Вадим Крищенко

Вади́м Дми́трович Кри́щенко (народився 1 квітня 1935 року, Житомир) — український поет-пісняр. Заслужений діяч мистецтв України. Автор понад 30 поетичних збірок, понад 300 пісень.

Після закінчення університету Вадим Крищенко певний час перебував на журналістській роботі. У 1963 році побачила світ перша збірка поезій "Тепла прорість". Нині поетичний ужинок Вадима Крищенка становить більше 30 збірок: «Щирість»(1966), «Зустрічі з літом» (1971), «Допоки живу»(1985), «Дзвонар» (1998), «Спаси мене, пісне» (2001) та ін.

Окремо слід виділити збірки поезій для дітей. Збірочка віршів для дошкільнят «Паперові човники», яка вийшла у 1972 році була першою спробою в дитячій літературі Вадима Дмитровича. Ця збірочка сподобалась читачам, власне, маленьким слухачам та вихователям, і це надихнуло Крищенка писати вірші для дітей і далі. З-під його пера вийшли такі збірки віршів для дошкільників, як «Сонячне яблучко» (1973), «Ласкаві промінці» (1975), «Завтра в школу» (1978). Для дітей Вадим Дмитрович створив і художній нарис «У містечку чудес» (1977), в якому цікаво розповів про виставку досягнень народного господарства України.

Поетична палітра Вадима Крищенка воістину багата. У його дивосвіті любов до сонця і хліба, до батьків і друзів, до України, філософське осмислення людського буття, звеличення любові і добра. У поезії «Я низький - без неба» автор піднімається до широких філософських узагальнень, знаходить точні і свіжі образи, в яких відбито любов до Вітчизни.

Доба державної незалежності в історії української дитячої літератури (1990- початок XXI століття)

Після здобуття Україною незалежності ініціатива у виданні дитячої літератури перейшла до приватних видавництв, головами яких часто є відомі українські прозаїки й поети. Літературу для дітей друкує видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га», директором якого є поет Іван Малкович. Інша українська поетеса Мар'яна Савка є головним редактором та співзасновником «Видавництва Старого Лева». Низку творів для дітей і підлітків друкують видавництва «Грані-Т» і «Розумна дитина». Загалом видавництва дитячої літератури українською мовою належать до найуспішніших в Україні[92].

В Україні є Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва[93], який є співзасновником недержавної премії дитячої літератури «Великий Їжак».

Деяким творам для дітей та юнацтва (таких як роман Володимира Рутківського «Сині Води») присуджують загальнолітературні премії (Книга року Бі-Бі-Сі 2011). Від 2012 року надається також нагорода «Дитяча книга року BBC»[94].

До авторів дитячої та юнацької літератури належать такі: Володимир Рутківський, Роман Скиба, Сашко Дерманський, Олесь Ільченко, Леся Воронина, Леся Воронина,Дмитро Кешеля, Сергій Оксеник та Сергій Батурин[95]. Твори для дітей пишуть також письменники Мар'яна Савка, Іван Лучук, Галина Пагутяк, Зірка Мензатюк,Сашко Гаврош,Галина Малик,Надія Гуменюк,Марія Морозенко,Тамара Коломієць,Степан Процюк, Іван Андрусяк та Іван Малкович.

Декілька авторів пишуть у популярному жанрі фентезі: Володимир Рутківський, Зірка Мензатюк (етнофентезі) та Галина Пагутяк, Галина Малик (міське фентезі)[96].

Українські дитячі книги було включено до каталогу найкращих дитячих книг світу «Білі ворони». Це книги «Вісім днів із життя Бурундука» Івана Андрусяка (каталог 2013), «Віршів повна рукавичка» Василя Голобородька (каталог 2011)[97] та «Піратські історії» Олени Комової

