• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Псевдонаука, паранаука

Розділи наукознавства

Доповнити, с. 21

Наукознавство та його основні розділи

Наукознавство — наука про саму науку. Наукознавство — це галузь досліджень, що вивчає закономірності функціонування і розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами й сферами матеріального й духовного життя суспільства.

Наукознавство вивчає те спільне, що є в різних науках, а також зв’язок між теоріями наук з одного боку і технікою, виробництвом і суспільством — з другого.

Наукознавство почало розвиватися з 30-40-х років XX ст. У 60-х роках того ж століття його формування завершилось. З’явилася така галузь наукознавства як наукометрія — наука про потоки науково-технічної інформації.

Сформувалися розділи наукознавства.

Таблиця 1

У 1844 р. Ф. Енгельс сформулював закон прискореного розвитку науки: наука розвивається пропорційно масі знань, що перейшла від попереднього покоління. Це положення виражається експоненціальною залежністю, що описує нп.: кількість відкриттів, обсяг науково-технічної інформації, кількість людей, зайнятих у науці, тощо.

Наука розвивається також за кумулятивним законом: при переході від одного наукового періоду до іншого відомі факти не перекреслюються, а переосмислюються.

Закон (???): зі зростанням обсягу знань кількість незнання зростає такими ж темпами.

Псевдонаука (лженаука, квазінаука) — вчення, що описує реальний світ, але при цьому припускається певних помилок. Псевдонаука імітує науку, але за своєю суттю наукою не є. Перелічимо характерні риси псевдонаукового вчення.

1. Ігнорування чи спотворення фактів (наприклад, досліджуючи друкарні, дослідник обстежує лише ті, про які знає особисто, залишаючи поза увагою всю решту).

2. Відмова від перевірки теоретичних тверджень результатами спостережень на користь апеляції до «здорового глузду» чи «авторитетної думки» (наприклад, обґрунтування своєї точки зору тим, що так вважає мій керівник (консультант)).

3. Використання в основі теорії постулатів, не підтверджених незалежними емпіричними дослідженнями (наприклад, у дослідженні стверджується, що в чоловічих і жіночих журналах жанри повідомлень є різними, хоча жодними емпіричними дослідженнями це не встановлено).

4. Неможливість повторення результатів дослідження (у дисертаційній роботі відсутній опис методики й умов проведення дослідження).

5. Використання в науковій роботі політичних і релігійних установок, догм (наприклад: багатонаціональні авторитарні держави є значно ефективнішими, ніж мононаціональні демократичні; мова дана людині Богом).

6. Отримання в проведеному дослідженні як наукового результату різних класифікацій (крім природних!!!), систематизацій, типологій тощо. Річ у тім, що таких класифікацій, систематизацій, типологій, причому виконаних з коректним дотриманням логічних правил поділу, існує безконечна кількість, а це в науці суперечить вимозі визначеності. Тому такі результати не належать до числа наукових.

7. Логічна недоведеність отриманих результатів, тобто наявність в аргументації (доведенні чи спростуванні) логічних помилок. Наприклад, закономірність, виявлена в конкретний час і в конкретному місці, видається за таку, що має місце завжди й усюди. Переліки таких типових помилок в аргументації подано в літературі з логіки.

8. Створення штучних проблем там, де їх насправді не існує, або багатопорядкове безпідставне ускладнення реально існуючих проблем.

9. Використання псевдотермінів, у яких нема чітких визначень або нема об’єктів реального світу, які б вони позначали (наприклад, термін ефір, запропонований фізиками свого часу, було визнано надуманим). Тексти, підготовані з нагромадженням великої кількості таких псевдотермінів, називають ще «пташиною» мовою[8]. Часто таку «пташину» мову поєднують з недоліком, вказаним у попередньому п. 8. Приклад формулювання «пташиною» мовою теми дослідження: Проблема транспортування хімічної сполуки водню й кисню у циліндричній посудині з сіткоподібною мідною донною структурою (народне формулювання цієї проблеми — носіння води решетом).

