Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.

КРИЗА На рубежі II-III століть у римській економіці продовжували наростати труднощі, що поставили імперію на грань катастрофи. Особливу напругу випробувала фінансова система, оскільки римські громадяни як і раніше податків не платили, а основна їхня вага лягала на провінції (особливо при Тиберії, Нероні, Веспасіані). Відкупна система збору податків ставала усе менш ефективною. Бюджет країни відчував постійний дефіцит, оскільки держава витрачала великі суми на утримання армії і величезного бюрократичного апарата в центрі і провінціях. Щоб догодити столичним жителям, імператори брали на себе обов'язок підгодовувати люмпенизовані шари.

У періодПізньої імперії (домінат). Для стабілізації економіки в 212 році був виданий едікт-Каракалли про те, що усі вільні громадяни, що живуть у провінціях, зрівнюються в правах з римлянами. Тоді ж стали обкладатися податками усі вільні громадяни Римської імперії незалежно від місця їхнього проживання. До того ж при імператорі Олександрі (222-235 роки) стали різко скорочуватися витрати на організацію ігор і видовищ, на подарунки воїнам і люмпенам. Усе це викликало масове невдоволення у військах і серед городян. На римському троні стали з'являтися так називанісолдатські імператори.

Відсутність стабільності в центрі приводило до посилення відцентрових тенденції на окраїнах, що до того ж піддавалися набігам різних диких племен. Практично впала єдина грошова система, а разом з нею і торгівля, підсилилася роль натурального обміну. Ремісниче виробництво занепадало, міста порожніли, їхні жителі ішли в села і ставали сільськогосподарськими працівниками. Усе це свідчило про те, що центр соціально-економічного життя переміщався в сільське господарство.

У цей період усе більшого значення набував колонат. Селяни, побоюючись за своє життя, йшли підпатронат (захист) великих землевласників. Цей процес називався коммендацією. Людина, що вступала під патронат, втрачала свої права власника на землю. Але при цьому він рятувався від державного і муніципального гніта. Раби повсюдно переводились у категорію квазіколонов. Маєтки усе більше відокремлювалися, оскільки в економіці підсилювалися тенденції натурального господарства.

Деяка стабілізація в економіці була досягнута в III— IV століттях при імператорах Діоклетіані і Костянтині.

Диоклетиан :

- зробив спробу провести грошову реформу, випустивши в обіг нові золоті, срібні і мідні монети. Але золото і срібло відразу зникало зі звертання, перетворюючи в скарби. Державі приходилося йти на випуск напівкоштовних монет.

- провів також податкову реформу, відповідно до якої всі жителі імперії (крім громадян самого Рима і прилягаючих до нього територій), що мали земельну власність, були зобов'язані платити поземельний податок відповідно до кількості і якості землі і поголів'ям худоби. Громадяни, що не мали земельних ділянок, повинні були платити подушний податок. Стягувалися й інші види податків: з торговців, збори із сенаторів, хлібний податок і ін. Державні чиновники регулярно складали описи маєтків, де вказувалася кількість як земельних площ, так і залежних хліборобів (колонів, квазіколонів), податки за який платили великі латифундисти. У такий спосіб відбувалося прикріплення селян не тільки до держави, але і до маєтку. За сплату податків з городян відповідалидекуріони (куріали),що у разі потреби відповідали своїм майном у рахунок податків, не сплачених жителями міст.

- намагався призупинити ріст цін, викликаний постійним знеціненням грошей, що відбувалися в умовах усе зростаючої натуралізації латифундій. З цією метою в 301 році був виданийЕдикт про ціни, у якому держава встановлювала рівень максимально припустимих цін на предмети споживання і тверді ставки оплати праці. Але через якийсь час едикт довелося скасувати, тому що державне регулювання цих явищ було неможливо здійснити і це приносило тільки шкоду економіці.

Заходи Діоклетіана продовжив імператор Костянтин, що у 330 році переніс столицю імперії в Константинополь.

IV століття ознаменувалося проведенням політики покріпачення колонів, яким відтепер заборонялося йти з маєтків. У 332 році був виданийЕдикт про біглих колонів, у якому кріпацьке положення селян було підтверджено юридично. Незважаючи на те що колони були спадкоємними власниками свого господарства, вони усе в більшій мері попадали в особисту залежність, оскільки повинні були платити (поряд з державними податками) оброк і відпрацьовувати панщину на користь землевласника. Звичайно, колонат був перехідною формою від рабства до феодалізму, що виражалося, наприклад, в обмеженій правоздатності колонів. Але проте в Пізній імперії феодальний уклад (через патронат) здобував усе більше значення, а також одержувала поширення вічна-спадкоємна оренда за умови фіксованої ренти-канону.

У 395 році Римська імперія розділилася на дві частини— Західнуз центром у Римі іСхідну (Візантію) з центром у Константинополі. У 476 році був скинутий останній римський імператор Ромул Август під ударами німецьких племен Західна Римська імперія упала. Це означало кінець стародавньої історії. Починалася середньовічна історія Західної Європи. Місце рабовласницьких відносин зайняло феодальне господарство.

