• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Безстрокові і термінові вклади (депозити). Ощадні вклади.

Основною умовою банківської діяльності є наявність достатнього обсягу грошових ресурсів. Банківські ресурси складають всю величину коштів, які банк може використати для здійснення своїх операцій, насамперед кредитних. Складовими ресурсами банку є його власні та залучені від інших юридичних та фізичних осіб кошти, а їх структура і розмір визначаються інтенсивністю й різноманітністю операцій, що здійснюються цією фінансово-кредитною установою.

До власних банківських ресурсів належать фонди, які створюються за рахунок прибутку та коштів акціонерів і засновників банку. їх метою є розвиток матеріально-технічної бази, покриття можливих збитків, забезпечення мінімального рівня платоспроможності, стимулювання праці співробітників. Йдеться про статутний фонд, який відіграє вирішальну роль в обсязі власних коштів і формується з коштів акціонерів або пайових внесків засновників та учасників. Згідно із законодавством, встановлення обсягу статутного фонду — право засновників комерційного банку, однак він не може бути менший від мінімуму, що визначений Національним банком України.

Один з найважливіших шляхів зростання власних ресурсів комерційних банків — емісія й розміщення серед юридичних і фізичних осіб акцій, облігацій та інших цінних паперів. Дозвіл на їх випуск дає Національний банк України, а реєстрацію здійснює Міністерство фінансів. Потрібно зазначити, що при організації комерційного банку забороняється для формування чи збільшення статутного фонду використовувати бюджетні ресурси або ті, що одержані в кредит чи під заставу.

У загальному обсязі банківських ресурсів власні кошти становлять незначну частину. В умовах дворівневої банківської системи (центральний або Національний банк і комерційні банки) Національний банк виконує для комерційних банків резервну функцію, тобто стає банком банків. Тому комерційні банки за таких обставин можуть як передавати йому частину своїх ресурсів як резерв, так і в разі потреби одержувати від нього такі кошти.

Залежно від рівня спеціалізації або відповідно до універсалізації комерційних банків, масштабів діяльності, конкуренції на ринку кредитних ресурсів, стану економічної кон'юнктури тощо структура банківських ресурсів окремих комерційних банків може суттєво різнитися. Ці особливості важливо враховувати в банківському управлінні. Наприклад, якщо для банку характерний універсалізм у діяльності, то для операцій з короткострокового кредитування як основне джерело залучених ресурсів доцільно використовувати короткострокові депозити. Для банків з переважно інвестиційною діяльністю для залучення коштів можна застосовувати довгострокові позики від інших фінансово-кредитних закладів, цільові спеціальні фонди державних чи недержавних підприємницьких структур.

Ураховуючи наявність у структурі банківських коштів значної частини позичених і залучених ресурсів, пошук нових шляхів і можливостей їх зростання для банківського менеджера має особливе значення. Для виконання основних завдань менеджменту банківських ресурсів важливо класифікувати їх за основними ознаками.

У світовій банківській практиці всі залучені ресурси за способом їх акумуляції групують таким чином:

1) депозити;

2) недепозитні залучені кошти.

Депозит (вклад) — це грошові кошти у готівковій або безготівковій формах, національній або іноземних валютах, передані до банку їх власником або третьою особою за рахунок і за дорученням власника для зберігання на визначених умовах.

Операції, пов'язані із залученням коштів на вклади, називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту в банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.

Недепозитні залучені кошти — це кошти, які банк отримує у вигляді позички або шляхом продажу власних боргових зобов'язань на грошовому ринку.

Недепозитні джерела банківських ресурсів, відрізняються від депозитних тим, що мають, по-перше, не персональний характер, тобто не асоціюються з конкретним клієнтом банку, а залучаються на ринку на кореспондентській основі, і, по-друге, ініціатива залучення цих коштів належить самому банку.

Депозити банку за економічним змістом поділяють на три групи:

• строкові депозити;

• депозити до запитання;

• ощадні вклади населення.

Кожна з цих груп класифікується за певними ознаками. Депозити за строками можна поділити на такі:

• до трьох місяців;

• трьох-шести місяців;

• шести-дев'яти місяців;

• дев'яти-дванадцяти місяців;

• понад 12 місяців.

Депозити до запитання класифікують залежно від характеру та належності коштів, які зберігаються на рахунках:

• кошти на поточних, бюджетних і кореспондентських рахунках;

• кошти підприємств та організацій у розрахунках;

• кошти місцевих бюджетів.

Ощадні вклади залежно від особливості їх зберігання бувають:

• строкові;

• строкові з додатковими внесками;

• виграшні;

• грошово-речові виграшні;

• молодіжно-преміальні;

• на пред'явника;

• до запитання.

Депозити до запитання для клієнта — власника рахунка є найбільш ліквідними коштами. Переваги для власника цих коштів такі:

• гроші вносяться та вилучаються як частково, так і повністю без будь-яких обмежень;

• дозволяється отримувати гроші з таких рахунків у готівковій формі;

• більша захищеність цих коштів, оскільки банк має зберігати в НБУ певні мінімальні резерви за залишками на цих рахунках.

Основні недоліки використання коштів на таких рахунках для їх власників і банків, які їх відкривають, такі:

• відсутня плата за зберігання коштів на цих рахунках або вона дуже невелика (для власників рахунків);

• необхідність тримати досить великі резерви на кореспондентському рахунку в НБУ для забезпечення миттєвої ліквідності за таким зобов'язанням (для банків).

Строкові депозитні рахунки мають чітко встановлений термін їх повернення, банк за ними сплачує фіксований відсоток, а також існують певні обмеження щодо дострокового зняття цих коштів з рахунка.

