Отже, предмет біоетики охоплює сферу складних динамічних зв'язків: наука — людина — природа.

Виникнення біоетики в останній третині XXстоліття було цілком закономірним явищем. З'ясування причин появи цього міждисциплінарного феномену є необхідним для проникнення в його сутність і філософські засади.

Причини появи біоетики більшість дослідників цілком справедливо пов'язують з наслідками загальної кризи західної культури. Криза зумовлена прірвою між можливостями НТП і рівнем моральної свідомості. Людина охоплена ейфорією техніцизму і раціоналізму відмовилася від духовних, аксіологічних пріоритетів. Упродовж XX століття філософи б'ють на сполох, вказуючи на те, що запаморочливі успіхи НТП породили споживацьку, руйнівну цивілізацію, в якій атрофуються моральні засади, вкорінюється духовний нігілізм. Відомий філософ Й.Гейзінга пише, що гіпертрофований технічний прогрес призвів до виродження культури у світовому масштабі. Мислитель помічає ментальність і поведінку підлітка, стадність, що запанували нині над багатьма сферами культурного життя. Продовжуючи роздуми мислитель зазначає, що сьогодні спостерігається гротескно перебільшена оцінка економічного фактора обумовлена нашим схилянням перед технологічним прогресом, породженим раціоналізмом і утилітаризмом. У сучасному світі убиті всі таїнства і людина проголошена вільною від гріха і провини. Проте вона не звільнена від дурості і короткозорості, тому будує світ за шаблоном власної банальності.

У цьому контексті цікава позиція сучасного українського філософа Н.Хамітова. На його думку, таємниця цивілізації полягає в тому, що вона загіпнотизована волею до абсолютного маніпулювання. Технічна за своєю суттю, цивілізація спричиняє бажання маніпулювати природою, релігією, масовою свідомістю. Цивілізація готова все розділити, розчленувати, оголосити бездушним —для зручності маніпуляції. Італійський мислитель Н.Аббаньяно переконаний, що нині домінує прагматизм і цинізм. Усе піддається сумніву, в тому числі і мораль, простежується скептичне ставлення до цінностей. Отже, індустріальна цивілізація, породивши могутню технонауку, ініціювавши нестримний технологічний активізм, споживацьку ідеологію, не створила міцної морально-світоглядної основи, базованої на глибокій духовності і гуманності.

Людина потрапила в ситуацію дезорієнтації у відчутті і розумінні істинної суті життя. Технічний погляд на світ, постійна потреба індустріального розвитку висотує життєві сили культури і деформує духовний світ людини. М.Кисельов, цитуючи погляди різних вчених з цього приводу зазначає, що духовність редукується до розуму, цінності замінюються конкретними цілями. Домінує принцип корисності, розрахунку. Відбувається процес заміни розмноження клонуванням, харчування — вливанням, навчання — навіюванням, праці — автоматикою. Звісно, це не сприяє поглибленню буттєвих основ людяності. Така ситуація повинна насторожувати і стимулювати пошук шляхів виходу із кризи. Людині доречно було б зупинитися і задуматися, чи не занадто стрімкими темпами просуваємося в таємниці буття. Чи варто поширювати свій контроль на власну еволюцію, чи слід вдосконалювати і змінювати свою природу. Чи має людина відповідну кваліфікацію і моральне право експериментувати з майбутніми людськими істотами. У цьому руслі можна прислухатися до попередження А.Швейцера про те, що людина перетворилася у надлюдину. Але вона, наділена надлюдською силою, ще не піднялася до рівня надлюдського розуму. Чим більше зростає її могутність, тим вона стає біднішою. Наша совість повинна прокинутися і усвідомити, що чим більше ми перетворюємося у надлюдей, тим нелюдянішими стаємо.

Активний пошук виходу із ситуації, що склалася, людська спільнота здійснює на теренах біоетики.

