• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Опалення

Системи опалення виробничих та допоміжних приміщень поділяють на 6 видів:

I вид – центральне опалення при нагріванні повітря за межами приміщення в калориферах парою або водою;

II вид – центральне водяне опалення низького тиску при нагрівi труб i батарей не вище 95°С;

ІІІ вид – центральне парове опалення низького тиску

(не більше 0,05 МПа) при нагріванні труб i батарей до 100 - 110°С;

ІV вид – центральне парове опалення високого тиску (до 0,2 МПа) або водяне при температурі води до 130°С;

V вид — місцеве опалення стаціонарними печами з відкритими топками, у тому числі газовими та електричними. До цього виду відносять також повітряне опалення з місцевим агрегатом підігріву у вогневому калорифері.

VI вид – місцеве опалення переносними печами.

Центральна система опалення (I - III види) забезпечує опалення шляхом передачі теплоносія по трубопроводах. Найбільш безпечні теплоносії – вода i пар низького тиску.

На підприємствах нафтової i газової промисловості найбільш широке використання (особливо в північних районах) знайшло центральне опалення від парових котельних. Використовують також центральне водяне опалення, при якому тепло передається від промислових та районних теплоцентралей. На окремих об'єктах використовують комбіновану систему опалення (паровий калорифер та повітряпроводи).

Місцева система опалення (IV i V види) забезпечує опалення приміщень без штучної передачі тепла на відстань. На підприємствах нафтової i газової промисловості цей вид опалення не має широкого поширення та використовується в основному для опалення санітарно – побутових приміщень.

Для визначення основних показників роботи опалювальних систем необхідно розв'язати ряд задач:

- визначити втрати тепла приміщення;

- вибрати тип опалювальної системи та нагрівальних приладів;

- визначити теплову потужність, необхідну для опалювання кожного
приміщення та необхідну кількість нагрівальних приладів;

- виконати гідравлічний розрахунок опалювальної системи.

Контрольні запитання і завдання

1 Як здійснюється класифікація вентиляції за способом організації ?

2 Яка максимальна температура повітря допускається при використанні вентиляторів звичайного виконання ?

3 Як класифікують кондиціонери залежно від способу приготування та розподілу повітря ?

4 Які системи опалення входять до систем ΙΙΙ виду ?

5 Які системи опалення найбільш поширені в нафтовій і газовій промисловості?

6 Яка послідовність визначення основних показників роботи опалювальних систем ?

6 ВИРОБНИЧЕ ОСВІТЛЕННЯ

Світло являє собою електромагнітні хвилі з довжиною від 380 до 760 Нм.

Через центральну нервову систему світло впливає на загальний нервово - психічний стан, викликає зміну частоти пульсу, інтенсивність процесу обміну речовин. Нестача світла знижує працездатність людини, погіршує її орієнтацію в пpocтopi, знижує розпізнавання предметів, сприяє аварійності та травматизму.

За джерелом випромінювання світлового потоку розрізняють природне, штучне та суміщене освітлення. Природне освітлення в свою чергу, буває боковим (через вікна), верхнім (через світлові фонарі перекриття) i комбінованим. Штучне освітлення поділяють на загальне та комбіноване.

6.1 Основні світлотехнічні величини

Інтенсивність, або сила світла вимірюється в свічах (Св) та канделах (Кд). Свіча - це сила світла, для якої яркість повного випромінювання при температурі затвердіння платини дорівнює 60 св/см² .

Світловий потік F. Вимірюється в люменах (Лм). Це потужність променистої енергії, яка оцінюється за світловим відчуттям,що сприймається оком людини. Зв'язок між силою світла I та світловим потоком F

I = dF/dω, (6.1)

де dF – світловий потік, що рівномірно розподілений в межах кута dω.

Освітленість Е — густина світлового потоку на освітлювальній поверхні

E =dF/dS, (6.2)

де dS – площа поверхні, на яку падає світловий потік dF.

