• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Норми наголошування слів сучасної української літературної мови

Дотримання норм наголошування, як і вимови, є одним з найістотніших показників культури усного мовлення. В українській літературній мові наголошення більшості слів регулюється певними правилами.

У словниковому складі СУЛМ існує чимало слів, які вживаються з подвійним (дублетним) наголосом. До них належать:

1) віддієслівні префіксальні та префіксально-суфіксальні іменники із префіксами за-, до- пере-, роз-, при-, під-, у-: за'чин і зачи'н, до'говір – догові'р, до'кір і докі'р, пере'гук і перегу'к, пере'спів і переспі'в, ро'змін і розмі'н, при'цвіток і прицві'ток, пі'дстилка і підсти'лка, у'смішка й усмі'шка;

2) іменники чоловічого роду із суфіксами –ник-, -ач-, -ар-, -ер-: дові'дник і до'відник, допові'дач і доповіда'ч, воло'дар і волода'р, комба'йнер і комбайне'р;

3) деякі іменники жіночого роду: бле'шня і блешня', ча'йна і чайна', на'пасть і напа'сть, по'стіль і пості'ль;

4) іменники із суфіксами –ин-, -иц(я),–ість, -изн-: самоти'на і самотина', покупни'ця і поку'пниця, безза'хисність і беззахи'сність, жовти'зна і жовтизна';

5) деякі іменники середнього роду: пода'ння і подання', срі'бло і срібло', зе'рно і зерно', знаме'но і знамено';

6) прикметники із суфіксами –ов(ий), -н(ий), -ан(ий), -ян(ий), -ськ(ий): листко'вий і листкови'й, на'рисовий і нарисо'вий, світа'нковий і світанко'вий, безза'хисний і беззахи'сний, жа'лібний і жалібни'й, ба'жаний і бажа'ний, весня'ний і весняни'й, слю'сарський і слюса'рський;

7) прикметники, утворені від власних назв: дніпро'вий і дніпрови'й, дністро'вий і дністрови'й;

8) дієслова: бо'втнути і бовтну'ти, шере'хнути і шерехну'ти, шту'рхати і штурха'ти;

9) деякі прислівники: ба'йдуже і байду'же, за'вжди і завжди', слі'дом і слідо'м.

З єдиним наголосом в українській мові вживається більшість слів: сантиме'тр, предме'т, цеме'нт, листопа'д, кварта'л, завда'ння, чита'ння, запита'ння, описа'ння, пере'пустка, украї'нський, ви'падок, катало'г та ін.

Наголос в українській мові виконує смислорозрізнювальну функцію. Так, за допомогою наголосу розрізняють значення іменників: а'тлас – «збірник географічних карт» і атла'с – «шовкова тканина з блискучою лицьовою поверхнею», ба'сма – «фарба для волосся» і басма' – «металева пластинка», бережи'на – «узбережжя річки, моря, озера» і бережин'а – «лугова трава», еле'ктрик – «фахівець із електротехніки» і електри'к – «блакитний та синій колір із сірим відблиском», ва'рення – «процес варіння» і варе'ння – «харчовий продукт із фруктів, ягід»; прикметників: пра'вильний – «істинний, який відповідає дійсності» і прави'льний – «призначений для правлення», я'дерний – «пов'язаний з атомним ядром» і я'де'рний – «з повним ядром, добірний», мали'новий – «виготовлений з малини» і мали'н'овий – «темно-червоний колір»; дієслів: пікі'рувати – «летіти вниз» і пікірува'ти – «пересаджувати рослини», ці'лити – «спрямовувати удар, зброю» і ціли'ти – «зцілювати», жму'ритися – «мружитися» і жмури'тися – «гратися в жмурки», зго'дитися – «дати згоду» і згоди'тися – «стати придатним», ви'носити (доконаний вид) і вино'сити (недоконаний вид).

Для сучасної української літературної мови характерна тенденція до розрізнення за допомогою наголосу іменників, що вживаються на позначення завершеності дії (наголос падає, як правило, на корінь або префікс), та іменників, які називають незавершену або постійну дію (наголос падає переважно на суфікс): ви'конання і викона'ння, ви'ховання і вихова'ння, відкли'кання і відклика'ння. Ці утворюються від дієслів доконаного виду.

Кожній частині мови притаманні певні особливості щодо наголошування. Наприклад, у двоскладових віддієслівних іменниках на –ння, -ття, які втратили відтінок дії, наголос падає на останній склад: знання', життя', буття'; у трискладових і багатоскладових віддієслівних іменниках, що зберігають зв'язок з дієсловом, від якого вони утворені, наголошується той самий склад, що й у дієслові: бажа'ння, завда'ння, запита'ння.

Наголос у багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом –к(а) у множині переходить на закінчення: вказі'вка – вказівки', ла'стівка – ластівки', пи'санка – писанки', але ро'дичка – ро'дички, сусі'дка – сусі'дки, верхі'вка – верхі'вки. Для іменників називного відмінка множини характерне, як правило, наголошене закінчення: зайці', береги', шляхи', слова', моря', але ві'кна, доро'ги, костю'ми.

У словах із суфіксами –щин(а), -ччин(а) наголос сталий (падає на основу): Су'мщина, Ві'нниччина, Черніве'ччина, Оде'щина, але Галичина'. В іменниках із префіксами ви-, по- наголос падає на префікс: ви'падок, ви'пуск, ви'тяг, ви'клик, але вимо'ва; поз'начка, по'смішка, по'друга, але пока'зник, по'ку'пка.

Для складних іменників характерне наголошування, як правило, сполучного голосного: руко'пис, літо'пис, життє'пис, але лісосте'п, пішохі'д.

В іменниках іншомовного походження наголос переважно сталий. У словах на –метр наголошується останній склад: кіломе'тр, міліме'тр, але баро'метр, термо'метр, спідо'метр. У деяких запозичених словах наголошування здійснюється за аналогією: аноні'м – псевдоні'м, але анто'нім, паро'нім; кварта'л – порта'л, універса'л; цеме'нт – постаме'нт, докуме'нт, але фунда'мент; диспансе'р – парте'р, шофе'р, револьве'р; гастроно'мія – куліна'рія, агроно'мія, інду'стрія, але хірургі'я, поліграфі'я; моноло'г – діало'г, некроло'г, але психо'лог, філо'лог, дермато'лог.

У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: вузьки'й, нови'й, різки'й, страшни'й, черстви'й. У прислівниках, утворених від таких прикметників, наголошується перший склад: ву'зько, ле'гко, рі'зко.

Норми наголошення у сучасній українській літературній мові є стійкими, загальнообов’язковими. Проте в деяких випадках мовцям складно визначити, на який склад у слові падає наголос. Це зумовлене впливом близькоспоріднених мов, насамперед російської та польської. Причинами розхитування акцентуаційних норм є також необґрунтоване перенесення діалектного наголошення у літературну мову, надмірне використання в деяких художніх творах, особливо сучасних, поетичних вільностей.

Читайте також:

1. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
2. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
3. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
4. Адміністративно-правові норми
5. Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями.
6. Аудіювання на уроках української мови
7. Боротьба Директорії за відродження УНР. Занепад Української державності.
8. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60- 80-х роках XVII ст.
9. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60-80-х роках XVII ст.
10. Братства та їх роль в розвитку української культури.
11. Бюджетні правовідносини: об’єкти, суб’єкти, норми бюджетного права
12. В чому була провідна роль української шляхти як верхівки українського суспільства в політичному житті XIV-XVI ст.

Переглядів: 6340