Якщо нарікають, що сьогодні пишуть мало дитячих книг, то це стосується художніх творів для дошкільників— найменшої читацької аудиторії. Проте і для них з’являються нові книжки (щоправда, їх значно менше, аніж для більш старших читачів). Варто назвати «Звірячу абетку», «М’яке й пухнасте», «Хто боїться зайчиків» Івана Андрусяка «Тьотя Бегемотя» Юрія Бедрика, «Історія одного поросяти» Івана Малковича, «Кумедну читанку» Марії Чумарної та серію творів Олександра Ільченка, виданих видавництвом «Грані-Т»: «Мандрівка дощинки», «Як Коник співати навчився», «Як крокодилу зуби лікували» та ін. Приємне враження справляють вірші Івана Андрусяка «Звіряча абетка». Це досягнення як автора віршів, так і художника Ольги Гаврилової, яка оформила книжку дуже симпатичними звірятами. Поєднання літер абетки з тваринами дуже поширене, проте поетка не лише починає кожний вірш із відповідної літери, але й вдається до суто дитячих хитрощів запам’ятовування — добирає риму до назви в першому ж рядку: «Іхтіозавр прийшов на базар». Адже діти запам’ятовують римовані рядки-приповідки краще, аніж слова.

За допомогою коротеньких оповідей і яскравих малюнків відкриває малюкам довколишній світ відомий поет і прозаїк Олесь Ільченко з художниками Костем Лавро, Олесею Трофименко, Максимом Німенко. Діти із задоволенням послухають маму, тата або бабусю, які почитають їм вголос, подивляться малюнки про те, як мандрувала дощинка, як крокодилові лікували зуби, як автомобілі будували дорогу. Кожна історія Олеся Ільченка — це веселі пригоди дітей, тварин, іграшок, і, водночас, — відкривання дітям різноманітних явищ, відповідь малим «чомучкам» на їхні нескінченні запитання.

Цілком природно, що на Парнасі дитячої літератури завжди займала почесне місце казка, і сучасне красне письмо для дітей — не виняток. Дітям пропонують казки на різний смак: сучасна казка (Зірка Мензатюк «Казочки-куцехвостики», «Київські казки»), казкове фентезі (Олександр Дерманський «Король буків, або Таємниця Смарагдової книги», Ніна Воскресенська «Руда Ворона», «Останнє бажання короля»), казкові пригоди (Леся Воронина «Прибулець із Країни Нямликів», Іван Андрусяк «Стефа та її Чакалка»), казка з історичним антуражем (Зірка Мензатюк «Таємниця козацької шаблі»), стилізація під народну казку (Марина Павленко «Півтора бажання, або Казки з Ялосоветиної скрині»). Чарівних країн, які відкривають сучасні письменники для дітей, стільки, що можна з повним правом видавати так званий український казковий атлас, де будуть зазначені і казкова країна на городі під повіткою із книжок Олександра Дерманського, і пурпурова планета Лесі Воронини, і відкрита нею же у стіні старого будинку Країна Нямликів, і королівства Ніни Воскресенської, і навіть цілком реальний сучасний Київ, свідченням чого стали «Київські казки» Зірки Мензатюк. Твори цієї письменниці з промовистим ім’ям дозволяють побачити диво повсюди, знайти казку скрізь: і у бабусиній скрині («Катрусині скарби»), і у народних святах («Макове князювання»), і у зміні пори року або днів тижня («Казочки-куцехвостики»), і у природі, яка нас оточує («Як до жабок говорити»). Фантастичне і реальне переплітаються у її творах так природно, що навіть не дивуєшся, коли у день Києва можна зустріти князя Кия з братами і сестрою Либіддю («Київські казки»), патріотично настроєний привид спонукає подружжя Руснаків знайти старовинну козацьку реліквію («Таємниця козацької шаблі»), а хлопчик Іванко не лише вірить у дива, але й творить їх сам («Чарівний Іванко»). «Дитина… сприймає світ як диво, не тримає зла. Цього потрібно повчитися і нам, дорослим. Дитячий письменник повинен більше бути дитиною, аніж пересічний дорослий. Ні, не треба розповідати вигадки. Слід говорити про важливі речі… Але високі цінності слід заховати глибоко та ретельно. Так, щоб маленький читач зміг сам їх усвідомити», — вважає письменниця. За повість «Таємниця козацької шаблі» Зірка Мензатюк у 2008 році отримала Премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.