Переваги строкових депозитних рахунків для їх власників і банків такі:

• банк за залишками на таких рахунках сплачує підвищений відсоток (позитивно для власника):

• нижча норма резервування і визначені терміни повернення (позитивно для банку).

Основні недоліки для власників рахунків визначаються тим, що ці кошти мають низьку ліквідність, а також їх власники не мають змоги використовувати ці кошти для поточних розрахунків і отримання готівкових коштів.

До позичених депозитних коштів належать кредитні ресурси, куплені на міжбанківському кредитному ринку. З цією метою банки проводять такі операції:

• операції РЕПО (угоди про продаж цінних паперів зі зворотним їх викупом);

• отримання позик НБУ;

• отримання міжбанківських кредитів.

Окрім того, джерелом придбання позичених коштів є емісія банківських векселів.

Диференціація відсотків за строковими вкладами залежить від терміну, виду депозиту, періоду повідомлення про дострокове вилучення коштів, попиту і пропозиції на грошовому ринку, потреби банку в ресурсах.

Строкові депозити оформлюються депозитною угодою, яка засвідчує право банку управляти залученими коштами та право клієнта отримати суми вкладу та відсотків по ньому в чітко обумовлений строк.

Основні реквізити депозитної угоди:

1) назва та адреса банку, який приймає депозит;

2) назва та адреса власника коштів;

3) дата внесення депозиту;

4) сума депозиту;

5) дата повернення коштів;

6) відсоткова ставка;

7) зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

8) підписи сторін.

Угода укладається у двох примірниках.

Часто банки встановлюють мінімальний розмір вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на певну групу вкладників. Банки можуть закріпити в угоді право змінювати відсоткову ставку відповідно до зміни облікової ставки НБУ з повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути розірвано. Усі спори між банком і вкладником вирішуються у судовому порядку.

Однією з форм строкових вкладів є депозитні та ощадні сертифікати. Депозитний сертифікат надається юридичним, а ощадний — фізичним особам. Сертифікат — це письмове свідоцтво банку про внесення вкладником грошових коштів, що дає останньому право на одержання після встановленого строку депозита і відсотків по ньому. Сертифікати бувають:

* іменні і на пред'явника;

*у національній та іноземній валютах;

*у паперовій та безпаперовій формах;

* строкові і до запитання.

Ощадні вклади є проміжною формою між вкладами до запитання і строковими депозитами. їх відмінністю від строкових депозитів є те, що по ощадних вкладах не встановлюються фіксований термін зберігання і фіксована сума, вони не потребують попереднього повідомлення про вилучення.

Депозитний (ощадний) сертифікат – це особливий вид депозиту, що сполучає в собі переваги депозитного вкладу і цінного паперу. Це письмове свідоцтво банку про розміщення грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифікату або його правонаступника на отримання суми внеску і обумовлених в сертифікаті процентів згідно договору та законодавства України.

Переваги операцій з ощадними сертифікатами:

· фіксована процентна ставка на весь строк вкладу, незалежно від будь-яких обставин;

· відчутно вища процентна ставка, порівняно з іншими вкладами Банку;

· проценти виплачуються щомісячно;

· можливість використання сертифіката як застави під кредит;

· можливість передати, подарувати сертифікат до значної дати (весілля, ювілей, повноліття тощо);

· можливість оформити сертифікат у спадщину.

Характерні особливості ощадних вкладів:

1) невелика мінімальна сума;

2) поступове нагромадження коштів на рахунку;

3) видача власникові вкладу іменного свідоцтва — ощадної книжки.

Деякі банки відмовляються від ощадної книжки і замінюють її виписками про стан рахунку. Це зменшує витрати банку на ведення рахунку, а також запобігає зловживанням, пов'язаним із злочином, шахрайством.

Порядок вилучення коштів з ощадного вкладу регламентується в угоді між банком і клієнтом. Банки можуть вимагати попереднього повідомлення про вилучення значних сум вкладу.
Відсоткові ставки по цих вкладах вищі за ставки по вкладу до запитання, але нижчі ніж по строковому вкладу.

Ощадні вклади забезпечують стабільні залишки коштів, що є зручним для банку.

За депозитами банки можуть нараховувати прості і складні відсотки. Найбільш поширеним і традиційним є нарахування простих відсотків за формулою:

В = (С Вc К) / (365 • 100%),

де В — сума нарахованих простих відсотків; С — сума вкладу; Вс — відсоткова ставка по депозиту; К— кількість днів у періоді.

Дохід по складних відсотках передбачає нарахування відсотка на відсоток. Сума, яку отримує вкладник наприкінці терміну вкладу, при нарахуванні складних відсотків обчислюється за формулою:

Р(1+R)n,
де n — період вкладу; R — відсоткова ставка по депозиту; Р -сума угоди.

Для компенсації втрат від інфляції банки можуть пропонувати клієнтам виплату відсотків наперед. У разі дострокового вилучення вкладу банк вилучає суму виплачених відсотків із суми депозиту.

Читайте також:

1. Виготовлення сегментів і вкладишів ріжучих апаратів.
2. Вкладинка Поля
3. Довготермінові комплексні угоди про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво
4. Касові та термінові операції з похідними фінансовими інструментами.
5. Ощадні сертифікати банків
6. Термінові фізіологічні реакції на фізичне навантаження
7. Щоб зменшити тертя між шийкою вала і нижньою головкою шатуна, в ній вставляють шатунний підшипник, виготовлений з двох тонкостінних вкладишів.

Переглядів: 2260