Освітленість вимірюється в люксах (Лк).

Яскравість поверхні, В. Вимірюється в нитах (Нт) або канделах на квадратний метр (Кд/м²). Це відношення сили світла до площі цієї поверхні

Е = dl/dScosα , (6.3)

де dІ – сила світла, випромінюваного поверхнею dS в напрямку α.

Світлова енергія. Вимірюється в люмен – секундах (Лмс). Це добуток світлового потоку, що освітлює дану поверхню на час тривалості освітлення.

Кількість освітлення. Вимірюється в люкс – секундах (Лкс). Це відношення світлової енергії, що падає на поверхню, до площі цієї поверхні.

6.2 Нормування та розрахунок природного освітлення

Джерело природного освітлення – сонячна радіація. Систему природного освітлення приймають з врахуванням таких факторів:

1 Призначення будови та прийнятого конструктивного її рішення.

2 Вимоги до природного освітлення, виходячи з особливостей технолопчної i зорової роботи.

3 Кліматичних та світлокліматичних особливостей місця будови.

4 Економічності природного освітлення.

Основна величина для нормування та розрахунку – коефіцієнт природної освітленості КПО. Це відношення освітленості в даній точці приміщення Е_вн до освітленості під відкритим небом Е₃ в процентах

(6.4)

Для нормування освітленості робочих місць вci зорові роботи за ступенем точності ділять на 8 розрядів.

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів для приміщення .

Для бокового освітлення

(6.5)

Для верхнього освітлення

(6.6)

де S_в – площа вікна, м²;

S_п – площа підлоги, м²;

е_н – нормоване значення КПО;

k₃ – коефіцієнт запаса (К₃=1,2 - 2,0);

η_в, η_ф – світлові характеристики вікна, фонаря;

τ₀ – загальний коефіцієнт світлопропускання;

r₁, r₂ – коефіцієнти, що враховують відбивання світла при боковому та верхньому освітленні;

k_б – коефіцієнт, що враховує затемнення вікон сусідніми будівлями (1- 1,7);

k_ф – коефіцієнт, що враховує тип фонаря.

6.3 Нормування та розрахунок штучного освітлення

Штучне освітлення поділяють на робоче, аварійне, евакуаційне та охоронне. Для рівномірного розміщення світильників використовують метод коефіцієнта використання світлового потоку

, (6.7)

де Ф_л – світловий потік однієї лампи, Лм;

Е_н – нормована освітленість, Лк;

S – площа приміщення, м²;

z – поправочний коефіцієнт світильника, z=1,1 – 1,3;

k – коефіцієнт запасу, к= 1,1 – 1,3;

n – кількість світильників;

η – коефіцієнт використання, що залежить від типу світильника, η = 0,55 – 0,6.

Для наближених розрахунків використовують метод питомої потужності, яку визначають за формулою

, (6.8)

де N – кількість світильників;

Р_л – потужність лампи, Вт;

Р_пит – питома потужність, Вт/м²;

S – площа поверхні, яку освітлюють, м² .

За табличним (нормованим) значенням потужності Р_пит визначають потужність лампи Р_л .

Для розрахунку локалізованого та місцевого освітлення використовують точковий метод, згідно якого визначають освітленість робочої поверхні Е

, (6.9)

де I – сила світлу, Кд;

α – кут між нормаллю до робочої поверхні i напрямком світлового потоку на джерело;

Н_р – висота розміщення світильників, м;

К – коефіцієнт запасу.

Для освітлення бурових площадок використовують прожектори, мінімальна висота розміщення для яких визначається за формулою

, (6.10)

де І_max – осьова сила джерела світлу.

