ПІСЛЯРЕАНІМАЦІЙНА ХВОРОБА.

Процеси, що виникають в організмі під час клінічної смерті та проведення реанімаційних заходів, зумовлюють особливий стан організму, який В.О. Неговський назвав післяреанімаційною хворобою.

Післяреанімаційна хвороба — це специфічний патологічний стан, який розвивається в організмі внаслідок ішемії, спричиненої тотальними розладами кровообігу і реперфузією після успішної реанімації, і характеризується тяжкими порушеннями різних ланок гомеостазу на тлі порушеної функції ЦНС. Післяреанімаційна хвороба може мати сприятливий і несприятливий перебіг. Залежно від часу, що минув після клінічної смерті, розрізняють такі стадії післяреанімаційної хвороби (В.С. Золотокриліна, 1999):

I стадія (6—8 год від початку лікування) — стадія нестабільних функцій;

II стадія (10—12 год від початку лікування) — стадія відносної стабілізації основних життєво важливих функцій організму, поліпшення (часто тимчасове) стану .

III стадія (кінець 1—2-ї доби лікування) — стадія повторного погіршення стану .У частини з них за нормальної температури тіла спостерігаються задишка, тахікардія і підвищення АТ. У цій стадії наявні найбільш тяжкі порушення гемостазу, спостерігаються мікротромби, порушення функції паренхіматозних органів. Ці порушення мають функціональний характер і за сприятливих умов є оборотними.

IV стадія (3-я—4-а доба) може розвиватися у двох різних напрямах:

• стабілізація і подальше поліпшення порушених функцій організму, відсутність ускладнень і видужання;

• подальше погіршення стану унаслідок прогресування генералізованої запальної відповіді та порушень багатьох функцій організму.

V стадія (5—7-а доба). Ця стадія має місце лише в разі несприятливого перебігу післяреанімаційної хвороби. Відзначається подальше прогресування запальних і гнійних процесів: масивні вогнища пневмонії, нагноєння ран; перитоніт в оперованих хворих; абсцеси черевної порожнини і м’яких тканин; гнійний плеврит. Нерідко настає сепсис, унаслідок якого виникає друга хвиля порушень функцій органів і систем організму. Післяреанімаційна хвороба супроводжується післягіпоксичною енцефалопатією.

Основним завданням інтенсивної терапії післяреанімаційної хвороби є збереження нейронів головного мозку та відновлення його функцій. Проводять комплекс екстра- та інтрацеребральних заходів з урахуванням перебігу післяреанімаційної хвороби .

Першу та другу стадії реанімації медична сестра може проводити самостійно.

Третю стадію проводять лікарі, медична сестра є помічником.

Ознаки оживлення потерпілого:

1. Поява самостійних серцевих скорочень.

2. Звуження зіниць.

3. Відновлення тонусу м’язів.

4. Поява окремих дихальних рухів.

5. Зменшення ціанозу або блідості шкіри і слизових оболонок.

6. Систолічний АТ 70—80 мм рт. ст.

У деяких пацієнтів після оживлення відзначається часткова або повна загибель кори головного мозку — смерть мозку.

Читайте також:

Гіпертонічна хвороба.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ РЕАНІМАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ.	\|	Непритомність.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.