• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини

Права та обов'язки матері, батька та дитини

Глава 12 Визначення походження дитини (ст 121-140)

Глава 13 Особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей (ст. 141-172)

Глава 14 Права батьків на майно (ст.173-179)

Глава 15 Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання (ст.180-197)

Глава 16 Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку,сина та його виконання(ст.198-201)

Глава 17 Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання (ст.202-206)

1. Завдяки природній близькості між батьками та дітьми, тому особливому емоційно-психологічному мікроклімату, створити який можливо лише в умовах родини, інтенсивності та результативності впливу на дітей, сімейне виховання виступає необхідною умовою успішного формування особистості У зв'язку з цим кодексом вперше закріплено принцип переважного права батьків на виховання своїх дітей перед всіма іншими особами. Право на здійснення особистого виховання дітей покликане сприяти найефективнішому здійсненню батьками своїх обов'язків щодо виховання дитини. Здійснюючи право на особисте виховання своїх дітей, батьки тим самим виконують обов'язки щодо виховання дітей та забезпечують реалізацію права на одержання належного сімейного виховання. Тому сутність батьківського права на особисте виховання своїх дітей полягає перш за все в активному його здійсненні шляхом виконання батьківських обов'язків

Право на виховання дитини – це особисте немайнове право батьків. Воно є таким, що тісно пов'язане з особою, атому не може бути передане іншим особам. Батьки не можуть бути позбавлені цього права не інакше як за рішенням суду та на підставах, передбачених чинним законодавством (ст. 164 СК України). Батьки не мають передавати будь-кому свої права на виховання дитини, не можуть відмовитися від них, не припиняються вони і тоді, коли батьки разом з дитиною не проживають.

Пріоритетність батьківського виховання забезпечується наявністю у батьків цілого комплексу інших немайнових прав, які покликані забезпечити ефективне виконання батьками їхніх прав та обов'язків по вихованню дитини. Так, батьки мають право:

- на безперешкодне спілкування з дитиною (ст. ст. 153, 157, 168 СК);

- на визначення місця проживання дитини (ст. ст. 160, 163 СК);

- вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду (ст. 163 СК).

2. Коментована стаття містить відкритий перелік прав батьків щодо виховання дитини. У сімейно-правовій літературі вже неодноразово відмічалося, що «складність з'ясування суті поняття «право на виховання» обумовлена тісним переплетінням правомочностей, які включаються в нього, з іншими батьківськими правами», «багатство змісту даного поняття не дозволяє дати не тільки вичерпний, але й навіть приблизний перелік правомочностей, які його складають».

Крім того, необхідно розмежувати поняття «виховання дитини» та «право на виховання дитини». Перше поняття є категорією педагогіки. Під ним розуміють «систему виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості».

Поняття «право на виховання» є поняттям юридичним. У сімейно-правовій теорії право на виховання розглядається як елемент сімейної правосуб'єктності та як суб'єктивне сімейне право. На думку В.М.Лєженіна, акт народження дитини сам по собі не породжує суб'єктивного права на виховання, а породжує лише можливість набути це право на підставі батьківської правоздатності. Якщо батьки не реалізують своїми діями цю можливість, то з позиції соціальних (суспільних) відносин ми маємо справу з відмовою батьків від дитини Батьківська право­здатність виникає у громадян з моменту народження дитини, і право батьків на виховання як елемент цієї правоздатності дозволяє батькам діяти певним чином і тим самим набувати суб'єктивні права, передбачені сімейним законодавством в галузі виховання дітей. Іншими словами, батьківська правоздатність як право на дії реалізується батьками у двох напрямках: перший - дозволяє батькам спілкуватися з дитиною або вимагати спілкування з нею, а також здійснювати догляд та її годування; другий напрямок – дозволяє батькам звертатися до державних органів РАЦС чи суду по встановленню походження дитини. Перший напрямок призводить до процесу формування суб'єктивного права на виховання. Це право спирається на батьківську правоздатність як на свою загальну передумову і виникає з юридичного складу, куди входять: подія – акт народження, дія – фактична поведінка батьків щодо спілкування та догляду за дитиною. Другий напрямок призводить до засвідчення тієї обставини, що дана особа дійсно є батьком цієї дитини незалежно від віку самого батька.

