ИОГАННЕС БРАМС

( 1833-1897)

Композитор Йоганнес Брамс - спадкоємець великих німецьких майстрів. Від Баха він сприйняв філософську глибину почуттів і майстерне володіння прийомами поліфонії, від Бетховена - драматизм і досконалість у побудові симфонічної форми, від Шуберта - проникливий ліризм, від Шумана - особистісний тон музики. Він зумів з'єднати романтичний зміст із класистичними формами.

"Народна пісня - мій ідеал" - це висловлення Брамса підтверджується всією його творчістю. Музика - не тільки вокальних, але й інструментальних творів - буквально пронизана інтонаціями й ритмами народних пісень і танців: німецьких, слов'янських, угорських і циганських.

Иоганнес Брамс.

Твори Брамса позбавлені сентиментальності - композитор уникає повної відкритості й тим більше перебільшення в зображенні почуттів. Музика стримана й цнотлива. До неї як не можна краще підходить висловлення російського піаніста Володимира Володимировича Софроницького: "Справжнє, велике мистецтво - це потік киплячої лави, а зверху сім броней".

Иоганнес Брамс народився в Гамбурзі, великому портовому місті на півночі Німеччини. Батько - музикант контрабасист - навчив сина музиці. Родина була бідною, і із тринадцяти років Брамсу довелося заробляти на життя - він грав на роялі в ресторанах, пізніше виступав як піаніст у театральних антрактах, давав приватні уроки. Ранні добутки композитора не збереглись: вимогливий до себе автор порахував їхній невартими уваги й знищив.

Иоганнес Брамс за роялем.

Зустріч із угорським скрипалем Еде Ременьї ( 1828-1898) круто змінила життя Брамса. Ременьї запросив починаючого музиканта в концертну поїздку по містах Німеччини, і під час гастролей Брамс познайомився зі скрипалем Йожефом (Йозефом) Иоахимом (1831 - 1907), майбутнім головою німецької скрипкової школи, і Робертом Шуманом. В "Новому музичному журналі" з'явилася стаття Шумана, у якій він називав Брамса сформованим майстром, "у досконалості виражаючим дух часу", і зв'язував з ним надії на подальший розвиток німецької музики. Ця стаття зробила ім'я молодого композитора відомим.

Титульний аркуш партитури "Німецького реквієму". XIX в.

Брамс ставився до Шуману як до великого музиканта. В останні два роки перед смертю майстра Брамс підтримував його родину. Переживання цих років одержали втілення в Першому фортепіанному концерті (1858 р.). Драматична, що часом піднімається до висот справжнього трагізму музика сполучається із глибокими ліричними одкровеннями.

Після смерті Шумана Брамс декілька років їздив з гастролями по Німеччині. В 1862 р. композитор оселився у Відні й прожив тут до кінця днів. У перші "віденські" роки Брамс закінчив одне зі своїх самих значних творів - "Німецький реквієм" (1868 р.) для солістів, хору й оркестру. Композитор відмовився від канонічного латинського тексту й використовував фрагменти з Біблії німецькою мовою. Цей реквієм повинен, за задумом автора, нести розраду, вселяти у душі стражденних бадьорість і надію. Перші виконання "Німецького реквієму" пройшли з успіхом - Брамс став європейським знаменитим композитором.

У роки роботи над реквіємом Брамс створив прекрасні зразки вокальної лірики на вірші Йоганна Вольфганга Ґете, сучасних поетів. Поезія, що оповідає про любов і вірність, знайшла у творчості композитора друге життя. Такі пісні, як "Травнева ніч", "До фіалки", "Про вічну любов", "Шлях до милого", "Ода Сафо", "Колискова", "Туга за батьківщиною", є маленькими шедеврами й дотепер входять у репертуар багатьох співаків. Брамс призначав свої пісні для виконання співаками аматорами в домашнім колі. Звідси незвичайна інтимність, проникливий і тонкий ліризм музики цих творів.

До середини XIX сторіччя у Відні надзвичайну популярність набув вальс. Він звучав у міських парках, кав´ярнях, на естраді, у домашнім колі. Віддав данину цьому жанру й Брамс. Його "Пісні любові" (1874 р.) для вокального квартету й фортепіано в чотири руки передають особливу, святкову атмосферу тодішнього Відня. Композитор був так задоволений твором, що через кілька років написав ще один цикл - "Нові пісні любові" (1877р.).

Титульний аркуш збірника німецьких народних пісень в обробці Иоганнеса Брамса. Лейпциг. XIX в.

В 1869-1880 рр.. були створені знамениті "Угорські танці" для фортепіано в чотири руки. Інтерес до угорської народної музики виник ще в часи гастролей з Ременьї й з роками підсилився. Чудові своїм мелодійним багатством, запальними ритмами, "Угорські танці" Брамса - яскравий приклад використання народної музичної традиції. Пізніше вони були перекладені композитором для фортепіано, для симфонічного оркестру, а деякі - для солюючої скрипки й фортепіано. Композитор працював також над творами для камерних ансамблів (переважно в ранній і пізній періоди творчості). Були написані фортепіанні тріо й квінтет, струнні квартети й квінтети, сонати для скрипки й фортепіано, віолончельна соната й інші твори.

