Артикуляція голосних.

А — нелабіалізований, чистий голосний заднього ряду, низького піднесення. Артикуляція ненапружена. При вимові нижня щелепа опущена, рот настільки широко розкритий, що між зубами можна вставити два пальці, покладені один на одного. Губи активної участі не беруть. Вони притиснені до зубів, не випинаються вперед і не розтягуються в сторони. Язик помітно відтягнений назад. Спинка язика своєю задньою частиною також відтягнена назад до стінки глотки. Дещо відтягнений від нижніх зубів назад і кінчик язика.

М'яке піднебіння зімкнене із задньою стінкою глотки.

О — лабіалізований голосний заднього ряду, середнього ступеня піднесення, артикуляція ненапружена. Губи при вимові витягнені вперед і заокруглені, рот напіввідкритий. Язик займає трохи вище положення, ніж при вимові а. Спинка язика спрямована більше до м'якого піднебіння, ніж до задньої стінки глотки. Кінчик язика відтягнений від нижніх зубів силь-ніше, ніж при а. М'яке піднебіння сильно підняте вгору й закриває вхід у носову порожнину.

У — лабіалізований голосний заднього ряду, високого ступеня піднесення. Артикуляція ненапружена. При вимові нижня щелепа опущена, але менше, ніж при вимові а, о. Губи відходять від передніх зубів і дуже витягуються вперед, утворюючи між губами й зубами невелику порожнину, довжина якої більша, ніж при вимові о. Віддаль між губами зовсім невелика. Положення язика дуже високе, тіло його спрямоване вгору до м'якого або навіть до задньої частини твердого піднебіння, а кінчик відтягнений від передніх зубів і загнутий униз та назад більше, ніж при вимові. інших голосних заднього ряду. М'яке піднебіння підтягнене вгору і закриває прохід у носову порожнину.

Е — нелабіалізований голосний переднього, на межі з середнім, ряду обниженого ступеня піднесення. Артикуляція ненапружена. При вимові куточки губ трохи розтягнені в сторони й притиснені до зубів. Положення язика нижче, ніж при вимові інших голосних переднього ряду, спинка язика основною своєю масою просунена наперед, ближче до середньої частини твердого піднебіння, кінчик — відтягнений від нижніх зубів, а корінь — відсунений назад більше, ніж при ви-мові інших голосних переднього ряду. М'яке піднебіння зімкнене з задньою частиною глотки.

И — нелабіалізований голосний переднього ряду, високого піднесення. Артикуляція ненапружена. Губи при вимові розтягнені дещо більше, ніж при вимові є й притиснені до зубів. Рот розкритий настільки, що між зубами можна вставити кінчик мізинця. Положення язика вище, ніж при вимові є, але трохи нижче, ніж при І. Переднячастина спинки язика опукла, основною своєю масою просунена вперед. Кінчик язика вільно опущений вниз, а корінь відсунений від задньої стінки глотки значно більше, ніж при є. М'яке піднебіння зімкнене з задньою частиною глотки.

І — нелабіалізований голосний переднього ряду, високого піднесення. Артикуляція напружена, «тобто м'язи мовних органів при його вимові скорочуються й поверхня їх стає твердішою, що відбивається і на тембрі голосного, на його більшій виразності». При вимові губи розтягнені в сторони значно більше, ніж при и та є, іутворюють вузьку щілину. Рот розкритий настільки, що між верхніми й нижніми зубами можна вставити кінчик мізинця. Уся маса язика (передня й середня частини) подається виразно наперед, до передньої частини твердого піднебіння або до верхніх зубів та альвеол. Тіло язика зібране спереду і має виразно випуклу форму. Віддаль найвищої точки язика від твердого піднебіння невелика. Кінчик язика спадає круто вниз безпосередньо за нижніми зубами або ж упирається в нижні зуби. М'яке піднебіння закриває вхід у носову порожнину.

Артикуляція приголосних, Б, М, П — губні. При артикуляції спочатку утворюється зімкнення нижньої губи з верхньою, потім, під натиском повітря, що видихується, відбувається вибух: губи розмикаються — нижня губа натискує на верхню і відштовхується від неї. Нижня щелепа при цьому опускається, язик у роті лежить плоско. При п, б м'яке піднебіння підняте й не пропускає повітря в носову порожнину. Голосові зв'язки при творенні п ненапру-жені й не дрижать, а при творенні дзвінкого б губи напружені й дрижать. М — губний сонорний. Артикулює-ться як і шумний дзвінкий б, з тією лише різницею, що при його творенні тон переважає над шумом, а м'яке піднебіння опускається й відкриває прохід до носовоїпорожнини.

