Характерні риси культури східних слов’ян. Зарубинецька і черняхівська культура.

З відкриттям та поширенням заліза в історії стародавнього населення України розпочалася нова епоха, позначена докорінним зламом старих соціально-економічних структур. Залізний вік в Україні датується XII ст. до н.е. — IV ст. н.е.

Культура епохи раннього залізного віку (кіммерійці, скіфи, сармати).

Кіммерійці розселилися у степах Північного Причорномор'я наприкінці II — на початку І тис. до н.е. Це найдавніший народ на території України, назву якого донесли до нас писемні джерела.

Етнічність кіммерійців остаточно не з'ясована. Є певні підстави стверджувати, що вони належали до однієї з груп іраномовного населення. Провідною галуззю їх нього господарства було кочове скотарство.

Кіммерійці першими на території України освоїлитехнологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку, яка допомогла кардинально поліпшити озброєння кінних дружин. Поряд з економічними в кіммерійському середовищі відбувалися важливі суспільно-політичні процеси. Спостерігався перехід від військової демократії до станово-класового суспільства на базі рабовласницького способу виробництва.

Кочовий спосіб життя і войовничість кіммерійців значною мірою відобразилася на їх матеріальній культурі. Передусім, все це стосується предметів озброєння та спорядження верхового коня. Складні орнаменти прикрашали руків’я кинджалів, деталі вузди, наносилися на посуд. Основу декору становили різноманітні геометричні фігури — спіралі, ромби, квадрати. Найкращими зразками кіммерійського геометричного стилю можна вважати різьблені кістяні прикраси кінської вузди з кургану поблизу с. Зольне в Криму.

Кіммерійські пам'ятки представлено лише похованнями, зазвичай курганними, відомі й безкурганні поховання. Своїх померлих родичів кіммерійці ховали під курганами, у гробницях із дерева. В гробницю клали зброю та особисті речі небіжчика.Поховання поширені від Дунаю (Істру) до Волги (Араксу). Виділено два ступені культури: чорногорівський та новочеркаський.

Важливою рисою культури кіммерійців є стели, які хоча й не мають виразно відтвореної голови людини, але містять зображення одягу та озброєння. Такі статуї-стели встановлювалися над похованнями знатних кочівників.

Для релігійного світогляду кіммерійців характерні віра в душу та життя після смерті. На побутування у них культу Богині-матері вказують стели із зображенням жінки, які мали культовий характер. Культ Богині-матері — найхарактерніша риса формування релігійної свідомості багатьох народів. У кіммерійців цей культ є відлунням релігійного культу дотрипільської та трипільської доби. Глиняні жіночі статуетки з підкресленими жіночими рисами дають уявлення про тогочасний релігійний світогляд і про початки формування ще в тодішню епоху культу Роду і Рожаниць, поширеного у дохристиянських віруваннях східних слов’ян.

Військово-політичне об'єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н.е. і розпалося під натиском скіфських племен. Кіммерійська культура частково розчинилася у скіфській. Частина кіммерійців мігрували на Близький Схід.

Самобутня кіммерійська культура складалася й розвивалася в період із IX ст. і була перервана на початку VII ст. до н. е. новою хвилею кочових племен зі Сходу — скіфів.

Скіфська культура(VI—II ст. до н. е.) була локальним варіантом євроазійської лінії культурного розвитку. Форми і прояви культури скіфів формувалися поступово. Кіммерійські племена були завойовані скіфами, отже, скіфська культура увібрала в себе як місцеві, так і привнесені елементи.

У скіфському суспільстві утверджується рабовласництво, розвивається державність, виникає Скіфське царство, територія якого простягалася від Дунаю до Дону (VI – IV ст. до н. е.). Коли до кордонів скіфської держави наблизилися межі Римської імперії, скіфська культура зазнала істотного впливу римської.

