• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Об'єкт та суб'єкт політики.

В основі різнобічних інтересів соціальних суб'єктів лежать різні потреби:

економічні, соціальні, психологічні тощо. Останні породжують прагнення реалізувати

зазначені потреби використанням політичної влади. Кожна соціальна група

намагається впливати на форми політичної влади, конкретні напрями й методи її

діяльності, аби остання відбивала інтереси саме цієї групи. Форма впливу може бути

або безпосередньою, або через політичні партії, суспільні організації та рухи.

Зі сказаного випливає: об'єктом політикинасамперед є влада. До неї прагнуть

політичні сили, які відбивають інтереси тих чи інших соціальних груп суспільства.

Але якщо влада є самоціллю для певних політичних суб'єктів, це може спричинити

серйозний конфлікт, оскільки суспільство не здатне нормально функціонувати, коли

не враховуються інтереси інших політичних суб'єктів.

В окремі періоди історії боротьба за владу може виходити на перший план,

однак після цього обов'язково настає період, коли сфера політики стає набагато

ширшою і охоплює процеси функціонування та розвитку влади, впливу на економічні,

соціальні, духовні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Таким чином, констатуємо, що об'єктом політикив різних сферах суспільства є

відносини соціальних груп із питань, життєво важливих для зазначених груп і

суспільства взагалі, а також відносини між ними та державними інституціями. У пер-

шому випадку йдеться про такі поняття, як власність, влада, морально-етичні норми,

у другому — форми й методи реалізації економічної, суспільної, соціальної політики

тощо.

Суб'єктом політикиможуть бути особистість, організація або суспільна група,

які здатні творити політику й ініціювати істотні зміни в політичних відносинах. (Під

творенням політики розуміють постійну й певною мірою самостійну участь у полі-

тичному житті відповідно до власних і суспільних інтересів, вплив на поведінку та

стан інших суб'єктів.)

Здатність творити політику характеризують терміном політична суб'єктність, яка

залежить від об'єктивних можливостей діяти (обмежених структурою політичних сил і

рівнем розвитку суб'єкта) і суб'єктивних можливостей (мотивації, знань, умінь,

послідовності дій).

Суб'єктів політики можна класифікувати за розглянутими далі ознаками:

1. Інтересом, який вони прагнуть реалізувати через політичну владу:

– громадянське суспільство загалом;

– соціальні, етнічні та конфесійні групи;

– окремі особистості.

2. Соціально-становою приналежністю:

– стани (робітничий, селянський тощо);

– політичні лідери (еліта) станів.

3. Соціальне професійною приналежністю:

– громадяни, які мають політичні права і не є професійними політиками;

– громадяни, котрі тимчасово професійно здійснюють політичну діяльність як

обрані до представницьких, виконавчих або судових органів влади;

– громадяни, які професійно здійснюють політичну діяльність (теоретичну чи

практичну);

– громадяни, які працюють у державно-адміністративному апараті, що

репрезентує державу.

4. Належністю до організованих етноконфесійних груп:

– етнополітичні об'єднання та рухи (домінуючих етносів чи національних меншин);

– конфесійно-політичні об'єднання та рухи.

5. Ступенем і мірою організованості:

– державні організації та інституції;

– політичні партії;

– громадсько-політичні організації, об'єднання, рухи;

– політичні блоки, фракції, угруповання.

Велика суспільна група стає суб'єктом політики за умов:

1) міцних внутрішніх зв'язків і єдності;

2) усвідомлення нею власного становища і спільних інтересів, а відтак відчуття

самобутності, співдружності, ідентифікації з групою, внутрішньої солідарності і т.

ін.;

3) організації, тобто координації керівними центрами поведінки та дій окремих

територіальних, галузевих угруповань, течій, вікових, статевих, професійних та

інших категорій.

Марксистська доктрина розглядала суспільне значення діяльності та сфери впливу

індивідів і організації як віддзеркалення певного рівня самосвідомості й

організованості великих суспільних груп, їхньої інтеграції, зв'язків конкретних людей і

колективів з великою суспільною групою, а також співвідношення сил між різними

групами (станами, верствами, національностями тощо).

В інших концепціях домінує, як правило, погляд, що зосереджується на

особистості. Остання вважається реальним суб'єктом політики, а колективні форми

діяльності та впливу розглядаються як сукупність або сумарний вектор

індивідуальних дій.

У формально інституцюнальних концепціях вирішальна роль відводиться політичним

організаціям та інститутам — державним органам, партіям, об'єднанням, еліті,

керівним групам. Свідомість суспільних груп тут розглядається як результат

діяльності організацій та їх керівників, а маси — як об'єкт управління соціальними

інститутами.

Отже, на цих підставах можна зробити висновки про нерівносильність різних

суб'єктів політики. Зрештою, це зрозуміло. Надто нерівнозначними за функціями,

роллю та формами участі в політичній діяльності є держави, народи, стани, партії,

рухи, профспілки, політичні лідери та звичайні громадяни. Крім того, потрібно

враховувати роль суб'єктів різного рівня організаційної ієрархії (соціальних інститутів,

великих і малих груп, індивідів), різний рівень політичної суб'єктності або впливовості

сил, які діють на одному й тому самому рівні. Загальновідомо, що є провідні суспільні

групи, більш і менш впливові стани, рухи, партії, лідери і т. ін.

Переглядів: 644