Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Документація.

Складові елементи методу бухгалтерського обліку.

Технологічно бухгалтерський облік як процес розпочинається з виявлення, вимірювання і реєстрації фактів, дій і подій з метою отримання інформації про господарські операції. Суцільне і безперервне спостереження за всіма господарськими операціями на підприємстві здійснюється за допомогою документування. Документування є важливою ланкою в ланцюгу функціонування бухгалтерського обліку. Це початок і основа бухгалтерського обліку. Без належно оформленого документа не може бути бухгалтерського запису, від нього залежать повнота і достовірність облікової інформації для користувачів.

Документ (лат. dokumentum) буквально означає свідоцтво, доказ. У широкому значенні під документом розуміють матеріальний носій, що його використовують у процесі спілкування, на якому за допомогою різних засобів і способів зафіксовано в доцільній для сприйняття формі інформацію. Документи складають у різних сферах людської діяльності (науці, освіті, медицині, техніці, економіці тощо).

Документація – це спосіб первинного спостереження та відображення господарських операцій у момент їх здійснення в установлених формах – первинних документах.

Первинні документи - це документи створені у письмовій або електронній формі, що фіксують і підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення, тобто документи, які складаються в момент здійснення господарських операцій.

Бухгалтерський документ — письмове свідоцтво певної форми і змісту, яке містить відомості про господарську операцію і є доказом її здійснення.
Спосіб оформлення господарських операцій документами називається документацією.

Документація є важливим елементом методу бухгалтерського обліку, оскільки служить для первинного спостереження за господарськими операціями, і обов'язковою умовою для відображення їх в обліку.
Первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, є підставою для бухгалтерського обліку цих операцій. Первинні

документи мають бути складені під час господарської операції.

Усі первинні документи мають певну структуру. Мінімальною неподільною структурною одиницею документа є реквізит.
Реквізит — це показник документа, що характеризує той чи інший бік господарської операції. Реквізити, необхідні для всіх документів згідно із Законом :

- назва документа;

-дата і місце складання;

-назва підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиниця;

- посади відповідальних осіб та їх підписи.

Залежно від характеру операцій та технологічної обробки даних до первинних документів можуть бути внесені додаткові реквізити :

- ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру

- номер документа;

- підстав для здійснення операцій;

- дані про документ, що засвідчує особу – одержувача.

Реквізит-ознака характеризує якісну сторону господарської операції (назва товару, сорт, розмір). Реквізит-основа характеризує кількісну сторону господарської операції (кількість, ціна, сума).

Показник документа — сукупність реквізитів-ознак та реквізитів-основ, що описують один об'єкт.

Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих

форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов’язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

У випадках, установлених законодавством, а також відповідними органами державної влади України, бланки первинних документів можуть бути віднесені до бланків суворої звітності.

Бланки суворої звітності друкуються за зразками типових або спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики і Міністерством фінансів України, із обов’язковим друкуванням на бланках квитанцій, білетів, талонів, абонементів тощо, їх номінальної вартості. Усі бланки суворої звітності підлягають нумерації, спосіб внесення якої установлюють відповідні органи державної влади.

Порядок використання та обліку бланків первинних документів суворої звітності, а також коло господарських операцій, оформлення яких провадиться на таких бланках, установлюється окремими нормативно-правовими актами.

Записи у первинних документах, облікових регістрах повинні здійснюватись тільки у темному кольорі чорнилом, пастою кулькових ручок, за допомогою друкарських машинок, принтерів, засобів механізації та іншими засобами, які б забезпечили збереження цих записів протягом установленого строку зберігання документів і запобігти внесенню несанкціонованих і непомітних виправлень.

Вільні рядки в первинних документах підлягають обов’язковому прокреслюванню.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведенні, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.

Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл на здійснення господарської операції, пов’язаної з відпуском (витрачання) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Первинні документи підлягають обов’язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов’язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув’язка окремих показників.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну та фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Первинні документи, що пройшли обробку, повинні мати відмітку, яка виключає можливість їх повторного використання: при ручній обробці – дату запису в обліковий регістр, а при автоматизованій обробці – позначку, придатну для її оброблення електронними засобами.

Типовими прийнято називати первинні облікові документи, призначені для оформлення певних господарських операцій на підприємствах незалежно від форми власності, виду економічної діяльності й організаційно-правових форм.

Для виконання заходів з реалізації Державної програми переходу України на міжнародну систему бухгалтерського обліку і статистики Міністерством статистики України (тепер – Державна служба статистики України) затверджено типові форми первинної облікової документації :

- обліку основних засобів (Наказ №352 від 29.12.1995):

ОЗ-1 «Акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів»;

ОЗ-2 «Акт приймання – здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів»;

ОЗ-3 «Акт списання основних засобів»;

ОЗ-4 «Акти на списання автотранспортних засобів»;

ОЗ-5 «Акт про установку, пуск та демонтаж будівельної машини»;

ОЗ-6 «Інвентарна картка обліку основних засобів»;

ОЗ-7 «Опис інвентарних карток по обліку основних засобів»;

ОЗ-8 «Картка обліку руху основних засобів»;

ОЗ-9 «Інвентарний список основних засобів»;

ОЗ-14 «Розрахунок амортизації основних засобів» (для промислових підприємств);

ОЗ-15 «Розрахунок амортизації основних засобів» (для будівельних організацій);

ОЗ-16 «Розрахунок амортизації по автотранспорту»;

- з обліку сировини і матеріалів (Наказ №193 від 21.06.1996) :

М-1 «Журнал обліку вантажів, що надійшли»;

М-2 а «Акт списання бланків довіреностей»;

М-4 «Прибутковий ордер»;

М- 7 «Акт про приймання матеріалів»;

М-8 «Лімітно-забірна картка»;

М-10 «Акт вимога на заміну»;

М -11 «Накладна вимога на відпуск»;

М -12 «Картка №___ складського обліку матеріалів»;

М-16 «Матеріальний ярлик»;

М-19 «Матеріальний звіт»;

- з обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів (Наказ № 145 від 22.05.1996) :

МШ -1 «Відомість на поповнення (вилучення) постійного запасу інструментів (пристроїв);

МШ – 2 «Картка обліку малоцінних та швидкозношувальних предметів»;

МШ – 3 «Замовлення на ремонт або заточування інструментів»;

МШ – 4 «Акт вибуття малоцінних та швидкозношувальних предметів»;

МШ – 5 «Акт на списання інструментів (пристроїв) та обмін їх на придатні»;

- з обліку праці та заробітної плати (Наказ № 489 від 05.12.2008) :

П-1 «Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу»;

П-2 «Особова картка працівника»;

П-3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки»;

П-4 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору»;

П-5 «Табель обліку використання робочого часу»;

П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника»;

П-7 «Розрахунково-платіжна відомість (зведена)».