Не втрачає дитячої щирості і молодий київський письменник Олександр Дерманський. Дилогію про вужа Ониська та його друзів можна вважати книжкою на виріст: якщо перша частина «Володаря Макуци» «На городі» — це ряд оповідань, які діти залюбки послухають з маминих або татових вуст на ніч, то друга — «Подорож до бабусі» — невеличка за обсягом, захоплююча пригодницька повість, яку дитина, навчившись читати, цілком в змозі подолати, і, нарешті, друга книжка дилогії «Бабуся оголошує війну» — чималий за обсягом твір з багатьма пригодами та глибокими думками, які здатен зрозуміти і малий читач. Та й інші твори письменника не розчарують ні дітей, ні дорослих, адже їх вирізняє напружений сюжет, яскраво виписані характери, добірна українська мова і щедрий гумор. Про що б не йшлося — про порятунок казкового Міста від Пітьми («Король буків, або Таємниця Смарагдової книги»), про дружбу дівчинки Соні та симпатичного чудовиська («Чудове чудовисько», «Чудове чудовисько в країні жаховиськ»), про незвичайні пригоди Лільки, Васька та Іванка під час канікул у карпатському лісі («Танок Чугайстра»), — автор непомітно вчить малих читачів найголовнішому: дружити і творити добро. На думку письменника, дітям не вистачає тепла й доброти, а дитяча книжка має гріти душу, бути світлою, веселою й цікавою.

Дитинство — світ особливий: дерева у ньому величезні, незнайомі будинки — загадкові, а таємничі істоти можуть з’явитися будь-де, будь-якої миті. Так вважає Марина Павленко, яка успішно працює на ниві як дорослої, так і дитячої літератури. «Не відокремлюю дитячий світ від дорослого, — мовила письменниця в одному з інтерв’ю. — Дитиною зображала з ляльками маму, зараз по-дитячому прагну якогось вигаданого і захищеного світу, — де та лінія, яка визнає межу між дитинством і дорослістю? В моїй першій книжці поезій дуже багато «дитячого», але ніхто не називав «Бузкових зошитів» літературою для дітей. І навпаки, в «Домовичкові з палітрою» та казках «Півтора бажання» не лише немає «дитячого сюсюкання», а й багато прагматизму, іронії, інших симптомів дорослого буття. Мені дуже дорога одна з рецензій «Березоля», де було сказано, що мої казки «п’ють каву, як дорослі, і люблять солодке, як діти…пліткують, як дорослі, і бавляться, як діти». Образом Дитинства став для Марини Павленко патлатий шепелявий Домовичок, якого можна поставити в один ряд із Вінні-Пухом, Карлсоном, героєм Сергія Дзюби Кракатунчиком та російським побратимом Кузькою. Адже збідненим буде дитинство без казкового друга, схильного до вигадок, бешкетництва, вихвалянь, а то й філософських роздумів. Домовичок Марини Павленко сипле приказками, як горохом, ненавидить телевізор-«чашокрад» і полюбляє сімейні читання, виховує вже два покоління дітей і прагне змінити долю відомих казкових героїв, малює і пише мемуари, дресирує кроликів і заробляє гроші, куючи зозулею. Проте всі його пригоди перерахувати важко, краще читати казкові повісті «Домовичок з палітрою» та «Домовичок повертається». Не меншої уваги заслуговують «Півтора бажання, або Казки з Ялосоветиної скрині» — мудра і тонка стилізація під народну казку, а також твори для читачів середнього шкільного віку — трилогія про Софійку-Русалоньку і нова книга письменниці «Миколчині історії».

