Стандарти факсимільного зв'язку

В 1966 р. EIA (Асоціація електронної промисловості США) оголосила про створення першого стандарту для факсимільного зв'язка - EIA Standard RS-328. Факсимільні апарати, що відповідають вимогам цього стандарту, стали відносити до Групи 1. Апарати Групи 1, використовуючи аналогові сигнали для обміну інформацією, забезпечували передачу однієї сторінки за 4-6 хвилин. Якість переданих документів, внаслідок малої роздільної здатності апаратів, була дуже низькою. Ситуація докорінно змінилася в 1978 р., коли CCITT (Міжнародний консультативний комітет з телефонії і телеграфії) оголосив про нову специфікацію (Група 2), що була прийнята усіма компаніями. Досягнуте "взаєморозуміння" всіх факсимільних апаратів, що випускаються у світі, і зниження цін внаслідок розвитку технології дозволили багатьом комерційним і державним організаціям почати активно використовувати можливості цих апаратів у своїй роботі. У цей час факс-апарати групи 1 і 2 вийшли з вжитку - вони працюють повільно та не досконало.

Сучасні факс-апарати відносяться до групи 3 ( Group-III або G3 Fax). Стандарт на факсах цієї групи початково був визначений рекомендацією ITU-T Т.4 в 1980 році, а потім модифікований в 1984 і 1988 роках. Радикальна відмінність факс-апаратів групи 3 від своїх попередників полягає в цифровій обробці й передачі сигналів. Ці апарати передають чорно-білі зображення зі швидкістю до 14400 біт/c по аналоговим каналам телефонної мережі загального користування. У результаті застосування стискання даних факс групи 3 передає сторінку за 30-60 c.

При погіршенні якості зв'язку такі факси переходять у режим зменшення швидкості передачі. Відповідно до стандарту групи 3 у факс-апаратах передбачені 3 рівні роздільної здатності:

• нормальний (стандартний), що забезпечує 203x98 крапок на дюйм (203x98 dpi);

• подвоюючий кількість крапок по вертикалі (203x196 dpi);

• надвисокий (300x300 dpi).

Більша роздільна здатність дозволяє передавати дрібний шрифт або складну графіку, але при цьому час передачі пропорційно зростає. Зазначимо, що роздільна здатність визначається передавальною стороною, а приймаюча підлаштовується під неї.

В 1984 році ITU-T прийняв стандарт для факсів Групи 4, призначений для високошвидкісних цифрових каналів зв'язку, таких, як ISDN, X.25 і т.д. Цей стандарт передбачає дуже високу розрізнювальну затність (400x400 крапок на дюйм) і передачу кольорових зображень. Принципово те, що, по-перше, він не сумісний із Групою 3, тобто не дозволяє працювати на звичайних аналогових телефонних лініях, що комутуються, а, по-друге, у наш час немає економічних стимулів для переходу на новий стандарт. Широке розповсюдження Група 4 одержить тільки разом із цифровою телефонією.

У наш час практично всі факсимільні апарати що продаються відносмяться до Групи 3. Роботу факс-апаратів Групи 3 регламентують стандарти Т.4 і Т. 30. Причому Т.4 визначає можливості Групи 3 (розмір аркуша, роздільна здатність і ін.), а Т.30 - розпізнавання можливостей апаратів, узгодження параметрів, формування сторінок зображень, алгоритми стиснення. Зазначимо, що передача факсів йде, як правило, без корекції помилок. Помилкові рядки крапок пропускаються або виводяться. Вважається, що невеликі помилки в рисунку та (або) у тексті некритичні ні для розпізнавання тексту, ні для малюнка.

У табл. 1 наведені протоколи, які використовуються у факс-апаратах і сумісних із ними факс-модемах [4].

Таблиця 1. Протоколи для факсимільних апаратів