Стародавній історик Геродот описав соціальну диференціацію скіфського суспільства. На його думку, воно поділялось на три суспільні групи: царських скіфів, скіфів-воїнів, що заселяли причорноморські степи і займалися скотарством, та скіфів-землеробів, які жили в основному у лісостеповій зоні Подніпров'я. Все це засвідчує, що в Скіфії мало місце соціальне і майнове розшарування суспільства.

Кожний суспільний прошарок походив від одного із синів першого скіфа Таргітая і мав свій священний атрибут. Для воїнів атрибутом була бойова сокира, для царів і жерців — чаша, для землеробів — плуг і ярмо. За скіфською міфологією, ці золоті предмети впали з неба на початку світу й відтоді стали об'єктом поклоніння.

Релігія скіфів досягла розвинутого політеїзму. Скіфська релігійно-міфологічна система сполучала у собі елементи зооморфної символіки звіриного стилю з антропоморфною міфологемою, поєднуючи вірування трипільської культури, елементи тотемів скотарської культури з впливом грецької міфології.

На чолі Скіфського пантеону стояла богиня Табіті – богиня вогню і стихії. Вона символізувала жіноче начало в природі і була божеством світла і вогню. Життєдайні стихії – землю і воду – уособлювала богиня Апі. Своїм прабатьком і чоловіком богині Апі скіфи вважали Папая. Шлюб Папая і Апі – це союз неба і землі, джерело всього живого. Богинею життя і смерті була Аргімпаса, охоронцем худоби – Гойтосир. Найближчим до людей та їх охоронцем виступає Геракл, частково злитий з образом грецького міфологічного героя. Особливе місце у скіфському пантеоні належало богові війни Аресу. Тільки Аресу скіфи споруджували святилища, приносили пожертви. Різноманітність форм скіфської релігії засвідчує широкий спектр їх релігійних уявлень: культ предків, героїв, вождів, поховальний культ, культ родючості.

Основою скіфського мистецтва був так званий звіриний стиль (або анімалістичний стиль).Зображення птахів, риб, оленів, вовків прикрашають зброю, кінську вузду, предмети побуту. Традиції скіфського звіриного стилю надовго пережили своїх творців і простежуються у мотивах давньоруського мистецтва. Зразки скіфського монументального мистецтва представлені зображеннями першопредка у вигляді суворого воїна.

Про міцність і велич Скіфської держави свідчать скіфські кургани. Померлих знатних скіфів ховали під курганами, висота деяких із них досягала 20 м. У поховальну камеру клали тіло померлого, вбитих з цього приводу рабів, служниць, коней, а також предмети розкоші, зброю. Одним із найбільших скіфських курганів вважається Чортомлицький поблизу м. Нікополя Дніпропетровської області. Його висота досягала 20 м, а окружність 350 м.

Розкопки скіфських могил дали достовірні свідчення рівня розвитку скіфського мистецтва. Для скіфів золото не було дорогоцінним металом чи символом знатності. Цей дуже пластичний матеріал використовувався для прикрас, творчості, мистецтва. На всіх знахідках — витончені композиції, багаті сюжети, що ніколи не повторюються. На весь світ відомі такі шедеври мистецтва, як золотий гребінь з кургану Солоха, на якому зображений бій скіфів з греками, золота оббивка горита з кургану Чортомлик, деталі кінської упряжі , одягу, головних уборів, металевий посуд. Оригінальна пам'ятка скіфської скульптури — зображення бога Папая, що знайдене на Лисій горі в Дніпропетровській обл.

Шедевром скіфського мистецтва є золота пектораль, знайдена при розкопках Товстої Могили. Діаметр прикраси — 30 см, вага —1150 грамів. Три її яруси мають вигляд півмісяця, між витими джутами — чудові витвори образотворчого мистецтва. У середньому ярусі розміщені скульптурки птахів, рослинні мотиви. На двох інших — зображення сцен боротьби звірів та сюжети з скіфського життя. У центрі верхнього фриза — двоє роздягнених до пояса скіфів, які шиють сорочку із овечої шкіри, розтягнувши її за рукава. Праворуч і ліворуч від цієї сценки зображені тварини. Молодий скіф, присівши, доїть вівцю, інший — сидить біля неї, тримаючи в руках амфору. За своїми художніми якостями виріб не має собі рівних серед знахідок степової Скіфії.