Серед типових форм первинних документів розрізняють міжгалузеві (міжвідомчі) – обов’язкові для застосування без будь-яких змін і доповнень, і рекомендовані як взірці, на основі яких підприємства розробляють власні форми документів із врахуванням специфіки їх діяльності.

Бухгалтерські документи класифікуються за декількома ознаками (рис.3.1).

Внутрішні документи оформляються (виписуються) на підприємстві і тут же використовуються. До них належать: авансові звіти підзвітних осіб, табелі обліку використання робочого часу, інвентарні картки основних засобів, прибуткові касові ордери тощо.

Зовнішні документи складаються на стороні, отримані від інших підприємств і організацій. При надходженні обов'язково реєструються, оформляються, як правило, на бланках уніфікованих форм. До них належать рахунки-фактури, платіжні доручення, виписки банків, постанови, листи, угоди тощо.

Розпорядними є документи, які містять розпорядження (наказ, завдання) на здійснення певної господарської операції. До них належать: накази про прийняття на роботу та звільнення з роботи, чеки на отримання готівки в касі банку, платіжні доручення банку на перерахування коштів, доручення на отримання матеріальних цінностей.

Виконавчими є документи, де підтверджується факт здійснення господарської операції, її виконання певною особою, що подала документ. До них належать: авансові звіти, виписки банків, касові прибуткові і видаткові ордери, акти, квитанції та інші.

Документи бухгалтерського оформлення складаються на основі виконавчих та розпорядних документів самими працівниками бухгалтерії. Самостійного значення такі документи не мають, але необхідні в обліковому процесі. До таких документів належать: меморіальні ордери, бухгалтерські довідки, різні розрахунки (амортизації, розподілу витрат, звітні калькуляції) та інші.

Документи комбіновані поєднують функції перелічених вище документів (розпорядних, виконавчих, бухгалтерського оформлення). До них належать авансові звіти, вимоги, наряди, видаткові касові ордери та інші. Прикладом комбінованого документа може бути і видатковий касовий ордер, в якому міститься розпорядження розпорядника грошових коштів про видачу готівки та підтвердження про їх фактичну видачу та отримання підписами касира та отримувача грошей.

Первинні документи складають у момент здійснення господарської операції (прибуткові та видаткові касові ордери, накладні, акти прийому робіт та інші).

Зведені документи складають на підставі однорідних первинних документів шляхом групування і узагальнення та балансові ув'язки їх показників (звіти касира, авансові звіти, товарні звіти, платіжні відомості та інші).

Одноразові документи фіксують одномоментно одну або декілька господарських операцій (ордери, вимоги, акти та інші).

Накопичувальні документи формують інформацію про однорідні господарські операції за певний відрізок часу (день декаду, місяць). Такі документи використовують багаторазово. До них належать: табель обліку робочого часу, лімітно-забірна картка, відомість випуску готової продукції, багатоденні наряди та інші. На відміну від одноразових накопичувальні документи використовуються з метою обліку після того, як в них записано останню операцію і підбито підсумок усіх записів.

Грошовими документами оформляються операції, що пов'язані з грошовими коштами. До них відносяться платіжні доручення, видаткові і прибуткові касові ордери, банківські чеки та інші.

Розрахунковими документами оформляють розрахунки між фізичними і юридичними особами (рахунок-фактура, платіжне доручення, квитанції та інші).

Матеріальними документами оформляються операції, що пов'язані з рухом матеріальних цінностей (прибутковий ордер, вимога-накладна, лімітно-забірна картка та інші).

Із загальної характеристики документів видно, що кожен документ належить водночас до різних класифікаційних груп. Так, наприклад, акт приймання-передачі основних засобів є матеріальним документом і разом з тим виконавчим, первинним, одноразовим і внутрішнім; рахунок-фактура постачальника - виконавчим, одноразовим, зовнішнім; видатковий касовий ордер - комбінованим, первинним, одноразовим і внутрішнім та інші.

Електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкову реквізити документа.

Форми документів:

- анкетна (зліва ознака, справа основа);

- зональна (вертикальні або горизонтальні зони);

- табличка;

- комбінована.

Вимоги до бухгалтерських документів

- документи можуть бути на паперових або машинних носіях;

- записи повинні бути чіткими, без підчисток та помарок;

- виправлення завіряються особами, які підписали документ;

- не дозволяються виправлення в касових та банківських документах;

- документи складаються в момент здійснення господарської операції

або відразу після неї;

- у вільних рядках проставляється "Z";

- документи зберігаються в архіві.

Важливою складовою частиною схеми документування операцій є визначення порядку і строків складання та проходження окремих документів, функцій кожного виконавця у складанні, оформленні й обробці документів, тобто складання чітко оформленого графіку руху документів.

Чітка організація документообігу забезпечує повноту та своєчасність одержання необхідної інформації для роботи підприємства й окремих осіб, що підвищує дієвість бухгалтерського контролю.

Рух документів від моменту складання на даному підприємстві, або одержання від інших підприємств до здачі в архів після їх обробки та систематизації називається документообігом.

При цьому окремо виділяють електронний документообіг.

Електронний документообіг – сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів.

Існують такі стадії документообігу :

1. Надходження документів зі сторони та оформлення їх на підприємстві

2. Використання та певна обробка первинних документів на підприємстві до надходження їх до бухгалтерії

3. Надходження первинних документів до бухгалтерії

4. Обробка документів у бухгалтерії

5. Забезпечення поточного зберігання документів

6. Передача документів до архіву підприємства, а потім до державного архіву.

Відповідно до процесу обробки документів, існують стадії обробки

документів у бухгалтерії :

1. Перевірка документів за формою, арифметична та суттю

2. Оцінка в грошовій формі кожної операції відображеної в документах

3. Запис на документах бухгалтерських проведень

4. Відображення операцій, наведених у документах та в облікових регістрах.

Правила документообігу визначаються формою рахівництва, яка

прийнятна на підприємстві.

Для контролю за надходженням і своєчасним опрацюванням документів необхідно скласти графік документообігу. Його розробляє головний бухгалтер підприємства та затверджує керівник.

При розробці графіка документообігу доцільно визначати :

1. Які групи документів складаються безпосередньо при здійсненні господарських операцій, а які після їх закінчення;

2. Коло осіб, відповідальних за своєчасне та належне оформлення первинних документів, передачу їх і встановлення строків для відображення в бухгалтерському обліку;

3. Достовірність даних, які вміщуються в документах.

При надходженні документів до бухгалтерії проводять їх перевірку, таксування, групування та контирування.

При надходженні документів до бухгалтерії проводиться їх перевірка:

- за формою (формальна перевірка заповнення всіх реквізитів,

відповідності стандарту і формі документа, своєчасності складення документа і подання до бухгалтерії);

- за змістом (змістовна перевірка правильності відображення

господарської операції, її відповідність законодавчим та нормативним вимогам, інтересам власника чи підприємства);

- арифметична (перевірка правильності поставлених цін і тарифів,

розрахованих сум і підсумків).

