• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Непритомність.

План

Гостра судинна недостатність.Шок.

Лекція

Викладач: Підсуткевич М.Б.

Шок.

Гостра судинна недостатність.

Лекція

СМЕРТЬ МОЗКУ.

Смерть мозку — це повне та незворотне припинення усіх його функцій, які реєструються при роботі серця та примусовій вентиляції легень.

Таке визначання дає МОЗ України, що спричинено необхідністю затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації.

Смерть мозку може розвиватися внаслідок його первинного або вторинного ушкодження.

Смерть мозку внаслідок його первинного ушкодження розвивається у випадках:

• тяжкої черепно-мозкової травми;

• спонтанних та інших внутрішньочерепних крововиливів;

• інфаркту мозку;

• пухлин мозку та ін.

Вторинне ушкодження мозку може виникати внаслідок:

• зупинки серця;

• погіршення системного кровообігу;

1. Непритомність.

2.Колапс.

3.Гостра недостатність кровообігу.

4.Кардіогенний шок.

5.Геморагічний шок.

6.Анафілактичний шок.

7.Септичний шок.

8.Опіковий шок.

9.Класифікація плазмозамінників.

Непритомність — це гостра судинна недостатність з раптовою короткочасною втратою свідомості, зумовленою гострим дефіцитом крові в судинах головного моз­ку. Найчастіше спостерігається внаслідок різкої зміни поло­ження тіла (ортостатична), тривалого стояння, негативних емо­цій (стрес,ін’єкції),болю.

Клінічна картина. Розвивається раптово — виникають шум у вухах, “мушки” перед очима, раптова загальна слабість, запа­морочення, блідість, після чого людина непритомніє і падає.

Об’єктивно: різка блідість шкіри, холодний піт, холодні кінців­ки, пульс ледве відчутний, АТ знижується, дихання поверхне­ве (рідше глибоке). Непритомність триває від кількох секунд до кількох хвилин, іноді може затягуватись до 10—ЗО хв. Після опритомнення може спостерігатись післянепритомний стан (виражена загальна слабість, головний біль) .

Невідкладна долікарська допомога:

• надають пацієнту зручного горизонтального положення таким чином, щоб голова була опущеною, а ноги піднятими;

• розстібають комір, пасок, знімають стисний одяг, провіт­рюють приміщення;

• дають вдихнути рідину, яка подразнює верхні дихальні шляхи — підносять до носа серветку, змочену розчином аміаку або оцтом;

• збризкують обличчя та груди холодною водою, плескають по щоках рукою або змоченим у холодній воді рушником;

• після опритомнення дають випити гарячого чаю .

2.Колапс – гостра судинна недостатність, що характеризуються падінням судинного тонусу та зменшенням об’єму циркулюючої крові.

Види:

1.нфекційно-токсичний

- гостре отруєння (СО, ціанідами, ФОС, нітросполуками);

- дія фізичних факторів;

- захворювання внутрішніх органів (перитоніт, гострий панкреатит та ін.);

- алергічні реакції;

- гострі тяжкі інфекційні захворювання (тиф, дизентерія, ботулізм, сибірка, вірусний гепатит, токсичний грип);

2. гіпоксичний

3. ортостатичний

- при швидкому переході з горизонтального положення в вертикальне;

- при швидкій евакуації асцитичної рідини;

- ятрогенний (при неправильному застосуванні нейролептиків, гангліоблокаторів, симпатолітиків, адреноблокаторів);

- у льотчиків, космонавтів при поверненні на землю.

4. геморагічний

- гостра масивна крововтрата

- виражена плазмовтрата

- водно-електролітні порушення (невгамовна блювота, тяжка діарея, застосування сечогінних засобів).

Патогенез колапсу включає два основних механізми:

- падіння тонусу артеріол в результаті дії інфекційних, токсичних, фізичних та інших факторів безпосередньо на судинну стінку, судинно – руховий центр, на судинні рецептори (синокаротидна зона, дуга аорти та ін.);

- швидке зменшення маси циркулюючої крові (масивна крово- та плазмовтрата).

Клінічна картина. Спостерігаються відчуття загальної сла­бості, запаморочення, шум у вухах, позіхання, нудота, блюван­ня, блідість, липкий піт, слабкий пульс, знижується АТ. У тяж­ких випадках втрачається свідомість. Частіше колапс триває недовго, у затяжних випадках може розвинутися шок.

Невідкладна долікарська допомога:

• надають пацієнту зручного горизонтального положення, піднявши нижні кінцівки під кутом ЗО—45°;

• розстібають комір, пасок, знімають стисний одяг, провіт­рюють приміщення;

• збризкують обличчя холодною водою;

• припиняють уведення лікарських препаратів, якщо це здійснювали.

Інтенсивна терапія:

1. Проводять оксигенотерапію.