До добрих друзів дитинства треба віднести і героїв Лесі Воронини, що здобули заслужену любов малих читачів: суперагента Гриця Мамая, який однією лівою перемагає світове зло, дівчинку Олю та її кота Гарбузика, Олянку і Буцика з чарівної країни Нямликів, яка знаходиться у стіні сучасного будинку. Авторка «Суперагента ООО», «Таємниці Пурпурової планети», «Прибульця з країни Нямликів» впевнена, що дітей не потрібно ані розважати, ані виховувати. «Мій універсальний рецепт — їх треба любити! І якщо дітей любити, то вони будуть читати і розважатися, сприймати книжки і грати у розумні ігри, при цьому не перетворюючись на ігроманів». На думку письменниці, злочинцями стають ті люди, які в дитинстві не награлися досхочу. Граючись, Олянка та її чарівний друг, кмітливий і відважний Буцик, можуть перетворюватися на звичайних людей, оживляти іграшки, ставати невидимками. Разом вони мандрують в часі та просторі, захищають добро, допомагають слабшим та відновлюють справедливість там, де її порушено. Поруч з ігровими перипетіями є й досить серйозні. Наприклад, гість з Австралії Дмитрик, опинившись в Україні, прагне пізнати землю своїх предків. Динамічним сюжетом казки авторка постійно тримає читача в напрузі, у неї легка і органічна мова, що добре сприймається дітьми. Через гру, пригоди вони не лише вчаться оцінювати довкілля, але й будують свій власний світ.

Щирий дитячий погляд на речі і тонку дорослу іронію поєднує у своїх творах для дітей Іван Андрусяк, який, на власну думку, розпочавши писати для дітей, геть здитинів. У першому прозовому дебюті — казковій повісті «Стефа та її Чакалка», автор вигадав Чакалку — казкову істоту, якою на Слобожанщині батьки лякають своїх неслухняних дітей: мовляв, вона прийде вночі, забере дитину в мішок і понесе в темний ліс. Саме так і відбувається з героями повісті, які потрапляють до казкової «школи чакалок і бабаїв», де їм дозволено робити все, що заманеться. Письменник описує ці сцени з гумором, проте головну увагу концентрує на дитячій психології, наголошуючи на тому, що добро й любов перемагають неодмінно, і завдяки їм дитина може навіть «перевиховати» казкове страшидло. Дошкільнятам адресовані «Звіряча абетка» і «Зайчикова книжечка» — вірші й віршовані казки; а також повість-гра «Хто боїться Зайчиків», дітям молодшого шкільного віку — веселі пригодницькі повісті «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» і «Кабан дикий — хвіст великий». Проте сам письменник «головним» своїм твором для дітей вважає невеличку повість «Дядько Барбатко сміється», в якій у поетичній формі розповідається про тонкощі людських взаємин, неповторність кожної людини у світі, любов і біль, глибинний зв’язок людини і природи, красу і складність життя.

Чарівні країни з цілком реальними проблемами створює у своїх казкових повістях і Ніна Воскресенська. В її Країні Мрій перемішані усі казкові перепитії: дракониця не вміє літати, школа чарівників — то суцільне шахрайство, а у лихої відьми час від часу пропадає пам’ять («Володар Країни Мрій»), у казковому королівстві не вщухають політичні пристрасті на виборах («Останнє бажання короля»), героям, які потрапили у Країну Часу, дається шанс щось змінити у своєму житті («Дивовижні пригоди Наталки у Країні Часу»), одвічна боротьба світла і темряви відбувається у казковому просторі «Рудої Ворони». Населені величезною кількістю казкових істот, розбавлені специфічним гумором оповіді не дадуть занудьгувати.

Органічне переплетіння казкових образів та реальних історичних подій властиве творчості Євгена Білоусова, книги якого заслужили не лише всеукраїнське, а й міжнародне визнання. У своїх останніх творах («Тарасове перо», «Чарівна голка Віри Роїк», «Лесина пісня») письменник залишається вірним як обраній темі, так і манері письма. Можна сказати, що він популяризує історію України для читачів-учнів молодших класів за допомогою казки. Поруч із реальними персонажами у них діють вигадані, казкові, міфологічні, як-то, Колядки, Щедрівки, Писанки, Вишиванки у «Лесиній пісні». Образно розповідаючи про дитячі та юні роки великої української поетеси, автор вдало використовує уривки з її віршів, народні пісні, казки та перекази, повчання старших — все це сіє у душі дитини зерна любові до рідної мови та Батьківщини. «… Євген Білоусов пише для малюків, не просто оповідає якісь байки, а намагається пов’язати бувальщину із сьогоденням і простим словом торкнутися отієї невидимої струни в дитячій душі, від якої озивається серйозна мелодія громадянської свідомості».

