Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Головні періоди розвитку

Стародавній Рим

Історію Древнього Рима можна розглядати як класичний зразок зародження, розквіту і загибелі рабовласницького суспільства.

Історію цієї держави прийнято поділяти на три основних періоди: VIII-VI століття до н.е. — царський, 510—27 роки до н.е. — республіканський, 27 рік до н.е.-476 рік н.е. — період Римської імперії.

Процарський період в історії Древнього Рима відомо не так вуж багато. У ці століття відбувалося розкладання родового ладу. Родова громада з її колективною власністю на землю поступалася місцем сільській громаді. Особлива роль у цьому належала шостому давньоримському царюСервію Тулію. Згідно античному переказу він провів у середині VI століття широкі реформи в сфері земельної власності, а також заклав основи державної податкової системи. В ці роки все чоловіче населення Стародавнього Рима було розділено на п'ять розрядів по майновій ознаці. Для упорядкування системи оподатковування вся територія країни була розділена на триби (округи). Спочатку їх було двадцять один, а в III столітті до н.е. їхня кількість зросла до тридцяти п'яти. Це дозволило не тільки упорядкувати податкову систему, але і на цій основі сформувати армію країни.

Земля в Стародавньому Римі належала стародавнім патриціанським родинам і частково — плебеям. Але велика частина землі була власністю міста-держави і вважалася загальною. Вона називалася«агер публікус» (народна земля), її можна було займати, вносячи в скарбницю деяку суму Спочатку землю в «агер публікус» могли займати тільки патриції. Вони мали право отримати по 2 югера землі (1 югер дорівнює 0,25 га). Уся земля, що залишилася, підлягала періодичному переділу між патриціями. Але оскільки в ході розвитку садівництва і виноградарства відбувалося більш тривале закріплення індивідуальних ділянок землі за патриціанськими родинами, то проводити цей переділ ставало усе більш невигідним.

Республіка. В результаті тривалої і завзятої боротьби з патриціями (початок V-кінець III століття до н.е.) плебеї домоглися свого включення до складу римського народу, зрівняння в правах з патриціями, хоча як і раніше шлюби патриціїв і плебеїв заборонялось. Закріплення прав плебеїв почалося з прийняттязакону XII таблиць (451-450 роки до н.е.). У законі було юридично закріплене панування рабовласників над рабами. Тут також було записано, що рівень позичкового відсотка не повинний перевищувати 8,3%. У 376 році до н.е. був прийнятий закон, по якому патриції не могли займати в «агер публікус» більш 500 югеров (125 га) землі. У 326 році до н.е. було заборонено перетворювати в боргове рабство римських громадян і членів їхніх родин. Рабами могли стати переважно військовополонені.

У VI—V століттях до н.е. розкладання родового ладу відбувалося шляхом розвиткуклієнтели (системи патронату). Це означало, що окремі особи громади — клієнти могли вступати під заступництво і захист багатих патриціїв —патронів. Клієнти одержували від патрона земельні наділи, а також його родове ім'я, несли сільськогосподарські і військові повинності на користь покровителя. Але при цьому клієнти втрачали частину своєї цивільної волі, що вело до розвитку рабовласницької системи. У цей період рабство носило ще патріархальний характер, оскільки раби жили у великих патриціанських родинах майже на правах членів родини, виконуючи в основному домашні роботи.

Пунічні війни з державою Карфаген на півночі Африки. У цих війнах перемогу одержав Рим, а Карфаген був цілком зруйнований. Ця перемога дозволила зміцнити могутність Римської республіки. Незабаром після цього до Рима були приєднані Греція, Македонія, Піренейський півострів і ін. Завойовані території ставалипровінціями, що повинні були платити на користь Рима всілякі податки. У результаті Рим перетворився в найдужчу державу, підкоривши собі майже всі країни Середземномор'я.

Вважається, що починаючи з II століття до н.е. рабовласницькі відносини досягли свого найвищого розквіту, вони проникнули в усі галузі економіки. Патріархальне рабство перетворилося в класичне. Головним джерелом рабів для римської економіки були війни. Захоплюючи нову територію, римляни убивали частину її жителів, а іншу перетворювали в рабів. Особливо велика кількість рабів з'явилася після закінчення Пунічних воєн. Серед інших джерел поповнення числа рабів було боргове рабство. Діти рабів також ставали рабами.

У I столітті до н.е. праця рабів цілком замінив вільну працю. Раби стали основною робочою силою Рима. Різко понизився соціальний статус рабів, вони вже не були членами великих родин, їх розглядали в суспільстві як «знаряддя, що говорять». Рабів серед населення Рима було набагато більше, ніж вільних людей. Так, по приблизним даним, наприкінці I століття до н.е. у місті Римі нараховувалося приблизно 600 тис. вільних людей і більш 900 тис. — рабів.

У містах раби займалися найрізноманітнішою працею. Серед них були ремісники, слуги, охоронці, учителі, актори, музиканти. Велика кількість рабів працювала в рудниках, каменоломнях, на будівництві різних будов, доріг і т.п. Положення рабів у Древньому Римі було дуже важким. Харчуючи впроголодь, вони працювали під спостереженням доглядачів, що їхній постійно били і карали. За наказом рабовласників їх могли убити. Раби не могли мати свого будинку і родини. На ніч їх замикали в особливих казармах — ергастулах.