Таким чином, право батьків на виховання дитини як суб'єктивне право виникає після народження дитини та її реєстрації у органах РАЦС. Зміст цього права, як вже зазначалося, визначити досить важко, але окреслити межі його правового регулювання є необхідним.

У теорії права суб'єктивне право розглядається як «юридична можливість, яка надається державою через норми об'єктивного права, визначати у межах норми пра­ва власну поведінку, обирати засоби та способи досягнення своєї мети, користуватися соціальним благом; вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб та звертатися за захистом в разі правопорушення до компетентних органів з метою задоволення інтересу уповноваженого».

У сімейно-правовій літературі були спроби дати визначення права батьків на виховання, але вони є або застарілими, або неповними, або навпаки досить широкими. На наш погляд, зміст суб'єктивного права батьків на виховання має включати в себе: 1) право батьків на власну поведінку щодо дитини; 2) право батьків забороняти іншим особам певну поведінку; 3) право батьків на захист права на виховання в разі його порушення. До цього визначення мають входити ті права, які закріплює за батьками сімейне законодавство, інші дії батьків щодо виховання дитини, оскільки вони не одержали законодавчого закріплення, не мають правого значення, а отже не підлягають правовому регулюванню. Таким чином, право батьків на виховання дитини включає: право на особисте виховання; право залучати до виховання дитини інших осіб; право передавати дитину на виховання іншим фізичним або юридичним особам; право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства; право вимагати невтручання у здійснення батьками права на виховання дитини (ст.5 СК); право на захист порушеного права на виховання дитини (ст. ст.18, 158, 159, 162, 163 СК).Отже, коментована стаття містить можливі варіанти власної поведінки батьків щодо виховання дитини, а інші правомочності суб'єктивного права батьків на виховання містять інші статті СК України.

3. У сучасних умовах у зв'язку з підвищенням культурного рівня населення та великою зайнятістю батьків, у останніх виникає необхідність залучати до виховання дітей інших осіб. Крім того, необхідність залучати до виховання дитини інших осіб може бути обумовлена станом здоров'я дитини (наявність у дитини фізичних або психічних вад, які потребують додаткових реабілітаційних заходів).

Реалізація батьками права залучати до виховання дитини інших осіб полягає у тому, що батьки спонукають інших осіб взяти участь у вихованні їхніх дітей. При цьому мова не йде про передачу дитини на виховання цим особам, дитина не припиняє спільного проживання з батьками, а вказані особи не замінюють батьків у виховному процесі. Це можуть бути як фізичні особи, так і юридичні. Фізичні особи можуть бути родичами дитини- дід, баба, брати, сестри тощо або сторонні особи. Сторонні особи теж можуть мати різну кваліфікацію. Вони можуть доглядати за дитиною на прохання батьків (сусіди), здійснювати догляд за дитиною на професійній основі (няні, гувернантки), мати спеціальну підготовку в тій чи іншій галузі (репетитори, спортивні інструктори). Вказані фізичні особи мають володіти високими моральними якостями, мати відповідну вищу педагогічну освіту, ліцензію на право надання освітніх послуг та фізичний стан здоров'я яких дозволяє виконувати обов'язки педагога (ч. 5 ст. 9 ЗУ «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 p.).

До юридичних осіб можуть відноситись різноманітні дошкільні, шкільні та позашкільні навчальні заклади. Залучаючи до виховання дітей юридичних осіб, батьки мають право на вибір навчального закладу в залежності від потреб ди­тини та можливостей батьків (ст.36 ЗУ «Про дошкільну освіту»; ст.29 ЗУ «Про загальну середню освіту»; ст.6 ЗУ «Про позашкільну освіту»). Відвідування дитиною навчального закладу не звільняє сім'ю від обов'язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі...

