Поняття пам'яті та її теорії.

Образи предметів і явищ, що виникають у процесів відчуття, сприймання, а також повязані з ними думки, емоції, дії не зникають безслідно, а фіксофуються і зберігаються в мозку людини. При потребі враженння, які сприймалися раніше, можуть бути відтворені у вигляді образів, уявлень про предмети та явища. Пам'ять є необхідною умовою психічного розвитку людини, адже нові утворення ґрунтуються на зафіксованих здобутках. Завдяки пам’яті відбувається становлення особистісної ідентичності, усвідомлюється її єдність ї цілісність, а людина набуває потрібні для діяльності знання,вміння та навички.

Основою психічного життя особи є пам'ять.

Клінічні спостереження показують, що «людина без пам'яті» перестає бути особою; він автомат, що діє під впливом примітивних потреб і щохвилинних зовнішніх стимулів.

Пам’яттю з давніх давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи, оскільки вона займає важливе становище в життєдіяльності людини.

Вивченням пам’яті займалися багато вчених, такі як: ( Г.С.Костюк, А. В. Петровський, А.О. Смірнов, С.Л.Рубінштейн, А.Р.Лурій та інші).

Людина позбавлена памяті, за словами І.М.Сєченова, постійно перебувала б у стані новоннародженої.

Пам’ять − психічний процес, який охоплює запам’ятання, збереження, відтворення і забування різноманітного досвіду. Фізіологічною основою пам’яті є утворення в корі головного мозку тимчасових нервових зв’язків, які можуть зберігатися і актуалізуватися в майбутньому під впливом різних подразників. У процесах пам’яті провідна роль належить запам’ятовуванню, яке впливає на повноту, точність відтворення матеріалу та міцність і тривалість його збереження. Вона створює основу для психічного розвитку людини і забезпечує нагромадження знань, навичок і вмінь. Пов’язуючи минуле людини з теперішнім, пам’ять дає змогу прогнозувати майбутнє.

Основні теорії пам'яті:

Перші спроби науково пояснити феномен пам’яті на психологічному рівні були зроблені асоціативним напрямом психології. Центральним в асоціативній психології є поняття асоціації, що означає зв’язок, з’єднування. Асоціація — обов’язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає в установленні зв’язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи: за суміжністю, схожістю та контрастом.

Асоціація за суміжністю — це відображення в мозку людини зв’язків між предметами та явищами, які йдуть один за одним у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд один з одним у просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу тощо.

Асоціація за схожістю спостерігається тоді, коли в мозку відображуються зв’язки між предметами, схожими у певному відношенні (помилкове сприймання незнайомої людини як знайомої).

Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об’єктивної дійсності, що пов’язані між собою протилежними ознаками (високий — низький, швидкий — повільний, веселий — сумний тощо).

Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальт-психології. Центральним поняттям нової теорії був “гештальт” — образ як цілісна організація структури, яка не зводиться до суми її окремих частин. Тому утворення зв’язків грунтується на організації матеріалу, що визначає й аналогічну структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою.

Фізіологічна теорія пам’яті тісно пов’язана з важливими положеннями вчення І. Павлова про вищу нервову діяльність.

Згідно з вченням І. Павлова, матеріальним підгрунтям пам’яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв’язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв’язків є фізіологічним підгрунтям пам’яті. Запам’ятоване зберігається не як образ, а як “слід”, як тимчасові нервові зв’язки, що утворились у відповідь на дію подразника Фізіологічне підгрунтя пам’яті тісно пов’язане із закономірностями вищої нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нервових зв’язків — це теорія запам’ятовування на фізіологічному рівні.

Умовний рефлекс — це акт утворення зв’язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить підгрунтя акту запам’ятовування. Для розуміння причинної зумовленості пам’яті важливого значення набуває поняття підкріплення.Підкріплення — це досягнення безпосередньої мети дії індивіда, або стимул, що мотивує дію, це збіг знову утвореного зв’язку з досягненням мети дії, а якщо тільки зв’язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився (І. Павлов).

Фізіологічне розуміння підкріплення співвіднесене з психологічними поняттями мети дії. Це пункт об’єднання фізіологічного та психологічного аналізу механізмів пам’яті. Запам’ятовування того, “що було”, не мало б сенсу, якби його не можна було використовувати для того, “що буде”.

У поясненні механізмів пам’яті є ще так звані фізична, біохімічна та хімічна теорії пам’яті.

Згідно з фізичною теорією пам’яті проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що призводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце стикання нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета відбувається немовби його обстеження оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу по відповідній групі нервових клітин, які немовби моделюють сприйнятий об’єкт у вигляді просторово-часової нервової структури. Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес утворення та активізації нейронних моделей і є засадовим стосовно процесів запам’ятовування, відтворення та збереження.

Біохімічна теорія пам’яті виражається гіпотезою про двоступеневий характер процесу запам’ятовування. Суть його полягає в тому, що на першій стадії, одразу ж після впливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси у клітині. Друга стадія виникає на грунті першої — це власне біохімічна реакція, пов’язана з утворенням протеїнів.

Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам’яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої пам’яті.

Прихильники хімічної теорії пам’яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження та відтворення слідів одержаних вражень.

Отже, пам¢ять – поняття багатозначне. Пов’язуючи минуле людини з теперішнім, пам'ять дає змогу прогнозувати майбутнє. Продуктивність запамятовуваня залежить від того,в мимовільній чи довільній формі воно відбувається. Пам'ять є обов’язковим компонентом всіх видів людської діяльності ,тому форми її прояву різноманітні.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Різовиди пам'яті.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.