Марк Порцій Катон (234-149 р. до н.е.) написав трактат “Про землеробство” – це практичне керівництво для господаря середнього маєтку. В той час спеціалізація маєтків тільки почалася, тому Катон був прихильником натурального господарства і наполягав на самозабезпеченні маєтку. Звертає на себе увагу спосіб інтенсифікації праці рабів за допомогою системи “уроків” – стандартних завдань на працю, які змінювалися в залежності від місцевості та особових якостей раба. Крім того трактат Катона свідчить про існування специфічних орендних відносин. Так автор пише про “іздольщиків” – орендаторів, які ведуть господарство і матеріально зацікавлені, отримуючи половину доходу.

Відомим економістом – аграрником був Марк Теренцій Варрон (116-27 р. до н.е.). До нас дійшли три його книги трактату “Про сільське господарство”. Ці три книги представляють відповідно землеробство, тваринництво і присадибне господарство. Обличчя маєтку, на його думку, зумовлює агрикультура і властивості ґрунту. Для Варрона головна цінність – грунт. Ця ідея проходе через весь труд економіста – аграрника. Проблему ефективності рабовласницького господарства він ставить в залежність від ринкової ситуації. Але не дивлячись на запропоновану їм більш глибоку комерційну організацію рабовласницького маєтку, Варрон не зміг до кінця відмовитися від натурально – господарських принципів виробництва. На думку Варрона раб повинен бути ситим, добре спорядженим і мати деяке майно. Він також замислювався над питанням природного відтворення рабів. Автор вказує на можливість з’явлення у рабів родин, діти яких будуть прив’язані до маєтку. Варрон підкреслював необхідність утримання домашніх тварин, “які звичайно даються у власність рабам, щоб їм легше було жити і вони були б більш старанними”. Відстоював принцип “не купувати те, що можуть виробити свої ж раби”.

Юлій Модерат Колумелла – написав 12 книг про сільське господарство. Його третя книга датується 62-65 р. н.е. Головною причиною занепаду господарства вважав рабство, але виходив із факту його існування. Тому розробив цілу систему заходів як із негідних рабів зробити працелюбних: починаючи з маєткової в’язниці до “обміну” жартами. На думку Колумелли спільне обговорення нових робіт, турбота про життя рабів, дозвіл скаржитися на жорстоке звернення сприяє росту продуктивності праці. Розуміючи, що перебудувати рабовласницькі господарства дуже важко, Колумелла пропонує здавати землю в оренду вільним колонам. Тим самим він підкреслив свою ідею про обмежені можливості рабовласницького виробництва.

Сучасником Колумелли був Гай Пліній Старший (23-79 р. н.е.). він не написав агрономічного трактату, але в його енциклопедичній праці “Природна історія” у 37 книгах, приділялась увага і сільському господарству. На відміну від Колумелли, Пліній не мав ніяких ілюзій що до рабства і прямо засуджував рабовласницькі відносини, а також і велике землеволодіння. Він підкреслював, що інтенсифікація господарства збиткова і неможлива в умовах рабовласництва. Виступав за натуралізацію господарства, пропонував рабську працю новими, але найдешевшими знаряддями праці. Однак в нових умовах це привело б до падіння ефективності рабської праці, оскільки зростання витрат виробництва було б неминучим. Тому римський вчений вирішив віддати перевагу колонату – формі виробництва, перехідній від рабовласництва до феодалізму.

Економічні і соціальні проблеми розвитку рабовласницького ладу періоду присмерку Римської республіки знаходять відображення в працях великого політичного діяча, адвоката і оратора Марка Тулія Цицерона (106-43 до н.е.). Піком творчості Цицерона став його останній трактат “Про обов’язки”, який був сполученням політично-правових, філософських і економічних ідей. В ньому автор намагався зобразити досконалого громадянина, якому б були властиві чотири головні доброчесності: пізнання істини, справедливість – добродійність, велич духу і поміркованість. З економічної точки зору інтерес представляє двоєдина доброчесність і справедливість – добродійність, так як поняття справедливості було стержневим в концепції держави Цицерона. На його думку завдяки їй досягається згода різних сословій. Цицерон звернув увагу на те, що приватної власності не існує від природи, що вона результат окупації вільних земель в час війни або за допомогою законів. Але ідея справедливості власності заснована на нерівному розподілу останньої, виправдовуючи війни і окупацію земель знаттю. Цицерон вважав, що справедливість необхідна і відносно рабів, радуючи надати ім. статус вільних найманців.

Найбільш видатним представником римського стоїцизму був Луцій Анней Сенека (4 р. до н.е. – 65 р. н.е.). Він радив людині вибрати таку лінію поведінки, яка забезпечить йому “блаженне життя”. Моральна мета особистості, на його думку, вдосконалення розуму. В умовах рабовласницького ладу Сенека відстоював ідею духовної свободи і рівності всіх людей. Згідно його уявленням, поработити можливо тільки тілесну оболонку людини, але ніяк не його душу, розум. Але, критикуючи рабовласництво, Сенека не бачить необхідності у звільнені рабів і не находить йому ніякої альтернативи.

 


Читайте також:

  1. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
  2. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  3. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
  4. Аграрні закони України
  5. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  6. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  7. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
  8. Актуальні проблеми біоетики
  9. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
  10. Актуальність проблеми професійної етики соціальної роботи
  11. Актуальність проблеми.




Переглядів: 612

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Головні періоди розвитку | Виправлений метод Ейлера

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.