Говорячи про жанри дитячої літератури для читачів-учнів молодших класів, яка широко представлена казкою, але є досить бідною в інших жанрах, не слід оминати увагою досить помітне явище останніх років: серію «Життя видатних дітей», яку видає видавництво «Грані-Т», залучаючи популярних сучасних письменників, серед яких Олександр (Сашко) Дерманський, Іван Андрусяк, Ірен Роздобудько, Любко Дереш, Лариса Денисенко, Олесь Ільченко та ін. Важко переоцінити виховне і пізнавальне значення книг цієї серії, які з цікавістю читають і діти, і дорослі. Педагоги і бібліотекарі знайдуть для себе безліч цікавих фактів та подій, які можна буде використати під час підготовки уроків та різноманітних заходів, батьки зможуть пильніше придивитися до своїх дітей, їхніх здібностей та уподобань, а дітям знайомство з історіями про дитинство великих людей усіх часів і народів допоможе краще пізнати світ і себе у цьому світі, розвинути впевненість у своїх силах, цілеспрямованість, наполегливість у подоланні перешкод.

Продовженням розмови про сучасну українську літературу для дітей буде огляд творів для дітей середнього шкільного віку історичної тематики. Приємно відзначити, що історичний жанр займає в літературі сьогодення гідне місце, і дитяча література не є винятком. А пригодницько-фантастично-детективні елементи, які зустрічаються в історичних книжках, роблять цей жанр для дітей ще привабливішим. При цьому репертуар історичної прози для юних досить різноманітний: історична трилогія (Володимир Рутківський «Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури та підводний човен»), висунута на здобуття Шевченківської премії, роман-жарт (Вадим Карпенко «Марко і Харко», «Перші синці»), пригодницькі романи (Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», «Пригоди тричі славного розбійника Пинті». Ці твори стали помітним явищем в українській дитячій літературі останніх років, заслужили любов читачів та схвальну оцінку критики.

До історичної тематики звертається у своїх останніх творах і класик української дитячої літератури Володимир Рутківський. Його повісті і романи («Сторожова застава», «Сині Води», трилогія «Джури козака Швайки», «Джури і підводний човен» і «Джури-характерники») охоплюють значний період історії України — від часів Київської Русі до козаччини. Письменник звертається до маловідомих, а то й зовсім невідомих її сторінок, небезпідставно вважаючи, що українська історія нічим не гірша за російську або європейську.

Історичні романи Володимира Рутківського — це історична проза для дітей. Тому головними героями є не історичні постаті, а підлітки (Вітько Бубненко — Мирко із «Сторожової застави», Сашко, Тимко і Зейнулла із «Синіх Вод», Санько, Грицик, Демко Манюня, Телесик із «Джур»), які опиняються у центрі бурхливих подій і разом із читачами вчаться найголовнішому: приходити друзям на допомогу у важку хвилину, творити добро, любити і захищати рідну землю. «Неймовірність його характерників — не у химерності чи дивовижності їхніх вчинків і можливостей, а в надлюдській здатності любити людей і віддавати їм себе всього до крихти».

Від легенд сивої давнини письменник ненав’язливо перейшов до спогадів з власного дитинства, яке припало на воєнні роки. Друга Світова війна є трагічною сторінкою історії нашого народу — це аксіома, яку не треба доводити. Але погляд на неї, як на давню історичну подію, неможливий — надто важко навіть після шестидесяти п’яти років гояться рани на тілі і в душі нашого народу. Свідченням цього є повість Володимира Рутківського «Потерчата». «Дитяча сповідь перед дорослими, які так нічому і не навчилися» — такий красномовний підзаголовок дав автор своїм «Потерчатам». «Я, мабуть, письменником став тільки для того, щоб написати цю сповідь. З висоти свого віку вдивляюся в себе, малого, вдивляюся в мільйони таких же, як я, потерчат, і не можу збагнути, як нам вдалося проскочити по лезу між смертю і життям, між любов’ю та ненавистю, вірою і безнадією. А найдивніше для мене те, що ми не лише проскочили, а й не збожеволіли. Втім, хто його знає. Інакше чому людство робить все можливе для того, аби знищити себе самого». Воєнне дитинство — тема в сучасній дитячій літературі дещо призабута. За внутрішньою напругою, драматизмом «Потерчат» можна поставити в один ряд з повістями Григора Тютюнника «Климко», «Облога», «Вогник далеко в степу». Повість по своїй суті різномасштабна, багатовимірна, різночасова, водночас трагічна, романтично-лірична, і подекуди, навіть гумористична. І це природно, адже дитяча жадоба в пізнанні світу не має меж. От тільки що робити, коли цей світ перевертає з ніг на голову війна? Жах перед поліцаєм — і грудка цукру від німецького вартового (а згодом — така ж сама від червоноармійця), відданість малого песика, що віддав за господаря життя — і ворожість колишніх товаришів до «краснопузого» Володьки, смертельні «іграшки» в руках ровесників — і вигадані розповіді братикові про батька, який прийде весь в золоті і перестріляє всіх ворогів. А хто ж такі потерчата? Діти, що померли нехрещеними — не лише від куль та під бомбами, але в страшні роки геноциду. Істотну роль в повісті відіграє мудра доросла людина — непоступливий в своїх переконаннях дід малого Володьки, який веде хлопчика в минуле, тим самим відкриваючи йому шлях в майбутнє.

