Регенерація.

Смерть як заключний етап онтогенезу.

У людини розрізняють природну (фізіологічну) смерть, що настає внаслідок старіння, а також передчасну (патологічну) смерть, що настає під дією захворювань або внаслідок нещасного випадку.

Смерть – це незворотне припинення життєдіяльності організму, проте це одноманітний процес. У ньому виділяють два етапи – клінічну і біологічну смерть. У вищих тварин і людини припинення дихання, серцебиття, кровообігу не відразу спричиняє виникнення летальних змін у структурі клітин і тканин.

Ознакою клінічної смерті є припинення найважливіших життєвих функцій: втрата свідомості, відсутність пульсу. Середня тривалість періоду клінічної смерті – від 2-х до 6-ти хвилин, після чого поступово настає біологічна смерть, під час якої відбувається руйнування структур тканин, складні органічні сполуки розкладаються на прості. Ці процеси проходять у різних органах з неоднаковою швидкістю, яка визначається чутливістю тканин до порушення постачання їх киснем. Наприклад, нервові клітини кори мозку є найбільш чутливими: вже через 5-6 хв. У них відбувається некротичні зміни, а при більш тривалому припиненні дихання – незворотні зміни.

Регенерація –відновлення організмом втрачених або ушкоджених органів і тканини, а також цілого організму з його частин.

Морфогенез реферативного процесу складається з двох фаз: проліферації і диференціації.

Під час проліферації розмножуються молоді, недиференційовані клітини (клітини – попередники). Поділ їх триває до того моменту, поки не буде заповнений дефект тканини.

В фазі диференціації молоді клітини дозрівають, відбувається їх структурна і функціональна спеціалізація.

Регенерація буває:

· Фізіологічна, коли відновлюються втрачені клітини та їх комплекси. Наприклад, у людини безперервно відмирають зовнішні шари шкірного епітелію, руйнуються еритроцити. Відмерлі клітини заміщуються новими, які утворюються у результаті поділу. На процес фізіологічної регенерації впливають зовнішні і внутрішні чинники.

Основою регенерації є молекулярно-генетичні і внутрішньоклітинні механізми: реплікація ДНК, синтез білка, нагромадження АТФ, мітоз.

· Репаративна, коли відновлюються втрачені або ушкоджені структури організму. Наприклад, загоювання ран, регенерація втрачених кінцівок у хвостатих земноводних. Репаративна регенерація може бути повною і неповною.

Повна регенерація, або реституція, характеризується заміщенням дефекту тканиною, що ідентична втраченій. Властива переважно тканинам з клітинною регенерацією

При неповній регенерації, або субституції, дефект заміщується сполучною тканиною, рубцем. При даній формі регенерації функція поновлюється шляхом гіпертрофії (збільшення об’єму тканини, органа або його частини) або гіперплазії (надмірне збільшення числа клітин, тканин, органів внаслідок інтенсивного їх розмноження і росту) оточуючих щодо дефекту клітин.

Відмовлення втрачених органів здійснюється такими шляхами:

· Епіморфоз – відростання втраченого органа від поверхні рани або його руйнування.

· Морфолаксис – розростання непошкодженої частини тіла, яка з часом замінить втрачений орган, або організм уцілому.

· Ендоморфоз – регенерація відбувається всередині органа, при цьому відновлюється не форма, а маса органа.

У деяких випадках спостерігається патологічна регенерація – розростання нетипових тканин, які не характерні для даного органа. Наприклад, на місці глибоких стиків масивно розростається щільна сполучна рубцева тканина. Атипова структура шкіри не відновлюється.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Гуморальна регуляція росту людини.	\|	Тема 11. Діагностика економічної культури підприємства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.