ІІІ. Опір диханню . Сурфактант.

Види опору диханню:

Нееластичний опір (динамічний, в’язкий опір) –тертя тканин дихального апарату, опор потоку повітря у повітроносних шляхах, зумовлений тертям частин повітря між собою і між поверхнею провідних шляхів. Цей опір залежить від багатьох факторів – у здорової людини від об’єму дихання, у хронічного курця – від посилення секреції слизу в дихальних шляхах і звуження бронхів веде до постійного підвищення опору дихання.
Еластичний опір – опір легеневої тканини і грудної клітки. Він складається з еластичної тяги легеневої тканини і всього дихального апарату, а також з поверхневого натягу вологи альвеолярних стінок. Для зменшення останнього клітини альвеолярного епітелію декретують спеціальну речовину – сурфактант (ліполпротеїд), що утворює на поверхні альвеол плівку. Молекула сурфактанту однойменно заряджена і відштовхують один від одного , перешкоджаючи злипанню альвеол під час видиху. Крім того, сурфактанти беруть участь в очищенні альвеол від пилових часток, сприяють збереженню сухості альвеол, посилюють фагоцитарну активність легеневих макрофагів.

Еластичний опір легенів бере участь в побудові еластичної тяги легень. Еластична тяга легень – здатність легень стискатися після їх розтягнення (властивість гуми).

Фактори еластичної тяги:

1. Поверхневий натяг альвеол – альвеоли прагнуть спадаться при їх розтягненні.

2. Постійний тонус м’язів бронхіального дерева

3. Еластичні волокна в тканинах легень.

Еластична тяга легень визначает величину тиску в плевральній порожнині – внутрішньоплевральний тиск. Він нижче атмосферного (негативний) на величину еластичної тяги. Величина внутрішньо плеврального тиску залежить від фаз дихальних рухів. При видиху він досягає -3 мм рт.ст., при видиху – 6 мм рт.ст. Завдяки цьому легені знаходяться в розтягнутому стані. В випадку потрапляння повітря в плевральну порожнину еластична напруга легенів призводить до їх спадання - пневмотораксу.

Газообмін в легенях. В період вдиху повітря струйно доходить лише до 17 генерації бронхіол. Починаючи з них, до струйного потрапляння повітря приєднується дифузний засіб обміну кисню і вуглекислого газу. При дифузії руховою силою газообміну є різниця парціальних тисків газів між повітроносними шляхами і альвеолами. За рахунок цього кисень дифундує в альвеоли, а в протилежному напрямку йде вуглекислий газ.

Склад повітря.

1. Склад повітря, що вдихаємо: О2 = 20,9%, СО2 =0,03%, азот =79%.

2. Склад повітря, що видихаємо: О2=16%, СО2=4,5%, азот = 79,5%.

3. Альвеолярна газова суміш: О2=14%, СО2=5,5%, азот = 80,5%.

Альвеолярне повітря є внутрішнім газовим середовищем. Його постійність зумовлює нормальний газовий склад артеріальної крові.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема: Фізіологія дихання.	\|	У. Транспорт дихальних газів кров’ю. Крива дисоціації оксигемоглобіну.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.