В 1876-1877 рр.. з'явилися дві перші симфонії Брамса. У Першій очевидно вплив Бетховена й почасти музики Шумана до поеми Байрона "Манфред": драматична боротьба в першій частині, ліричні образи й умиротворений настрій двох середніх частин і, нарешті, розвязка конфлікту у фіналі. Одна з тем фіналу нагадує тему радості з Дев'ятої симфонії Бетховена. Другу симфонію можна назвати "пасторальним" добутком: музика її світла й спокійна.

Незабаром після створення Другої симфонії з'явилися концерт для скрипки з оркестром (1878 р.) і Другий концерт для фортепіано з оркестром (1881 р.). Обоє твори відрізняються багатством мелодій, класичною завершеністю форм; автор майстерно використовує можливості солюючих інструментів.

Третя й Четверта симфонії створені Брамсом в 1883-1885 рр.. Третю ще називають"Трагічною". Драматизм першої частини контрастує зі спокоєм другої й світлопечальним настроєм третьої. У фіналі знову виникає тема боротьби, але в самому кінці приходить заспокоєння. Найбільш досконала Четверта симфонія Брамса. Її фінал - приклад майстерності композитора. Основу цієї частини становлять тридцять дві варіації на сувору хоральну тему; трагедійний початок поступово поступається місцем вираженню духовної величі й мужності.

Після створення симфоній Брамс більше не звертався до великих форм. Його останні утвори - квінтет для кларнета й струнних (1891 р.), цикли фортепіанних п'єс 1892-1893 рр.. ("Колискова моїх страждань", - сказав Брамс про одному із цих циклів), збірник із сорока дев'яти німецьких народних пісень (які композитор записав і обробив; 1894 р.), пісенний цикл "Чотири суворих наспіви для баса" (1896 р.) на біблійні тексти. Творчість Йоганнеса Брамса - підсумок розвитку музики XVIII-XIX ст. У цьому сенсі воно порівнюється з творчістю Баха, що завершило традиції середньовічної музики.

АНТОН БРУКНЕР

( 1824-1896)

Австрійський композитор Йозеф Антон Брукнер увійшов в історію музики як один з найвидатніших майстрів симфонії XIX в. Життєвий і творчий шлях Брукнера складався непросто. Свою першу симфонію він написав у сорок один рік. Довгий час його твори не отримували визнання ні у слухачів, ні у критиків. Успіх принесла тільки сьома симфонія - композиторові тоді було вже п'ятдесят дев'ять років.

Всі симфонії Брукнера складаються із чотирьох (традиційних для цього жанру) частин. Звичайно в першій частині головна тема - героїчна. Вона виникає з неясних звучань (подібний початок є у Бетховена в Дев´ятій симфонії). За головною іде другорядна, лірична по складу, що перемінюється заключною темою маршового або танцювального характеру. Мелодії ускладнені гармоніями й поліфонією. Друга, повільна, частина (у деяких симфоніях третя) - ліричний центр композиції. Третя (або відповідно друга) - динамічне скерцо з більше повільною або танцювальною по ритму серединою. І нарешті, фінал - підсумок усього твору, у якому драматичні й ліричні образи приводяться до гармонії один з одним.

Антон Брукнер.

Твору Брукнера, незважаючи на спільну схему побудови, дуже різні й по характеру, і по настрою. У них є й філософські міркування, і смиренне благання, і духовні осяяння. Третю симфонію (1873 р.) можна назвати героїчною. П'ята (1877 р.) наповнена хоральними звучаннями; вона відбиває світ релігійних почуттів Брукнера - глибоко віруючої людини, багато років працюючого органістом у церкві. Повна життєвої сили й мужності Сьома Симфонія (1883 р.). Її повільна частина трагічна. Музика передає скорботу автора, що викликало звістку про смерть Ріхарда Вагнера, глибоко поважаючого Брукнером. Велична Восьма симфонія (1887 р.) виконана трагічного світовідчування. Останню, незавершену симфонію - Дев'яту (1896 р.) - можна охарактеризувати як "прощання з життям". Композитор встиг написати тільки перші три частини, і тому твір закінчується повільною одухотвореною частиною, може бути, найглибшим утвором майстра.

Вимогливий до себе, Антон Брукнер багато разів вертався до своїх творів, створюючи нові редакції. Так, Третя й Четверта симфонії існують у трьох редакціях, П'ята - у двох.

Симфонічна мова Брукнера багата й виразна. Композитор був видатним органістом і представляв оркестр як великий орган. Звідси таке насичене звучання оркестру: велику роль у виконанні основних мелодій грають мідні духові інструменти. Для прикраси музичної тканини Брукнер використовує підголоски - короткі мотиви, що звучать одночасно з основною темою; виконання підголосків поручається різним групам інструментів.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ФЕРЕНЦ ЛІСТ	\|	ДЖУЗЕПЕ ВЕРДІ Й ІТАЛІЙСЬКА ОПЕРА XIX СТОЛІТТЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.