• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

НОРМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Українська мова- нормована.

Норми (від лат. norma- правило, взірець) - це сукупність визначених правил, яким підпорядковуються вимова і вибір слів в мові, використання граматичних форм, складання речень та ін.

Норми сучасної літературної мови поділяються на фонетичні, лексико- фразеологічні, словоскладальні, морфологічні, синтаксичні і стилістичні.

Вони устанавлюють:

фонетичні - правила вимовляння звуків і ставлення наголосу (вивчаються в фонетиці і орфіоепії);

лексико-фразеологічні - норми вживання слів і фразеологізмів у властивих їм значеннях (вивчаються в лексиці і фразеології);

слово-складальні- правила складання слів і способів їх творення (вивчаються в словотворенні);

морфологічні - норми вживання слів у випадку їх видозмінювання (відмінювання іменних частин мови, займенника, дієприкметника і дієслова - вивчаються в морфології);

синтаксичні - правила побудування так званих синтаксичних конструкцій - словосполучень і речень (вивчаються в синтаксисі);

стилістичні - норми використання різними мовними стилями властивих їм мовних засобів (вивчаються в стилістиці).

а) Орфоепічні норми сучасної української мови

1. Основні норми вимови звуків і звукосполучень

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови.

Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.

Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і

приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння,

подовження, спрощення, збігу звуків.

Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими

особливостями:

– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції

(наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і],

[у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о]

не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але

перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука);

ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие]

(вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних

можуть йотуватися (клієнт, егоїст);

– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед

глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в

похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні

перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і

префікс з перед глухими послідовно оглушуються (з товаром, з попитом);

звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед

глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено

(розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі

(неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед

[і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо

українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та

подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю,

бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер)

тощо.

Вимова звукосполучень пов’язана з такими процесами:

– з асимілятивними змінами; напр., у закінченнях дієслів -ться,

-шся вимовляються як [ц?:а], [с?:а] (інвестується, фінансуєшся), -жся,

-чся у дієсловах наказового способу передаються як [з?с?а], [ц?с?а]

(уріжся, морочся), [з] перед шиплячими уподібнюється до них і

вимовляється як [ш:], [ж:], [жш] (зшити, безжурність, безшумний);

– з подвоєнням звуків; напр., два звуки вимовляються при збігу однакових

приголосних на стику префікса і кореня, кореня і суфікса, двох суфіксів,

двох префіксів, основи дієслова і постфікса (віддаль, корінний,

годинник, возз’єднання, піднісся); у похідних від слів з подвоєними

звуками (законно, невинність); у прикметниках на –анн-ий, -янн-ий,

-енн-ий зі значенням можливості дії (здійсненний, але довгожданий); в

іншомовних власних назвах (Брюссель, Голландія, Канни, Оттава, Діккенс);

у словах алло, брутто, нетто та інших;

– з подовженням звуків; напр., подовжено вимовляються звуки [д], [т],

[з], [с], [л], [н], [ж], [ш], [ц], [ч] після голосного перед я, ю, є, і

у всіх відмінках імен. сер.р. на -я ІІ відм. (крім Р.в. без закінчення

Дотримання орфоепічних норм удосконалює мову як засіб спілкування,

сприяє витонченості, стрункості мови, полегшує обмін думками, допомагає

уникати непорозумінь у мовленні, усувати їх. Знання орфоепічних норм

забезпечує чітке логічне оформлення думки і мовне її вираження.

Досконале володіння нормами літературної вимови необхідне промовцю для

успішного виступу перед великою аудиторією. Вимова оратора відрізняється

від звичайної повсякденної більшою старанністю, строгішою нормативністю,

що виявляється в уникненні регіональних особливостей, подоланні

особистих мовних вад.

б) Орфографічні норми сучасної української мови (правопис складних слів, географічних назв, іншомовних слів)

Читайте також:

1. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
2. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
3. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
4. Адміністративно-правові норми
5. Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями.
6. Аудіювання на уроках української мови
7. Боротьба Директорії за відродження УНР. Занепад Української державності.
8. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60- 80-х роках XVII ст.
9. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60-80-х роках XVII ст.
10. Братства та їх роль в розвитку української культури.
11. Бюджетні правовідносини: об’єкти, суб’єкти, норми бюджетного права
12. В чому була провідна роль української шляхти як верхівки українського суспільства в політичному житті XIV-XVI ст.

Переглядів: 2656