Осмислення причин виникнення біоетики на фоні суперечливих процесів НТП XX століття, дає змогу стверджувати, що істотно змінилося уявлення про цілий ряд засадничих особливостей людського існування. Закономірності життєдіяльності людини, її життя, смерть і репродукція стали пріоритетними практичними науковими проблемами. Тож сьогодні є гостра потреба виробити нові цінності, етичні підходи до складної багатовимірної проблеми людського буття.

Традиційні принципи біоетики ґрунтуються на основоположних загальнолюдських цінностях, таких як гуманізм, любов до всіх проявів життя, визнання життя вищою цінністю, піклування про здоров'я, допомога і опіка над дітьми, немічними, старими. Ці принципи не нові, вони мають віковічну традицію. Очевидно, їх витоки сягають культури Древнього світу, пов'язані з іменами китайського лікаря Хуан Ди Немцзиня, індійського лікаря Сушрути, етики Гіппократа, творів Галена, Цельса, Авіценни. У Давньоіндійському трактаті з медицини «Чара-Самхіта» наводиться ряд вимог до лікаря: самовідданість, скромність, піклування про здоров'я людей. За цими канонами лікар зобов'язаний навіть ціною власного життя відстоювати життя і здоров'я хворого. У кодексі старовавілонського царя Хаммурапі містяться суворі вимоги до лікаря. Високо цінувалася праця лікаря в Давній Елладі. На підтвердження ідеї вагомості лікарської справи можна згадати, як в «Іліаді» Гомера один вправний цілитель прирівнюється до багатьох хоробрих воїнів.

Ретроспективний погляд на становлення медичної етики звертається до постаті великого мислителя Стародавньої Греції Гіппократа. На острові Косе, його батьківщині, існував цілий рід косських лікарів, які мали святилище Асклепія. У Давній Греції високо цінували лікарів і цілителів. Аполлон вважався лікарем богів, Асклепій (римський відповідник Ескулап) був богом лікувального мистецтва серед людей. Гіппократ жив в період розквіту античної культури, у «вік Перікла», він знав Сократа, дружив з Демократом. Він поєднав філософію з медициною. Гіппократ володів знаннями про розвиток медицини в Єгипті, Індії, Малій Азії. Своє ставлення до медицини він виразив у словах: «Все, що шукаємо для мудрості, все це є в медицині, а саме: зневага грошей, совісність, скромність, простота в одязі, повага, судження, рішучість, охайність, багатство думок, знання всього того, що необхідне для життя». У школі Гіппократа, як відомо, формувалися певні уявлення про здоров'я, хворобу, методи лікування, про життя і смерть. Саме з цією школою традиція пов'язує виникнення клятви - урочистої обіцянки перед Богом і людьми. Клятва надавала лікарю особливого статусу, місійності. Лікар зобов'язувався працювати на благо пацієнта, не завдавати болю, не давати ліків, які можуть спричинити смерть, не використовувати своє становище в корисливих цілях, не розголошувати таємниць своїх пацієнтів. Отже, основа етики Гіппократа полягала в пріоритеті життя, здоров'я, блага хворого, служінні пацієнту. А все це у свою чергу передбачало прийняття на себе лікарем певних етичних обов'язків.

У Київській Русі, відповідно до тогочасного високого культурного рівня, розвивалася і медицина. У монастирях і церквах ченці займалися лікуванням хворих. При Києво-Печерській лаврі працював лікар Агапіт. Він лікував не лише родини великих князів Всеволода, Святополка, Володимира Мономаха, але надавав безплатну допомогу простим людям.

При розгляді історії медичної етики варто згадати ім'я геніального українського та російського лікаря, педагога, громадського діяча - М.Пирогова. Визначний хірург, патологоанатом, засновник воєнно-польової хірургії, великий новатор у галузі медицини. Саме йому належить ініціатива організації товариства сестер милосердя, що було першим кроком у створенні Червоного Хреста.

