Релігійні вірування та міфологія східнослов'янських племен.

Первісні релігійні вірування стародавніх слов’ян мали характер практичний, домашній і господарський. За характером вони були натуралістичного спрямування, тісно пов'язані з навколишнім світом. Людина прагнула бути в єдності і найкращих стосунках з природою, оскільки була в залежності від неї. Тому в первісних релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколишнього середовища — перш за все до сонця, води, землі, дерев, а особливо до тварин і птахів.

Ранні релігії стародавніх слов'ян були анімістичними (лат. anima — душа, живе). Людина вірила, що все навколо неї живе. Тому до природи стародавні слов'яни ставились як до живої істоти. Культ природи лежав в основі первісного релігійного світогляду. Основу анімістичного світогляду складають три елементи: аніматизм — оживлення, анімізм — одухотворення і антропоморфізм — уособлення (олюднення). Анімістичний світогляд був основою всіх стародавніх вірувань, він глибоко проник навіть в нашу мову. Ми й тепер говоримо: сонце сходить і заходить, ударив грім, буря виє, вітер свище.

Перехід до землеробства утвердив у стародавніх слов'ян культМатері-Землі і Золотого Плуга. Матір-Землю у слов'ян символізувала богиня Берегиня. Земля вважалася центром Всесвіту, уособленням якого було Прадерево Світу, яке й досі вишивають на рушниках у вигляді дивовижної квітки, дерева життя.

Вагомою складовою частиною світогляду стародавніх слов'ян була міфологія. За функціями й актуальністю слов'янська міфологія ділиться на декілька рівнів:

1) Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їх зв'язком з офіційним культом. До вищого рівня слов'янської міфології належали два праслов'янських божества: Перун та Велес, а також пов'язаний з ними персонаж жіночої статі, праслов'янське ім'я якого залишилось нез'ясованим. Крім названих богів, до нього входили Сварог і Сварожня, Дажбог і Ярило.

2) До середнього рівня слов'янської міфології відносилися божества, пов'язані з господарськими циклами робіт і сезонними обрядами, а також боги — покровителі племен і різних родів, такі як Чур і Род. Можливо, до цього рівня відносилась значна кількість жіночих божеств — Мокош, Лада та ін. Функції цих божеств дуже абстрактні. Це дозволяє іноді розглядати їх як персоніфікацію основних протилежностей первісного колективу — Доля-Лихо (Недоля), Правда-Кривда.

3) До нижчого рівня слов'янської міфології відносяться різні групи неантропоморфної нечистої сили, духів, тварин, що пов'язані з усім міфологічним простором від дому до лісу, від чистого озера до болота. Це домовики, мавки, водяники, мара, кикимора, болотяники, криничники, очеретяники, польовики, гайовики, перелесники, чорти, дияволи тощо.

Універсальним синтезом рівнів слов'янської міфології виступає Дерево світу. У слов'янських фольклорних текстах цю функцію виконують вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. До трьох основних частин світового дерева, за міфами, приєднані різні тварини: до вершини і гілок дерева — птахи (сокіл, соловей), сонце і місяць; до стовбура — бджоли; до коренів — хтонічні тварини (змії, бобри). За допомогою світового дерева в образній формі моделюється потрійна вертикальна структура світу — три царства: небо, земля, підземелля; чотиривимірна горизонтальна структура: північ, захід, південь, схід; життя і смерть.

Основою релігійного світогляду слов’ян є вчення про трьохвимірність світу: Прав, Яв і Нав. Прав – це універсальний космічний закон, вона регулює рух Сонця, дощ, життя рослин, тварин, людей, діяння богів. Яв – це світ живих людей, теперішній час. Нав (Нав’я) – це коріння нашого роду, світ предків, минулого часу.

Творцем Всесвіту в українській міфології виступає один з богів під назвою Род. Він жив на небі, їздив на хмарах, дарував життя всьому живому, проливав дощ на посіви жита і пшениці, дарував людині долю. Він єднав усю родину: померлих предків, живих нащадків і майбутні покоління. Йому відповідало жіноче божество Рожаниця, що була покровителькою плодючості. Стародавні слов'яни уявляли душу як іскру небесної зорі, яку запалює бог при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.

Археологи знаходять найдавніші зображення Рода і Рожаниці у вигляді скульптур, які, вірогідно, мала кожна сім'я, їх зображення збереглися на вишитих рушниках і в наші часи, у формі стилізованих мотивів дерева життя (чоловіків зображували у формі листків цього дерева, а жінок — у формі квіточок). У випадку смерті людини біля її імені малювали хрестик, а коли народжувалась дитина, то домальовували нову гілку з листками або квіточками. У давнину на честь Рода і Рожаниці жерці приносили жертву у вигляді хліба, меду, сиру та куті. Перед вживанням ритуальної їжі (куті) на різдво глава сім'ї кидав першу ложку вгору (в стелю) як жертву богам.

Професор Е. Анічков стверджував, що дохристиянська Київська Русь мала три релігії: князь і його дружина своїм головним богом мали Перуна, купці і міщани визнавали свого бога торгівлі, Велеса, «скотья бога», простий народ цих богів не визнавав, але мав власних божків.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характерні риси культури східних слов’ян. Зарубинецька і черняхівська культура.	\|	Розвиток мистецтва у схiдних слов’ян.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.075 сек.