10. Неможливість проведення тесту, який би доводив хибність запропонованої здобувачем теорії (критерій фальсифікованості К. Поппера). Твердження Бог створив Всесвіт може бути істинним чи хибним, але не існує тестів, які могли б довести його хибність; отже, це твердження не є науковим, а тому лежить за межами науки. Іншими словами, якщо, наприклад, якась теорія може пояснити абсолютно все (наприклад, у діях людини — теорія психоаналізу), то до числа наукових її не зараховують, хоча можуть використовувати і, як відомо, використовують у практичній діяльності.

Паранаука[9] — збірна назва ідейно-теоретичних вчень, які ґрунтуються на ненаукових або антинаукових постулатах. Наприклад, в теорії інформації таким постулатом може бути твердження про можливість передачі інформації між людьми без матеріального носія (телепатію).

У наш час до паранауки зараховують такі вчення: алхімія; астрологія (останні відіграли певну історичну роль у розвитку сучасної науки); частково народна медицина й інші «традиційні», але певною мірою опозиційні до сучасної медицини вчення; каббала; нумерологія; хіромантія; шамбала тощо.

Перелічимо характерні риси паранаукового вчення.

1. Описування не реального, а псевдореального, ірреального чи невизначеного світів. Частково такі описи перехрещуються з езотеричною літературою.

2. Використання згаданої вище «пташиної» мови, яку начебто можуть зрозуміти лише «утаємничені» особи.

3. Вказання на існування причиново-наслідкового зв’язку там, де його насправді не існує. Наприклад, темою дослідження може бути Залежність долі людини від дати її народження; Вплив світла Місяця на приріст шерсті в овець тощо.

4. Подання отриманих результатів у формі «завжди» істинних тверджень. Наприклад: Всі люди, народжені під знаком Водолія, мають сангвінічний характер, хоча зустрічається і багато винятків (насправді ж тут маємо явну суперечність: якщо всі, то винятків бути не може).

5. Світоглядний характер таких вчень (наприклад, політичні вчення[10]). Наприклад, філософія одночасно вивчає кілька взаємопротилежних концепцій світобудови — ідеалістичну, матеріалістичну, дуалістичну тощо. Несвітоглядні, тобто наукові, вчення таких взаємопротилежних концепцій не мають (наприклад, у фізиці встановлена лише одна єдина концепція стосовно критичного значення маси урану, після якого починається ланцюгова реакція — вибух атомної бомби). Інша річ, що в науці можуть співіснувати концепції, які по-різному пояснюють природу цих явищ.

Частина населення всіх держав світу, в тому числі й частина науковців, сповідують цілу низку паранаук. У деяких державах існують громадські організації, метою яких є боротьба з псевдонауками й паранауками.

[1] Наукові методи не дають змоги дослідити, що трапиться, якщо в «Казці про Котигорошка», головний герой відрубає семиголовому Змієві не всі сім, а тільки три голови; що трапиться, якщо в якійсь соціальній утопії зміняться певні умови існування суспільства. Інша річ, що такі «дослідження» в принципі відбуватися можуть і відбуваються, але їх описи належать вже не до наукових, а до паранаукових.

[2] Ці знання отримують із вчень першої групи.

[3] Техніка — загальна назва різноманітних пристосувань, механізмів і пристроїв неіснуючих у природі й виготовлених людиною для обслуговування своїх потреб.

[4] Тут і далі подаємо назви досліджень у гумористичному стилі.

[5] Наприклад, у медицині замість людей використовують мишей чи інших живих істот.

[6] Факти отримують шляхом спостереження чи експерименту.

[7] Тут мають на увазі закони природи та суспільства, а не юридичні закони.

[8] Термін «пташина» мова використовують тому, що таку штучну й надзвичайно заплутану мову, як правило, ніхто не розуміє. Як результат, деякі науковці, соромлячись показати свою начебто «некомпетентність», вдають, що їм усе зрозуміло й приймають, що робота виконана на належному науковому рівні.

[9] Іноді паранаукою називають також ділянку в знаннях між наукою та нагромадженим людством досвідом. У цьому розумінні паранаука існувала й існуватиме завжди і виконує своєрідну роль двигуна наукового прогресу, оскільки саме в цій ділянці виникають наукові проблеми. Ця ділянка може викликати зміну парадигми (множини постулатів) науки.

[10] Світоглядні політичні вчення не слід плутати з наукою — політологією.

Переглядів: 1785