Деякі проблеми сучасної української літератури для дітей.

Тема 6

Література рідного краю для дітей:

Андрій Якович Чайковськийнародився 15 травня 1857р. в м. Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано осиротів і виховувався в своїх родичів. Початкову освіту одержав у дяка с. Гордині, закінчив у 1877р. Самбірську гімназію і, відбувши річну військову службу, поступив на філософський факультет, а через рік перейшов на правничий відділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім у Бережанах відкрив адвокатську канцелярію, перед першою світовою війною переїхав до Самбора, а після війни поселився в Коломиї, де й жив до дня смерті 2 червня 1935р.

Ще в гімназійні роки Чайковський захопився громадською роботою, був активним членом і навіть головою студентського товариства “Дружній Лихвар”, одним із керівників львівської “Просвіти”, займався організацією читалень, різних товариств, якими рясніла з кінця XIX ст. Галичина (“Боян”, “Надія” тощо).

Літературна діяльність письменника розпочалася у 1888р., коли в народовській газеті “Діло” з'явилися його статті про “причини зубожілості наших селян в судівництві” та про біблійні й старогрецькі судові процеси. Сорокарічний ювілей літературної праці А. Чайковського Галичина відзначала у 1928р.

Але А. Чайковський почав писати ще в гімназії під впливом прочитаних книжок, писав драми й оповідання, та, як свідчить О. Маковей, через якийсь час із них “сміявся”, а далі й зовсім покинув літературне писання “задля недовір'я в себе і невзгодин життя”. Можемо твердити, що особливості таланту А. Чайковського вимагали життєвого досвіду, живих фактів дійсності, а для історичних повістей — серйозної історичної лектури, систематичних історичних знань. І він надовго замовк. Важкі обставини особистого сирітського життя, враження від військової служби і походу 1882р. на придушення повстання в Боснії, а далі адвокатська практика, що ввела його в глибини соціального буття народу і тайники його психології, фундаментальне вивчення національної історії, в контексті якої виразніше розкривалося сучасне і майбутнє народу, спонукали серйозно взятися за перо. А. Чайковському було вже під сорок.

Андрій Чайковський швидко здобув славу всеукраїнського письменника. Інтелігенції Східної України він був відомий уже в середині 90-х років XIX ст. з галицьких періодичних видань, що все-таки доходили до Києва, Чернігова, Одеси, продираючись крізь рогатки царської цензури. У березневій книзі журналу “Літературно-науковий вісник”, що постав замість народовської “Зорі” та Франкового журналу “Житє і слово” і почав у 1898р. виходити як загальноукраїнський літературно-художній і громадсько-політичний журнал, було надруковано розлогу “літературно-критичну студію” Осипа Маковея “Андрій Чайковський”. Тритомна антологія “Вік” (1902) представила українським читачам Наддніпрянщини Андрія Чайковського біо-бібліографічними відомостями про нього і уривком із повісті “Олюнька”. Відтоді він стає справді всеукраїнським письменником, знаним в Австро-Угорщині й Росії.

Письменник глибоко знав сучасне йому селянське життя, на цю тему написав низку творів, що з'являлися окремими виданнями — “Образ гонору” (1895), “Бразілійський гаразд” (1896), “Не піддайся біді” (1908), “Не було виходу” (1927).

Життя галицької інтелігенції постає з багато в чому автобіографічної повісті “Своїми силами” (1902). Це твір про “шестидесятників” і “семидесятників” минулого століття на Галичині. Про інтелігенцію йдеться і в тритомній повісті “З ласки родини” (1910) та в повісті “Панич” (1926).

Велику популярність принесли письменникові твори з життя так званої “ходачкової” шляхти. Уже перші твори цього тематичного циклу “Олюнька” (1895) та “В чужім гнізді” (1896) викликали як схвальні відгуки Франка, Маковея, так і серйозну розмову про шляхи розвитку письменницького таланту А. Чайковського.

Заохочений до праці увагою Франка і Маковея, підбадьорюючими похвалами й порадами, А. Чайковський виявляє дивовижну творчу активність. Тільки з життя “ходачкової шляхти” він створив дві великі трилогії (“Олюнька” — 1895, “В чужім гнізді” — 1896, “Малолітній” — 1919, “Своїми силами” — 1902, “З ласки родини” — 1910, “Панич” — 1921).

Один за одним з'являлися в світ твори, написані на матеріалі історії козаччини: “Козацька помста” (1910), “Віддячився” (1913), “За сестрою” (1914), “На уходах” (1921), “З татарської неволі” (1921), “Олексій Корнієнко”, ч. І—ІІІ (1926 — 1929), “Украдений син” (1930), “Сонце заходить” (1930), “Богданко” (1934), “Полковник Михайло Кричевський” (1935) та багато інших. Не тільки твори селянської тематики, повісті про

інтелігенцію і з життя “ходачкової шляхти”, а й численні твори на історичну тематику були підготовчою роботою до написання історичного роману “Сагайдачний”. Було написано ще кілька творів і після “Сагайдачного”, але вони вже значно поступаються і за художністю, і за освітньо-громадською значимістю, хіба що додають відомостей про джерела історичної прози письменника.

Тільки в 1958р. після тривалої перерви львівське видавництво “Каменяр” видало збірку творів А. Чайковського “За сестрою” з післямовою Ю. Мельничука, який багато зробив не тільки для повернення письменника в читацький обіг, а й для повернення до нормального життя його родини, викинутої безправністю за межу Європи і Азії. У 1966р. “Каменяр” здійснив ще одне видання творів під назвою “Олюнька”. І лише через 23 роки відбулася нова зустріч українського читача з письменником — із його “Сагайдачним”

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вадим Крищенко	\|	ІГОР КАЛИНЕЦЬ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.