Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я.

Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.

І. Розбудова правової держави та розвиток демократичних засад суспільного життя передбачають визнання пріоритету загальнолюдських цінностей. В ст. 3 Конституції встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Проголосивши ці цінності, Україна прямує до правової держави, яка відповідно до Конституції гарантує кожному не тільки право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29), а й дійовий механізм реалізації конституційних установлень. Високий ступінь тяжкості викрадення людини незалежно від її віку, значне його поширення поставили питання про необхідність видання таких законів, які б забезпечували ефективний захист прав громадян. Ці завдання певною мірою були вирішені у прийнятому Верховною Радою 5 квітня 2001 p. КК України, де передбачено відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності, в тому числі й за незаконне позбавлення волі та викрадення людини (ст. 146). Проте суб'єктом вказаного злочину не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити. Це можливо тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне здоров'я підопічного чи з інших суспільно корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, усиновлених чи прийомних дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей тощо). Для усунення цієї законодавчої прогалини коментована стаття передбачає сімейно-правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків при визначенні місця проживання дитини.

2. Місце проживання дитини, за правилом, визначається за згодою батьків на засадах їхньої рівності відповідно до ст. 160 СК. Протиправність та самочинність дій одного з батьків полягає в тому, що він самостійно, без врахування думки іншого з батьків змінив місце проживання дитини.

Зміна місця проживання дитини може бути здійснена у різний спосіб. Як один з них у коментованій статті називається викрадення. З точки зору кримінального права викрадення людини передбачає: а) відкрите заволодіння нею (коли остання або інші, треті особи, у присутності яких здійснюється викрадення, завідомо для винного розуміють значення вчинюваних ним злочинних дій. Таке заволодіння може відбутися, скажімо, шляхом грабежу чи розбійного нападу); б) таємне заволодіння (вчинене за відсутності інших осіб щодо людини, яка не розуміє значення вчинюваних з нею дій у зв'язку з малоліттям, знаходженням у безпорадному стані тощо); в) заволодіння людиною, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів); г) заволодіння людиною в результаті вимушено-добровільної передачі її винному під погрозою насильства над її батьком, усиновителем, опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або під погрозою насильства над особами, близькими для останніх, або розголошення відомостей, що їх ганьблять, пошкодження чи знищення їхнього майна.

Самочинна зміна місця проживання дитини може здійснюватися також без застосування насильства до дитини або до осіб, з якими вона проживає, за згодою або без згоди дитини тощо. Такі дії є протиправними, якщо вони вчинюються щодо малолітньої дитини, якщо ж вони вчинені щодо неповнолітньої особи, яка відповідно до цивільного та сімейного законодавства сама має право визначати своє місце проживання, така поведінка не розглядається коментованою статтею як протиправна.

В якості наслідків протиправної поведінки встановлюється відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала у судовому порядку за позовом заінтересованої особи. Відповідачем у даній справі може бути один з батьків або обидва батьки дитини, якщо дитина з якихось причин на підставі закону або рішення суду проживає не з ними. Якщо такі дії вчинила будь-яка інша особа, вона має нести відповідальність відповідно до норм кримінального права. Позивачем у справі є інший з батьків або інші особи, з якими на підставі закону або рішення суду проживала дитина. Такими особами можуть бути усиновлювач, опікун, патронатний вихователь, прийомні батьки, батьки-вихователі. Розгляд справи про відібрання дитини і про повернення п тому, з ким вона проживала, має здійснюватися у порядку, передбаченому ст. 170 СК.

3. Рішення суду про відібрання дитини і про повернення її тому, з ким вона проживала, має бути прийняте негайно. При винесенні рішення суд має керуватися перш за все інтересами дитини. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я. Така небезпека може бути створена як винною протиправною поведінкою особи, з якою проживала дитина, так і внаслідок обставин, які не залежать від цієї особи (див. коментар до ст. 170 СК). Втім, це не означає, що дитина має бути залишена саме з батьками (чи одним з них). Дитина може бути відібрана як від того, хто самочинно змінив її місце проживання, так і не повернута тому, з ким вона проживала. В цьому разі дитина має бути влаштована відповідно до ст. 167 СК (див. ст. 167 СК).

4. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала. Така, шкода відшкодовується у порядку, передбаченому главою 82 ЦК. Особа, з якою проживала дитина, має право на відшкодування шкоди в тому разі, якщо дитина була повернена цій особі або неповернення їй дитини не є наслідком її протиправної поведінки.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини	\|	Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.