Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Вплив колективу на особистість дитини.

В умовах демократизації виховання, дотримання прав і свобод людини питання про взаємини колективу й особистості набуває особливої гостроти. Протягом багатьох десятиліть вважалося, що особистість повинна безумовно підкорятися колективу. Тотальна колективізація особистості спричинила втрату нею індивідуальності, набуття положення «гвинтика». Сьогодні вітчизняна наука, опираючись на глибинні філософські концепції людини і досвід світової педагогічної думки, шукає нові рішення проблеми формування особистості учня за допомогою колективу.

Кожна людина більшою чи меншою мірою прагне самоствердитися в колективі, посісти в ньому найзручніше місце. Проте процес включення її в систему колективних взаємин складний, неоднозначний і глибоко індивідуальний. Школярі, майбутні члени колективу, відрізняються один від одного станом зовнішністю, рисами характеру, ступенем товариськості, знаннями, уміннями, багатьма іншими рисами і якостями. Тому вони викликають неоднакову реакцію з боку товаришів і по-різному входять до системи колективних відносин. Суттєво залежить входження особистості в колектив від її індивідуального соціального досвіду, який визначає характер суджень учня, систему його ціннісних орієнтацій, лінію поведінки. Цей досвід може відповідати, а може й не відповідати судженням, цінностям і традиціям поведінки, склалися в колективі. Там, де ця відповідність має місце, включення особистості в систему відносин колективу значно полегшується. У випадках, коли у вихованця досвід інший (вужчий, бідніший або, навпаки, багатший, ширший, ніж досвід соціального життя колективу), йому важче встановити взаємини з ровесниками. Особливо складним виявляється його становище, коли індивідуальний соціальний досвід суперечить цінностям, прийнятим в даному колективі. Сутичка протилежних ліній поведінки тут неминуча і призводить здебільшого до різних наслідків.

Характер взаємин особистості і колективу зумовлений не лише
якостями особистості, а й особливостями колективу.
Одноманітність діяльності й вузький діапазон соціальних ролей у
колективі, бідність змісту й одноманітність організаційних форм
спілкування між членами колективу, недостатня
сприймання, невміння бачити в іншому те цікаве і цінне, що
заслуговує на все це негативно впливає на встановлення

нормальних відносин з тими, хто до нього входить.

Науковими дослідженнями відкрито три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) осо­бистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах

(гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожному з цих загальних варіантів виділяється безліч ліній взаємин, як наприклад: колектив відмовляється від особистості; особистість ігнорує колектив; співіснування за принципом невтручання та н..

У першому варіанті особистість може: а) підкорятися вимогам колективу добровільно, б) поступатися перед колективом як зовнішньою силою, що має вищість, в) намагатися зберігати свою незалежність та індивідуальність, підкоряючись колективу лише зовні, формально. Якщо особистість схиляється перед колективом, сприймає його цінності, колектив «поглинає» її, підпорядковує нормам і традиціям свого життя.

У другому варіанті поведінки, коли особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах, можливі такі шляхи розвитку подій: а) особистість зовні підкоряється вимогам колективу, зберігаючи внутрішню незалежність; б) гармонізація особистості й колективу.

Типовою моделлю відносин особистості і колективу недавньої
нашої школи було співіснування. За цією моделлю учень зовні
сприймає норми і цінності колективу, висловлює ті судження, яких
від нього чекають, поводить себе так, як це прийнято в колективі.
Проте поза колективом він думає і чинить інакше. У більшості
випадків у встановлюється подвійна система цінностей: у

межах організованої за участю педагогів діяльності існують позитивні взаємини, в неорганізованому спілкуванні – негативні. Причиною цього явища є те, що вихованці не можуть проявити свою індивідуальність у колективі. Запропоновані їм ролі вони виконують вимушено. Виходом з ситуації може бути розширення діапазону ролей, ствердження учня в новій позиції у колективі.

Гармонізація особистості і колективу є ідеалом взаємо­відносин. Дані досліджень свідчать, що комфортними умовами свого життя в колективі вважають лише 5 % опитаних учнів. Поглиблене вивчення цих дітей показало, що вони наділені особливими природними колективістичними якостями, тому здатні вживатися в будь-якому колективі. До того ж вони набули позитивного соціального досвіду в добре сформованих колективах.

У третьому варіанті взаємовідносин особистості і колективу, коли особистість підкоряє собі колектив, можливі два шляхи розвитку колективу: а) збагачення соціального досвіду, б) втрата раніше набутого соціального досвіду.

Яскрава її індивідуальний досвід, оригінальність

статусу чи позиції можуть здатися привабливими в очах членів
колективу. В такому випадку соціальний досвід колективу може
змінитися: збагатитися чи збідніти, якщо новий лідер орієнтує
колектив на нижчу систему ніж та, якої він вже

досягнув.

