Розглянемо внутрішні та зовнішні характеристики людини як суб'єкта активності.

До внутрішньої організації активності людини, за А. В. Петровським, входять мотиваційна, цільова та інструментальна основи активності.

Мотиваційна основа активності. Кожна жива істота, зокрема й людський індивід, несе в собі внутрішній образ своїх життєвих відносин зі світом. Для людини ці відносини досить різноманітні: відгукування на потреби інших людей, відчування себе частиною природи та ін. Все це — різноманітні форми суб'єктності людини.

По-перше, суб'єкт активності являє собою "індивідуальне Я"людини. Діяльність людини, як вважає вона сама, мотивується її власними інтересами і потребами: "Я чиню так, тому що саме цього я хочу", "Я роблю це для себе самого" тощо.

По-друге, суб'єкт активності — це "Я іншого в мені", коли "присутність" іншого переживається як певне вторгнення у свій внутрішній світ.

По-третє, суб'єкт активності безпосередньо надіндивідуальний, тобто такий, що не ототожнюється з кимось з інших людей. Але водночас він стосується кожного, виражаючи собою те, що має бути властивим усім людям — "людське в людині: совість, розум, Добро, красу, волю".

По-четверте, суб'єкт активності ототожнюється з природним тілом індивіда ("не Я"): він занурюється при цьому в стихію природного. В психоаналітичних концепціях це активне начало позначається терміном "Воно" (3. Фройд). "Не Я" при такому підході не вичерпується власне біологічними потягами: творчість, альтруїзм і навіть релігійні спрямування іноді розглядаються як виявлення тільки природного начала.

Цільова основа активності. Процес задоволення потреб суб'єкта передбачає досягнення ним тієї чи іншої мети (кінцевої і проміжної).

Інструментальна основа активності. Однією з внутрішніх харакеристик активності людини є її інструментальна основа. Розвиток особистості неможливий без оволодіння людиною соціально виробленими засобами виконання діяльності (інструментами, знаряддями, пристроями тощо).

При застосуванні тих чи інших інструментів, способів виконання діяльності, кожна людина насамперед уявляє, як діяти, як застосовувати ті чи інші знаряддя. Кожне таке уявлення розкриває внутрішню сторону дій, які відбуваються в зовнішньому плані. Сукупність цих уявлень називають інструментальною основою діяльності. Для позначення інструментальної основи діяльності досить часто використовується слово "компетентність", а цей термін можна розкрити через такі важливі поняття, як "знання" , "уміння", "навички".

Знання — це не лише сукупність відомостей про навколишній світ, а й здатність людей орієнтуватись у системі соціальних взаємин, діяти відповідно до обставин у різних життєвих ситуаціях. Знання як частина інструментальної основи діяльності тісно пов'язані з навичками.

Навички — це опанування до автоматизму способами використання певних засобів діяльності.

уміння — це здатність людини усвідомлено застосовувати набуті знання адекватно новим обставинам діяльності.. Якшо навички людина застосовує у знайомих їй ситуаціях, уміння відповідають ширшому класу ситуацій. Наприклад, людина може виявляти свої уміння за нових обставин діяльності. Адекватність умінь обставинам, у які людина ще не потрапляла і які не входять до її досвіду, базується на усвідомленому застосуванні знань, а також на досвіді певним чином діяти. Уміння становлять основу майстерностіособистості.

Уміння і навички поділяють на кілька типів: рухові, пізнавальні, теоретичні та практичні. До рухових належать різні рухи, складні та прості, які стосуються зовнішніх, моторних аспектів діяльності. Пізнавальні уміння охоплюють здібності, пов'язані з пошуком, сприйманням, запам'ятовуванням і обробкою інформації. Вони співвідносяться з основними психічними процесами і передбачають формування знань. Теоретичні уміння і навички пов'язані з абстрактним інтелектом, виявляються у здатності людини аналізувати, узагальнювати матеріал, будувати гіпотези, теорії тощо.

Важливе значення для формування всіх типів умінь і навичок мають вправи. Завдяки їм відбуваються автоматизація навичок, удосконалення умінь, діяльності загалом. Без постійного, систематичного вправляння уміння та навички втрачаються.

Відповідно до різних підходів до визначення меж творчості визначають певні типи творчості, для наочності позначені як творчість "Артиста" (мистецтво), творчість "Мудреця" (наука та інженерія) та творчість "Блазня" (гумор).

Творчість складається з 2-х етапів:

1. процесу мислення

2. процесу втілення задуму

Творчість у мистецтві спирається на уяву, яке, у свою чергу, нерозривно пов'язане з емоціями та почуттями людини.

Уява - психічний процес, що полягає у створенні нових образів (подань) шляхом переробки матеріалу сприйнять і уявлень, отриманих у попередньому досвіді.

Креативність як показник творчих можливостей людини розуміється багатогранно: «креативність - це продукування чогось нового (ідеї, об'єкта, нової форми старих елементів тощо)», це «трансляція, переведення знань та ідей в нову форму», «перетин двох ідей одночасно »,« креативність - це самовираження особистості, здатність думати в недосліджених областях без впливу звичаїв, властивих для минулої практики ».

Чи у всіх є креативність?Одні вчені вважають, що креативність проявляється тільки в особливих людей в рідкісні моменти часу, інші вважають, що креативні процеси піддаються тренуванню і розширення, але більшість упевнена, що креативний процес тренувати не можна, так як він виникає тільки в результаті поєднання проблем, індивідуальностей, навичок та спеціального оточення.

Творцем так само, як і інтелектуалом, не народжуються.Все залежить від того, які можливості надасть оточення для реалізації того потенціалу, який в різній мірі властивий кожному з нас.Як зазначає Фергюсон, «творчі здібності не створюються, а вивільняються».

Переглядів: 681

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Де шукати джерела, причини виникнення справжньої, дійової активності, які причини її зниження? | Основні види діяльності та їх розвиток в онтогенезі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.

Розглянемо внутрішні та зовнішні характерис­тики людини як суб'єкта активності.

Розглянемо внутрішні та зовнішні характеристики людини як суб'єкта активності.