6.4 Особливості штучного освітлення бурових установок

1 Нормування освітленості. Найменші об'єкти для розпізнавання для працюючих на буровій: товщина кінця стрілки (0,5мм) контрольно – вимірних приладів та тріщин на обладнанні;

2 Нерівномірність освітлення бурової. Коефіцієнт нерівномірності освітлення, або відношення освітленості шляху талевого блока (13Лк) та щита контрольно–вимірювальних приладів (50Лк) дорівнює 0,24. Це приводить до складності переадаптації ока бурильника, який не завжди розрізняє дії свoїx помічників на балконах i приймальних містках.

3 Непостійність величини освітленості внаслідок коливання напруги в мережі за рахунок нерівномірної роботи бурової електростанції та коливань світильників.

4 Мала контрастність об'єктів розпізнавання з фоном (темне обладнання на фоні темної підлоги, тріщини на фоні забрудненого темного обладнання).

5 Значна блисткість елементів освітлення: світильники, освітлене ззовні скло контрольно – вимірювальних приладів.

6.5 Освітлювальні прилади

Розрізняють освітлювальні прилади ближньої дії (світильники) i дальньої дії (прожектори).

Лампи розжарювання. Світіння виникає внаслідок розжарювання вольфрамової нитки.

Галогенні лампи. Розжарювання вольфрамової нитки відбувається в парах галогена (йод), який підвищує температуру розжарення.

Газорозрядні лампи. Випромінювання світла відбувається внаслідок електричних розрядів в парах газу.

Для освітлення ділянок роботи використовують:

1Для площадки шириною до 20 м – світильники з лампами розжарювання.

2Для площадок шириною до 150 м – освітлювальні прилади з ртутними газорозрядними лампами.

3Для площадок шириною 150 – 300 м – прожектори з лампами
розжарювання та ртутними газорозрядними лампами.

4Для площадки шириною більше 300 м – ксенонові лампи.

Для освітлення робочих місць біля свердловин при бурінні та ремонті використовують переносні освітлювальні установки.

Для виміру освітленості використовують люксметри, яркості – візуальні фонометри та фотоелектричні яркоміри.

В нафтовій та газовій промисловості найбільш часто використовують лампи розжарювання, що пов'язано з тим, що світильники у вибухонебезпечному виконанні випускають тільки для цих типів ламп. Одна з переваг таких ламп - велика теплова інерційність їх ниток, що знижує пульсацію світлового потоку при живленні змінним струмом промислової частоти, а також відносно невелика зміна світлового потоку в кінці терміну використання (приблизно на 15% від початкового).

Конструкція світильників залежить від умов їx використання. Бурові обладнують пиловодонепроникними світильниками.

Прожекторне освітлення використовують на групових установках, в резервуарних парках, на території бурової установки, на відкритих площадках для обладнання, на свердловинах при проведенні капітального ремонту та інших роботах.

Контрольні запитання і завдання

1 Назвіть одиниці виміру інтенсивності світла.

2 Дайте визначення поняттю „освітленість”.

3 Який парметр лежить в основі нормування та розрахунку природного освітлення ?

4 На скільки розрядів поділяють зорові роботи за ступенем точності ?

5 Який параметр лежить в основі розрахунку освітленості точковим методом ?

6 Дайте визначення поняттю „коефіцієнт природного освітлення”.

7 ВИРОБНИЧИЙ ШУМ ТА ВІБРАЦІЯ

7.1 Основні поняття та визначення шуму

Шум – це сукупність звуків різної частоти i інтенсивності, які виникають внаслідок коливального руху частинок в пружних середовищах (твердих, рідких, газоподібних).

Звукова хвиля – процес розповсюдження коливального руху в середовищі.

Звукове поле – середовище, в якому розповсюджуються звукові хвилі.

Класифікація шуму: за характером спектру, часовій характеристиці, частотному складу, джерелу виникнення. За характером спектру розрізняють шум: широкополосний з неперервним спектром i тональний, до складу якого входять дискретні звуки. За часовою характеристикою розрізняють постійний шум, рівень звуку якого змінюється не більше, ніж на 5 дб, i непостійний . За частотним складом шуми поділяють на низькочастотні (до 300 Гц), середньочастотні (до 1000 Гц), i високочастотні ( понад 1000 Гц). За джерелом виникнення розрізняють ударні шуми (ковка, штамповка), механічні (тертя, биття вузлів i деталей машин), аерогідродинамічні (рух повітря та piдин).