У школі третій варіант зустрічається зрідка. Але, враховуючи діяльність так званих неформальних лідерів, а значить, і наявність подвійних, а інколи й потрійних систем цінностей і взаємин, цей варіант ігнорувати не можна.

Звичайно, розглянуті варіанти не вичерпують усієї багатогранності відносин особистості і колективу. Кожен конкретний випадок може бути проаналізований педагогом на основі знання психологічних механізмів мотивації діяльності і поведінки особистості, а також закономірностей соціальної педагогіки і психології.

 

Тема 17. Основи фізичного розвитку та зміцнення здоров’я дітей.

План.

1. Завдання і зміст фізичного виховання. Засоби і система фізичного виховання в школі.

2. Робота позашкільних закладів по фізичному вихованню.

3. Шляхи формування в учнів здорового способу життя та попередження шкідливих звичок.

Література.

1. Волкова Н.П. Педагогіка . –Київ. – Академія. – 2001. – С. 196 – 201.

2. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К., 1996. – С. 353 – 359.

3. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. – Київ, 2007. – 300 с.

4. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2001.

1. Завдання і зміст фізичного виховання. Засоби і система фізичного виховання в школі.

Фізичне вихованнясистема заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей.

До основних засобів фізичного виховання в школі належать:

- теоретичні відомості (гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізичними вправами);

- заняття гімнастикою (вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку школярів: загально розвиваючі, вправи на формування правильної постави, акробатичні, танцювальні вправи, вправи на розвиток рівноваги, опорні стрибки);

- заняття з легкої атлетики (різні види бігу, стрибки в довжину й висоту, метання на дальність);

- рухливі ігри (розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання дисциплінованості);

- спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м'яч, футбол);

- лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання.

За Фіцулою.Виховання підростаючого покоління фізично здоровим є важливим завданням і сім'ї, і школи. На жаль, за даними епідеміологічних досліджень, до здорових можна віднести лише 27% дошкільного віку. Лише 65% дітей і 60% підлітків фізично гармонійно розвинуті. У м. Києві, наприклад, половина учнів старших класів за станом здоров'я мають ускладнення щодо вибору професії, а серед випускників шкіл не менше половини непридатні або частково придатні до військової служби.

Завдання фізичного виховання: а) виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров'я, постійно займатися фізичною культурою; б) підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для цього прикладними видами спорту; в) підготовка до фізичної праці, виховання працездатності.

Зміст фізичного виховання: гімнастика, легка атлетика, рухливі ігри, спортивні ігри, лижна підготовка, кросова підготовка, ковзанярська підготовка, плавання,

теоретичні відомості.

Засоби фізичного виховання: фізичні вправи (гімнастика, ігри, туризм, спорт), природні фактори (сонце, повітря, вода), гігієнічні фактори (раціональний режим навчальної праці, відпочинку, харчування, сну і т.п.).

Головним організаційно-методичним принципом здійснення фізичного виховання школярів є диференційоване застосування засобів фізичної культури на заняттях з учнями різного віку та статі з урахуванням стану їх здоров'я і рівня фізичної підготовленості. Важливе значення має регулярний лікарський контроль за здоров'ям школярів.

Уроки фізичної культури є основною організаційною формою фізичного виховання школярів, їх проводять систематично протягом навчального року з урахуванням пори року для певної місцевості і стану навчально-матеріальної бази.

За структурою уроки фізичної культури складаються з трьох частин:

1. Підготовча (8—12 хв.). Учитель організовує учнів, пояснює завдання уроку, готує їх психологічно і фізіологічне (розминка) до виконання завдань уроку.

2. Основна (25—ЗО хв.). Передбачає вивчення, удосконалення, виконання на оцінку фізичних вправ, розвиток рухових якостей, формування правильної постави тощо.

3. Заключна (З—5 хв.). Учитель поступово знижує фізичне навантаження, приводячи організм учня у відносно спокійний стан, підбиває підсумки уроку, дає завдання додому.

Найчастіше використовують такі способи організації учнів на уроці фізкультури: фронтальний (одночасне виконання учнями вправ); потоковий (виконання учнями вправи по черзі один за одним); змінний (учнів поділяють на зміни, які по черзі виконують вправи); груповий (передбачає розподіл учнів класу на групи, кожна з яких займається окремою вправою); індивідуальний (застосовується при виконанні учнями вправ на оцінку, при складанні навчальних нормативів); колове тренування (характеризується тим, що учні невеликими групами виконують певну кількість різних вправ послідовно, переходячи «по колу» від одного спеціально підготовленого місця для виконання певної вправи до іншого).

