Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.

Сутнісні ознаки й періодизація первісної культури України.

Найтривалішим етапом культурного становлення людстває первісна культура, яка зародилась у кам’яний вік, близько 150 тис. рр. до н.е.

Сутнісними ознаками первісної культури є:

- привласнювальний тип господарства (споживання того, що дає природа – збиральництво, полювання), перехід до виробляючого типу відбувся лише у 6 – 5 тис. рр. до н. е. (землеробство, скотарство винайдення кераміки);

- синкретизм (нерозчленованість), коли люди розуміють себе частиною природи; синкретичним, пов’язаним з міфологічною свідомістю, є мистецтво;

- гомогенність (однорідність), що виявлялася у відсутності соціальної диференціації й ієрархії;

- самодетермінація (самообумовленість), коли накопичений досвід стає важливим чинником розвитку людства;

- образно-чуттєве сприйняття світу (нездатність теоретизувати, узагальнювати);

- міфологічна свідомість, міфологічне пояснення світу;

- первинні релігійні уявлення існували у формі анімізму, тотемізму, фетишизму, магії[1]; формою буття релігійних уявлень були ритуали й обряди;

Щоб збагнути суть і закономірності розвитку первісної культури, слід засвоїти її періодизацію. Нині склалися декілька видів періодизації, зокрема археологічна, культурно-цивілізаційна та історична.

Виокремлюють кілька періодів первісної доби:

1. Кам’яний вік – найдовша епоха в історії людства, яка тривала від появи людини 150 тис. рр. до н. е. до початку поширення перших металів 3 тис. рр. до н. е. Кам’яний вік поділяється на три етапи, кожному з яких відповідає археологічний тип культури (має назву за місцем знайдення):

- палеоліт (давньокам’яний, 150 тис. рр. до н. е. – 10 тис. рр. до н. е.; мізинська та межиріцька культури);

- мезоліт (10 тис. рр. до н. е. – 6/5 тис. рр. до н. е.; деснянська культура та ін.);

- неоліт (6/5 тис. рр. до н. е. – 4 тис. рр. до н. е.; азовсько-дніпровська й буго-дністровська культури, культура лінійно-стрічкової та ямково-гребінцевої кераміки).

2. Мідний вік або енеоліт (4 – 3 тис. рр. до н. е.; ямна культура, середньостогівська культура, трипільська культура).

3. Бронзовий вік (3 тис. рр. до н. е. – 1 тис. рр. до н. е.; культура шнурової кераміки, зрубна культура)

4. Залізний вік (1 тис. рр. до н. е., кіммерійська культура, скіфська культура, сарматська культура, зарубинецька культура, черняхівська культура)

Існує також етнокультурна періодизація дохристиянської культури України:

І. Дотрипільська доба (до V тис. до н. е.).

ІІ. Трипільська доба (V – ІІІ тис. до н. е.).

ІІІ. Післятрипільська доба (ІІ тис. до н. е.).

ІV. Скіфо-сарматська доба (7 ст. до н. е. – 3 ст. н. е.).

V. Слов’янська (4 – 6 ст. н. е.).

VІ. Доба Київської Русі (від 7 ст. н. е.).

Людина почала жити на території України мільйон років до н. е. Археологічні знахідки доводять, що в період палеоліту одними з перших були заселені Закарпаття, Крим і Середнє Подніпров’я. У 70-х рр. ХХ ст. біля сіл Королеве та Молодове Чернівецької обл. на Закарпатті, біля с. Мізин на Десні Чернігівської обл. та ін. були знайдені стоянки первісної людини часів палеоліту. Носії цієї культури виготовляли примітивні крем’яні та кістяні знаряддя праці (наконечники, різці, рубила, вістря, відщепи, скребки); будували житла з дерева, кісток, покритих шкурою тварин; займалися збиральництвом та полюванням; виготовляли прикраси з орнаментом (намиста, браслети), фігурки тварин, людей, зокрема жінок («первісні венери», образи матері-прародительки). У с. Мізин був знайдений унікальний набір 16 кістяних музичних інструментів, означений ЮНЕСКО як «оркестр кам’яного віку». У цей період з’являються не лише зачатки мистецтва, а й релігійних уявлень (анімізм, тотемізм, фетишизм, магія).

