Спеціалізація.

Для ефективного функціонування адміністративної юстиції актуальним є вирішення питання спеціалізації юридичної освіти у кандидатів на посаду. Показовим тут є законодавство Австрії. Так у п. 3 ст. 134 Конституції Австрії 1920 р. передбачено, що всі члени адміністративного суду повинні мати закінчену освіту в сфері державно-правових наук і не менше 10 років займати таке службове положення, для якого необхідна наявність цієї освіти.

Більш того, зазначається, що кадровий склад адміністративного суду повинен відповідати наступним вимогам: не менше 1/3 членів повинні мати допуск до суддівської служби і не менше 1/4 членів необхідно залучати зі спеціальних установ у землях, де вони займалися професійною діяльністю, бажано в сфері служби управління земель.

Українська система стажування (в загальних судах) не передбачає процесуальної можливості виконання стажистом функцій правосуддя, що здійснює негативний вплив на якісний обсяг трирічного досвіду особи, яка претендує на отримання правового статусу судді. Отримання професійних навичок, спеціальних (мається на увазі специфікація спірних справ) суддівських знань та вмінь, безсумнівно, стимулюватиме зростання ефективності адміністративно-судового розгляду справ.

Спеціалізація суддів є питанням принциповим для органів адміністративної юстиції. Важливість цього фактора відзначалася дослідниками ще в межах кримінального і цивільного судочинства. Зокрема відзначалося, що “важливе значення в організації роботи ... суду має обрання найбільш доцільної і прийнятної для місцевих умов форми розподілу обов’язків між суддями по розгляду судових справ, проведенню профілактичних заходів для попередження правопорушень.

Пізніше в літературі процес спеціалізації суду з позицій інтересів людини, який відображав би вимоги, поставлені до професіональної сторони судочинства, отримав “статус” закономірного.

Спеціалізація органів адміністративної юстиції зумовлюється не лише зовнішнім організаційним оформленням, тобто створенням спеціалізованої системи адміністративних судів, завданням яких є вирішення спорів між громадянами і органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Однак і такими чинниками, як:

– певна, необхідна для вирішення справ управлінського характеру, обізнаність адміністративних суддів у специфіці управлінської діяльності (мається на увазі певний стаж у цій сфері чи належне складання іспитів із відповідної юридичної дисципліни – адміністративне право, теорія управління, можливо фінансове право в частині, яка регулює взаємовідносини громадян із державними установами);

– внутрішня спеціалізація суддів відповідно до різноманітних сфер державного управління, а також із врахуванням необхідності вирішення справ, стороною в яких виступають органи місцевого самоврядування.

Розглядаючи особливості правового статусу адміністративного судді, необхідно вказати на певні обмеження, які його супроводжують. Згідно з ч. 6 ст. 7 Закону України “Про статус суддів” не може бути суддею і, відповідно, кандидатом на посаду судді особа, яка має судимість чи обмежена у дієздатності, чи визнана обмежено дієздатною.

Щодо безпосередньо адміністративних суддів, то на дану посаду, на нашу думку, не можуть призначатися колишні представники адміністративного апарату держави, яких під час виконання обов’язків державного службовця було піддано стягненню за діяння, пов’язані з порушенням прав і свобод громадян.

Читайте також:

Міжнародний поділ праці і спеціалізація. Міжнародні економічні відносини

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Система вищої юридичної освіти в Україні	\|	Система оновлення правових знань

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.