2. Робота позашкільних закладів по фізичному вихованню.

У школі існують різноманітні форми фізичного виховання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (фізкультурні хвилинки під час уроку, ігри та вправи на перервах і в режимі подовженого дня), позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання). Позашкільні виховні заклади здійснюють спортивно-масову роботу за місцем проживання учнів, в дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих клубах, туристських станціях, спортивних товариствах. Самостійно учні займаються фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у парках тощо.

Позакласна робота з фізичного виховання учнів охоплює заняття фізкультурних гуртків і спортивних секцій, спортивні змагання, спартакіади школярів, фізкультурні свята, туризм.

Природні фактори є важливим засобом зміцнення здоров'я, загартування організму і підвищення працездатності дитини.

Загалом реалізація комплексу виховних завдань зводиться до використання таких головних чинників:

- вивчення навчальних дисциплін (виявлення потенційних виховних можливостей предмета, включення їх у зміст уроку, реалізація під час його проведення, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів);

- позакласна та позашкільна виховна робота (підбирають загальні методи, форми виховної роботи, які краще підходять для певного напряму виховання та віку дітей);

- залучення учнів до різних видів практичної діяльності (сприяє формуванню навичок і звичок відповідної поведінки);

- залучення сім'ї і громадськості до реалізації виховної роботи.

Систему форм фізичного виховання становлять: а) уроки фізичної культури; б) фізкультурні хвилинки під час уроків; в) ігри та вправи на перервах і в режимі продовженого дня; г) заняття в гуртках фізичної культури, спортивних секціях; д) спортивні змагання; е) заняття спортом за місцем проживання, в дитячо-юнацьких спортивних школах, палацах школярів, дитячих туристських станціях, спортивних товариствах; є) самостійні заняття школярів фізичними вправами в сім'ї, на пришкільних та дворових майданчиках, стадіонах, парках та ін.

Урок фізичної культури складається з трьох структурних елементів: підготовча частина (8-12 хв.), основна частина (25-30 хв.), заключна частина (3-5 хв.).

Використовуються такі способи організації діяльності учнів на уроках фізкультури: фронтальний, потоковий, змінний, груповий, індивідуальний, колове тренування.

Велике виховне значення має опанування сучасною молоддю мистецтвом єдиноборств, яких було кілька систем. Найвідоміша лягла в основу козацького танцю — гопака (першооснова — віра у власні сили, порив до життя, наступальність і оборонний характер дій та торжество перемоги). Цілі покоління нашого народу оволоділи й іншою системою козацької боротьби — гойдок. Вона призначена в основному для розвідників — пластунів Гборець "приклеюється" до "суперника", повторює всі його рухи, а в разі помилки нападає на нього). Система "спас" — скрупульозне відпрацювання блокування дій противника. Козацьке характерництво ("господар ночі") — уміння залякати ворога, навіяти йому інформацію про свою силу і непереможність, про те, що їх не бере ні куля, ні шабля, ні вогонь, ні вода. Козаки спеціальними вправами досягали неймовірного стану, коли "тіло грає". В такому разі больові удари супротивника не відчувалися.


Тема 18. Формування світоглядних позицій особистості і розумовий розвиток школярів.

План.

1. Поняття “розумове виховання”, “розумовий розвиток”. Мета, завдання розумового виховання.

2. Культура розумової праці.

3. Шляхи та методи розумового виховання школярів в педагогічному процесі. Критерії та рівні розумового розвитку.

Література.

1. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогика. - Спб.: Питер, 2000. – 304 с.

2. Волкова Н.П. Педагогіка . –Київ. – Академія. – 2001. – С. 196 – 201.

3. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К., 1996. – С. 353 – 359.

4. Матюша І.К. Особистість і колектив як цілісна гармонійна система. – К., 1997. - С. 119 – 127.

5. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. – Київ, 2007. – 300 с.

6. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2001.


Читайте також:

  1. I визначення впливу окремих факторів
  2. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу
  3. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу, прояви гіпер- та гіпофункцій.
  4. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
  5. Активний вплив на проблему
  6. Аналіз відхилень від нормативів та їх впливу на прибуток
  7. Аналіз впливу постачальників
  8. Аналіз впливу факторів на зміну сумми гуртової реалізації
  9. Аналіз факторів впливу на обсяги виробництва суспільного продукту.
  10. Аналіз факторів, що впливають на цінову політику.
  11. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.
  12. Антропогенез – процес виділення людини з тваринного святу, олюднення мавпи під впливом суспільної практики.




Переглядів: 5517

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Шляхи згуртування дитячого колективу. Колективні творчі справи. | Поняття “розумове виховання”, “розумовий розвиток”. Мета, завдання розумового виховання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.014 сек.