Перевірені бухгалтерією документи проходять облікову реєстрацію.

Процес обробки документів складається з таких етапів:

1. Таксування – полягає у відображенні у відповідних графах документа ціни та суми, тобто грошової оцінки натуральних або трудових вимірників господарської операції

2. Групування – полягає в об’єднанні однорідних за змістом і за певний період документів у групи для підготовки зведених даних;

3. Котирування – передбачає вказування у первинних документах бухгалтерської проводки.

Після закінчення звітного періоду всі документи передаються в архів.

Архів облікових документів поділяються на поточний і постійний.

Поточний архів організовують безпосередньо в бухгалтерії для зберігання документів звітного року.

Постійний архів організовується у спеціально обладнаному приміщені та призначений для зберігання бухгалтерських документів і звітів, справ інших підрозділів і служб підприємства.

Інвентаризація.

Документування господарських операцій, їх подвійний запис на рахунках бухгалтерського обліку не можуть врахувати всього реального руху активів і зобов’язань. Є такі процеси і явища, що не піддаються повсякденній обліковій реєстрації і документуванню в момент їх здійснення. Це так звані природні втрати за деякими видами ресурсів, а також наслідки помилок, допущених під час їх приймання та відпуску, записів в облікових регістрах, а також через зловживання.

Способом бухгалтерського обліку, за допомогою якого мож­на виявити й врахувати те, чого не можна взяти на облік при щоденній документації господарських процесів і явищ, є інвен­таризація.

Отже, інвентаризація як складова частина методу бухгалтерського обліку є способом виявлення з наступним обліком ресурсів (активів підприємства) і джерел їх фінансування, які не піддаються документальному оформленню, для забезпечення досто­вірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Технічно інвентаризація здійснюється шляхом перевірки фактичної наявності господарських ресурсів і зіставлення їх з даними обліку. Це дає змогу виявити надлишки, нестачі, встановити причини і винних осіб у їх виникненні.

Інвентаризація – співставлення фактичних даних із обліковими й оформлення виявлених відхилень.

Інвентаризація – це спосіб виявлення та обліку тих засобів і джерел їх утворення, які не знайшли документального відображення у поточному обліку.

Інвентаризація проводиться з метою :

- перевірки правильності даних поточного обліку та виявлення допущених помилок;

- відображення неврахованих господарських операцій;

- контролю збереження майна.

Інвентаризація класифікується за певними ознаками (рис.3.2.).

Повна інвентаризація охоплює всі ресурси підприємства та їх джерела,

часткова — окремі їх види та групи (наприклад, товари, пальне, транспортні засоби, готівку в касі тощо).

Планові інвентаризації передбачаються планом проведення інвентаризацій, який складається на початку року і затверджується керівництвом.

Позапланові (раптові) наперед не плануються, а проводяться в міру потреби за розпорядженням керів­ництва, за вимогою перевіряючого органу, у випадках стихійного лиха, крадіжки, пожежі, аварії тощо.

Відповідальність за організацію інвентаризації несе власник (керівник) підприємства, який визначає кількість інвен­таризацій, строки їх проведення, перелік господарських об’єк­тів, ресурсів і розрахунків, що підлягають інвентаризації під час кожної із них, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов’язковим:

- при реорганізації підприємства і зміні форми власності;

- перед складанням річної бухгалтерської звітності, але не раніше 1

жовтня;

- при зміні матеріально відповідальних осіб;

- при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псуванні цінностей;

- на вимогу судово-слідчих органів;

- у разі аварій, пожежі, стихійного лиха;

- у разі переоцінки товарно-матеріальних цінностей;

- при ліквідації підприємства;

- при передачі майна в оренду.

Основними завданнями інвентаризації є :

- виявлення фактичної наявності матеріальних цінностей в натурі;

- виявлення товарно-матеріальних цінностей, які частково втратили свою первинну якість а також не використовувались;

- встановлення нестачі або залишку цінностей;

- перевірка правил експлуатації;

- перевірка реальної вартості об’єктів підприємства.

На кожному підприємстві для проведення інвентаризації створюється постійно діюча інвентаризаційна комісія в такому складі: голова — керівник (заступник керівника) підприємства і члени комісії — головний бухгалтер, представники окремих структурних підрозділів, провідні фахівці тощо. Ця комісія відповідає за своєчасну і якісну інвентаризацію. На місцях зберігання виробничих запасів за потребою створюються робочі інвентаризаційні комісії, які повинні під керівництвом центральної комісії забезпечити безпосереднє проведення інвентаризацій: у присутності матеріально відповідальної особи виявити і підрахувати зважуванням, обмірюванням або перерахуванням фактичну наявність усіх цінностей. Одержані дані заносять в інвентаризаційні описи, які складають у двох примірниках. Описи складають окремо по кожній матеріально відповідальній особі і за місцем зберігання цінностей. Після закінчення інвентаризації описи підписують усі члени комісії і матеріально відповідальна особа.

Один примірник опису передається до бухгалтерії, другий залишається у матеріально відповідальної особи. Описи, що надійшли до бухгалтерії, використовують для виведення результату інвентаризації: в інвентаризаційному описі поряд із даними про фактичну наявність проставляють кількісні та вартісні показники цінностей за даними бухгалтерського обліку.

Остаточні результати проведеної інвентаризації можна визначити лише за порівняльними відомостями. У них відображаються усі позиції, де виникли відхилення від облікових даних. До складання порівняльної відомості бухгалтерія має ретельно перевірити правильність усіх записів у рахунках.

Інвентаризаційна комісія перевіряє правильність порівняльних відомостей, з’ясовує причини виникнення надлишків, нестач, пересортиці, встановлює винних. Причини виникнення різ­ниць ретельно з’ясовуються, уточнюються на підставі письмо­вих пояснень матеріально відповідальної особи. Свої висновки та пропозиції щодо регулювання різниці між фактичними даними інвентаризації та показниками обліку комісія фіксує в протоколі. Протокол надається на затвердження керівнику підприємства, який приймає остаточне рішення про порядок урегулю­вання розбіжностей.

Результати інвентаризації відображаються в обліку в такому порядку:

- виявлені надлишки оприбутковують і зараховують на доходи

підприємства;

- вартість нестачі, псування або інших втрат у межах норм списується на

витрати діяльності підприємства, а в сумах, що перевищують ці норми, — на винних осіб;

- якщо винних не встановлено, суму нестачі відносять також на витрати

звіт­ного періоду.

Результати інвентаризації відображаються у бухгалтерському обліку в 10-денний строк і включаються до звіту за той період, в якому була закінчена інвентаризація.

Інвентаризація проводиться у декількох стадіях для всіх об’єктів, що підлягають перевірці.

