Комунікація (англ. Social соmmunication) — це обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами ціліснимизнаковимиповідомленнями.

Таким чином, слід зазначити, що комунікація — це обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений низкою соціально значущих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у певному суспільстві.

Можна говорити про існування двох підходів до визначення змісту комунікації — механістичного та діяльного.

Механістичний підхід розглядає комунікацію як єдиноспрямований процес передачі та прийому інформації.

Діяльний підхід розглядає комунікацію як процес спілкування, обміну думками, знаннями, почуттями, схемами поведінки, а також як спільну діяльність учасників комунікації, під час якої й виробляється спільний погляд на речі та дії з ними.

Комунікація виконує такі функції:

1) Інформаційна функція означає, що завдяки комунікації в суспільстві передається інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси.

2) Експресивна функція визначає здатність комунікації передавати оціночну інформацію про предмети або явища.

3) Прагматична функція означає, що комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.

Якість комунікації залежить від нашої комунікативності. Комунікативність — професійно-особистісна риса, що характеризується потребою в спілкуванні, здатністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовників, відчувати задоволення від спілкування.

Комунікативність — це процес взаємодії між людьми, під час якої виникають, виявляються та формуються міжособистісні стосунки. Комунікативність передбачає обмін думками, почуттями, переживаннями тощо.

Найчастіше виділяють такі основні компоненти комунікативності, як комунікабельність, відчуття соціальної спорідненості, альтруїзм, доброзичливість.

Комунікабельність — здатність легко вступати в контакт і відчувати задоволення від процесу комунікації.

Зміст соціальної спорідненості з оточенням полягає в тому, що людина не протиставляє себе, власний досвід, а об'єднується зі співрозмовниками, що й забезпечує суб'єктні стосунки взаємодії.

Альтруїзм полягає в домінанті на інтересах співрозмовника.

Доброзичливість — здатність не лише відчувати, а й виявляти свою уважність і симпатію, уміння приймати іншого навіть тоді, коли не схвалюєш його вчинків, готовність підтримати інших.

Говорячи про таке явище, як комунікативність особи, слід мати на увазі, що його необхідно розглядати не лише як сукупність деяких характерологічних властивостей і рис, що дозволяють здійснювати процес спілкування, але і те, що комунікативність особи є компонентом сфери мотивації та потреб. Це передбачає, що комунікативність вимагає наявності відповідної спрямованості особи, яка визначає соціальну й моральну роль особи, її потреби, інтереси, переконання, ідеали, і відповідних ціннісних орієнтацій, як правило, тих, що не безпосередньо мотивують поведінку, а виконують координуючу функцію, у тому числі й «фільтруючу».

Виходячи з цього, можна сказати, що комунікативність також визначається такими компонентами, як комунікативна активність, емоційна реактивність у спілкуванні, комунікативна впевненість.

Розвиток комунікативності особи починається з формування в людини такої спрямованості особи, коли цінність людського спілкування перебуває не на периферії, а в центрі системи ціннісних орієнтацій людини.

Усе це передбачає усвідомлення:

-власних потреб і ціннісних орієнтацій, техніки особистої праці;

-власних перцептивних умінь, тобто здатностей сприймати оточуюче без суб'єктивних спотворень і «систематизованих сліпих плям» (сталих упереджень щодо тих або інших проблем);

-готовності сприймати нове в зовнішньому середовищі;

-власних можливостей у розумінні норм і цінностей інших соціальних груп і культур (реальний інтернаціоналізм);

-власних почуттів і психічних станів у зв'язку з впливом чинників зовнішнього середовища;

-рівня своєї економічної культури (ставлення до місця проживання — житла, землі як джерела продуктів харчування, рідного краю, архітектури тощо).

Одним із центральних чинників комунікативності є здатність людини адекватно відображати індивідуальні особливості оточуючих.

Комунікативність передбачає ситуативну адаптованість і вільне володіння вербальними й невербальними засобами соціальної поведінки. Основними джерелами набуття людиною комунікативності є життєвий досвід, мистецтво, загальна ерудиція та спеціальні наукові методи. Усі ці джерела мають для кожного з нас різну суб'єктивну значущість, проте провідна роль у будь- якому разі належить життєвому досвіду. Особливе місце у структурі життєвого досвіду посідає досвід міжособистісного спілкування. До сфери життєвого досвіду слід віднести також рівень досконалості професійної й побутової діяльності. Загальна ерудиція також є одним із необхідних компонентів комунікативності. Під загальною ерудицією розуміють запас достовірності та систематизованих знань із гуманітарних наук, що належать до історії й культури людського спілкування, які має цей індивід.

Сучасне суспільство є неоднорідним, має багато нерозв'язаних проблем. Сьогодні, мабуть, як ніколи раніше, потрібна участь кожної людини в житті суспільства, і ця участь можлива завдяки демократичним перетворенням у світі.

Звісно, що люди тією чи іншою мірою брали участь у житті суспільства на всіх етапах історичного розвитку.

Найважливішим чинником соціальної мобільності людини є вона сама, тобто те, наскільки вона активна, комунікативна, здатна розв'язувати проблеми, що постають перед нею.

Література:

1.Людина і світ: Підручник / Л.В.Губерський, В.Г.Кремень. – К.: «Знання», 2001.

2.Людина і світ. 11 клас: Розробки уроків / Я.Г.Бондаренко, Л.Г.Чабан. – Х.: «Ранок», 2011.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціальна мобільність — міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.	\|	ПОНЯТТЯ ПРО ЗДОРОв’Я ЛЮДИНИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.