В — губно-зубний щілинний. При творенні нижня губа зближується з верхньою, але не змикається з нею: між губами залишається вузенька щілина, через яку проходить струмінь видихуваного повітря. Язик у роті лежить спокійно. М'яке піднебіння підняте й закриває прохід у носову порожнину.

Ф — губно-зубний. Твориться при зближенні нижньої губи з зубами, при цьому щілина виникає між різцями і нижньою губою. Язик у роті лежить спокійно. М'яке піднебіння підняте й закриває прохід у носову порожнину.

Д, н, т — шумні зімкнені передньоязичні. При творенні їх губи пасивні, кінчик та передня частина язика змикаються з верхніми зубами та альвеолами. Тильна частина кінчика язика при цьому щільно притискається до нижніх зубів. Голосові зв'язки при творенні д, н вібрують. Сонорний н має носове забарвлення, бо м'яке піднебіння опущене і повітря проходить одночасно через ротову й носову порожнини. С, з — шумні щілинні. При вимові губи напіввідкриті й розтягнуті. Зуби розтулені на віддаль 1 — 1,5 мм. За загальною конфігурацією язика с, з дещо подібні до зімкнених т і д. Істотна різниця полягає в тому, що при їх артикуляції виникає не зімкнення, а щілина. Передня спинка язика утворює жолобок, причому кінчик язика впирається в нижні різці, а спинка торкається іклів та різців. М'яке піднебіння підняте й закриває прохід до носової порожнини. Голосові зв'язки при творенні с перебувають у напруженому стані, а при творенні з дрижать.

Ц, дз — шумні передньоязичні африкати — складаються з двох елементів (зімкненого й щілинного). При вимові ц утворюється зімкнення типу т, а при вимові дз — типу д, але воно не завершується вибухом, як під час артикуляції звичайних зімкнених, а плавно, без паузи, переходить у щілинний елемент типу с або з. Отже, артикуляція ц відбувається на місці утворення т і с, а дз — на місці утворення д і з. Кінчик язика притискається до нижніх зубів, а передня його частина утворює на зубах і початку альвеол зімкнення, але плавно переходить у щілину.

Ш, ж — шумні щілинні передньоязичні. При артикуляції нижня щелепа дещо подається вперед, губи теж. Зуби зближені на віддаль 1 —1,5 мм. Кінчик язика разом із прилеглою до нього спинкою потовщується і відтягається назад порівняно з артикуляцією с і з. На язиковій спинці утворюється ширший канал, ніж при вимові с і з. Повітряний струмінь спрямований по каналу на передні різці; розбиваючись об їх краї, він викликає специфічний шум. При вимові ш голосові зв'язки не вібрують, а при вимові ж — вібрують, але струм повітря слабкіший, ніж при ш.

Ч, дж — шумні передньоязичні африкати. Вони починають артякулюватися з елемента зімкнення типу т і д, який плавно переходить у щілинний елемент типу ш, ж. Елементи зімкнення утворюються не на місці звичайних т, д, тобто не на зубах іпочатку альвеол, а значно вище, на твердому піднебінні, отже, там, де утворюються шиплячі ш, ж.

Р — передньоязичний, належить до так званих вібрантів (дрижачих). При його творенні рот розкритий, губи пасивні; краї задньої і середньої частини спинки язика впираються у верхні бокові зуби; передня частина язика розплющується для утворення вільних pyx; кінчик разом з передньою спинкою піднімається вгору і торкається твердого піднебіння на задній частині альвеол, де під натиском видихуваного повітря вібрірує.

Й — середньоязичний щілинний. При артикуляції середня спинка язика піднімається до твердого піднебіння, внаслідок чого між твердим піднебінням і середньою частиною язикової спинки виникає щілина. Кінчик язика опущений униз і тримається біля нижніх зубів.

Л — боковий передньоязичний сонант. При артикуляції рот трохи розкритий. Губи набувають положення залежно від наступного голосного. Подібно до змичних т, д, н, при л кінчик язика утворює змичку на площі, починаючи від внутрішньої поверхні горішніх зубів і далі на твердому піднебінні. Крім того, краї язика спускаються з одного або з двох боків і утворюють біля бокових зубів щілину, крізь яку проходить повітряний струм.