Стадії проведення інвентаризації активів :

1. Організаційна :

- вибір об’єктів інвентаризації;

- створення інвентаризаційної комісії;

- розпорядження на проведення інвентаризації;

- інструктаж членів інвентаризаційної комісії.

2. Підготовча :

- пред’явлення повноважень на проведення інвентаризації;

- огляд місця зберігання;

- отримання та перевірка останнього звіту та документів;

- отримання розписки від матеріально-відповідальної особи;

3. Технологічна :

- висилання контрагентам витяг з особистих рахунків;

- збір та аналіз отриманої інформації від контрагентів;

- перевірка наявності об’єктів інвентаризації;

- оцінка стану об’єктів інвентаризації;

- документування і складання інвентаризаційних списків.

4. Результативна :

- складання порівняльних відомостей;

- проведення розрахунку із зарахування пересортиць;

- проведення розрахунку із списання природного убутку;

- відображення даних із зарахування пересортиць в порівняльній

відомості;

- відображення даних зі списання природного убутку в порівняльній

відомості;

- визначення кінцевих результатів інвентаризації;

- прийняття рішення за результатами інвентаризації;

- відображення результатів інвентаризації в обліку.

Калькулювання.

Калькуляція – визначення собівартості одиниці продукції в грошовому виразі за окремими складовими; сфера бухгалтерського обліку, яка займається визначенням витрат, які відносяться до виробництва, управління й обігу на підприємстві.

Калькуляція є необхідною умовою обґрунтування грошової оцінки, а грошова оцінка – невід’ємною складовою калькуляції.

Отже, калькуляція – групування різних витрат і розрахунок у грошовому вимірнику собівартості одиниці продукції (робіт, послуг).

Розрізняють такі види калькуляції:

- планові (складають на основі прогресивних норм витрачання засобів

виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при встановленні цін);

- кошторисні (стосуються нових видів продукції, робіт та послуг для

розрахунку відпускних цін);

- нормативні (складають на основі існуючих норм використання засобів

виробництва та робочого часу).

Ці види калькуляції є попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції та використовують при складанні кошторису. Калькуляції, що за даними бухгалтерського обліку відображають фактичні витрати, називаються звітними. Вони потрібні для контролю за виконанням планових завдань із собівартості продукції та для виявлення резервів подальшого зменшення витрат. Калькуляції складають на кожному підприємстві за встановленим переліком статей витрат.

Розрізняють калькуляції собівартості :

- цехову;

- виробничу;

- повну;

- галузеву.

Витрати, пов'язані з виробництвом і збутом (реалізацією) продукції (робіт,

послуг), під час планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за відповідними статтями.

В процесі обчислення собівартості продукції треба виходити з чіткого уявлення, що таке об'єкт калькуляції і калькуляційна одиниця.

В обліку об'єктом калькуляції признається продукт виробництва (деталь, вузол, виріб, група однорідних виробів), технологічна фаза (переділ, виробництво), стадія і ін., тобто продукція різного ступеня готовності, види робіт або послуг. Калькуляційна одиниця є вимірник об'єкту калькуляції. У тому випадку, коли йдеться про готову продукцію, калькуляційна одиниця збігається з одиницею вимірювання, вказаною в планах виробництва в натуральному виразі або в стандартах (технічних умовах) на відповідний вид продукції. В галузях переробної промисловості такого збігу може і не бути.

Основними положеннями по обліку і калькуляції собівартості продукції встановлено типове угрупування витрат по статтях калькуляції. Вона включає наступні статті:

1. сировина і матеріали;

2. поворотні відходи (віднімаються);

3. вироби що купуються, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

4. паливо і енергія на технологічні цілі;

5. заробітна платня виробничих робітників;

6. відрахування на соціальні потреби;

7. витрати на підготовку і освоєння виробництва;

8. загальновиробничі витрати; 9. загальногосподарські витрати;

10. втрати від браку;

11. інші виробничі витрати;

12. комерційні витрати.

Витрати по всіх встановлених на даному підприємстві статтях собівартості

складуть виробничу собівартість.

Оцінка.

Оцінка – це спосіб вираження з допомогою вартісного вимірювання наявності та руху господарських засобів. Вона тісно пов’язана з усіма іншими елементами методу бухгалтерського обліку, є передумовою їхнього функціонування. Від її обґрунтованості та правильності застосування залежить об’єктивність характеристики наявних ресурсів та ефективність їх використання, точність визначення фінансового результату. Оцінка – це визначальний фактор у ринковій економіці. При всьому різноманітті оцінок, всі вони залежать від : місця формування ціни – на рівні підприємства або в умовах угод на ринку; характеру формування ціни – в порядку відчуження відповідного активу шляхом продажу, безкоштовної передачі, або шляхом придбання; часового фактору – на основі минулих подій, теперішнього періоду або майбутнього моменту.

Усі об’єкти бухгалтерського обліку оцінюються в поточному обліку і звітності в грошовій оцінці держави. Валютні кошти оцінюються у двох вимірниках – в іноземній валюті та національній. Згідно з принципоб обачності, оцінка має бути такою, щоб не збільшувати активи і не зменшувати зобов’язання, бо це призведе до невиправданого збільшення капіталу, виходячи з балансового рівняння :

А=П+К

де А - активи;

П – пасиви;

К – капітал.

Тому в балансі активи відображаються за найменшою з двох вартостей - історичною або фактичною (чистою вартістю реалізації).

Основні засоби відображаються за остаточною вартістю за вирахуванням зносу.

У кожному стандарті бухгалтерського обліку наводяться методи оцінки відповідних об’єктів бухгалтерського обліку при їх надходженні, вибутті та на дату балансу.

Співставлення поточних витрат і кінцевих результатів досягається через оцінку в їх вартісному вимірюванні, яка ґрунтується на даних калькуляції фактичної собівартості.

Оці­нка придбання здійснюється за первісною вартістю, яка, як пра­вило, є історичною (фактичною) собівартістю активу, за якою він зараховується на баланс підприємства.

Оцінка за справедливою вартістю — сума, за якою можна здійснити обмін активу або оплату зобов'язання в результаті операції між зацікавленими та незалежними сторонами. Вона застосовується в таких випадках як безоплатне одержання активів, внесення активів до статутного капіталу (за умови погодження вартості з засновниками), обмін активами та інше.

Концептуальна основа складання та подання фінансових звітів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку містить таке фо­рмулювання оцінки: це процес визначення грошових сум, за яки­ми мають визнавати і відображати елементи фінансових звітів у балансі та звіти про прибутки і збитки. Тому бухгалтерський об­лік має забезпечити реальну, фактичну картину наявності госпо­дарських засобів і стану господарських процесів.

Таким чином, грошова оцінка є самою суттю бухгалтерського обліку. Від її обґрунтованості та правильного застосування зале­жить об'єктивність характеристики наявних ресурсів та ефектив­ності їх використання, точність визначення результатів роботи кожного підприємства. Досягнення цього забезпечується дотри­манням найважливіших принципів оцінки — її реальності та однаковості.

