• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПРО РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВ­НИХ СИЛ

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАУКИ

Методологію будь-якої науки формує сукупність категорій, на які вона спирається, а також система певних методів дослiдження та алгоритм розв’язання завдань практичної спрямованостi. Методологічною основою науки про розмiщення продуктивних сил є матерiалiстична діалектика, відповiднi економічнi категорії та закони. Будь-яка наука використовує широкий арсенал певних наукових прийомiв і операцій для вiдтворення предмета, що вив­чається, та досягнення поставленої мети дослiдження. Видiляють чотири рiвнi наукових методів дослідження:

перший — загальнонауковий;

другий — міждисциплінарний (спільний для кiлькох галузей знань);

третій — конкретно-науковий, або спецiальний;

четвертий — методико-технічний [1, с. 37].

Прикладом загальнонаукових методів слугують діалектичний та системний методи пізнання. Їх застосування дає змогу дослiд­жувати продуктивнi сили як складну динамічну систему, вся сукупність елементів якої перебуває у певних взаємозв’язках і вiдноси­нах, утворюючи єдину цілісність. До мiждисциплінарних методів, якi є найпоширенішою групою, належать, зокрема, історичний і математичний. Вони широко використовуються рiзними галузями науки для аналізу динаміки розвитку процесів або явищ. Спеціальні методи застосовуються для конкретно-наукових дослiджень. До них можна віднести, наприклад, статистичний і картографiчний. Методи наукових досліджень, що утворюють методико-технiчний рiвень, дають змогу виконувати техніко-економічні розрахунки різної складності й здійснювати формалiзацiю окремих положень і рішень.

Розміщення продуктивних сил як галузь економiчної науки використовує широкий спектр сучасних методів дослідження (ба­лансові, нормативні, регіонального аналізу, економiко-статистич­нi, оптимiзаційного моделювання, економіко-математичні, техніко-економічного обгрунтування та ін.), застосування яких дозволяє одержати нові, науково обгрунтовані результати.

Сама методологiчна схема розробки суто наукових, а нерідко і прикладних завдань щодо розміщення продуктивних сил перед­бачає певну послідовність проведення досліджень і охоплює такі етапи [1, с. 38].

Перший — програмний, що передбачає обгрунтування програми виконання певного завдання чи проекту: його мети, очiку­ваних результатів, виконавців, кошторису тощо.

Другий — інформаційний: збирання та обробка інформації; складання паспортів досліджуваних об’єктiв.

Третій — аналiтичний: проведення аналізу одержаної інформації, її систематизація та інтерпретація з метою отримання наукових і практичних результатів.

Четвертий — модельний, який включає розробку системи моделей прогнозування та планування для різних рівнів управління.

П’ятий — алгоритмiчний: визначення чiткого порядку вироблення конкретних рiшень щодо розмiщення продуктивних сил.

Шостий — концептуально-конструктивний: розробка концеп­цій, проектів, програм, опрацювання прикладних рішень, одержання пошукового результату.

Слід зауважити, що наведена вище методологічна схема є до певної міри універсальною, однак нерідко вона використовується із значними модифiкаціями, що зумовлено потребами чи вимогами практики.

Становлення методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил відбувалося досить тривалий час. Основоположниками ринкової теорії розмiщення виробництва є І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А. Льош, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж. Чорлі, П. Хаггет та ін.

Питання розмiщення виробництва спочатку розглядалися переважно в площинi вибору оптимального варіанта розташування окремого підприємства.

У своїх наукових працях А. Вебер та І. Тюнен як засновники теорії розміщення виробництва довели, що характер розмiщення підприємства суттєво впливає на рiвень його прибутковостi; окреме підприємство можна розташувати таким чином, щоб одержувати найбiльший прибуток. У «теорії штандорту» А. Вебер доводив, що виробництво розміщується за принципом найменших витрат, а розмiщення промисловостi підпорядковується дії певних «орiєнта­цiй», серед яких він виділив транспортний фактор, наявність робочої сили та агломерацій. У так званiй «хорологiчнiй концепції» А. Гетнера вiдображено причинний взаємозв’язок мiж окремими економiчними явищами та особливостями територiй.