Думка Володимира Рутківського про унікальність нашої історії, певно, дуже близька ужгородському письменнику Олександру Гаврошу, книжки якого вийшли у серії «Українська сила». Назва серії досить прозоро натякає: досить плачів над нашою нещасною долею, ми — сильні. Саме такими є герої повістей письменника: спортсмен Іван Фріцак та розбійник Пинтя. Звертаючись до історії, автор відкриває в своїх творах тих героїв, яких не знають навіть дорослі читачі. Справді, багатьом відомі імена Івана Піддубного, або Івана Заїкіна, а хто знає найсильнішу людину світу, чемпіона з боротьби, одного із засновників культуризму Івана Фріцака, красномовно прозваного в народі Силою? Імена Кармелюка, Олекси Довбуша або Робін Гуда відомі всім, а хто такий ватажок опришок, тричі славний розбійник Пинтя? Певно, пригоди і велета Івана Сили, і славнозвісного Пинті захоплять не одного читача динамічним сюжетом, яскравими характерами, щедрим гумором, і ствердять в них думку про українців, як про націю по-справжньому сильних людей. Також варто згадати серію книжок Олександра Гавроша про Закарпатські замки.

Жанр романів Вадима Карпенка про славні пригоди юних козаків Марка та Харка визначити доволі важко — це і історично-пригодницький роман, і казка, і пародія. Герої твору ніби прийшли з українських пісень, а в основі їх пригод розгортається образність українських прислів’їв. І якщо дітям будуть цікавими їх мандри та подвиги, то на дорослого читача чекає іронічне обігравання журналістських і політичних штампів та деякі міркування автора про український менталітет. «Саме ця легка, проте наскрізна самоіронія не дозволяє твору Вадима Карпенка перетворитися на горезвісну шароварщину». Написані на історичному матеріалі оповіді про Марка і Харка не тільки знайомлять читача з українською історією, що важливіше, всі пригоди козаків можуть бути спроектовані на сучасність. У героях читачі впізнають себе, де в чому покепкують, а здебільшого — замисляться, чому в світі все так, а не інакше, і чи може звичайна людина щось змінити.

Прогалиною в сучасній літературі для дітей є брак книг про їхніх ровесників. Тому слід лише вітати такі книги, де б героями були звичайні хлопці і дівчата — ті, з якими читачам хотілося б дружити, які б допомогли їм у складних життєвих ситуаціях, несучи в дитячі душі світло добра, милосердя, співчуття. Такими є книги Марини Павленко «Миколчині історії» та трилогія «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських», «Русалонька із 7-В та Загублений у часі», «Русалонька із 7-В проти русалоньки із білокрилівського лісу».

