• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її бать­кам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малоліт­ня дитина проживала з ними.

Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб

1. З права батьків на особисте виховання дитини випливає їхнє переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки є кровними родичами дитини, що пов'язує їх взаємними правами та обов'язками, тобто вони складають сім'ю. Кожна особа має право на проживання в сім'ї. Право батьків проживати з дитиною включає в себе право батьків На визначення місця проживання малолітньої дитини (ст. 160 СК), право батьків вимагати від інших осіб утримуватися від самочинних дій щодо зміни місця проживання малолітньої дитини (ст. 162 СК), їхнє право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду (ч. 2 ст. 163 СК).

Право батьків проживати з дитиною забезпечується нормами ст. 167, 170 СК, які передбачають, що в разі позбавлення батьківських прав одного з батьків чи відібрання дитини без позбавлення батьківських прав від одного з батьків суд пе­рш за все має розглянути питання про передання дитини іншому з батьків.

Слід мати на увазі все ж таки, що право батьків проживати з дитиною встановлюється тільки щодо малолітньої дитини, неповнолітня ж дитина має право визначати місце свого проживання самостійно, і це може бути місце проживання, відмінне від місця проживання батьків.

2. Закон, охороняючи право батьків на особисте виховання своїх дітей, передбачає їх право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка тримає їх у себе не на підставі закону або рішення суду.

Така вимога може бути пред'явлена батьками при умові, що дитина утримується якою-небудь особою, включаючи і родичів, не на підставі а) закону; б) судового рішення. На підставі закону чи судового рішення дитина може проживати в сім'ї усиновлювача чи опікуна. Коментована стаття не враховує ті випадки, коли дитина проживає у сім'ях осіб на підставі договору – передана під патронат, до прийомної сім'ї чи до дитячого будинку сімейного типу. Проте передача дитини до сім'ї патронатного вихователя, прийомних батьків, батьків-вихователів не є підставою вимагати відібрання малолітньої дитини від цих осіб.

3. Батьки мають право вимагати відібрання дитини шляхом подання позову до суду. Такі справи мають розглядатися у порядку цивільного судочинства. Позов про відібрання дитини мають право подати тільки батьки, які не позбавлені батьківських, оскільки батьки позбавлені батьківських прав втрачають особисті немайнові права щодо дитини. Такого права також не мають батьки, від яких дитину відібрано без позбавлення їх батьківських прав, оскільки разом з правом на особисте виховання дитини вони позбавляються і права на проживання з нею.

4. Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.98 р. «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» при розгляді позовів батьків про передачу їм дитини іншими особами, від яких вони мають право вимагати її повернення суд бере до уваги зокрема можливість батьків забезпечити належне виховання дитини, характер їхніх взаємовідносин з нею, прихильність дитини до осіб, у яких вона перебуває, й інші конкретні обставини справи. При цьому суд враховує, хто з зацікавлених осіб виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожної з осіб, особисті якості сторін, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані однієї з осіб сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Суд може взяти до уваги й бажання дитини, яка досягла 10 років, хоча воно не є обов'язковим для нього. У будь-якому випадку суд повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам малолітньої дитини.

Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам. Якщо буде встановлено, що ані батьки, ані особи, в яких перебуває дитина, не в змозі забезпечити її належного виховання, суд за позовом органів опіки й піклування або прокурора передає дитину на піклування цим органам. Якщо такої вимоги не пред'явлено, суд окремою ухвалою звертає на це увагу зазначених органів.

Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав(Стаття 165із змінами, внесеними згідно із Законом № 3497-i v від23.02.2006)

1. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона пе­ребуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років.

1. Відповідно до ст. 164 СК позбавлення батьківських прав здійснюється тільки судом. Коментована стаття встановлює вичерпний перелік осіб, уповноважених подати позов про позбавлення батьківських прав. Таке право мають: один з батьків; опікун, піклувальник; особа, в сім'ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому перебуває дитина; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

2. Особами, в сім'ї яких проживає дитина, що мають право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, мають бути: фактичні вихователі – особи, які взяли у свою сім'ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування (див. ст. 261 СК); патронатні вихователі (ст. 252 СК); прийомні батьки (ст. 256] СК); батьки-вихователі (ст. 256 СК).

Таким чином, даний позов можуть подати особи, в сім'ї яких проживає дитина, незалежно від родинних зв'язків з дитиною. Основною умовою подання позову такими особами позову є проживання дитини у їх сім'ї більше ніж шість місяців. Оскільки відсутність батьківського піклування протягом цього періоду є однією з підстав для позбавлення батьківських прав.

3. До закладів, в яких перебуває дитина, належать навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, – будинки дити­ни, дитячі будинки, школи-інтернати, що знаходяться як у віданні Міністерства охорони здоров'я, так і Міністерства освіти України. Дошкільні, середні та позашкільні навчальні заклади, у яких діти знаходяться протягом обмеженого часу впродовж дня, не мають права звертатися до суду з позовом про позбавлення батьків (або одного з них) дитини батьківських прав.

4. При розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

5. При вирішенні спору про позбавлення батьківських прав має бути вислухана дитина, яка може висловити свою думку. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

6. При розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь прокурора (п. 8.1 Наказу Генерального Прокурора України від 15.04.2004 № 6/1гн «Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод неповнолітніх»).

Читайте також:

1. Абсолютні синоніми (наприклад, власне мовні й запозичені) в одному тексті ділового стилю вживати не рекомендується.
2. Взаємні обов’язки матері, батька та дитини утримувати одне одного
3. Визнання урядів у міжнародному публічному праві.
4. Визначення походження дитини
5. Визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі між собою.
6. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою.
7. Виконання рішення про відібрання дитини
8. Виконання рішення про відібрання дитини
9. Виникнення, роль і значення емблеми Червоного Хреста чи Червоного Півмісяця в міжнародному гуманітарному праві.
10. Відкладання осадочного матеріалу у водному басейні
11. Вплив колективу на особистість дитини.
12. ВПЛИВ КОМП'ЮТЕРА НА ЗІР ДИТИНИ

Переглядів: 687