Суттєво вплинули на становлення методологiчних основ науки про розмiщення продуктивних сил висновки, зробленi в наукових працях німецького професора А. Льоша. Основнi ідеї його теорії такi: наявність ринку збуту виступає головним чинником розмiщення пiдприємств; максимiзація прибутку є основним оцін­ним критерієм доцільності розміщення виробництва; інтереси всього господарства країни повиннi враховуватися при розмi­щенні будь-якого об’єкта; теорія вiдiграє обмежену роль при вирішенні практичних питань щодо вибору місця розташування окремих підприємств і навіть великих міст.

Вагомий внесок у розробку методологічних основ науки про розмiщення продуктивних сил, і зокрема науки про регіон, зробив вчений У. Ізард. Його концептуальні розробки грунтувалися на положеннях теорії ринкової економiки. В дослiдженнi «Методи регіонального аналізу. Вступ до регіонознавства» проводиться думка про взаємодiю полiтичних, соцiальних і економiчних сил,яка повинна враховуватися у процесі аналізу розвитку регiонiв. При цьому населення розглядається як головне регіоноутворююче ядро, яке зумовлює всі інші параметри економічного і соціального розвитку. Цей методологічний підхiд дозволяв зосередити проблеми людського розвитку в центрi регіональної економічної системи.

Значного поширення в країнах з ринковою економікою набула теорія «географiчного детермінізму», яка розглядає географiчне середовище як визначальний чинник розмiщення і розвитку промисловостi будь-якого району чи країни в цілому. Однією з її течій є «вульгарний географiзм», який розглядає природнi сили як такі, що визначають напрями суспільного розвитку. За своїми ідеями до цього вчення наближений «енвайронменталізм» — наукова течiя, що виникла у США. Її представники вважають, що міжнарод­ний поділ праці визначається переважно відмінностями у при­родному середовищі. Поряд з названими досить поширеною є теорія «кліматичних оптимумів», за якою сприятливі умови для роз­витку виробництва мають країни, розташованi в помiрному поясі.

Необхідно відмітити, що із запровадженням досягнень науково-технічного прогресу в господарську практику стає очевидною обмеженість певних положень «географічного детермінізму», оскільки істотно знижується залежнiсть розмiщення окремих галузей чи виробництв від природних умов і ресурсів. Разом з тим всебічна і об’єктивна оцінка природно-географічного та природно-ресурсного фактора конче необхідна для прийняття обгрунтованих рішень щодо розміщення продуктивних сил.

У своїх наукових обгрунтуваннях щодо розміщення продуктивних сил марксистська теорія надає пріоритетного значення способу виробництва та соціально-політичній організації суспільства. Саме з цієї причини у постсоціалістичних державах переважало високоцентралізоване планування розвитку виробництва, яке охоплювало всі без винятку рівні управління народним господарством. При цьому формувався адміністративний механізм розподілу і перерозподілу ресурсів, фондів, продукції.

Актуальнi проблеми розмiщення продуктивних сил та регiо­нальної економiки завжди були і залишаються в центрі уваги української економічної науки. У їх розробку вагомий внесок зро­били вчені: О. М. Алимов, П. Т. Ващенко, К. Г. Воблий, О. Т. Дiб­рова, С. І. Дорогунцов, М. І. Долiшнiй, Ф. Д. Заставний, М. М. Пала­марчук, М. Д. Пістун, Ю. І. Пітюренко, В. А. Поповкін, О. І. Шаб­лiй, Я. І. Жупанський та багато інших. З проголошенням України незалежною державою було надано нового імпульсу розвитку теорії розмiщення продуктивних сил та регiональнiй економiцi. В основу сучасних поглядів і концепцій покладено теоретичні положення рацiоналізації територiального поділу праці, комплексного ресурсозбереження, економії витрат суспільної працi, забезпечення сталого розвитку продуктивних сил. Парадигма регіональної цілісності, згідно з якою регіон являє собою єдність природного, матеріального середовища та соціуму, розглядається як вихідне посилання при розробці нових концептуальних положень щодо розміщення і розвитку продуктивних сил України та її регiонiв на перспективу.

Читайте також:

1. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Переглядів: 739