На думку О. Пріцака, від скіфів українці успадкували деякі елементи одягу (білу сорочку, чоботи, гостроверху козацьку шапку), окремі деталі озброєння (сагайдак, пернач), запозичили окремі слова (собака, топір та ін.). Вчені вважають, що скіфи були сміливими, хоробрими і здібними воїнами-вершниками, але поганими ремісниками. Їхні мистецькі твори виконувалися переважно іноземними майстрами.

У ІІІ ст. до н.е. не територію Скіфії починають вторгатися іраномовні племена сарматів. Згодом вони витіснили скіфів з степів України. У складі сарматського масиву були різні племінні об’єднання, яких грецькі письменники називають язигами, роксоланами, аорсами, сіраками, аланами. Найбільш численними і відомими серед них були роксолани і алани.

Суспільний лад сарматів характеризується стійкою родоплемінною організацією, вони не перейшли від племінного об’єднання до держави. Сарматські жінки здійснювали значний вплив на суспільне життя. Участь жінок у військових діях разом з чоловіками породила у греків міф про амазонок (грецьке “а мазос” – без груді). За переказами сарматські дівчата відрізали собі праву грудь, щоб не заважала діяти у бою мечем і луком. Поховання сарматських жінок зі зброєю виявлені на південному сході України.

Сарматські племена продовжили традиції скіфського мистецтва. Вірування сарматів мало чим відрізнялися від скіфських. Основними у сарматів були культи сонця і вогню та Великої Богині-матері Астарти, а також культ бога війни, уособленням якого був меч. Сармати вірили у потойбічне життя, тому великого значення у їх віруваннях набував культ мертвих. Елементи релігійної системи скіфів перейшли до сарматів, а згодом сармати передали їх у спадок слов’янам. Зокрема, під впливом сарматської культури у слов’ян змінився тип поховань і поховальний ритуал, а наділення дзеркал особливою магічною силою простежується і в українському світогляді.

Одним із головних релігійних культів сарматів був культ коня. Часто до могили померлого клали не коня, як це робили скіфи, а його вуздечку. Завдяки цій традиції до нас дійшло сарматське кінське спорядження. Вуздечки шляхетних вершників оздоблювали фаларами — круглими бляхами із золота або срібла, прикрашеними рельєфними зображеннями або рослинним орнаментом.

Основними пам'ятками сарматів є численні кургани, що досягають інколи 5-7 метрів у висоту. Вони найчастіше розташовуються групами на високих місцях, вершинах пагорбів. У багатих сарматських похованнях чимало ювелірних виробів та посуду з коштовних металів. Вони є складними поховальними спорудами. Поміж найбільш відомих археологічних пам'яток сарматського часу на Україні — так звані «царські» кургани біля с. Пороги Вінницької обл., де поховано «царя» та його дружину.

Сармати принесли новий стиль прикладного мистецтва — поліхромний. Вироби прикрашалися вставками з рубінів, смарагдів, гранатів, сердоліку або кольорової емалі — червоної, блакитної, білої. Чудові зразки таких прикрас знайдені у похованнях сарматської знаті. Унікальну колекцію прикрас знайдено у Криму в похованні заможної сарматки. Найбільше враження справляє застібка-фібула, зроблена у вигляді дельфіна. Обов’язковими в жіночих похованнях були дзеркала — бронзові або білонові (сплав міді й срібла).

