Припинення господарських зобов'язань

Господарське зобов'язання припиняється (статті 202-208 ГК): - виконанням, проведеним належним чином - частинами 1 і 2 ст. 203 КК (якщо умови зобов'язання якого виконані належним чином і виконання прийнято управненою стороною);

- зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання - частинами 3-5 ст. 203 ГК (для зарахування достатньо заяви однієї сторони зобов'язання; проте не допускається зараху
вання вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом);

- у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі - ч. 2 ст. 204;

- за згодою сторін (зокрема, угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє
зобов'язання - ч. 1 ст. 204);

- у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду (статті 206-207 ГК);

- через неможливість виконання (у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає (в т. ч. ліквідація суб'єкта без правонаступництва; визнання його банкрутом); при цьому зо
бов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо змен
шення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону (ст. 205 ГК);

- та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно із ч. 1 ст. 206 господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених ст. 188 ГК щодо зміни та розірвання господарських договорів. Проте державний контракт підлягає розірванню у разі зміни або скасування державного замовлення, яким передбачено припинення дії контракту, з моменту, коли про це стало відомо сторонам зобов'язання. Наслідки розірвання державного контракту для його сторін визначаються відповідно до закону.

Господарське зобов'язання на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади може бути визнано судом недійснимповністю або в частині (ст. 207 ГК), якщо воно:

- не відповідає вимогам закону;

- або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,

- або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної пра-восуб'єктності).

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, які:

• виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

• допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

• вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у ра^і відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Визнання господарського зобов'язання недійсним тягне наслідки, передбачені законом (ч. З ст. 207, ст. 208 ГК України), а саме:

- припинення зобов 'язанняповністю або в частині з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду; якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання припиняється на майбутнє;

- вилучення в доход державиза рішенням суду майна (коштів), одержаного сторонами за зобов'язанням у разі визнання свого недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства; при
цьому:

1) за наявності наміру вчинення зобов'язання з незаконною метою вилученню підлягає усе майно, одержане сторонами за зобов'язанням;

2) у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернена другій стороні, а одержане останньою або належне ЇЙ на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави; 3) у разі виконання такого зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного;

- двостороння реституція - у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав: кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Забезпечення виконання господарських зобов'язань	\|	Поняття та ознаки господарського договору

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.