Реальність оцінки відображає відповідність грошового вира­зу вартості об'єкта затратам живої та уречевленої праці, вкладе­ної в нього. З цією метою всі натуральні та трудові показники пе­реводять у грошові за допомогою діючих цін, розцінок та інших атрибутів. Відтак реальність оцінки передбачає своєчасну та на­лежним чином обґрунтовану калькуляцію собівартості виготов­леної продукції.

Отже, оцінка - це узагальнення об’єктів бухгалтерського обліку, які одержали первісну кількісну характеристику в натуральних вимірниках, у єдиному грошовому вимірнику.

Рахунки.

Діяльність підприємства складається із різних господарських операцій, які відображають рух господарських засобів та їх джерел.

Кожна господарська операція незалежно від її характеру і розміру повинна реєструватися в бухгалтерському обліку.

Первинна реєстрація господарських операцій адекватно здійснюється в первинних документах, які складаються в хронологічному порядку їх здійснення. Але цей порядок забезпечує економічного групування господарських операцій. Останнє здійснюється за допомогою рахунків бухгалтерського обліку. На основі документів проходить вторинне відображення господарських операцій на окремих рахунках.

Рахунки бухгалтерського обліку – це спосіб групування, відображення, порівняння інформації для одержання узагальнюючих показників про господарську діяльність.

Рахунки бухгалтерського обліку – це систематичне спостереження, групування та поточне відображення стану і руху господарських засобів та джерел їх утворення.

На кожному окремому рахунку відображаються лише окремі об’єкти обліку і зміни, які в них відбуваються. Для того, щоб урахувати всі ці зміни, використовується система рахунків бухгалтерського обліку. Кількість і назва рахунків визначається Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств і організацій. Планом рахунків бухгалтерського обліку називають перелік рахунків, який відображає систематизоване групування необхідної інформації про всебічну господарську діяльність підприємства і визначає таку організацію бухгалтерського обліку, яка дозволяє одержати цю інформацію для оперативного управління виробництвом, щоденного контролю в інтересах власників, інших зацікавлених осіб, органів державного управління.

Виходячи із завдань централізованого методичного забезпечення бухгалтерського обліку, Міністерством фінансів України рекомендовано використовувати на всій території держави єдиний План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій незалежно від їх відомчого підпорядкування, форм власності і організаційно-правових форм, та інструкцію по його застосуванню.

В основу групування рахунків бухгалтерського обліку покладено економічні особливості засобів і ресурсів, які обліковуються, характер обліку цих ресурсів у кругообігу капіталу, а також особливості господарських процесів, тобто попередньо згруповані за ознакою економічного змісту відображених на них господарських операцій, рахунки розміщено в плані рахунків у певній економічно обґрунтованій послідовності. Класифікація рахунків бухгалтерського обліку зображено на рис.3.3.

Основні рахунки у бухгалтерському обліку застосовуються перш за все для контролю за наявністю господарських засобів та джерел їх утворення, а також за їхніми змінами. Об’єкти, які обліковуються на цих рахунках, є основою господарської діяльності, дають повне уявлення про майновий стан підприємства, тому вони і називаються основними.

До основних рахунків відносяться:

— інвентарні;

— рахунки капіталу;

— рахунки розрахунків.

Інвентарні рахунки застосовують для обліку наявності та руху матеріальних цінностей і коштів. Головне їх призначення — контроль за наявністю господарських засобів підприємства. Рахунки цієї групи умовно поділяють на матеріальні та рахунки коштів.

Матеріальні рахунки призначені для обліку наявності та руху основних засобів, товарно-матеріальних цінностей і контролю за їх збереженням. По відношенню до балансу вони є активними (рахунки № 10, 11, 20, 22, 26, 28).

Рахунки коштів призначені для обліку грошових коштів. Вони також є активними (рахунки № 30, 31, 33).

Рахунки капіталувикористовуються для обліку джерел утворення власних засобів. Вони є пасивними (рахунки № 40, 41, 42, 43).

Рахунки розрахунків призначені для відображення дебіторської та кредиторської заборгованості.

Рахунки, на яких обліковується дебіторська заборгованість, є активними (рахунки 36, 37). Рахунки, на яких обліковується кредиторська заборгованість, є пасивними (рахунки № 66, 50, 55, 51, 52, 53, 54, 68).

Окремі рахунки цієї групи є активно-пасивними (рахунки № 327, 64, 65, 377), на них одночасно обліковується дебіторська і кредиторська заборгованість. Ці рахунки можуть мати два залиш­ки за дебетом (дебіторська заборгованість) і за кредитом (кредиторська заборгованість).

Регулюючі рахунки призначені для уточнення оцінки господарських засобів і визначення реального розміру джерел утворення засобів. Дані рахунки поділяються на:

— контрарні;

— доповнюючі;

— контрарно-доповнюючі.

Контрарні регулюючі рахунки призначаються для зменшення оцінки засобів і джерел їх утворення. За будовою ці рахунки протилежні до рахунків, які вони зменшують. Так, якщо зменшується оцінка засобів, то самі вони є контрактивними, пасивними (рахунки № 131, 132, 133), якщо зменшується величина джерел утворення засобів, то контрарні рахунки відносяться до контрпасивних і є активними.

Доповнюючі регулюючі рахунки збільшують оцінку засобів або джерел їх утворення. За будовою вони такі ж, як і рахунки, які вони доповнюють. Використовуються вони в аналітичному обліку. Наприклад, до суми транспортно-заготівельних витрат додається вартість придбаних матеріалів або сировини, таким чином визна­чається фактична собівартість матеріальних цінностей.

Контрарно-доповнюючі рахунки поєднують в собі ознаки двох попередніх. Їх застосовують, як правило, в аналітичному обліку, зокрема в обліку готової продукції чи матеріалів. Якщо аналітичний облік окремих видів готової продукції проводять за плановою собівартістю, окремо ведуть облік відхилень фактичної собівартості від планової. При цьому для того, щоб визначити фактичну собівартість готової продукції, треба суму відхилень додати або відняти від планової собівартості залежно від наявнос­ті перевитрат або економії засобів.

Операційні рахунки призначені для відображення в обліку окремих господарських операцій і процесів, а саме для обліку витрат, доходів і результатів діяльності підприємства.

Вони поділяються на:

— розподільчі;

— калькуляційні;

— порівняльні;

— транзитні.

Розподільчі рахунки в свою чергу поділяються на збірно-розподільчі та бюджетно-розподільчі.

Збірно-розподільчі призначені для збору і розподілу витрат між об’єктами в одному звітному періоді. Ці рахунки є активними і закриваються наприкінці звітного періоду і, таким чином, вони не мають сальдо (рахунки № 91, 92, 93, 94, 70, 71).