У добу мезоліту на теренах України продовжує існувати мисливський привласнювальний тип господарювання; використовується лук і стріли, розвивається рибальство; приручено собаку; започатковуються форми первісної племінної організації; основою суспільного устрою стає матріархат; для обробки дерева використовується кам’яне долото, сокира, тесло; виготовляються нові знаряддя – ножі, кинджали, списи з ріжучими кам’яними пластинами; з’являються зооморфні й антропоморфні зображення.

У середині ХХ ст. були виявлені кілька стоянок доби неоліту в басейні річок Південний Буг, Дністр, Дунай (буго-дністровська та дунайська культури). У цей період відбувається перехід людей до відтворювального типу господарства (хліборобства, скотарства), з’являється перший штучний матеріал – кераміка. На Закарпаття приходить культура так званої мережаної кераміки, на Волинь – лінійно-стрічкової кераміки, а в лісову та лісостепову зону Лівобережної України – ямково-гребінцева (ямки, зроблені гребінцевим відтиском). Перший посуд був гостродонний, нестійкий, але прикрашений орнаментом (кола, спіралі, хрести, півмісяці, сварги та ін. символи).

Велике значення у формуванні поліфонічного фундаменту культури українських земель відіграла доба міді (енеоліту). У цей період (4 тис. рр. до н. е.) склалися три основних культурно-географічних зони:

1. Степова причорноморська, або південноукраїнська зона, пов’язана ямною культурою, поширена в Приазов’ї та Криму. Назва «ямна культура» походить від поховань у ямах під курганами. Прикладом такого поховання є Сторожова могила поблизу біля Дніпропетровська, де знайдено залишки возу, у який запрягали волів. Носії цієї культури займалися переважно скотарством, поряд з хліборобством, мисливством, рибальством; поселення були укріплені; житла переважно наземні; виготовляли гостродонний і круглодонний керамічний посуд з високим горлом з орнаментом, прикраси з раковин і кістки, кам'яні вироби. Унікальну скульптурну пам’ятку цієї культури – так званий Керносівський ідол – знайдено у с. Керносівка поблизу Дніпропетровська в 1979 р. У пізніших похованнях з’являються крупні мідні вироби (клиновидні сокири, провушні молоти) і кістяні прикраси.

2. Лісова та лісостепова культурна зона, у якій збиральницькі та мисливські громади сусідили з середньостогівською культурою. Ця культура названа від урочища Середній Стіг (на о. Хортиця у Запоріжжі), поширена у степовому Придніпров’ї, Приазов’ї. Носії цієї культури робили поховання ґрунтових могилах або кам'яних скринях; користувалися знаряддями праці, посудом і прикрасами з міді; основним заняттям було скотарство, зокрема конярство (тут уперше в Європі приручено коня) та рибальство.

3. Правобережна степова зона, пов’язана з трипільською культурою. Ця культура була відкрита у 1896 р. археологом Веніаміном Хвойкою біля м. Трипілля на Київщині. Пізніше подібні селища були розкопані по всій Правобережній Україні від Дніпра до Дунаю, а також на території Польщі, Молдови, Румунії. Спільною основою трипільської культури було землеробство, зокрема хліборобство, та пов’язане з ним скотарство (велика рогата худоба). Прогрес культурі забезпечив перехід від мотичного землеробства до орного, що підвищило продуктивність праці. Трипільці винайшли плуг і колесо, одомашнили бика, освоїли ткацтво, бронзоливарні печі.

Селища трипільців розташовувались біля річок по колу з вільним, незабудованим майданом посередині (імовірно для великої рогатої худоби), не мали оборонних споруд, що доводить їх мирний спосіб життя. Житло нагадувало українську селянську хату – дерев’яний стовповий каркас, обмазаний глиною. Хата мала сіни, кілька кімнат (2 – 4) з піччю та лежанками, де мешкали родини одного роду. Стіни хати й піч розмальовувались червоними, теракотовими, рожево-брунатними й жовтим кольорами. Окрім селищ на 300 – 500 людей, розкопані величезні поселення – своєрідні протоміста з майже квартальною забудовою (с. Володимирівка біля річки Синюха, Веселий Кут та ін.). Соціальним устроєм трипільців був перехідний період від материнсько-родового устрою до батьківсько-родового.