Жанр повістей Марини Павленко про Русалоньку визначити досить важко. Шкільна повість? Історія про перше кохання? Твір історичної тематики? Книга жахів, детектив чи фантастичні пригоди? У ній немає жодних казкових або міфологічних персонажів (за винятком останньої повісті, та й то русалка з’являється там як звичайна школярка-семикласниця). А є звичайне собі життя дівчинки Софійки та її родини (тата, мами, братика і тітоньки), перше кохання до красеня і хулігана Вадима, перша поїздка до літнього табору, хвилювання перед першим новорічним балом, улюблені книжки і ненависна математика, сварка з мамою і малий братик. Але ж раптом виявляється, що на родині Вадима висить родове прокляття, стара шафа прабабусі може (коли в неї є настрій) виконувати роль машини часу, у старовинному замку поблизу табору блукає загублена в просторі і часі дитина-привид, а на камені білокрилівського лісу можна побачити русалку (яка потім буде однокласницею і суперницею). І все це повинна розплутувати саме Софійка та її вірний лицар Сашко навіть тоді, коли шансів на розгадку таємниці майже немає.

Зазвичай, якщо в тексті багато всього намішано: пригод, таємниць, інтриг, то нічого доброго з того не виходить, бо у читача лишається присмак хаосу. Такі твори легко читаються і легко забуваються. Повісті Марини Павленко — приємний випадок. Окрім майстерної побудови сюжету, варто відзначити і соковиту мову твору, і великий пласт краєзнавчого матеріалу, вдало вплетеного у сюжетні колізії, і майстерно виписаний буденний побут та психологізм, заснований на гуморі та легкій самоіронії героїні. В яскраву пригодницьку обгортку, за висловом письменниці, можна загорнути і глибокі думки. Читач разом із Софійкою та її друзями відкриває для себе світ. Так, виправити помилки минулого неможливо, але слід пам’ятати, що вони відіб’ються і на наступних поколіннях: що посієш, те і пожнеш. Не стане привидом дитина, яку ніхто не любить, але її страждання не можуть нікого залишити байдужими — чи мало таких дітей в реальному житті? А чи не з заздрості, неприязні та ненависті одне до одного починаються всі війни? Отже, захоплює книга не тільки карколомним сюжетом, але й тим стилем, що тонко відбиває мрії та сподівання дванадцяти-тринадцятирічних читачів.

Одна із проблем нашого сьогодення — безпритульні діти. Кому вони потрібні, хто їх порятує, взагалі, якими вони є, ті, що в свої дитячі роки опинилися, так би мовити, на самому дні життя. Про них розповідає «Повістинка про Потворка» Віктора Терена, «Злочинці з паралельного світу» Галини Малик. Не є щедрою доля і до героїв повісті «Миколчині історії» Марини Павленко хлопчика Миколки та його єдиного друга собаки Найди. Саме відданими очима волохатого друга показане Миколчине життя, щирість, доброта і самовідданість його душі. Для чого і потрібні такі книжки, щоб не робити світ хоч трошки кращим? Щоб поруч з тобою завжди був друг, і надії на подарунок від Святого Миколая справджувалися для будь-якої, щасливої і нещасливої, дитини? Повість викликала жваве обговорення на КЛЮЧі.

На ниві популярних зараз детективу і фентезі, а також цілком серйозної науково-популярної літератури продовжує працювати Олесь Ільченко. Його твори, які сам автор визначає як класичний детектив («Смертельний круїз»), роман жахів («Медгоспіталь»), комп’ютерна історія («Пастка для геймера»), любовний роман («Чорне озеро кохання») користуються неабиякою популярністю у дітей. «Вони (читачі) хочуть правди…, — впевнений письменник. — Навіть у найфантастичнішій історії все одно повинні бути живі люди, бо, як казав Шкловський, у Гоголя входить у двері чорт – вірю, а у іншого письменника входить людина – не вірю. Так і тут: треба знаходити баланс достовірності й вигадки, бо практика показала, якщо просто зафіксувати реальну історію, вона здається неймовірною. Парадоксально, але вигадка надає історії правдивості… Потрібно абсолютно серйозно, спокійно розмовляти, треба бути другом цього підлітка, а не ментором-всезнайкою, який каже, що треба зробити тільки так і не інакше». Окремо у творчості письменника стоять науково-популярні книжки, героями яких є, так звані, знайомі незнайомці: дерева, птахи, риби, комахи. Цінність «Дерев», «Наших птахів», «Бджолиних родичів» полягає не стільки у цікавому пізнавальному матеріалі, скільки у ставленні автора до того, про що він пише: любов до всього живого, прагнення вслухатися у навколишній світ, сприймати його серцем та глибше пізнати. Також виходять цікаві детективи (Андрій Кокотюха «Полювання на Золотий кубок», «Мисливці за привидами», Євгенії Кононенко «Бабусі також були дівчатками», Наталі та Олександра Шевченків «Привид у Домі Гукала») у серії «Дивний детектив» видавництва «Грані-Т».