К — шумний задньоязичний. Артикулюється задньою спинкою язика, що, піднімаючись до м'якого піднебіння, утворює з ним зімкнення. Нижня щелепа трохи опускається. Кінчик язика напрямлений униз. Голосові зв'язки розімкнені. Струмінь повітря сильний. Типового для української літературної мови є така артикуляція к, при якій зімкнення утворюється на рівні останніх кутніх зубів, язикове тіло посунене назад,. а кінчик язика тримається за нижніми зубами. Так артикулюється і шумний задпьоязичний зімкнений jr, тільки зімкнення задньої спинки язика з м'яким піднебінням відбувається на рівні останніх кутніх зубів. Контактно смуга, утворювана при вимовї, трохи вужча від контактної смуги, утворюваної при вимові к.

X — шумний задньоязичний щілинний. Артикулюється задньою спинкою язика; піднімаючись до м'якога піднебіння, утворює щілину за останніми кутніми зубами.Язикове тіло відтягнене назад, а кінчик язика тримається за нижніми зубами.

Г — фарингальний глотковий або фарингальний (від -зів, глотка). При вимові г артикуляційний апарат перебуває у такому самому положенні, як і при вимові х, тільки корінь язика відтягнутий назад трохи більше, ніж при х. Малий язичок займає положення, схоже з положенням х. Голосові зв'язки зімкнуті й вібрують. Струмінь повітря слабкіший, ніж при х.

Йотовані ї, є, ю, я утворюються сполученням двох звуків: м'якого приголосного й і наступного голосного (Й+І — К й+е = є; й+у = ю; й+а = я). Артикулюють ся як і відповідні голосні, але перед цим треба боки язика прикласти до ясен верхніх бокових зубів.

Вправи на дикцію.Вправи доцільно розпочинати з артикуляційної гімнастики (розвиток нижньої щелепи, губів, язика). Вона допоможе розвинути мовний апарат, підготувати його до виконання всіх наступних вправ на дикцію. (додаток 2)

Таку гімнастику проробляйте щоденно, протягом двох тижнів. Вправи на розвиток артикуляції голосних і приголосних. Вправи на розвиток артикуляції голосних і приголосних слід розпочинати з перевірки і вироблення правильної артикуляції кожного звука. Отже, перевірте перед дзеркалом правильність артикуляції кожного звука згідно з наведеними вище описами укладки і руху органів мови і в такій самій послідовності звукоряду. Вимовляйте звуки не поспішаючи, з короткоюзупинкою після кожного, спочатку мовчки, потім (вдруге) пошепки і після чого (втрете) вголос. Ця перевірка є підготовчою вправою.(додаток 3)

Орфоепія. Ще більше значення, ніж дикція, в техніці мовлення вчителя має орфоепія (від — рівний, правильний і — слово, мова), тобто система загальноприйнятих правил, що визначають єдино правильну, літературну вимову.

Якщо дикція — це правильна роздільна вимова окремих мовних звуків, то орфоепія — правильна вимова дих звуків «в певних фонетичних умовах, у певних сполученнях з іншими звуками, а також у певних граматичних формах, в окремих словах і групах слів...». Для того щоб своєю мовою естетично впливати на слухачів, недостатньо однієї якості і чистоти дикції. Необхідна ще й правильність вимови окремих слів. Можна ясно і чітко вимовляти окремі звуки і слова, але якщо вимова їх не відповідає орфоепічним нормам, то мова в цілому не забезпечить легкості і швидкості розуміння змісту, який вона виражає. Сучасні норми української орфоепії — це єдині для всіх фонетичні закони літературної мови. Вони історично склалися на основі вимови полтавсько-київських говорів.

На жаль, ще не в усіх учителів мова бездоганна. Багатьом властиве серйозне порушення орфоепічних норм, відхилення від них під впливом певних причин, як-от:

1. Діалектичного оточення. Вимовляють: мать, мона, зара, тоже, рабищ бурак, бзюрка тощо. Замість мабуть, можна, зараз, теж або також, рябий, буряк, бірка.

2. Правопису — як пишуть, так і вимовляють, зокрема сполучення -ться, -жся, -шся, -чся (смієшся, намажся, граєшся, не морочся замість смієц'ц"а, намаз"с"а, граесгс"а, не мороц"с"а), -здн, -стн та ін. (поїздці, невістці замість поїз"ц"і, невіс"ц"ї).

3. Мішанини із сполучення українських і російських слів типу міроприємство, добро пожалувати, білет, конєшно, восімдесят, сємдисят тощо. Замість — заходи, ласкаво просимо, квиток або білет (екзаменаційний), звичайно або природно, вісімдесят, сімдесят.