2. Уводять внутрішньовенно судинозвужувальні засоби: мезатон або норадреналіну гідротартрат.

3. Якщо колапс затягується, уводять внутрішньовенно плазмозамінники (наприклад, реополіглюкин), гормональні препа­рати (гідрокортизон або преднізолон).

4. За наявності брадикардії вводять атропіну сульфат.

3.Гостра недостатність кровообігу.Шок – стан організму, що розвивається внаслідок дії на нього надзвичайно сильних патогенних подразників.

Розрізняють наступні види шоку:

-травматичний

-опіковий

-кардіогенний

-анафілактичний

Незалежно від причин виникнення для шоку характерні розлади гемодинаміки:

-зменшення хвилинного об’єму серця (ХОС)

-зменшення об’єму циркулюючої крові (ОЦК)

-зменшення загального периферичного опору

-порушення реологічних властивостей крові

4.Кардіогенний шок.Однією з поширених причин го­строї недостатності кровообігу є кардіогенний шок— тяжкий стан організму, спричинений погіршенням скоротливої здат­ності міокарда інагнітальної функції серця або порушенням його ритму. Найчастіше розвиток кардіогенного шоку спричи­нює інфаркт міокарда. Шок також може розвинутися внаслідок травми серця, гострого міокардиту тощо. Кардіогенний шок супроводжується високою летальністю, особливо в осіб похило­го віку.

Клінічна картина шоку зумовлена його формою і ступенем тяжкості. Розрізняють три форми кардіогенного шоку: рефлек­торний, аритмогенний, справжній кардіогенний.

Рефлекторний кардіогенний шокнайчастіше виникає під час первинного інфаркту міокарда нижньозадньої локалізації у чоловіків середнього віку, у ранній період розвитку гострого інфаркту міокарда на висоті больового синдрому, який харак­теризується нестерпним загруднинним болем, збудженням.

Аритмогенний кардіогенний шок виникає внаслідок пору­шень ритму серця, що призводить до погіршення його нагні­тальної функції. Найчастіше розвивається під час шлуночкової тахісистолії (>150 за 1 хв), миготливої тахіаритмії або надшлуночкової пароксизмальної тахікардії. Може спостерігатися у хворих похилого віку із гострою брадисистолією (50 за 1 хв), спричиненою порушенням передсердно-шлуночкової провід­ності, особливо повного передсердно-шлуночковою блокадою.

Справжній кардіогенний шок зумовлений насамперед пору­шенням скоротливої здатності міокарда. Це найтяжча форма шоку. Причиною його розвитку найчастіше є поширений не­кроз лівого шлуночка серця.

Іноді справжній кардіогенний шок виникає на тлі больового синдрому.

Діагностичні критерії кардіогенного шоку:

• різке зниження систолічного АТ — менше за 90— 80 мм рт. ст.;

• зниження пульсового тиску — менше за 20—25 мм рт. ст.;

• ознаки порушення мікроциркуляції — зменшення діуре­зу менше за 20 мл/год (у нормі погодинний діурез становить 30—50 мл);

• холодна шкіра, яка вкрита липким потом, блідість, марму­ровий малюнок шкіри.

Інтенсивна терапія:

1. Оксигенотерапія через носові катетери, уведені до рівня ротової частини глотки.

2. Катетеризація підключичної вени, вимірювання ЦВТ.

3. Усунення больового синдрому за допомогою наркотичних анальгетиків (морфіну гідрохлорид).

4. Підвищення АТ і поліпшення периферичної циркуляції крові за допомогою дофаміну.

5. За зниження ОЦК нижче 60 мм вод. ст. — уведення роз­чинів Рінгер-лактату, реополіглюкіну. За підвищення ЦВТ по­над 120 мм вод. ст., інфузійну терапію обмежують і паралельно з інфузією дофаміну вводять нітрогліцерин.

6. За будь-якої форми шоку проводять корекцію порушень ритму і провідності серця. У разі брадикардії, зумовленої передсердно-шлуночковою або пазухо-передсердною блокадою, проводять екстрену електростимуляцію серця. Під час пароксизмальних порушень ритму серця насамперед уводять ізоптин або лідокаїн, або кордарон; у разі артеріальної гіпертензії — новокаїнамід.

7. Для запобігання тромбоутворенню обов’язково признача­ють гепарин внутрішньовенно краплинно по 10 000 ОД.

8. Корекцію водно-електролітних порушень і кислотно-основного стану (КОС) проводять уведенням електролітів та на­трію гідрогенкарбонату.

9. Діуретики (салуретики) застосовують тільки за умов висо­кого ЦВТ, під постійним кардіомоніторним наглядом, тому ме­дична сестра має постійно вимірювати ЦВТ.

10. За показаннями переходять на ШВЛ .

Переглядів: 1129