4. Від залучення до виховання дитини інших осіб слід відрізняти передачу дитини батьками на виховання іншим особам (фізичним чи юридичним). Воно відрізняється тим, що при передачі дитини припиняється спільне проживання дитини з батьками. Відповідно до принципів Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх усиновленні на національному і міжнародному рівнях передача дитини на виховання має на увазі виховання дитини в іншій сім'ї, яке є тимчасовим за своїм характером, може продовжуватися, у разі потреби, до досягнення дитиною повноліття, але при цьому воно не повинне виключати можливості повернення дитини до її власних батьків або її усиновлення до настання повноліття. Така передача може бути як вимушеною (внаслідок відбування батьками покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, тривалої хвороби батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки тощо), так і без наявності поважних причин. Передача дітей на виховання іншим особам може бути здійснена як з належним правовим закріпленням факту такої передачі (передача дитини під опіку, піклування, до прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу, під патронат), так і без такого оформлення (фактичне виховання дитини родичами чи іншими особами).

Чинне українське законодавство передбачає передачу дитини батьками на виховання не тільки фізичним, а й юридичним особам. Проте в даному випадку категорія юридичних осіб, до яких батьки мають право передавати свою дитину, є іншою, ніж тих юридичних осіб, які залучаються батьками до виховання дитини. Вказані заклади призначені для дітей, позбавлених батьківського піклування. Ними є медичні, навчальні, виховні заклади, заклади та установи праці та соціального захисту населення, в яких проживають діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Такі заклади можуть бути у вигляді будинків дитини та інтернатних закладів.

Будинок дитини є закладом охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку. Основними типами будинків дитини є:

а) будинок дитини загального типу – для медико-соціального захисту здорових дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, віком від народження до трьох років. Крім дітей цієї категорії, тут можуть знаходитися діти, які мають сім'ю, проте утримання та виховання їх у сім'ї з поважних причин (хвороба годувальника, тривале відрядження, навчання тощо) неможливе, а також діти із затримкою розумового та фізичного розвитку внаслідок несприятливих умов виховання;

б) спеціалізований будинок дитини – для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, з вадами фізичного та розумового розвитку віком від народження до чотирьох років. У спеціалізованих будинках дитини можуть організовуватись 1-2 групи для здорових дітей.

Будинок дитини у своїй діяльності керується Типовим положенням про будинок дитини, яке затверджено Наказом МОЗ України від 18.05.98 р. № 123. До будинків дитини діти можуть прийматися за заявою про тимчасове влаштування дитини у будинок дитини одного або обох батьків (п. 3.1.6 Типового положення про будинок дитини).

Інтернатні заклади призначені для дітей, позбавлених батьківського піклування, у яких вони перебувають від трьох років до здобуття базової чи повної загальної середньої освіти, а в разі необхідності – до повноліття, на повному державному утриманні за рахунок коштів відповідних бюджетів та інших, не заборонених законодавством, джерел фінансування. Існують наступні типи інтернатних закла­дів: а) дитячий будинок – навчальний заклад інтернатного типу, що забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбав­лених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, а також тих, які перебувають у родинних стосунках; б) загальноосвітня школа-інтернат – загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; в) спеціалізована школа-інтернат – загальноосвітній навчальний заклад з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію обдарованих дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; г) спеціальна загальноосвітня школа-інтернат – загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання, соціальну адаптацію та корекцію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку; г) загальноосвітня санаторна школа-інтернат – загальноосвітній навчальний заклад з відповідним профілем, що забезпечує виховання, навчання та лікування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують тривалого лікування. Інтернатні заклади у своїй діяльності керуються Положенням про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, затвердженим Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді від 21.09.2004 р. № 747/460.

У заклади для дітей, позбавлених батьківського піклування, діти передаються тільки в тому разі, якщо немає змоги влаштувати їх до сім'ї – на усиновлення, під опіку або піклування, під патронат, у прийомну сім'ю або до дитячого будинку сімейного типу.