Наступним етапом розвитку культури стародавніх слов'ян була так звана черняхівська культура, яку археологи датують від II до V ст. н. е. Цей період в історії України характеризується вченими як культура антів. Анти — це племена черняхівської культури, які проживали на Подніпров’ї і Подністров’ї. У антів не було письма, тому вони не залишили писемних звісток про себе. Антське суспільство мало визначену державну організацію і базувалося, головним чином, на ранніх класових відносинах.

Походження назви “анти” точно не встановлено. Найбільш вірогідною здається гіпотеза про іранське походження цього слова. Воно походить від давньоіндійського, що означає “кінець”, “край”, “той, що знаходиться на краю”. В такому випадку значення слова “анти” – “ті, що живуть на окраїні”.

Про соціально-економічні процеси в антському суспільстві свідчать, хоч і мало, візантійські історики. У племен черняхівської культури, порівняно з іншими племенами України, спостерігається прогрес у господарстві. Вони першими в Україні почали виробляти посуд на гончарному колі, випалювати його у спеціальних печах-горнах, відкрили склоробні майстерні. Анти вели жваву торгівлю з римськими провінціями, у їх середовищі існував грошовий обіг, користувалися римськими монетами.

Про швидке поширення серед місцевого населення прогресивних методів металообробки, гончарного ремесла свідчить досить високий рівень розвитку місцевої економіки та культури. Виготовлялися прикраси з кольорових металів у техніці литва. Про це свідчать знахідки глиняних тиглів і ливарних формочок. Срібні, золоті, бронзові прикраси анти інкрустували коштовним камінням, кольоровою емаллю. Мистецтво було важливим атрибутом життя: одяг прикрашався вишивками, побутові речі — орнаментом. До цієї доби відносять знайдені у середньому Подніпров’ї срібні рельєфи із зображенням людини і фантастичних тварин міфологічного і казкового характеру. Знахідка скарбів в околицях середнього Дніпра, зокрема Мартинівського скарбу, засвідчила, що золоті, срібні та бронзові прикраси інкрустувались самоцвітами.

Анти займалися хліборобством. Вони жили окремими родами, які утворювали «город» для спільного обробітку землі і боротьби з ворогами. Згодом навколо города виростали «остроги» як торгові центри, в яких поселялися купці і ремісники.

Анти були хоробрими войовничими племенами, вели довгі війни з візантійським царством і багато запозичили культурних цінностей інших народів. Громадсько-політичний устрій антів нагадував демократію грецького типу. Деякі вчені, зокрема М. Семчишин, вважають, що анти були безпосередніми предками праукраїнців.

Культуру антів характеризують знахідки в могильниках біля с. Зарубинці, а потім біля с. Черняхів на Київщині. Так звану зарубинецьку і черняхівську культури характеризує керамічне мистецтво, яке має певні особливості. Кераміка зарубинецькоі культури вироблялася в основному вручну і мала чорний колір, а кераміка черняхівської культури вироблялася з допомогою гончарного кругу і мала сірий колір.

Найбільш цінним, на думку археологів, виявились знахідки біля с. Черняхів, де було розкопано 250 поховань. Виявилось, що в одних могильниках були поховані спалені покійники згідно зі звичаєм стародавніх слов'ян, а в інших — покійника закопували в могилі.

У розкопаних могильниках була знайдена кераміка, глечики, миски, кістяні гребінці, упряж, намиста та інші прикраси. У декількох городищах було знайдено обвуглені рештки проса і пшениці, що вказує на досить високий рівень хліборобської культури антів, в інших городищах знайдено склади озброєнь, що засвідчує високий рівень військової культури антів.

Племінний союз антів існував до початку VII ст. Останній раз анти згадуються візантійським автором Феофілактом Сімокаттою у 602 році. Після цього у жодному писемному документі не згадуються анти. Натомість з’являється назва “слов’яни”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Матеріальна і духовна культура стародавнього населення України. Феномен трипільської культури.	\|	Релігійні вірування та міфологія східнослов'янських племен.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.