Основні фізичні характеристики звука – частота f (Гц), звуковий тиск Р (Па), інтенсивність або сила звуку I (Вт/м²), звукова потужність (Вт).

Звуковий тиск Р – це різниця тисків в збуреному та незбуреному середовищах, яка виникає внаслідок періодичної появи областей розрідження та підвищеного тиску при розповсюдженні коливань в середовищі.

Інтенсивність (сила) звуку I – кількість енергії, що переноситься звуковою хвилею за одиницю часу через одиницю поверхні, орієнтованої нормально до напрямку розповсюдження хвилі.

Поріг чутливості – мінімальна інтенсивність звуку, яка сприймається вухом людини. Стандартна частота порівнювання 1000 Гц. Для цієї частоти поріг чутливості І_о = 10 ^-12Вт/м² з відповідним звуковим тиском Р_о = 2∙10 ^-5 Па.

Поріг больового відчуття – максимальна інтенсивність звуку, для якої орган слуху починає сприймати больове відчуття. Відповідає параметрам 1-10 Вт/м², Р = 2∙10⁵Па.

Для оцінки шуму використовують не абсолютні значення інтенсивності звуку i звукового тиску, а логарифми відношень цих величин до умовного нульового рівня , що відповідає порогу чутливості стандартного тону частоти 1000 Гц. Ці логарифми відношень називають рівнянням інтенсивності i звукового тиску

, [Дб] (7.1) (7.2)

i визначають в балах(децибелах).

Сумарний рівень звукового тиску Lдекількох різних джерел звуку з однаковим рівнем звукового тиску L_і,

, (7.3)

де n – кількість джерел шуму з однаковим рівнем звукового тиску;

L_і – рівень шуму від одного джерела.

Сумарний рівень звукового тиску L від декількох різних джерел звуку

L=10lg[10(L₁/10)+ 10(L₂/10)+…. 10(L_n/10)], [Дб] (7.4)

де L₁, L₂…L_n – pівнi звукового тиску від декількох різних джерел звуку.

Рівень гучності. Це поняття дозволяє врахувати різну чутливість людини до звуків різних частот. Умовна одиниця рівня гучності – фон. Один фон – це гучність звука при частоті 1000 Гц I рівна інтенсивності 1 Дб. На частоті 1000 Гц piвнi гучності прийняті рівними рівням звукового тиску.

Нормування шуму. Нормування шуму здійснюють в частотах октавних полос. Октава – це інтервал частот між певною частотою f та її подвійною величиною 2f. Для нормування використовують середні геометричні величини октавних полос. При нормуванні приймають такі частоти: 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000 і 8000 Гц. Допустимі piвнi звукового тиску і piвнi звуку на постійних робочих місцях приводять залежно від частоти, характера шума та категорії робочого місця (кабіна спостережень, приміщення управління, робоче місце та інше).

Читайте також:

1. Вимоги безпеки праці під час експлуатації систем вентиляції, опалення і кондиціювання повітря
2. Вимоги безпеки праці під час експлуатації систем вентиляції, опалення і кондиціювання повітря
3. Вимоги до опалення, вентиляції та кондиціонування повітря виробничих, навчальних та побутових приміщень.
4. Виробниче опалення.
5. Водяне опалення
6. Зниження енергопотреб опалення ЦПС
7. Класифікація систем опалення
8. Класифікація систем центрального опалення
9. Класифікація системи опалення
10. Конструктивні особливості водотрубних систем опалення
11. Монтаж систем опалення з мідних труб
12. Монтаж систем опалення із пластмасових і багатошарових труб

Переглядів: 732