Бюджетно-розподільчі рахунки призначені для відображення витрат і їх розподілу між окремими звітними періодами. Це актив­ні рахунки (рахунок № 39) і пасивні (рахунки № 47, 69).

За дебетом рахунка 39 «Витрати майбутніх періодів» відображуються витрати, здійснені в даному періоді, але фактично вони відносяться до майбутнього періоду. За кредитом рахунка 39 витрати поступово списуються за настанням відповідного періоду. Даний рахунок може мати дебетове сальдо, яке означає нерозподілену суму витрат і відображується в ІІ розділі активу балансу.

Калькуляційні рахунки призначаються для обліку витрат і визначення собівартості продукції, робіт і послуг. За будовою вони є активними (рахунки № 23, 24, 25, 90).

Порівняльні рахунки призначені для відображення окремих господарських операцій і процесів та результатів за ними. Ці рахунки є активно-пасивними. Результат від певної операції чи процесу визначається шляхом порівняння записів за звітний період за дебетом і кредитом цих рахунків. І на суму цього результату даний рахунок закривається (рахунок № 79 «Фінансові результати»).

Транзитні рахунки використовуються тоді, коли є необхідність акумулювати певні однорідні активи з метою їх подальшого розподілення для забезпечення контролю і управління цими активами.

До цих рахунків відносяться рахунки восьмого класу, на яких відображуються елементи витрат (рахунки № 80, 81, 82, 83, 84, 85). За цими рахунками немає початкового і кінцевого сальдо і вони в кінці звітного періоду закриваються.

Фінансово-результативні рахунки використовуються для відображення фінансових результатів діяльності підприємства за певний період (рахунок № 44). Ці рахунки активно-пасивні, оскіль­ки результат може бути позитивним (прибуток) і негативним (збиток).

Усі ці групи рахунків (основні, регулюючі, операційні та фінансово-результативні) обліковують балансові об’єкти і мають назву балансові рахунки.

Позабалансові рахунки призначені для обліку об’єктів, які не є власністю підприємства, але перебувають у його користуванні. Для цих рахунків притаманна проста форма запису, тобто на них відсутній подвійний запис, і вони не кореспондують між собою і балансовими рахунками.

Побудова рахунків, їх зовнішній вигляд залежить від об’єктів, форми та організації обліку.

Рахунки мають вигляд двосторонніх таблиць, на яких окремо обліковуються збільшення і зменшення об’єктів обліку. Ліву частину рахунка називають дебетом, праву — кредитом. У міру здійснення господарських операцій їх реєструють за дебетом або кредитом рахунка. Підсумок сум операцій за дебетом рахунка називаютьдебетовим оборотом, а підсумок сум операцій за кредитом рахунка — кредитовим оборотом. Кінцевий залишок засобів на рахунку називають кінцевим сальдо, або залишком на кінець періоду.

Умовно всі рахунки бухгалтерського обліку поділяються на активні та пасивні. Рахунки, що призначені для обліку активів підприємства, називають активними. Рахунки, що відображують облік джерел формування активів, називають пасивними. При обчисленні кінцевого сальдо активних і пасивних рахунків слід керуватися такими правилами:

- в активних рахунках початковий залишок (сальдо) і всі збіль­шення

реєструють за дебетом рахунка, а всі зменшення — за кредитом;

- в пасивних рахунках — навпаки. Початковий залишок (саль­до) і всі

збільшення показуються за кредитом рахунка, а всі змен­шення — за дебетом.

Враховуючи це, періодично, після узагальнення даних за дебетом і кредитом рахунків, визначається кінцеве сальдо. В активних рахунках його визначають за таким алгоритмом: до початкового дебетового сальдо додають оборот за дебетом рахунка і віднімають оборот за кредитом рахунка.

У пасивних рахунках до кредитового сальдо додають кредитовий оборот і віднімають оборот за дебетом рахунка.

В активних рахунках сальдо може бути лише дебетовим або вони можуть зовсім не мати сальдо. У пасивних рахунках сальдо може бути лише кредитовим або вони можуть зовсім не мати сальдо.

Формули розрахунку кінцевого сальдо:

1. Для активних рахунків : С = Споч. деб + ∑ обор.деб - ∑ оборт.кред

2. Для пасивних рахунків : С = С поч.кред +∑ обор.кред - ∑ обор.деб

Рахунки, в якого сальдо дорівнює нулю, або який не має сальдо, називається закритим рахунком.

Відкрити рахунок – це означає відобразити на ньому дані хоча б про одну господарську операцію. Закрити рахунок – звести його сальдо до нуля. Отже, сальдо відображає стан господарських засобів і їх джерел, а оборот – рух цих засобів.

Активні та пасивні рахунки за способом групування й узагальнення облікових даних діляться на синтетичні та аналітичні рахунки.

Рахунки, що групують ресурси підприємства, джерела їхнього утворення в узагальненому грошовому вимірюванні за економічно-однаковими ознаками, називаються синтетичними, а облік на цих рахунках — синтетичним.

Наприклад: такі рахунки як «Основні засоби», «Готова продук­ція»,

«Розрахунки з постачальниками» дають узагальнену інфор­мацію про стан таких засобів підприємства і називаються синтетичними.

Для систематичного контролю за наявністю та рухом товарно-матеріальних цінностей, коштів, зобов’язань, за своєчасністю розрахунків з постачальниками, покупцями, для прийняття управ­лінських рішень крім узагальнених показників потрібна більш докладна інформація.

Наприклад: підприємство має знати не лише загальну суму дебіторської заборгованості, а мати інформацію щодо кожного дебітора, щоб контролювати стан розрахунків з ними. Рахунки, що відкривають з метою розширення систематичного обліку для деталізації складу засобів підприємства та джерел фінансування, називаються — аналітичними, а облік, що ведеться на цих рахун­ках, — аналітичним. Записи в аналітичних рахунках і відповідному синтетичному рахунку роблять по мірі виконання господарських операцій.

Крім синтетичних та аналітичних рахунків, у бухгалтерському обліку використовуються ще субрахунки. Субрахунки – це рахунки другого порядку, які забезпечують додаткове групування показників однорідних аналітичних рахунків у межах даного синтетичного рахунка .

Субрахунки займають проміжне місце між аналітичними та синтетичними рахунками. При наявності субрахунків записи будуються за схемою : синтетичні рахунки субрахунки аналітичні рахунки. Субрахунки мають не всі синтетичні рахунки, а лише ті, показники яких необхідно якимось чином згрупувати. Перелік субрахунків вказується в Плані рахунків.

Субрахунки показують, в якій послідовності необхідно відкривати рахунки аналітичного обліку. Вони не відкриваються в облікових регістрах. У розрізі них відкривають аналітичні рахунки. При цьому по одному субрахунку можна відкрити один або декілька аналітичних рахунків.