4. Неуважності, байдужості до окремих норм вимови: м'яко вимовляють шиплячі (щьо, чьасто, щьястя замість що, часто, щастя), не ті наголоси ставлять на словах (одинадцять, чотирнадцять, заняття, навчання, пізнання, черговий, читання, новий, виразно, статуя тощо замість одинадцять, чотирнадцять, заняття, навчання, пізнання, черговий, читання, новий, вирйзно, статуя). Постійно працювати над правильністю і чистотою вимови — обов'язок кожного вихователя. Ті, кому властиві певні відхилення від норми, повинні особливо свідомо поставитися до своєї мови, займатися тренуванням, використовуючи відповідну літературу, довідники, словники, а також наслідуючи вимову інших, що добре володіють орфоепічними нормами.

Вимова голосних. Голосні звуки української літературної мови відповідають майже повністю орфографічним знакам: і — він, ріг; и — намисто, тихо, є — електрика, елемент; у — душно, думка; о — молот, голос; а — аварія, слава, тобто в наголошеній позиції вони не піддаються жодним змінам.

Звуки у, а, і в усіх позиціях, незалежно від наголосу, вимовляються варазно, чітко, послідовно відповідають орфографічним у, а, і (зуби — зубчастий, мати — материнський, вікна — віконниці). Що ж до вимови и, є, о, то в ненаголошеній позиції вони мають тенденцію (схильність) наближатися до інших. Наприклад: Ненаголошений и має схильність наближатися до є (жиевий, пиешу, диетина) і особливо перед складом з є та а (блиезенько, виешневий, живе, пиєтати, стиерати, бачиела), а при швидкому темпі мовлення у цій же позиції може й повністю збігатися з є (блеизенько, веишневий, жеиве, пеитати, стеирати, бачеила).

2. Ненаголошений є схильний наближатися до и, особливо перед складом з і, у та и (беиріть, меині, неису, веизу, стеипи, вивеизи), а при швидкому темпі вимови у такій позиції може зовсім перейти на и (биріть, миені, нису, виезу, стиепи, вивиези).

3. Ненаголошений о, особливо перед складом з наголошеним у та і, має схильність наближатися до У (голубка, кожух, зозуля, тобі, собі).

Голосні середні є, о і близький до них і щодо положення язика виявляють в українській мові схильність наближатися до так званого індиферентного або байдужого положення язика у цій частині порожнини рота. Голосний є виявляє у ненаголошених складах загальну тенденцію до звуження артикуляції. Голосний и загалом виявляє в наголошених позиціях нахил до розширення, певного обнижечня артикуляції, що веде до змішування у вимові наголошених є й и, і тому в живій мові в багатьох позиціях не різняться або майже не різняться вимовою такі слова, як кленок і клинок, розвелося і розвилося та ін. А в жвавому темпі; не відрізняються і такі слова та словосполучення, як мене — мине, греби — гриби, клени — клини, повела — повила, не велять — не вилять, заплету — за плиту тощо. Вимова ненаголошеного о також до певної міри підлягає тим самим закономірностям, що й и та є.

Проте це не значить, що ненаголошені голосні треба вимовляти з наближенням до інших. Ні в якому разі. У мовознавчих працях поняття «наближаються» щодо вимови голосних и, є, о в ненаголошеній позиції треба розуміти не як норму вимови, а як схильність, за якою треба стежити, щоб у процесі мовлення не порушувати норм літературної мови.

Отже, вимовляти з наближенням, як це, на жаль, рекомендують окремі автори посібників, не слід. Адже ті, що не володіють літературним мовленням, які не знають орфоепічних норм вимови, правильної артикуляції голосних і приголосних, якраз і вимовляють їх з наближенням. Так і діти вимовляють, приходячи до школи. Для того вони й вивчають, власне, повинні вивчати літературну зимову, щоб знати такі тенденції (схильності) і не допускати неправильної вимови. Таким чином, голосні и, є, о в ненаголошеній позиції мають схильність наближатися до інших (и до є, є до и, о до у). Проте вимовляти їх треба чітко і виразно, дотримуючись правильної артикуляції.

Вимова приголосних. Дзвінкі приголосні (б, г, д, ж, з, дж, дз) в кінці слова вимовляються дзвінко (дуб, плуг, завод, ніж, віз, коледж). Дзвінкі приголосні (крім г) перед глухими також римовляються дзвінко (дубки, кладка, книжка, кізка). Звук г у таких позиціях змінюється на х — пишемо нігті, кігті, легкий, а вимовляємо ніхті, кіхті, лєхкий. Дзвінко вимовляються також глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова, пишемо боротьба, Просьба, вокзал, а вимовляємо бородьба, прозьба, вокзал. Африкати дж, дз вимовляються як один неповільний звук: ходжу, броджу, саджу, догоджаю, нагороджений, джміль, кукурудза, гудзик. Якщо д і ж, д і з належать до різних значущих частин слова, то вимовляються роздільно, як два окремих звуки: відженіть, надзелень, бо — від і женіть, над і зелень.