В особливо великих масштабах рабська праця застосовувалася в сільському господарстві — основної галузі давньоримської економіки. У деяких великих землевласників-латифундистів працювало до тисячі рабів. Але подібних господарств було небагато, тому що організувати праця величезної кількості рабів було дуже складно. Набагато частіше зустрічалися господарства, де декілька сотень югерів землі обробляли 10—30 рабів, за яких був встановлений ефективний контроль. В умовах украй дешевої рабської праці в таких господарствах вироблялася продукція з відносно низькими витратами. Але було чимало і дрібних селянських господарств, у яких 10—20 югерів землі обробляли один-два раба. Таким господарствам було важко конкурувати з великими латифундіями, тому бідні селяни все частіше попадали в боргове рабство, розорялися і поповнювали ряди люмпенів у містах.

В II-I століттях до н.е. швидко розвивалося ремісниче виробництво, при цьому успішно застосовувався досвід грецьких майстрів: ковалів, гончарів, ткачів і ін. Але вироби римських ремісників як і раніше не досягали тієї якості, яким відрізнялися речі, зроблені в Греції чи на Близькому Сході.

Розвиток торгівлі сприяв появі грошей. Спочатку в Римі мали ходіння грецькі гроші, а з другої половини IV століття до н.е. стали чеканити давньоримські монети. Основними грошовими одиницями були денарії і сестерції (1 денарій дорівнює 4 чи сестерціям юассам). На відміну від Стародавньої Греції зовнішня торгівля Стародавнього Рима була недостатньо розвита. Приходилося більше продукції ввозити, чим вивозити, оскільки, як відзначалися вище, італійські ремісничі вироби не могли конкурувати з товарами інших країн.

У Римі існувало лихварство, причому держава стежила за ставкою позичкового відсотка, не дозволяючи їй підніматися вище 6—8%, хоча в провінціях ставка досягала іноді 48%. Збір податків здійснювалипубліканти, яким податкова система була віддана на відкуп. Публіканти заздалегідь вносили в державну скарбницю визначену суму, а потім збирали з платників податків набагато більше грошей, явно зловживаючи своїм положенням. Усе це приводило до поневолювання населення.

У 27 році до н.е. республіка пала і у Римі була створенаімперія.Першим імператором ставОктавіан Август. Головною задачею імператорів було насамперед придушення народних виступів. Імператорська влада повинна була укріпити позиції рабовласників, придушити настрою сепаратизму в провінціях, задовольнити вимоги плебеїв.

У періодРанньої імперії (ПРИНЦИПАТ) у влади знаходилися династії Юлієв, Флавієв, Антонінов. При цих імператорах Рим став ще більше, ніж у часи республіки. Відомо, що в цей період Римська імперія займала майже половину площі нинішньої Європи з населенням близько 60 млн. чоловік. До складу імперії входили території сучасних Іспанії, Португалії, Бельгії, Франції, Англії, Швейцарії, весь Балканський півострів. Крім того, у Римську імперію була включена майже вся Туреччина, Єгипет і берегова смуга Північної Африки аж до Марокко.

Жорстока політика імператорів періоду Ранньої імперії (особливо при Нероні в 54—68 роках) привела не тільки до загальної стабілізації, але і до помітного економічного росту, і насамперед у сільському господарстві як у самій Італії, так і в провінціях (Галлії, Іспанії, Британії). Там стали використовувати жниварку, колісний плуг, водяні млини, мінеральні добрива. У самій Італії перед-почитали вирощувати виноград, оливки й інші культури, а хліб приходилося ввозити, наприклад з Єгипту.

У провінціях виробництво сільськогосподарських продуктів було більш ефективним, тому в Італії інтерес до аграрного сектора стан падати. Виробництво зерна давало всього 4,5% доходу, тоді як позичковий відсоток у середньому складав 6%. Посівні площі було вигідніше перетворювати в пасовища, ціна землі знижувалася. Більш широке поширення стали одержувати великі латифундії, хоча малася і дрібна селянська земельна власність.

У більшості віддалених провінцій рабство усе ще зберігалося, але в II столітті майже припинилися масштабні і переможні війни, що давали Риму необмежена кількість полонених, тому ціни на рабів у країні піднялися приблизно в 1,5—2 рази в порівнянні з республіканським періодом. Це, у свою чергу, привело до руйнування багатьох дрібних і середніх господарств в аграрному секторі. Стала розповсюдженою практика виділення рабам у тимчасове користування невеликої ділянки землі, майна, худоби, їм дозволялося мати родину. Таке господарство називалосяпекулії (пекуліум). Воно не було власністю рабів, його можна було відібрати в будь-який час. І все-таки це породжувало в рабів прагнення працювати більш продуктивно.

Криза рабовласництва привела у I столітті до появиколонату, що займав проміжне положення між рабовласницької і феодальної формами господарювання. Вільновідпущені і раби, що одержали пекулій,називалися квазіколонами. Вони недалеко пішли по своєму статусі від рабів, оскільки в I-II століттях колонат ще тільки формувався і не мав юридичного статусу. Велика земельна власність дробилася на парцели, тобто невеликі земельні ділянки, що здавалися в оренду колонам. Уже перші кроки в напрямку колонату, а саме децентралізація латифундій, дозволили зм'якшити соціально-економічні протиріччя рабства, помітно підвищити продуктивність праці.


Читайте також:

  1. III.Цілі розвитку особистості
  2. III.Цілі розвитку особистості
  3. III.Цілі розвитку особистості
  4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
  5. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
  6. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
  9. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  10. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
  11. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
  12. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ




Переглядів: 329

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Економічні погляди Ксенофонта, Платона, і Аристотеля. | Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.