Релігійним уявленням трипільців притаманний політеїзм, анімізм і фетишизм. Вони вклонялися Богині-Матері (знайдені численні жіночі статуетки, часто у позі Оранти або жінки з немовлям, що символізували материнство і родючість); бику (символу обробки землі і багатства), змії (символу спритності), голубу (символу неба) та ін. Сакральні уявлення втілені не лише у глиняних статуетках, а й у візерунках на кераміці.

Кераміка у трипільців досягла особливо високого рівня. З добре випаленої глини виготовляли предмети найрізноманітнішого характеру: столовий та кухонний посуд, дитячі іграшки, моделі жител, човнів, возів, антропоморфні та зооморфні статуетки. Вироби прикрашали орнаментом та розмальовували в червоний, коричневий, жовтий, чорний кольори. Через це трипільську культуру називають культурою мальованої кераміки. В орнаменті використовували солярні, астральні образи й символи: спіралі, кола, сварги, хрести, хвилі, трикутники; поширений був ромбо-точковий орнамент, що символізував засіяне поле; антропоморфні й зооморфні зображення.

Отже, Україна часів трипілля (5 – 4 тис. до н. е) була мирною хліборобською, суцільно заселеною місцевістю, з селищами та містами, великими стадами рогатої худоби, з високорозвиненим орнаментально-прикладним мистецтвом, що єднало трипільську культуру з висококультурними азійськими цивілізаціями того часу – Шумеру, Єгипту, Вавилонії й Ассирії. Трипільці – предки слов’ян, з яких походять і українці. Від трипільців українцям перейшла чепурність і ошатність селянської оселі (мазання долівки, підведення фарбою призьб, декорування печі); оздоблення приміщень солярними знаками, високий розвиток керамічного ремесла; основні декоративні мотиви перейшли в українську народну вишивку, писанкарство.

У добу бронзи (3 – 1 тис. до н. е.), яка тривала в Україні близько двох тис. років, були такі зміни:

- відбулися етнічно-культурні зрушення, міграція племен, зокрема навала кочових індоєвропейських племен на українські землі, асиміляція місцевого населення.

- індоєвропейські племена принесли з собою на територію України у суспільній сфері – патріархат, формування ранньокласового суспільства, у духовній – культ сонця та розвинену флективну мову[2];

- розвивається металургія бронзи, з’являється значна кількість металевих знарядь праці та зброї, що вдосконалило засоби пересування, орного землеробства, підняло продуктивність праці і призвело зрештою до майнового розшарування та руйнування первіснообщинного ладу.

- постає садівництво, городництво, ремісництво.

Україна, яка в епоху неоліту входила до передньоазійського культурного світу, очолюваного Месопотамією (Єгипет), починаючи з енеоліту індоєвропеїзується, входить до європейського світу.

На зламі 3/2 тис. до н. е. трипільська культура була знищена войовничими кочовими племенами зі Сходу, відбувається процес асиміляції, дифузії, змішання двох рас, що лягли в основу українського народу. Після трипільської наступає інша епоха, яку можна назвати післятрипільською, або передскіфською. Археологічно вона вивчена значно менше. Її називають ще культурою шнурової кераміки (орнамент на кераміці робиться за допомогою відтисків шнура). Такий керамічний посуд, порівняно з елегантним, художньо і технічно досконалим трипільським, був грубий і простий. Шнуровики селилися на горбах, кручах, їхні поселення були типу зміцнених городищ (саме на цих горбах через дві тисячі років розташувались князівські поселення). Як і кераміка, хліборобство занепадає, розвивається кочове скотарство (табуни коней, отари овець), зменшується кількість населення. Отже, хлібороба заступає вершник, мирного поселянина – воїн, вола і корову – кінь і вівця, «культуру на волах» заступає «культура вершників». Відбувається процес соціальної диференціації: виділяється економічно-заможний прошарок скотарів-багатіїв та бідняків-хліборобів, формується панівна верхівка (українська мова виразно зберегла сліди первісної нерівності: товар – означає худоба і крам).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 2. Прадавня культура на теренах України	\|	Скіфська культура.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.