсненню права дитини на належне батьківське виховання, є її право вільно висловлювати свої думки, яке передбачене ст. 13 Конвенції про права дитини, а також ст. 172 СК. Відповідно до вказаної статті дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками з питань, що стосуються її особисто. Саме висловлена дитиною думка може вплинути на поведінку батьків при виконанні ними своїх батьківських обов'язків щодо неї.

5. Більш ефективною формою захисту прав дитини є звернення її за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій або безпосередньо до суду. Частина 3 коментованої статті містить перелік тих органів та організацій, до яких дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів. До них закон відносить: а) органи опіки та піклування; б) інші органи державної влади; в) органи місцевого самоврядування; г) громадські організації.

Органами опіки і піклуванняє районні, районні в містах Києві та Севастопо­лі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками (одним з них) обов'язків з виховання або щодо зловживання батьків своїми правами, вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей.

В Україні до органів державної владивідносяться також Верховна Рада України; Президент; Кабінет Міністрів; міністерства, Державні комітети України, центральні органи виконавчої влади України зі спеціальним статусом, органи судової влади та інші.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. місцеве самоврядуванняздійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до ст.3 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 р. громадською організацієює об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортив­них та інших спільних інтересів. Крім того, відповідно до Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 16.06.1992 р. в Україні можуть бути створені дитячі та молодіжні громадські організації. Молодіжні громадські організації – це об'єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів. Дитячі громадські організації – це об'єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про об'єднання громадян» зареєстровані об'єднання громадян користуються правом представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах, що є одною з гарантій захисту прав дітей, права яких порушені.

Право дитини на звернення до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом своїх прав та інтересів не обмежується її віком. Таке право має дитина, яка може висловити свою думку і усвідомлює свої інтереси. Це може бути як дитина, яка досягла 14 років, так і малолітня.

6. Стаття 9 Закону України «Про охорону дитинства» містить дещо розширений у порівнянні з ч.3 коментованої статті перелік тих органів та установ, до яких дитина може звернутися за захистом своїх прав та інтересів. Так, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону діти мають право звертатися із скаргами про порушення своїх прав і законних інтересів, крім органів, вказаних у ч.3 ст. 152 СК України, і до підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб.

Ч.3 ст.152 СК не містить вказівки на те, якими саме засобами дитина може захистити свої порушені права та інтереси у державних органах. Таким засобом, як правило, є скарга, яка подається у відповідний орган особою, права якої порушені.

7. Стаття 55 Конституції встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (ст. 2 Закону України «Про судоустрій України» від 7.02.2002 p.).

Коментована стаття містить виключення із загального правила про набуття фізичною особою цивільної процесуальної дієздатності, надаючи неповнолітнім право звернутися безпосередньо до суду за захистом своїх прав та інтересів. Це виключення також передбачене ч. 2 ст. 29 ЦПК. Відповідно до вказаної норми неповнолітні особи віком від 14 до 18 років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Такими відносинами зокрема є сімейні відносини, учасниками яких є неповнолітні особи. Особи у віці від 14 років мають право на безпосереднє звернення до суду за захистом будь-якого свого сімейного права та інтересу. Виключенням є положення ст.128 СК, яка пов'язує виникнення права на подання позову про визнання батьківства з досягненням особою повноліття.

Засобом такого захисту є позов. Позов пред'являється шляхом подання позов­ної заяви до суду першої інстанції. Позовна заява подається в письмовій формі. Вона має відповідати вимогам, які містяться у ст. ст.119 та 120 ЦПК. Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ст.18 СК, крім того, закон допускає встановлення способів захисту сімейних прав та інтересів за домовленістю (договором) сторін. Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування при здійсненні правосуддя» суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Отже, у неповнолітньої особи немає потреби звертатися за захистом своїх прав та інтересів спочатку до відповідних державних органів (органу опіки та піклування тощо), а потім до суду. Крім того, звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду (ст.19 СК). Так само не позбавляє особу права на звернення до суду звернення за захистом до інших державних органів, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. III. Захист інтересів клієнта
4. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
5. V. Класифікація і внесення поправок
6. А. Правобережну Україну.
7. А/. Право власності.
8. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
9. Аграрне право
10. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
11. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
12. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.

Переглядів: 8664