МВС України та роль його органів та підрозділів у забезпеченні примусового виконання
Виконання рішення про виселення боржника та вселення стягувача
Виконання рішення про відібрання дитини
Виконання рішення про поновлення на роботі
План
Тема 5.1. Порядок і умови виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів у немайнових спорах
Лекція № 3
Право на працю є одним з провідних конституційних прав людини в Україні.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника у відповідності до ст.76 Закону виконується негайно.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.У разі невиконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника на них накладається штраф та застосовуються інші заходи.Після фактичного допущення працівника до роботи складається акт про виконання рішення, виконавче провадження підлягає закінченню і не поновлюється при повторному недопущенні працівника до роботи, а в працівника з'являється право на звернення до суду в порядку позовного провадження (п. 8.2.3. Інструкції «Про проведення виконавчих дій»).
Відібрання дитини як спосіб захисту прав та законних інтересів є досить специфічним, оскільки, насамперед стосується захисту прав дитини.
У разі виконання рішення про відібрання дитини, судом має чітко встановлюватись боржник. Стаття 77 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець проводить виконавчі дії із обов'язковою участю особи, якій дитини передається на виховання, та з залученням представників органів опіки та піклування. Обов'язковим, як правило, є організація та проведення розшуку боржника та (або) дитини.
Специфіка діяльності державного виконавця з виконання рішень цієї категорії полягає в тому, що треба враховувати психічний стан дитини, а тому засоби мають обиратись і застосовуватись з певною обережністю.
Частиною 2 статті 77 Закону передбачається право державного виконавця у разі потреби звертатися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу.