• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

На відміну від відшкодування майнової шкоди споживач зо­бов'язаний довести вину продавця (виробника, виконавця) у за­подіянні йому моральної шкоди.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про захист прав спожи­вачів» ч. 5 ст.110 ЦПК споживач за власним вибором пред'яв­ляє позов у суд за місцем свого проживання чи за місцем пере­бування відповідача, за місцем нанесення шкоди чи за місцем виконання договору.

У позові споживач повинний вказати його ціну. Ціна позову, за загальним правилом, відповідає розміру вказаної позивачем суми грошей або вартості майна. Якщо позивачем в одному позо­ві оголошено кілька самостійних вимог (наприклад, вимоги про заміну товару, сплату неустойки за прострочення і відшкодуван­ня моральної шкоди), то ціна позову визначається загальною су­мою усіх вимог.

Позовна заява подається до суду з копіями по числу відпові­дачів. Копія позовної заяви подається відповідачу до початку роз­гляду справи з метою надання відповідачу (продавцю) можливості підготуватися до захисту.

Суддя одноосібно вирішує питання про прийняття справи до розгляду. Закон зазначає вичерпний перелік підстав відмови в прийнятті позовної заяви (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 21.12.1990 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції»). У випадку відмови суддя вино­сить мотивовану ухвалу. Якщо причини відмови можна усунути (п.п. 2, 7, 8, 9 ст. 121 ЦПК України), то можливе повторне звертання до суду з позовною заявою по тій же справі. На ухвалу про відмову може бути подана скарга або внесене представлення.

Споживач як учасник процесу при розгляді справи в суді має наступні права і обов'язки, передбачені ст. 27 ЦІЖ України: знайомитися з матеріалами справи; робити з них виписки; одер­жувати копії рішень, ухвал, постанов й інших документів, що є у справі; брати участь у судових засіданнях; представляти докази, брати участь у їхньому дослідженні; заявляти клопотання і відво­ди, давати усні і письмові пояснення суду; представляти свої до­води і заперечення; оскаржувати рішення й ухвали суду, а також користуватися іншими правами, передбаченими законом. Дана стаття містить далеко не вичерпний перелік прав осіб, що беруть участь у процесі, а лише основні з них.

Що стосується обов'язків, то позивач повинний сумлінно користуватися належними йому процесуальними правами. Відповідач же поряд із правами, передбаченими ст. 27 ЦПК, також має права як сторона в процесі: визнавати позов цілком або частково; укладати мирову угоду на будь-якій стадії процесу; ви­магати виконання рішення, ухвали, постанови суду.

Процесуальні права осіб, що беруть участь у справі, вини­кають з моменту прийняття судом позовної заяви до розгляду.

Предметом доказування у справах про захист прав спожива­чів буде: наявність шкоди або збитків; протиправне порушення особою покладених на неї обов'язків і суб'єктивних прав інших осіб; наявність причинного зв'язку між протиправним поводжен­ням і заподіяними збитками.

Головні завдання товарознавчої експертизи- визначення способів виготовлення продукції, встановлення найменування товару, країни і підприємства-виробника, артикула, сорту, роздрібної ціни, відсотка зносу, якісних показників об'єктів.

Однак якщо вимога про відшкодування шкоди обґрунтову­ється тим, що шкода заподіяна товаром, виготовленим з пору­шенням технології, або в процесі з'ясовується необхідність пере­вірити властивості товару, що виявляються при його споживанні, то тут варто вдатися до технологічної експертизи або експертизи споживчих властивостей побутових виробів (товарознавча експе­ртиза таких питань не вирішує).

При цьому необхідно мати на увазі, що у випадках, перед­бачених Законом України «Про захист прав споживачів», коли закон допускає можливість звільнення продавця (виробника, ви­конавця) від відповідальності за невиконання або неналежне ви­конання зобов'язання, тягар доказування відсутності провини ле­жить на продавці (виробнику, виконавці).

Після закінчення судового розгляду суд виносить рішення. Рішення викладається в письмовому вигляді і підписується суд­дею або суддями, що беруть участь у справі. У результаті розгля­ду спору суд повинний чітко розподілити між сторонами їхні права й обов'язки. Рішення суду першої інстанції набуває закон­ної сили після закінчення терміну на оскарження.

Вищестоящий суд в апеляційному порядку має право зали­шити рішення суду в силі, змінити або скасувати його цілком або частково. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, вищестоя­щий суд може передати справу на новий розгляд у той же суд першої інстанції або сам винести нове рішення, або припинити справу, або залишити позов без розгляду. Якщо рішення суду скасовується за касаційною скаргою, то питання про зворотне стяг­нення виплачених сум у порядку повороту виконання дозволяєть­ся судом у всіх випадках.

Розгляд справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі при придбанні, замовленні або використанні продук­ції, що реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування шкоди (збит­ків), заподіяної дефектною або фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової і моральної шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей про­дукцією у випадках, передбачених законодавством.

Крім цього Цивільний кодекс України закріплює, що прода­вець, виробник товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок конструктивних, тех­нологічних, рецептурних й інших недоліків товарів, робіт (по­слуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них (ч. 1 ст. 1209 ЦКУ). Слід зазначити, що відшкодування шкоди не залежить від їхньої вини, а також від того, чи знаходився потер­пілий з ними в договірних відносинах.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про захист прав спожи­вачів» шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача де­фектною продукцією або продукцією неналежної якості, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законом не передбачена більш висока міра відповідальності, а при наявності такої норми - у встановленому нею обсязі. Крім того, виробник (виконавець) буде нести відповідальність і за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку з використанням речей, ма­теріалів, устаткування, приладів, інструментів, пристосувань або інших засобів, необхідних для виробництва товарів, виконання ро­біт або надання послуг, незалежно від рівня його наукових і техні­чних знань.

Однак виробник (виконавець, продавець) може звіль­нятися від відповідальності в таких випадках:

1) шкода заподіяна з вини самого споживача внаслідок пору­шення ним встановлених правил. Тут мова йде про спеціальні пра­вила використання, збереження і транспортування продукції, що на­лежним чином були зафіксовані і доведені до відома споживачів;

2) шкода виникла внаслідок непереборної сили;

3) виробник (виконавець, продавець) не вводив продукцію в обіг;

4) дефект у продукції виник внаслідок дотримання виробни­ком вимог законодавства або виконання обов'язкових для нього розпоряджень органів державної влади.

Право вимоги відшкодування заподіяної шкоди визнається за кожним потерпілим споживачем і зберігається протягом вста­новленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлений — протягом 10 років з дати введення в обіг такої продукції виробником.

Згідно зі ст. 1210 Цивільного кодексу України шкода, запо­діяна внаслідок недоліків товарів, підлягає відшкодуванню, на вибір потерпілого, продавцем або виробником товару. Шкода, за­подіяна внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкоду­ванню їх виконавцем. Вона може виражатися у псуванні або знищенні майна потерпілого, у витратах на відновлення здоров'я, втраті заробітку (доходу) у зв'язку зі зниженням (утратою) праце­здатності. Якщо ж майнові втрати виникли в потерпілого як на­слідок порушення його особистих немайнових благ, зокрема та­ких, як життя і здоров'я, то можна говорити про нанесення йому моральної шкоди, що також підлягає компенсації.

Порушення, що надають змогу звернутися з позовом до суду про відшкодування шкоди можуть бути наступними:

а) реалізація продавцем (виробником, виконавцем) товару (виконаної роботи, зробленої послуги) неналежної якості;

б) порушенням безпеки наданих товарів (робіт, послуг);

в) ненаданням необхідної, доступної і достовірної інформа­ції про якість товарів (робіт, послуг).

Специфіка справ про захист прав споживачів полягає в то­му, що шкода відшкодовується незалежно від вини продавця (ви­робника) товару або виконавця роботи (послуги).