Наша історія знає чимало лікарів, які увесь свій талант, енергію, сили віддавали служінню людям, їх життєвим кредо можна вважати слова, висічені на пам'ятнику відомому лікарю Ф.Гаазу у Москві: «Спішіть робити добро».

Ціль медичної професії - берегти, захищати людське життя і здоров'я. Лікар повинен піклуватися про здоров'я кожного пацієнта незалежно від статі, раси, переконань. На підтвердження дотримання таких поглядів представники IIВсесвітнього конгресу з деонтології1 в Парижі у 1967 році зробили доповнення до клятви Гіппократа: «Клянусь навчатися все життя». У Женеві в 1949 році був затверджений Міжнародний кодекс лікарської деонтології, в якому виділено дві стратегічні вимоги до лікаря: знання і доброзичливе ставлення до людей.

На жаль, сьогодні лікарська практика доволі часто відходить від вимог загальнолюдської моралі, гуманізму, милосердя. Як справедливо зазначає М.Кисельов, у наш час стосунки між лікарем і пацієнтом стають дедалі менш особистісними. Зростаюча технологізація медицини, її багатопрофільність роблять такий важливий компонент лікувальної справи, як співчуття, надзвичайно дефіцитним. Але пригадаймо слова польського лікаря В.Беганьського про те, що людина може втратити життя, але ні в якому разі надію на одужання. Сьогодні ми є свідками активного і небезпечного процесу комерціалізації та дегуманізації медицини. Тому біоетика серед своїх принципів передбачає повернення до ідей Гіппократа. Етика великого цілителя Еллади, побудована на принципах гуманності та милосердя, здобула визнання в багатьох країнах світу, служить дороговказом в медичній справі. І хоча сьогодні відбувається трансформація традиційної етики під впливом біоетики, основні засади Гіппократа та інших гуманістичних учень багатьох лікарів залишаються актуальними.

Історія медичної думки та гуманістичні традиції, які лягли в основу становлення біоетики, апелюють до таких засадничих філософсько-етичних принципів як гуманізм, любов до всіх проявів життя, визнання життя вищою цінністю, піклування про здоров'я, допомога і опіка над дітьми, немічними, старими.

Традиція любові до живого, одухотворення природи має місце у творах багатьох українських мислителів (Г.Сковороди, П.Юркевича, Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, М.Шлемкевича, А.Шептицького, В.Вернадського, С.Кримського та інших). Аналогічні ідеї живили вчення Ф.Достоєвського, Л.Толстого, М.Федорова, Тейяра де Шардена, А.Швейцера, Ж.Мартена, Іоана Павла II, Е.Фромма, Г.Йонаса. Отож, принципи біоетики, як етики життя, можна збагатити міркуваннями численних філософів та мислителів, їх синтезом можемо вважати філософсько-етичну концепцію А.Швейцера, названу ним етикою благоговіння перед життям.

А.Швейцер - філософ, мислитель, лікар-гуманіст, відомий музикант, письменник. Доктор філософії, доцент Страсбурзького університету у віці тридцяти років сів на студентську лаву медичного факультету, щоб вивчати тропічну медицину. Він не тільки успішно закінчив медичний факультет, а й захистив по медицині докторську дисертацію. У 1913 році виїхав у Екваторіальну Африку, в Ламбарене (Габон), де на власні кошти побудував госпіталь і лікував африканців, викликаючи подив і захоплення.

А.Швейцер тлумачив етику як безмежну відповідальність за все живе. У концепції благоговіння перед життям нема поділу на вище і нижче, більш цінне і менш цінне життя. Для глибоко моральної людини кожна форма життя є священною. Одним з пріоритетних напрямків філософії А.Швейцера є подолання антропоморфної обмеженості попередників. Мислитель поширює християнську заповідь «не убий» за межі міжлюдських стосунків. Для етики благоговіння характерне усвідомлення самого факту життя як фундаментальної цінності. Благоговіння перед життям розглядається як центральний принцип, що повинен стати основою етичного відновлення людства, умовою виникнення універсальної космічної етики.

