Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Атрибутивні ознаки і властивості культури

Культура як суще розгалужена в часі, просторі, перебу­ває у постійному русі (розвитку).

Час культури — це минуле, сьогодення та майбутнє люд­ської культуротворчої діяльності в єдності її поступальності й циклічності, що породжує все багатство культурного надбання. Тобто час у культурі -- це не мить між мину­лим і сучасним, а тривалий творчий процес, певний (для кожного історичного часу) щабель розвитку, що уособлює можливості відповідно до вимог епохи та можливостей лю­дини відтворювати минулі етапи культури.

Час культури є складним утворенням. Він охоплює час історичний (різні форми буття культури), час соціальний (спектр соціальних ритмів, зумовлених відповідними за­кономірностями різних процесів у людських колективах) і час людського буття. Його розглядають не як довільний калейдоскоп подій, фактів, явищ, а як процес з притаман­ною йому ритмічністю, послідовністю, що визначаються люд­ською діяльністю.

Простір культури — це світ предметів і процесів «дру­гої», або «штучної природи». Він цілком є продуктом і сферою людської культуротворчої діяльності. У зв'язку з обширністю його інколи поділяють на підпростори:

· ойкумена − частина природного середовища, засе­лена людьми;

· історико-культурна сфера — окремі частини ойку­мени;

· окремі осередки проживання (від поселень первіс­них людей до сучасних мегаполісів).

Матеріальні та ідеальні культурно-значимі просторові форми речей і процесів утворюють соціальний простір, в якому відтворюється і розвивається людина і крізь при­зму якого вона сприймає решту світобудови. Відповідно до особливостей просторового поширення культури виок­ремлюють її зовнішній і внутрішній простори. Зовніш­ній межує з природним середовищем, визначаючи одну із традиційних, а нині й гостру проблему взаємозв'язку куль­тури і природи. Внутрішній простір культури виявляєть­ся у поширенні на Землі археологічних культур, ойкуме­ни, взаємодії первісної периферії та цивілізації, цивіліза­цій між собою, формуванні історико-культурних сфер.

Існує і простір конкретної національної культури, що охоплює не лише тло, на якому простежується буття на­ції, чи сцену, на якій певний народ грає свою роль, а й її власну невід'ємну частину — все самобутнє і неповторне, що створила нація (мова, символи, норми, засоби спілку­вання і діяльності, художньо-чуттєве відображення світу тощо), а також і те, що має загальнолюдський вимір, по­роджено спільними людськими ознаками (виготовлення знарядь праці, найпростіші моральні заборони, протиле­жність добра і зла, наявність історично змінних потреб, вольовий свідомий характер життєдіяльності, усвідомлен­ня величі космосу, осягнення абсолюту тощо).

Поняття світовий культурний простір охоплює все культурне надбання людства планети, все, що становить загальнолюдську цінність. Водночас світовий куль­турний простір розглядається як своєрідний інформацій­ний, ціннісний резервуар конкретної національної культу­ри, в який вона вносить свої унікальні надбання.

З огляду на те, що передумовою, внутрішньою причиною і визначальним чинником буття культури є людська діяль­ність, стає очевидним наявність руху (розвитку) в культурі. Та розуміння руху як невід'ємної властивості культури бу­де неповним поза розглядом проблеми саморуху культури, що постає як культурний прогрес, невіддільний від соціаль­ного, науково-технічного прогресу. Культурний прогрес є своє­рідною єдністю «онтогенезу» (індивідуального розвитку) та «філогенезу» (історичного розвитку) культури. Людина — альфа і омега (початок і кінець, суть) культури, її джерелом і субстанцією є людська праця, що створює не ли­ше предметний світ, матеріальні багатства, а й породжує са­му людину в розмаїтті природних, соціальних, духовних зв'язків і відносин із зовнішнім світом і собою.

Отже, культура — це також виробницт­во, продуктом якого є людина, а виробництво — це перед­усім дія, рух, розвиток.

Завдяки реалізації механізму «соціальної спадковості», коли кожне нове покоління засвоює набуті попередньою люд­ською діяльністю знання, вміння, навички, цінності, відбу­вається залучення нових поколінь до досягнутого на певно­му історичному етапі рівня розвитку культури, що філософ­ською мовою визначається як розпредмечування діяльності і культури. Воно передбачає включення до своєї безпосеред­ньої діяльності вже існуючого масиву культури, занурення суб'єкта діяльності у буття культури. Однак людина не ли­ше засвоює вже набуте в культурі, а й створює нові, власні матеріальні й духовні цінності − бере участь у процесі опредмечування культури. Новостворені цінності, забезпечу­ючи буття культури, розпредмечуються в діяльності вже на­ступних поколінь. Тому в людській діяльності опредмечу­вання означає етап творення, творчості, а розпредмечування -етап навчання, оволодіння, засвоєння. Діалектика цих етапів (опредмечування — предметність — розпредмечування) ілю­струє процес саморуху культури, розкриває її сутність як саморозвитку людини — суб'єкта культурно-історичного про­цесу. Тому поняттям «культура» часто позначають якісний рівень людського буття: спосіб поведінки, вихованість, осві­ченість, оволодіння певною сферою знання і діяльності то­що. Це дає підстави для висновку, що культура є нагрома­дженням якісності та пориванням до якісності.


Читайте також:

  1. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  2. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  3. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
  4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  5. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
  6. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
  7. Аеродинамічні властивості колісної машини
  8. Аксіоми. Теореми. Ознаки.
  9. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  10. Амстердам, Дельфт — осередки культури Нідерландів
  11. Аналіз однієї ознаки
  12. Аналізатори людини та їхні властивості.




Переглядів: 1667

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Структура культури. | Культура і цивілізація

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.