Необхідними доказами в суді у справах про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок недоліків товарів будуть:

- документ, що підтверджує покупку товару у відповідному торговельному місці;

- висновок експерта (проведення експертизи не покладаєть­ся на споживача, але за бажанням він може її зробити);

- висновок майстерні гарантійного обслуговування про встановлені несправності;

- претензія споживача відповідачеві із зазначеними вимогами;

- відповідь на претензію;

- докази, що підтверджують збитки споживача від викорис­тання товару неналежної якості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для підтвердження фактів у справах про захист прав спожи­вачів при виконанні робіт (наданні послуг), сторонам необхідно представити наступні докази:

- документ, що підтверджує виконання зазначеної роботи (зробленої послуги) виконавцем (договір про надання послуг, виконання роботи; квитанція; транспортна накладна)

- належно оформлений акт про обсяг виконаної роботи із зазначеною в договорі датою закінчення виконання роботи (надання послуги). Цей акт необхідний при доведенні порушення виконавцем термінів виконання роботи. Для встановлення дати початку і закінчення виконання роботи подається акт про початок роботи й акт про завершення виконання роботи;

- висновок експертизи про недоліки виконаної роботи;

- претензія до виконавця роботи;

- відповідь на претензію виконавця;

- докази, що підтверджують збитки споживача внаслідок порушення терміну виконання роботи або недоліку виконаної ро­боти.

При розгляді справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок недоліків товарів, робіт або послуг у першу чергу бу­дуть використовуватися письмові докази. Так, Закон України «Про захист прав споживачів» говорить, що вимоги споживача розглядаються по пред'явленні споживачем квитанції, товарного або касового чека або іншого письмового документа, а по това­рах, на які встановлені гарантійні терміни - технічного паспорту. У випадку втрати споживачем технічного паспорту його віднов­лення здійснюється в порядку, визначеному законодавством (п. 11 ст. 8).

1) такі вимоги можуть заявляти споживачі, котрі мають на товари квитанції, товарні чи касові чеки або інші письмові документи, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні строки, - технічні паспорти чи документи, що їх замінюють.

Оскільки в системі роздрібної торгівлі договір купівлі-продажу, як правило, збігається з його виконанням, на нього відповідно до статей 43, 44 ЦК не поширюються вимоги щодо обов'язкової письмової форми. Тому втрата зазначених документів, неодержання їх при придбанні товару чи неможливість їх відновлення не позбавляє споживача права доводити факт купівлі-продажу з допомогою свідків;

2) товаром неналежної якості слід вважати такий, що не відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору або вимогам, які до нього пред'являються, наданій щодо нього виготівником чи продавцем інформації, а також проданий після
закінчення строку його придатності чи фальсифікований.

При поверненні речі неналежної якості її амортизація в період гарантійного строку до уваги не береться;

3) вирішуючи питання про заміну товару (в тому числі виготовленого за межами України), суд за відсутності аналогічного товару на час розгляду справи може (залежно від вимог споживача) зобов'язати продавця надати такий же товар після його надходження або - за згодою споживача - інший товар з наявного асортименту з
відповідним перерахунком вартості. При неможливості виконати рішення, яким продавця зобов'язано замінити товар на інший, суд може змінити спосіб виконання у порядку, передбаченому ст.366 ЦПК;

4) зазначені у п.1 ст.14 Закону вимоги споживача про застосування заходів захисту не можуть бути задоволені, коли продавець, виробник (підприємство, яке виконує їх функції) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення
споживачем правил користування ним або його зберігання.

Аналіз судової практики з розгляду справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) пока­зує, що дуже часто споживачі самі винні в заподіянні собі шкоди. У зв'язку з цим у процесі доказування необхідно установити прямий зв'язок між фактичними збитками та тим, хто їх спричинив, що мо­жливо при уточненні наступних фактів:

1) джерело заподіяння шкоди, що може визначити тільки відповідна експертиза;

2) факт заподіяння шкоди саме відповідачем;

3) наявність недоліків у придбаних товарах або наданих по­слугах.

Переглядів: 924