Але не завжди облікові записи проводяться за повною вищевказаною схемою : рахунки субрахунки аналітичні рахунки. У цьому випадку може бути відсутньою друга або третя ланка. Це означає, що не завжди аналітичні рахунки можуть об’єднуватись в субрахунки. Тоді зв'язок буде : синтетичні рахунки аналітичні рахунки. Може бути відсутняі третя ланка, тобто синтетичний рахунок ділиться на субрахунки, які поділяються на аналітичні рахунки. Тоді зв'язок між рахунками виглядає так : синтетичний рахунок субрахунок. Крім того, є синтетичні рахунки, які не діляться ні на субрахунки, ні на аналітичні рахунки.

Подвійний запис.

Зміни у складі активів підприємства та джерел їх формування обумовлені безперервно здійснюваними господарськими операціями і тягнуть за собою такі самі зміни сум на відповідних рахун­ках бухгалтерського обліку.

Наприклад: надходження сировини і матеріалів на підприємства веде до збільшення залишку таких активів як матеріали. На цю саму одночасно зростає заборгованість перед постачаль­никами, тому бухгалтерська господарська операція має подвійне відображення на рахунках цієї суми.

Запис кожної господарської операції у дебеті і кредиті відповідних рахунків в однакових сумах називається подвійним записом.

Подвійний запис - взаємопов’язане відображення і контроль кожної операції одноразово на двох рахункахмв одній і тій же сумі.

За допомогою подвійного запису в обліку забезпечується відображення цих господарських операцій в їхньому взаємозв’язку і взаємозалежності. Такий підхід забезпечує контроль за правильністю виконання і зумовлює рівність оборотів за дебетом і кредитом рахунків.

Процедура зазначення дебетового та кредитового рахунків і суми господарської операції, яка відображається, називається бухгалтерським проведенням (записом).

Бухгалтерські записи можуть бути простими та складними. Простими називають такі, за допомогою яких сума господарської операції записується за дебетом одного і за кредитом другого рахунка, тобто один рахунок дебетується, другий кредитується. Складними є такі записи, при яких дебетуються два або більше рахунків, а кредитується один рахунок, або навпаки.

Для складання бухгалтерського проведення за будь-якою господарською операцією необхідно :

- визначити ступінь змін, проходять у господарських засобах підприємства, в результаті проведеної господарської операції;

- у Плані рахунків вибрати рахунки, за дебетом і кредитом яких має бути записана сума даної господарської операції.

Приклад. До каси підприємства надійшло 500 грн. за чеком з його поточного рахунка в банку.

 

Схема бухгалтерського проведення

Дебет 31 КредитДебет 30 Кредит

 

5000 5000

 

 

Дебет рахунка 30 «Каса» 5000

Кредит рахунка 31 «Рахунки в банках» 5000

 

Тобто, бухгалтерське проведення - це зазначення дебету і кредиту рахунків, які торкаються даної господарської операції, також її суми і послідуюче відображення цієї суми у звітних документах.

Подвійний запис має велике контрольне значення. У зв’язку з тим, що кожна господарська операція записується в однаковій сумі в рахунку, який дебетується і кредитується, то підсумок записів всіх рахунків має дорівнювати підсумку записів за кредиток всіх рахунків. Якщо така рівність відсутня, то це свідчить про помилки в поточних записах операцій по рахунках.

Кореспонденція рахунків, що виникає внаслідок подвійного запису, дозволяє визначити економічну сутність господарських об’єктів та операцій, які відображаються, їх доцільність і необхідність. Подвійний запис дає можливість по кореспонденції рахунків здійснювати взаємний контроль за діяльністю осіб, які здають і приймають цінності, або виконують роботи, тому що дозволяє контролювати, звідки надійшли засоби і куди вони направляються.

Подвійний запис на рахунках можливий, тільки при умові єдиного вимірника, яким у бухгалтерському обліку є грошовий.

Підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.

Приклади.

1-а операція. Підприємство отримало грошові кошти з поточного рахунка в кассу(1500 грн.). На цю операцію необхідно зробити таку проводку:

Дебет рахунку «Каса» Кредит рахунку «Поточний рахунок» 1500 грн.

 

На підставі даної бухгалтерської проводки роблять запис на рахунках бухгалтерського обліку. Для цього на основі залишків балансу відкривають рахунки на початок звітного періоду.

Відкриття рахунків полягає в тому, що за кожним з них записують сальдо на початок звітного періоду.

2-а операція. З каси підприємства виплачено зарплату робочим (1000 грн).

 

Дебет рахунку «Розрахунки з працівниками» Кредит рахунку «Каса» 1000 грн.

 

3-а операція. Підприємство погасило з поточного рахунка заборгованість перед постачальниками (2000 грн.).

 

Дебет рахунку «Розрахунки з постачальниками» Кредит рахунку «Поточний рахунок» 2000 грн.

 

4-а операція. Від постачальника отримано будівельні матеріали.(600 грн.).

Дебет рахунка «Сировина і матеріали» Кредит рахунка «Розрахунки з постачальниками» 600 грн.

 

Бухгалтерський баланс.

Оперативне управління господарюючим суб'єктом вимагає достовірних і точних даних про стан і наявність господарських засобів, їх склад і розміщення, а також про джерела їх формування і цільове призначення. Таку інформацію, узагальнену і згруповану певним чином, отримують за допомогою бухгалтерського балансу. Взагалі балансовий метод широко використовується в економічних науках, наприклад, баланс доходів і витрат, касовий план банку, баланси матеріальних і трудових ресурсів тощо. Причому використовують балансові узагальнення як статичні, так і динамічні.

Слово "баланс" (лат. bis — двічі, lans — чаша терезів) означає дві чаші, як символ рівноваги. Загальне і широке його використання розпочинається з XIV ст. в Західній Європі, зокрема Італії і Німеччині. Як символ рівноваги ваги (терези) зображені на гербі Міжнародної спілки бухгалтерів.

Баланс — це метод відображення стану господарських засобів (майна) за їхнім складом і джерелами утворення у вартісній оцінці на певну дату.

Баланс - групування і відображення у грошовій оцінці господарських засобів за їх складом і джерелами утворення на певну дату.

За формою баланс — таблиця, на лівій стороні якої відображають склад і розміщення господарських засобів і яка називається активом, а на правій стороні, що називається пасивом, відображають джерела формування господарських засобів. Слова "актив" і "пасив" означають відповідні сторони бухгалтерського балансу. Це так звана горизонтальна форма побудови бухгалтерського балансу, як правило, характерна для Німеччини, Італії, Росії. Для України така побудова практична і традиційна, в Англії та США використовують вертикальну форму побудови бухгалтерського балансу: спочатку показують склад активу, а потім — пасиву.

У бухгалтерському балансі всі господарські засоби підприємства та джерела їх формування об'єднані в економічно однорідні групи, які називають статтями балансу. Статті балансу мають загальну назву, окремий код, їх записують окремими сумами. Статті бухгалтерського балансу поділяють на активні (ті, що розміщені в активі балансу) і пасивні (ті, що розміщені у пасиві балансу).