Губний приголосний в у кінці і в середині слова після голосного вимовляється як нескладотворчий у: брау (брав), піудень (південь). Сполучення хв завжди вимовляється чітко, як два звуки х і в: хвіст, хвіртка, хвиля. Сполучення ться (сміється, учиться), шся (радишся, учишся), жся (уріжся, намажся), чся (не морочся, мучся) вимовляються як цьцьа (сьмьійецьцьаі учицьцьа); сьсьа (радисьсьа, урчзьсьа, намазьсьа) цьсьа (не мороцьсьа, муцьсьа). Дещо по-іншому, їж пишуться, вимовляються звукосполучення, що зазнають асимілятивних змін, спрощень: Д + ж (віджити) вимовляється як джж (віджжити) д + с (звідси) як дзс (звідзси) д + Д (відцентро - як дзц (вїдзцентвий) ровий) Д + ч (відчути) як джч (віджчути) Д + ш (молодший) як джш (молодж- ший) Д Н- ськ (людський) як дзк (Лудзкий) ж + ц (книжці) як зьць (книзьці) 3 + ж (зжати) як жж (жжати) 3 + ч (розчепити) як жч (рожчепити) 3 + ш (зшити, при- шш і жш (шшитит Візщи) привіжши) зд + Ц (поїздці) як зьць (пойізьцьі) + Ц (долотцем, як цц (долоццем) Плитці цьць (плицьцьї) як чч (депутаччин) як чш (корочший) як цт (багацтво) як цьк (брацький) та ін.

Наголос. Норму української літературної вимови становить також словесний наголос. В українській мові, як і в російській та білоруській, наголос вільний і рухомий. Вільний, бо немає постійного місця у слові, як, наприклад, у польській — на передостанньому складі. У нашій мові він може виступити на передостанньому (учитель, Микола, читання), на третьому від кінця (гарнесенько, прикріплений), на четвертому від кінця (перебільшувати, товпитися, підпорядковувати), на п'ятому від кінця (Лаврентійовича, надломлюватимусь) і навіть на шостому від кінця складі (заокруглюватимуться, нагороджуватимуться). Рухомий, бо може змінювати своє місце в різних формах одного і того самого слова (хороше — хороший — хорошіти; учитель — учителі — учителювати).

Неправильне наголошення складів слів у мовному потоці, як і неправильна вимова їх, позбавляє виразності і краси звучання мови, характеризує низьку культуру людини. Крім цього, може порушуватися смислове значення окремих фраз або й зовсім вони руйнуватимуться. Зі зміною наголосів у словах у мовному потоці може змінитися в одних випадках їх лексичне значення (мука — мука; обід — обід; дорога — дорога), в інших — граматичне (голови — голови; жінки —жінки; пізнаю — пізнаю; здибатися — здибатися).

Акцентуаційні особливості української мови різноманітні і складні. Знання особливостей наголосу для читця таке важливе, як і знання правил вимови голосних і приголосних. Проте в мовній практиці багатьох учителів ще помітні серйозні порушення нормативного наголосу.

Неправильно вимовляють в основному такі слова: вірші, віршів, навчання, завдання, читання, запитання, монолог, оцінка, адрес, дочка, шофер, предмет, глядач, партер, житло, засуха, симетрія, центнер, міліметр, сантиметр, кілометр, знаменник, чисельник, добуток, виразний, новий, старий, м'який, твердий, чарівний, черговий, одинадцять, чотирнадцять та ін.

Їх слід вимовляти: вірші, віршів, навчання, завдання, читання, запитання, монолог, оцінка, адреса, дочка, шофер, предмет, глядач, партер, житло, засуха, симетрія, центнер, знаменник, чисельник, добуток, виразний, новий, старий, м'який, твердий, чарівний, черговий, одинадцять, чотирнадцять. Щоб уникнути типових порушень нормативного наголосу, необхідно добре усвідомити і засвоїти найхарактерніші його особливості, що вкладаються в ряд певних загальних правил.

Питання для самостійної роботи:

1.Дикційна і орфоепічна чистота – визначальна якісна характеристика мовлення.

2. Органічні та неорганічні вади мовленнєвого апарату.

3.Виразність і чистота дикції. 4.Умови правильного дихання.

Читайте також:

ЧЕРГУВАННЯ ГОЛОСНИХ.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Leksiya 3 kultura movlennya	\|	Приклад

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.