Якщо дитина передана батьками на виховання іншим особам у зв'язку з відбуванням батьками покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою під час слідства, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, відповідно до ст. 5 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року відповідна служба у справах дітей зобов’язана протягом двох місяців підготувати комплект документів, який підтверджує набуття дитиною статусу дитини, позбавленої батьківського піклування.

Таким чином, правові наслідки залучення батьками до виховання дитини інших осіб та передачі дитини на виховання іншим особам є різними. Але передача дітей на виховання до інтернатних закладів, залучення третіх осіб для надання допомоги у вихованні, встановлення над дітьми опіки чи піклування, коли батьки з тих чи інших причин самі не можуть виховувати дітей, не означає добровільної відмови від своїх прав та обов'язків щодо дитини. В усіх перелічених випадках батьки не звільняються від обов'язку батьківського піклування і не позбавляються своїх прав щодо дитини (див. ст. 150 СК).

5. Сім'я зобов'язана формувати фізично і психічно здорову, етичну, інтелектуально розвинуту особистість, готову до майбутнього трудового, суспільного і сімейного життя. Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється завдяки реалізації різноманітних виховних методів. При здійсненні права на виховання дітей батьки використовують свої методи та форми виховання, які залежать від рівня їхньої педагогічної культури, традицій, що склалися в сім'ї, індивідуальних фізичних та інтелектуальних якостей дітей та багатьох інших обставин.

Під методами виховання у педагогіці розуміються способи взаємопов'язаної діяльності вихователів та вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Методи виховання дітей в сім'ї – це шляхи (способи), за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей. Вони мають свою специфіку: вплив на дитину індивідуальний, заснований на конкретних вчинках і пристосований до особи; вибір методів залежить від педагогічної культури батьків (розуміння мети виховання, батьківської ролі, уявлень про цінності, стилю відносин в сім'ї тощо). Методами сімейного виховання є: переконання (пояснення, повчання, порада); особистий приклад; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива); покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби, тілесні покарання). В деяких сім'ях за порадою педагогів створюються і використовуються ситуації, що виховують. Різноманітні засоби вирішення виховних задач в сім'ї: слово, батьківський авторитет, на­вчання, природа, домашній побут, національні звичаї, традиції, громадська думка, духовний і моральний клімат сім'ї, режим дня, література, спорт, свята, символи, атрибути, реліквії і т.д.

Форми та методи виховання, які використовуються батьками в процесі виховання дітей, не повинні суперечити закону, моральним засадам суспільства. Так, законом прямо забороняються застосування до дитини будь-яких форм фізичного і психічного насильства, образи, недбале і жорстоке поводження з нею, експлуатація, включаючи сексуальні зловживання, втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин, залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор (ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства від 26.04.2001 p.), втягнення неповнолітніх у діяльність з організації й проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру (ст. 7 Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р.) тощо.

Моральні засади суспільства – це ті моральні норми, які прийняті у суспільстві, складають основу його уявлень про добро та зло, які слугують керівним фактором при здійсненні людиною будь-якої діяльності, в тому числі виховання дітей.

Основними моральними принципами, на яких грунтуються уявлення суспільства про виховання дітей, є повага до дитини, до її людської честі та гідності, врахування її особистих уподобань, особливостей її психічного та фізичного розвитку. Стримування власної волі дитини при її вихованні, прагнення до підкорення її всім велінням батьків, не зважання на уподобання дитини, її фізичний, моральний та психічний стан розцінюються як застосування до дитини відповідної форми насильства (в залежності від конкретної поведінки батьків), що суперечить моральним засадам суспільства. Крім того, суперечить моральним засадам суспільства, коли виховання здійснюється батьками шляхом подання дитині хибних прикладів: батьки ведуть аморальний або навіть злочинний спосіб життя. Заборона саме такої поведінки під час виховання дитини і міститься у ч. 3 коментованої статті.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. V. Класифікація і внесення поправок
5. А. Правобережну Україну.
6. А/. Право власності.
7. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
8. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
9. Автоматизовані форми та системи обліку.
10. Аграрне право
11. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
12. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Переглядів: 2168