Статті активу завжди характеризують господарські засоби: основні засоби, запаси, кошти, дебітори та ін. Статті пасиву завжди характеризують джерела власних і залучених коштів: статутний капітал, прибуток, кредити банку, розрахунки з постачальниками тощо.

Кожна група господарських засобів, розміщених в активі, має відповідне джерело їх формування, відображене в пасиві балансу. Відсутність рівності підсумків активу і пасиву балансу свідчить про наявність помилок, допущених при його складанні. Отже, бухгалтерський баланс — це фіксування на певну дату (як правило, 1-ше число місяця) активів і пасивів, які складаються з окремих статей, рівність активів і пасивів у грошовій оцінці.

Діючий в Україні бухгалтерський баланс призначається не тільки для відображення стану господарських засобів та джерел їх формування на певну дату, а й для одержання інформації, необхідної для управління діяльністю підприємства, а також для задоволення потреб зовнішніх користувачів — статистичних, податкових, фінансових органів, банків, інвесторів та ін.

Форма діючого в Україні бухгалтерського балансу та порядок його заповнення регулюються Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". Відповідно до статті 11 "Загальні вимоги до фінансової звітності" Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" баланс, разом зі звітом про фінансові результати, звітом про рух грошових коштів, звітом про власний капітал та примітками до звітів визнано фінансовою звітністю підприємства.

Актив балансу складається з 4-х розділів :

У I розділі «Необоротні активи» - об'єднано статті: нематеріальні активи, основні засоби за первісною та залишковою вартістю (остання включається до валюти балансу), довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоротні активи.

 

У II розділі «Оборотні активи» - подають дані про грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом 12 місяців з дати балансу. До цього розділу належать: виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, векселі одержані, дебітори, грошові кошти і їх еквіваленти. До еквівалентів грошових коштів відносять короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни вартості (грошові документи, депозитні сертифікати, чеки тощо).

У III розділі «Витрати майбутніх періодів» - подають інформацію про витрати майбутніх періодів. Це витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних періодів.

У IV розділі «Необоротні активи та групи вибуття» - відображають необоротні активи, що були переведені до групи товарів, та в подальшому підлягають реалізації.

У І розділі пасиву балансу "Власний капітал" відображають власний капітал підприємства, що дорівнює частині активу підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань. До власного капіталу відносять: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Власний капітал є важливим джерелом активів підприємства.

У II розділі пасиву балансу "Забезпечення наступних витрат і платежів" подають інформацію про нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі, величину яких на дату складання балансу можна визначити тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень, отриманих з бюджету та інших джерел. До цього розділу належать забезпечення виплат відпусток, гарантійних зобов'язань, додаткове пенсійне забезпечення, фінансування.

У III розділі пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання" подають інформацію про залучені кошти банків, шляхом випуску підприємством облігацій на довгостроковій основі з нарахуванням відсотків. Це зобов'язання, які будуть погашені в строк більше одного року.

У IV розділі пасиву балансу "Поточні зобов'язання" відображають зобов'язання, які будуть погашені протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу. Це зобов'язання за одержаними кредитами банку, виданими підприємством векселями, кредиторською заборгованістю за товари, роботи і послуги, поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом, зі страхування, оплати праці тощо.

У V розділі пасиву балансу "Доходи майбутніх періодів" відображаються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. До доходів майбутніх періодів відносять, зокрема, доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплату на газети, журнали, періодичні та довідкові видання, виручку за вантажні перевезення, виручку від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентну плату за користування засобами зв'язку тощо.

Отже, розглянута структура бухгалтерського балансу дає змогу пізнати підприємство, дати характеристику стану господарських засобів і джерел їх формування на звітну дату в грошовому вимірнику. Тому не випадково баланс є першою формою звіту про фінансовий стан підприємства.

Бухгалтерський баланс, як відомо, відображає в узагальненому грошовому вимірнику стан засобів підприємства та джерел їх формування на певну дату. Проте у процесі господарської діяльності відбувається безперервний рух засобів, зміна їхнього складу, розміщення та зміни в джерелах їх формування. Господарські засоби та їх джерела під впливом господарських операцій збільшуються або зменшуються, що приводить і до зміни окремих статей балансу в активі й пасиві. У деяких випадках ці зміни зумовлюють появу нових статей балансу або зникнення інших

1. Тип зміни. Отримано в касу підприємства з його поточного рахунка готівку для виплати заробітної плати працівникам.

Внаслідок цієї операції залишок грошових коштів у касі збільшиться. Водночас на поточному рахунку в банку кошти зменшаться.

 

Актив Сума Пасив Сума
Баланс на початок Баланс на початок
Каса +5000    
Рахунки в банку -5000    

 

Зміни відбулися тільки в активі балансу, тобто відбулося переміщення коштів, а загальна сума їх не змінилася, відповідно, і підсумок балансу залишився тим самим. Рівність підсумків активу і пасиву балансу не порушилася.

Це перший тип операцій, який спричиняє зміни тільки в активі балансу: одна стаття активу збільшується, а друга зменшується на однакову суму. Загальний підсумок балансу не змінюється.

2.Тип зміни. За рішенням зборів засновників підприємства частку прибутку розподілено на збільшення статутного капіталу. Внаслідок цієї операції відбулися зміни в джерелах засобів: сума нерозподіленого прибутку зменшилася, а статутний капітал при цьому збільшився на цю суму. Отже, друга операція внесла зміни тільки у статті пасиву балансу: вона зумовила перегрупування в джерелах засобів, що не позначилося на загальному підсумку балансу. Рівність підсумків активу і пасиву балансу також не порушилася.

3. Тип зміни. Від постачальників надійшли й були оприбутковані товари. Ця операція відрізняється від попередньої: водночас викликає зміни в активі й пасиві балансу. Оскільки зміни в статтях активу і пасиву відбулися на одну й ту саму суму в сторону збільшення, то загаль


Читайте також:

  1. ДОКУМЕНТАЦІЯ. ЗВІТИ У СФЕРІ НАУКИ І ТЕХНІКИ. Структура і правила оформлення
  2. Інформація та документація. ВИДАННЯ. ВИХІДНІ ВІДОМОСТІ
  3. Інформація та документація. Керування документаційними процесами. Частина 1. Основні положення.
  4. Особливості організації тендерів. Тендерна документація.
  5. Патентна інформація та документація.
  6. Патентна інформація та документація.
  7. Поняття проектно-технологічна документація.
  8. Призначення інженерної геодезії при вивірці технологічного обладнання на промислових підприємствах. Виконавча документація.
  9. Тендерна документація. Тендерний комітет та його забов’язання




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття методу бухгалтерського обліку. | Концептуальні принципи обліку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.031 сек.