Доволі вагомими для розширення арсеналу принципів біоетики є ідеї Е.Фромма. Вибудовуючи концепцію «нової людини», мислитель висуває такі принципи: бути, а не володіти, звільнення від нарцисизму, любов та повага до життя у всіх його проявах, відмова від експлуатації природи, життя у гармонії з нею. Він переконаний, що людина єдина істота, яка відчуває своє буття як проблему, яку вона мусить розв'язати. Протиріччя є фундаментальною особливістю людського життя. Філософ виділяє дві провідні тенденції, два модуси людського існування -принципи буття і володіння. Принцип буття передбачає внутрішню активність, продуктивне використання здібностей, відкритість у спілкуванні, єдність із світом. Бути - значить любити, піклуватися, віддавати, жертвувати собою, рости, оновлюватися. Саме буття є істинним виявом людської достойності. На противагу попередньому, принцип володіння передбачає експансію, наполегливе розширення своєї власності, загарбання світу, нищення, руйнацію, вбивство. 3вернення до концепції Е.Фромма видається доречним, оскільки принцип буття надзвичайно органічно вплітається в теоретичні основи біоетики.

До арсеналу принципів біоетики можна зарахувати й ідеї «етики відповідальності» Г.Йонаса. Мислитель пропонує поширити поняття моральності на різні форми буття, природу. Таке поглиблення теоретичних основ етики, на його думку, є необхідним для сучасної людини, може слугувати ефективним засобом захисту людини розумної (Homosapiens) від людини діючої (Homofaber). Г.Йонас трансформував кантівський категоричний імператив в імператив новий, адекватний характеру людської діяльності: "Дій так, щоб наслідки твоєї діяльності були сумісними з підтримкою достеменно людського життя на Землі".

Отож, ідеї Г.Йонаса, його «принцип відповідальності» репрезентують один із різновидів нової моралі, що постає у формі благоговіння перед життям А.Швейцера, тенденції «буття» Е.Фромма, етики ненасильства Л.Толстого, М.Ганді, М.Л.Кінга.

Співзвучні ідеї знаходимо в українській філософії. Думка про органічне поєднання мікрокосму і макрокосму напрочуд властива для наших мислителів. Ідея гармонійного співбуття світу природи і людської особистості яскраво звучить у Г.Сковороди (у концепції «сродної праці»), С.Рудницького, В.Кубійовича, М.Холодного. Найвищого розвитку ця ідея знаходить у вченні В.Вернадського. В руслі своєї теорії ноосфери мислитель проголосив людину духовним, інтелектуальним центром і вершиною еволюції на землі, разом з тим людина узалежнена від усіх інших живих і неживих істот, природи, космосу, універсуму. Це ставить перед людиною вимогу глибокої відповідальності за свої думки, дії, вчинки, усвідомлення існування ноосферних лімітів людського свавілля у природі. Філософія космізму активно і творчо розробляється сучасними вченими: С.Кримським, М.Кисельовим, М.Булатовим, К.Малєєвим, В.Загороднюком та ін. Згідно з новою ноосферною ідеологією призначення людини - вносити імперативи добра, мудрості, відповідальності у буття всесвіту.

Сьогодні в біоетичній практиці використовують цілий арсенал різноманітних принципів та етичних правил: утилітарних, деонтологічних, теологічних, віртуальних. Академік Ю.Кундієв, голова Комісії з питань біоетики при Кабінеті міністрів України, основними принципами біоетики називає верховенство інтересів особистості над інтересами науки і суспільства, відкритість, зміну акцентів у тандемі «пацієнт - лікар».

Англійський філософ Р.Віч серед першорядних принципів біоетики виділяє добродійність, автономію особистості, чесність, справедливість. Разом з цим відбувається постійна апеляція до загальних етико-філософських категорій: відвертості, природних прав людини, інтуїції.