Вже було сказано вище, що помітною прогалиною в сучасній дитячій літературі є брак книг для підлітків. Для цієї категорії читачів (певно, найвибагливішої) широко представлена лише фантастика, яка розквітає в Україні буйним цвітом. Це твори Галини Пагутяк «Королівство», «Втеча звірів», Марини та Сергія Дяченків «Відьомська доба», «Ключ від Королівства», «Дика енергія. Лана» тощо.

Окреме місце в сучасній українській фантастиці займають твори подружжя Дяченків. Вже перші їх книги були тепло зустрінуті критикою і вдячно — читачами. Марина та Сергій Дяченки є лауреатами майже всіх премій в галузі фантастики, їх аудиторія різноманітна — від малюків, яким адресовані казки «Габріель» та «Пригоди Маринки Михайлової», до дорослих. Підлітки займають серед шанувальників творчості Дяченків не останнє місце, насамперед — завдяки поєднанню захоплюючого сюжету з тонким психологізмом. Адже у підлітковому віці світ перевертається догори ногами, і знайти в ньому себе не так вже й просто. А головним для всіх героїв письменників є не фантастичні пригоди, а моральні проблеми: проблема ненависті, що поступово переростає в розуміння і любов («Ритуал», «Шрам»), проблема вибору в неоднозначній ситуації («Скрут»), проблема насилля, витоки якого лежать в людській природі («Печера»), проблема совісті («Долина Совісті»). Соціально-фантастичним романом є «Відьомська доба», де світ, схожий на сучасну Україну, населений персонажами українського фольклору (відьми, нявки, чугайстри), а переживання героїв, що живуть в передчутті кінця світу, нагадують наші жахи та надії. Проблемі людини в світі, що також живе передчуттям Апокаліпсису, присвячений роман «Армагеддом». Як антиутопія виступає цей світ у романі «Пандем». Вічні питання добра і зла, що неоднозначно подаються у книгах Дяченків, не можуть залишити байдужими підлітків з їхнім загостреним почуттям справедливості та прагненням пізнати цей світ.

Сучасні підлітки у фантастичному світі, який, проте, не завжди відрізняється від реального своїми проблемами, — це тема і роману Галини Пагутяк «Королівство». За стилем її твори скидаються на своєрідні казки для дорослих, де химерна вигадка переплітається із сучасною реальністю. Їх герої намагаються якщо не повернути, то хоча б нагадати нам про ті важливі речі, які втрачає нібито химерний і вигаданий, але насправді реальний світ. Головній героїні роману — п’ятнадцять років, доки її мама була у відрядженні, дівчинка вскочила у халепу, з якої і розпочинаються всі пригоди. Частиною страшної казки став Львів, де відбувається початок роману, у структурі твору є Серединний Світ — світ вибору, тобто наша Земля, є Імперія, де панує диктатор і його посіпаки в чорних шкірянках, а люди не вміють посміхатися, є Королівство — осередок мудрості всіх світів. Проте воно в небезпеці, бо король помер, королева зникла, принц загубився, а уряд підписав коаліційну угоду із сусідами. А ще в цій історії дуже багато нечисті і котів, кілька різнокольорових мишей, трохи ліричної поезії, жменька соціальної сатири, багато дружби, перше кохання. Головним символом роману є книжки — з ними борються, їх спалюють і захищають. Тому ненав’язливо випливає і головний висновок — читай добрі книги, не давай Імперії вкрасти твою душу. Саме до цього прагнуть працівники дитячих бібліотек, долучаючи дитину до книжкової скарбниці.

Читайте також:

Вадим ГУСІВ.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Анатолій Костецький	\|	Деякі проблеми сучасної української літератури для дітей.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.