Філософсько-світоглядні засади біоетики

Література

План

1. Філософсько-світоглядні засади біоетики.

2. Актуальні проблеми біоетики.

1. Гриньова М.В., Паляниця О.В. Природознавство. Навчальний посібник. — Полтава: ПНПУ, 2012. — 252 с.

2. Гриньова М.В., Джурка Г,Ф., Кращенко Ю.П. Гуманізація освіти у вимірах біоетики // Глобальна біоетика: сучасні виміри, проблеми, рішення / Матеріали ІІІ Міжнародного симпозіуму з біоетики. — К.: Сфера, 2004. — С. 60–61.

3. Слободянюк Д.І., Кращенко Ю.П. Біоетика: філософські засади // Динаміка наукових досліджень / Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. — Дніпропетровськ, 2004. — Т.10. — С. 45–46.

4. Гриньова М.В., Кращенко Ю.П. Проблеми біоетики: історія та сучасний стан // Біоетика — шлях до освітніх стандартів / Тези доповідей ІІ Міжнародного симпозіуму. — Харків, 2005. — С. 61–63.

5. Гриньова М.В., Кращенко Ю.П. Біоетика у методолдогії сучасного природознавства // Теорія і практика сучасного природознавства / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. — Херсон, 2005.

6. Ліщинська-Милян О.І.Філософські та прикладні аспекти біоетики: Текст лекції. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2004.— 24 с.

7. Вєковшиніна С., Кулініченко В., Коваленко Н. Сучасна медична етика: від Гіппократа до біоетики // Український медичний часопис. — 2003. —№5, ІХ-Х. —С. 93-96.

8. Кулініченко В. Філософсько-світоглядні засади біоетики // Практична філософія. — 2001. — № 3. — С. 37–43.

Серед окремих галузей прикладної етики однією з найактуальніших сьогодні є новий транскультурний феномен — біоетика. Відомий сучасний філософ А.Гусейнов дає таке визначення: біоетика — це міждисциплінарна галузь знання і практичної діяльності, що має своїм предметом етичні проблеми, пов'язані з медициною, експериментами на людині, відношенням до живого загалом.

Термін біоетика отримав поширення в науці після виходу в світ праці американського вченого-біолога Ван РенселераПоттера «Біоетика — міст у майбутнє». Засновник біоетики вважав, що нова дисципліна є глобальною і складається з двох основних елементів: екологічної та медичної біоетики. Дослідник дає таке визначення: біоетика — це поєднання біологічного знання з пізнанням системи людських цінностей, новий вид мудрості, що вказує, як застосовувати наукові знання для забезпечення соціальних благ. Біоетика, на думку Поттера, повинна стати наукою про виживання людства.

Виникнення біоетики пов’язане з розробкою оновленої системи моральних і духовних орієнтирів. У контексті біоетики відбувається переосмислення і збагачення змісту багатьох традиційних понять природничонаукового і гуманітарного знання – природа, людина, тілесність та ін. Створюється біоетична концепція життя як цілісного феномену, який перестає однозначно ототожнюватись тільки з її безпосередніми матеріальними носіями і починає включати в себе аспект духовності.

Біоетика – галузь, де складним чином перетинаються світоглядні, етичні, теоретичні та практико-технологічні проблеми. Філософські засади біоетики сформувалися під впливом філософії життя, феноменології, екзистенціалізму. Ідеї біоетики вплетені в логіку оригінальних філософських міркувань, представлених у роботах В. Вернадського, А. Чижевського, Н. Умова, які репрезентують натурфілософський напрямок російського космізму. Саме в межах філософії космізму життя на Землі розглядалося як пов’язане з Всесвітом, а не замкнене на одній планеті.

Історія більш ніж тридцятилітнього розвитку біоетики свідчить про те, що її об’єкт, предмет, зміст і функції неможливо обмежити вузькими рамками корпоративної (медичної чи екологічної, наприклад) етики. Її об’єктом виступає життя як феномен, а предметом – вивчення системи умов, при яких неможливе збереження і розвиток життя на Землі.