Американські вчені Т.Бошам і Дж.Чайлдресс запропонували чотири важливих принципи біоетики: автономії, не нашкодь, благодіяння, справедливості. Використання цих принципів регулюється відповідними правилами: правдивості, приватності, конфіденційності, достовірності, інформованої згоди. Маючи важливе значення у біоетиці, вказані принципи застосовуються не тільки щодо людини, а й до тварин та всіх інших представників живого світу. Варто наголосити, що вказані принципи доповнюють традиційні ідеї етики Гіппократа.

Принцип автономії полягає у повазі до людини як особистості, у визнанні її вільного вибору, права та можливості відігравати визначальну роль у прийнятті рішень стосовно власного благополуччя. Цей принцип набуває особливого значення у медичній етиці лише наприкінці XX століття, коли піддається сумніву безумовна і виключна компетенція лікаря у визначенні того, що є благом для пацієнта. Визнання цінності автономії особистості сьогодні є настільки важливим, що в ряді випадків благодіяння лікаря всупереч волі й бажанням пацієнта кваліфікується як неприпустиме. Тільки тоді, коли здійснюється вільний вибір особистості, можна говорити про відповідальність, застосовувати для оцінки вчинків етичні критерії.

На практиці принцип автономії доповнюється правилом інформованої згоди. Це правило припускає, що пацієнт добровільно й усвідомлено дає дозвіл на медичне (чи інше) втручання у своє життя. Правило інформованої згоди є необхідною умовою забезпечення шанобливого ставлення до людини як до особистості. Це правило розуміють як можливість отримувати найбільш вичерпну інформацію про стан здоров'я. До складників поняття інформованої згоди зараховують компетентність, розуміння, добровільність, згоду.

Принцип «роби благо» означає дію на благо інших людей, що відбувається завдяки наявності у людини почуття відповідальності й обов'язку, альтруїзму, любові до ближнього, емпатії (здатності до розуміння й відчування емоційного стану інших людей, а також до сприйняття їхнього способу мислення). Тут йдеться про емоційне залучення лікаря до процесу надання допомоги, використання не тільки його професійних навичок і знань, але й набутого духовного досвіду.

Принцип «не нашкодь» зобов'язує не наносити шкоди іншій людині не лише прямо, безпосередньо, але і побічно.

Принцип справедливості проголошує необхідність і можливість справедливого задоволення потреб людини і розподілу матеріальних і духовних благ.

Правило приватності враховує наявність у пацієнта особистого (інтимного) життя й обов'язком лікаря є невтручання без крайньої необхідності в цю сферу.

Конфіденційність забороняє передачу інформації, яка зібрана в ході обстеження та лікування пацієнта, третій особі.

Правило дотримання вірності своєму слову і вчинкам - це норма, що конкретизує моральні принципи автономії, справедливості, блага. Це означає зобов'язання лікаря тримати дане пацієнту слово, виконувати обіцянки, підтримувати довірчі відносини і нести відповідальність за їх збереження.

Наведені етичні принципи, згідно з міркуваннями дослідників, становлять систему, елементи якої ієрархічно організовані, збалансовані, логічно не суперечливі. Тому їх застосування повинно враховувати взаємодію. Особливість біоетики полягає саме в тому, що її принципи діють системно, як смислова та логічна цілісність.

Вищезгадані біоетичні принципи знайшли втілення в схваленому на І Національному конгресі з біоетики (Київ, 2001) проекті «Етичного кодексу українського лікаря». Подальше обговорення принципів біоетики відбулося на 2-му Міжнародному симпозіумі з біоетики (Київ, 2002). У цьому контексті варто згадати, що етику в галузі науки і технологій ЮНЕСКО зробила одним з пріоритетів своєї стратегії на 2002-2007 роки.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Філософсько-світоглядні засади біоетики	\|	Актуальні проблеми біоетики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.