Погляди на біоетику можна представити в таких основних ракурсах :

– під біоетикою розуміють вроджену схильність людини розглядати певний спосіб дій і поведінки як справедливий або ні (М. Р’юіз, Ед. Уілсон). Отже, мова йде про біологічні засади добра і зла. Утім, це не є зведенням людської моральності до біологічних рис до людини;

– включення в сферу етичного відношення також і ставлення людини до природи, до живого. Тоді, біоетика – це визначеня міри, меж і заборон втручання в природу, в світ живого, в тому числі – і в природу людини (М.М. Кисельов);

– у джерелах, присвячених аналізу філософсько-світоглядних проблем медицини і охорони здоров’я, біоетику кваліфікують як медичну етику. Якщо наука (природознавство) досліджує певні прояви людської природності, то медицина вивчає людське буття в певних специфічних ракурсах – здоров’я і хвороби, норми і патології, поєднує соціальний і біологічний аспекти людського буття. Відповідно, біоетика як медична етика формує орієнтації досягнення цілісного, системного розуміння людини, здоров’я якої є станом органічного поєднання біологічних, соціальних, духовних, етичних, культурно-цивілізаційних вимірів. У цьому розумінні біоетика покликана захищати фундаментальні людські цінності. І перш за все – право на здорове життя.

Свої витоки біоетика починає з далекого минулого. В центрі всіх етичних вчень Стародавнього світу була людина та її моральні аспекти буття. Етика Стародавньої Індії, яка базувалась на принципі, що все живе має душу, вимагала від людини обережного поводження з будь-якими формами життя. Давньокитайська етика вважала людину частиною природи, яка повинна підкорятись її законам. Найвірогіднішим свідченням біоетичних поглядів в етичному мисленні античного суспільства є філософські вчення Давньої Греції. Так Демокріт, а також софісти і стоїки дотримувалися думки про те, що порушення природних законів призводить до катастроф. Принцип обережного поводження з будь-якими формами життя пропагували Геродот, Піфагор, Плутарх. Пропагування у Стародавньому Єгипті культу тварин сприяло бережливому ставленню до них. А от римські імператори “прославились” особливою жорстокістю, організовуючи циркові вистави з вбивством тварин.

В епоху середньовіччя панувало твердження Ф. Аквінського, що “тварини і рослини позбавлені розуму, тому існують заради людини”. Цю думку розширив у ХVІІІ ст. Р. Декарт, який вважав, що “тварини не думають і не відчувають”. Це сприяло утвердженню антропоцентричного мислення в біологічній науці. Сучасні дослідження довели, що тварини так як і людина, не тільки відчувають біль, а й зберігають пам’ять про нього. Тому концепцію антропоцентризму змінила концепція біоцентризму, яку започаткував А. Швейцер у ХХ ст. Нова концепція означала нове мислення, що визнавало відповідальність людини, як жителя нашої планети, за збереження і продовження життя на Землі як такого, тобто життя усіх живих істот загалом.

Сучасна біоетика інтегрує в єдину систему елементи класичної етики та новітні аспекти медицини, екології, генної інженерії, біотехнології та інших наук. Отож, як слушно зазначає український вчений, доктор філософських наук М.Кисельов, виникнення цього наукового напрямку було реакцією на інтенсивні темпи розвитку медицини і біології. Новітні медичні та біологічні технології і їх вплив на людський організм породили складні етичні колізії. Лікарі-реаніматологи, трансплантологи, а також біотехнологи щоденно стикаються з численними моральними проблемами, які вимагають певної позиції, відповідальності.

Дослідники, зокрема В.Кулініченко, сходяться на тому, що сьогодні біоетика існує на трьох рівнях:

– загальна біоетика у вигляді сучасної філософії моралі;

– спеціальна біоетика, що вивчає головні проблеми (евтаназія, генна інженерія та ін.);

– клінічна біоетика (чи біоетика рішень), яка вивчає конкретні випадки клінічної практики з метою дослідження шляхів вирішення етичних дилем.

Отже, можемо говорити про біоетику у широкому значенні як про певний філософсько-моральний світогляд; про її вузьке значення, яке передбачає виділення спеціальних біологічних та медичних етичних проблем і, врешті, про конкретну ситуативну галузь біоетики кожного конкретного випадку.

У рамках дослідження біоетики існують численні тлумачення предмету цієї галузі знань: від медичної деонтології до екологічної етики. Предмет біоетики розуміють широко як медичну етику, чи зводять до дуже вузького відношення «лікар — пацієнт». Натомість інші вчені схильні осмислювати біоетику у зв'язку з екологічною етикою, аксіологічними проблемами існування живих істот, чи знову дуже вузько як етику захисту тварин.

Найбільш прийнятним видається підхід В.Кулініченко. Вона тлумачить біоетику як особливий евристичний світогляд, спричинений певним історичним етапом розвитку культури, коли розуміння феномену життя набуває нової перспективи свого розвитку. У сферу морального включаються не лише відносини між людьми, а й ставлення до рослин і тварин, навколишнього середовища, до своєї чуттєвості, тілесності, духовності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Природоохоронний рух на Полтавщині	\|	Отже, предмет біоетики охоплює сферу складних динамічних зв'язків: наука — людина — природа.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.